Історія справи

Ухвала ККС ВП від 31.08.2020 року у справі №708/813/17

Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 708/813/17

провадження № 51-4033 км 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Булейко О. Л.,

суддів Іваненка І. В., Фоміна С. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Швидченко О. В.,

прокурора Вараниці В. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Пашковської Ю. П, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 7 травня 2018 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2020 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015250290000309, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у с. Дудчани Нововоронцовського району Херсонської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 7 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.

Прийнято рішення щодо позовної заяви, процесуальних витрат та речових доказів.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, за таких обставин.

Так, ОСОБА_1, будучи водієм пожежного автомобіля ДП "Чигиринське лісове господарство", 24 липня 2015 року о 10:10, керуючи автомобілем "УАЗ-3303", державний номерний знак НОМЕР_1, який належить вказаному підприємству, рухаючись по правій частині автодороги "Канів-Чигирин-Кременчук" зі сторони м.

Чигирина Черкаської області у напрямку м. Черкаси, поблизу с. Суботів Чигиринського району Черкаської області, повертаючи ліворуч на ґрунтову лісову дорогу, в порушення пункту 10.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, розпочав з'їзд на вказану лісову дорогу, внаслідок чого допустив зіткнення з мотоциклом "Ямаха", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який рухався у попутному напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

За результатами судового розгляду вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження, а тому вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 7 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вказаного злочину.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор Пашковська Ю. П., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Натомість вказані докази у своїй сукупності не отримали правильної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Не застосувавши щодо ОСОБА_1 ч. 2 ст. 286 КК, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Зазначенні обставини, на думку прокурора, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який в порушення вимог ст. 419 КПК доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, не дав обґрунтованих відповідей на них та безпідставно залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Тимченко М. М. подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких вказав на законність та обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_1 та просив залишити їх без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні прокурор Вараниця В. М. частково підтримав касаційну скаргу прокурора, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

За встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судових засіданнях доказів, висновок суду про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, колегія суддів вважає правильним.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувачення ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, органами досудового розслідування було покладено дані протоколів слідчих дій, висновків судово-медичної та судово автотехнічних експертиз, даними з компакт диску з відеозаписом дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) від 24 липня 2015 року, а також покази потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3.

Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку на предмет належності, допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Такий висновок суду достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку, в тому числі й на результатах перевірки доводів сторони захисту про недопустимість окремих доказів сторони обвинувачення.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо необґрунтованого визнання судом недопустимими доказами даних висновків судово автотехнічних експертиз № 4/42 від 27 квітня 2016 року та №8694 від 11 січня 2017 року, проведених на підставі даних протоколів слідчих дій за участю ОСОБА_1, які було покладено в основу його обвинувачення, є безпідставними з огляду на таке.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст. 17 КПК, що передбачають: ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Вказане також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 9 червня 1998 року, "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 6 грудня 1998 року. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. При оцінці доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ст. 92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов'язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 92 КПК , а й обов'язок доказування належності та допустимості поданих доказів.

Згідно з положеннями ст. 86, ст. 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому ст. 86, ст. 87 КПК . Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 15 листопада 2017 року визнано недопустимими доказами протоколи слідчих експериментів від 26 листопада 2015 року та від 6 липня 2016 року, проведених за участю ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК метою слідчого експерименту є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Отримання від підозрюваного, обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання.

За встановленим кримінальним процесуальним законом порядком належна правова процедура проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб'єкта за відсутності протиправного тиску на підозрюваного, обвинуваченого, за його волею та вільним волевиявленням, за умов усвідомлення ним права мовчати і не свідчити проти себе, забезпечення права на захист і правову допомогу, справедливості кримінального провадження в цілому.

Так, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, суд першої інстанції встановив, що під час проведення слідчих експериментів 26 листопада 2015 року і 6 липня 2016 року, останній не мав жодного процесуального статусу, а лише зазначений у протоколах як учасник даних слідчих дій. При цьому, ОСОБА_1 не було роз'яснено жодних прав, в тому числі право відмовитися від будь-яких свідчень відносно себе, що є процесуальним порушенням, тому дані, що містяться в протоколах вказаних слідчих експериментів та похідні від них докази, а саме висновки судових автотехнічних експертиз від 27 квітня 2016 року №4/42 та від 11 січня 2017 року № 8694, судом правильно визнані недопустимими, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Також необґрунтованими є твердження прокурора про те, що суд безпідставно залишив поза увагою показання потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3, оскільки в момент ДТП і впродовж судового розгляду свідок була нареченою потерпілого, відповідно була зацікавлена у результаті розгляду кримінального провадження, а показання самого потерпілого були змінними, непослідовними, не чіткими, не узгоджувались з висновком експертизи, а тому викликали у суду сумніви щодо їх правдивості.

При цьому інших доказів, що спростовували би показання ОСОБА_1 в судових засіданнях про свою невинуватість, та поза усяким розумним сумнівом свідчили про порушення ним ПДР, судом не встановлено. Не містять такої інформації й докази, на які посилався прокурор.

Доводи прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, про неврахування судом даних компакт диску з відеозаписом ДТП від 24 липня 2015 року на автодорозі Канів-Чигирин-Кременчук, як підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, відповідно до яких на момент огляду автомобіля "УАЗ - 3303", державний номерний знак НОМЕР_1, після ДТП покажчик лівого повороту був несправний, були перевірені апеляційним судом та обґрунтовано визнані неспроможними.

Так, судом першої інстанції встановлено, що зазначене не свідчить про несправність покажчика лівого повороту до моменту виникнення ДТП, оскільки до місця зіткнення автомобіль під керуванням ОСОБА_1 рухався зі справним покажчиком, що підтверджується відеозаписом від 24 липня 2015 року з компакт диску, наданим стороною захисту під час судового розгляду.

Таким чином, суд дослідив всі докази, в тому числі подані стороною обвинувачення, надав їм юридичну оцінку і обґрунтовано дійшов висновку про те, що у своїй сукупності досліджені докази свідчать про недоведеність вини ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні, при цьому відповідно до закріпленої у ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості, суд всі сумніви щодо доведеності обвинувачення тлумачив на користь обвинуваченого.

По суті ухваленого рішення вирок суду є законним, обґрунтованим, вмотивованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, дослідивши за клопотанням прокурора докази в порядку ст. 404 КПК, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність вчинення ОСОБА_1 вказаного злочину, залишивши вирок без зміни. При цьому, відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг прокурора та потерпілого, суд апеляційної інстанції в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів на спростування висновків місцевого та апеляційного судів про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 7 травня 2018 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

О. Л. Булейко І. В. Іваненко С. Б. Фомін