Історія справи

Ухвала ККС ВП від 02.08.2020 року у справі №331/647/19

Постанова

Іменем України

02 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 331/647/19

провадження № 51-3528км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Іваненка І. В.,

суддів: Ковтуновича М. І., Фоміна С. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Швидченко О. В.,

прокурора Вараниці В. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Ставного Г. І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Запорізького апеляційного суду від 01 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120190800200001958, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1), раніше судимого, востаннє вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2018 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 20 листопада 2019 року о 03.:20 год., будучи в стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на заволодіння чужим майном, діючи повторно, проник до кіоску швидкого харчування по АДРЕСА_2, звідки таємно викрав належне потерпілій ОСОБА_2 майно на суму 2
916 грн.

Запорізьким апеляційним судом за апеляційною скаргою прокурора вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок від 01 липня 2020 року, яким ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду скасувати й залишити чинним вирок місцевого суду. Зазначає, що апеляційний суд при призначенні покарання належним чином не врахував обставини, які пом'якшують покарання, і дані про особу обвинуваченого та безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині звільнення його підзахисного від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та просить її відхилити.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.

Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3ст. 185 КК України в поданій касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Відповідно до положень статей370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Відповідно до змісту матеріалів кримінального провадження встановлено, що прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає вимогам КК України, та просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_1 покарання, яке потрібно відбувати реально.

Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, які пом'якшують покарання, й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.

Зокрема, судом апеляційної інстанції враховано, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких; дані про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, у тому числі тяжких.

Окрім того, апеляційним судом узято до уваги, що ОСОБА_1 раніше двічі звільнявся від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та вчинив інкримінований злочин менше ніж через 2 місяці після закінчення іспитового строку за попереднім вироком, а також те, що засуджений не працює, суспільно-корисною працею не займається, зловживає алкогольними напоями, перебував на профілактичному обліку з діагнозом "Вживання психостимуляторів, канабіоїдів, опіоїдів, алкоголю зі шкідливими наслідками", а з 13 травня 2019 року перебуває під спостереженням у нарколога.

Також, урахувавши обставини, що пом'якшують покарання, й інші обставини, на які посилається захисник у своїй касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_1 покарання у мінімальній межі санкції частини статті, за якою його визнано винуватим, яке потрібно відбувати реально, мотивувавши належним чином своє рішення, та із наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав неможливим звільнення ОСОБА_1 на підставі положень ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам ст. 65 КК України. Підстав для скасування вироку апеляційного суду з підстав, що вказані у касаційній скарзі захисника, не убачається.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника не убачає.

Керуючись ст.ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 01 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Ставного Г. І. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

І. В. Іваненко М. І. Ковтунович С. Б. Фомін