Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 264/8032/15-к

провадження № 51-2592 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Мазура М. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Дехтярук О. К.,

в режимі відеоконференції:

захисника Мудрик О. М.,

законного представника ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_3 - адвоката Мудрик О. М. на вирок Апеляційного суду Донецької області від 29 вересня 2016 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050800001014, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Маріуполя Донецької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 червня 2016 року ОСОБА_3 засуджено: за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_3 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення.

Цим же вироком ОСОБА_3 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 121 КК України та виправдано в зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Вироком вирішено питання речових доказів.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_4 та ОСОБА_5, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржуються.

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 29 вересня 2016 року вирок суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України скасовано та ухвалено свій, яким ОСОБА_3 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 червня 2016 року більш суворим, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_3 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку апеляційного суду, ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він, 17 серпня 2015 року, приблизно о 01 год. 30 хв., перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, неподалік будинку № 35 на вул. Шопена в м. Маріуполі Донецької області, під час сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_6, завдавав йому чисельних ударів руками та ногами по різних частинах тіла, в результаті чого потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер.

Крім того, ОСОБА_3 за обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції, визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 186 КК України.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування своїх вимог наводить доводи про те, що апеляційний суд, всупереч вимогам КПК України, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_3 без безпосереднього дослідження доказів у судовому засіданні, надавши їм іншу оцінку ніж ту, що надав суд першої інстанції виправдовуючи його за ч. 2 ст. 121 КК України. Зазначає, що у справі відсутні будь-які належні, допустимі й достатні докази, які б підтверджували, що саме ОСОБА_3 заподіяв тілесні ушкодження потерпілому, від яких настала його смерть. Крім того, зазначає про безпідставність виділення прокурором в окреме провадження матеріалів щодо співучасників злочину.

Захисник Мудрик О. М. під час касаційного розгляду в режимі відеоконференції підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду прокурор підтримала касаційну скаргу захисника та вважала, що слід її задовольнити частково, скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Законний представник ОСОБА_2 підтримала касаційну скаргу захисника Мудрик О. М. та просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Вирок апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_3 за ч.1 ст.187, ч. 2 ст. 186 КК України в касаційній скарзі не оскаржується.

Згідно зі ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПКУкраїни передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із постановленим відносно ОСОБА_3 у частині виправдування за ч. 2 ст. 121 КК України вироком суду першої інстанції, прокурор звернувся з апеляційною скаргою, в якій висував вимогу про скасування вироку в цій частині та постановлення обвинувального вироку в зв'язку з наявністю, на його думку, в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У свою чергу положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих стороною обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

При перевірці матеріалів кримінального провадження встановлено, що наведених вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції дотримано не було.

Як убачається з вироку, апеляційний суд, визнаючи ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України послався на показання: свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9; на дані, що містяться: в протоколі пред'явлення особи для впізнання; в протоколі слідчого експерименту від 06 квітня 2016 року за участю ОСОБА_3; у висновках проведених судово-медичної та комісійних судово-медичних експертиз.

Однак, як видно з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції зробив такий висновок не дослідивши безпосередньо в судовому засіданні доказів, які розцінив як такі, що підтверджують винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення. Пославшись на показання свідка ОСОБА_9, суд апеляційної інстанції безпосередньо в судовому засіданні його не допитав. Не допитав апеляційний суд і свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 Крім того, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_3, суд у вироку зазначив дані слідчого експерименту та висновки експертиз, які також безпосередньо не дослідив.

На необхідності дотримання принципу безпосередності дослідження доказів при розгляді кримінального провадження зазначав Верховний Суд України в своїй постанові №5-249 кс 15 від 21 січня 2016 року. Відповідно до вказаного рішення, безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом, а отже, судове рішення, відповідно до статті 370 цього Кодексу, не може бути визнано законним і обґрунтованим і, згідно з частиною першою статті 412 КПК України підлягає скасуванню.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК Україниє підставою для скасування такого рішення.

За огляду на викладене, вирок апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга захисника - адвоката Мудрик О. М. - задоволенню.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК Українита прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_3 - адвоката Мудрик О. М. задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Донецької області від 29 вересня 2016 року щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. І. Остапук Л.Ю. Кишакевич М. В. Мазур