Історія справи

Постанова ККС ВП від 07.11.2023 року у справі №644/5171/20
Постанова ККС ВП від 07.11.2023 року у справі №644/5171/20

Постанова

Іменем України

07 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 644/5171/20

провадження № 51-2483км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника засудженого ОСОБА_6 ,

потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілих

ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та прокурора на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2023 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу вимог ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2

ст. 115 КК України.

Історія справи та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органами досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, тобто у закінченому замаху на умисне вбивство двох осіб.

За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2021 року дії ОСОБА_9 перекваліфіковано з ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 4 ст. 296 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винним у тому, що він 21 травня

2020 року, приблизно о 18:20, будучи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, взявши за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_2 , ніж та вийшовши до коридору гуртожитку на

АДРЕСА_3 , грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, демонструючи свою зухвалість, байдуже ставлення до мешканців гуртожитку, перебуваючи в коридорі на четвертому поверсі гуртожитку, де на той момент також перебували інші мешканці гуртожитку, висловлювався на їх адресу нецензурною лайкою та погрожуючи фізичною розправою став вчиняти провокативні дії, спонукаючи мешканців гуртожитку до конфліктів без будь-якого приводу, та на зауваження оточуючих не реагував.

Після появи в коридорі гуртожитку потерпілого ОСОБА_7 , який вийшов зі своєї кімнати на шум і попросив ОСОБА_9 припинити протиправні дії, натомість, ОСОБА_9 , висловлюючи словесні погрози і нецензурну лайку, не бажаючи припинення порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, демонструючи свою зухвалість, вступив з останнім у словесний конфлікт. В ході якого ОСОБА_9 дістав ніж, який мав при собі.

В цей час із своєї квартири до вище зазначеного коридору, вийшла потерпіла ОСОБА_8 , яка побачивши ніж у руці ОСОБА_9 , закричала, чим привернула до себе увагу останнього. Після чого, ОСОБА_9 завдав їй один удар ножем в область спини та продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_9 завдав один удар в область спини ОСОБА_7 .

Протиправні дії ОСОБА_9 були припинені після втручанням мешканців гуртожитку, які, перебуваючи в коридорі поверху гуртожитку, почали його відштовхувати від потерпілого ОСОБА_7 стільцем, змусивши ОСОБА_9 покинути місце вчинення кримінального правопорушення.

У результаті умисних, протиправних дій ОСОБА_9 завдав потерпілим

ОСОБА_8 та ОСОБА_7 тілесні ушкодження, які належать до категорії легких.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2023 року вирок районного суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, потерпілі та прокурор подали касаційні скарги в яких, посилаючись, окрім іншого, на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону,просять скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:

- Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело, крім іншого, до ухвалення судового рішення незаконним складом суду.

Вимоги касаційних скарг й узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах, які є аналогічними за своїм змістом, потерпілі, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставної кваліфікації дій засудженого за ч. 4 ст. 296 КК України, просять оскаржувані судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог потерпілі зазначають, що зібрані у кримінальному провадженні докази є достатніми для доведення винуватості засудженого у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1

ч. 2 ст. 115 КК України.

Натомість, суд першої інстанції наявні докази у своїй сукупності належним чином не оцінив, не навів переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про правильність кваліфікації дій засудженого за

ч. 4 ст. 296 КК України.

До того ж зазначають, що в порушення вимог ч. 3 ст. 31 КПК України обвинувальний вирок щодо ОСОБА_9 було ухвалено суддею одноособово, при цьому усупереч вимогам ст. 384 КПК України суд першої інстанції

не роз`яснив ОСОБА_9 право на здійснення кримінального провадження судом присяжних.

У касаційній скарзі прокурор, крім зазначених вище аналогічних доводів касаційних скарг потерпілих, вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Разом із цим, прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскількибезпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про дослідження доказів, внаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів.

Також касатори вважають, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам поданих скарг, формально підійшов до розгляду апеляційних скарг потерпілих та прокурора і постановив рішення, що не відповідає вимогам ст. ст. 370 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на подані касаційні скарги

не подавалися.

У судовому засіданні потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та прокурор виступили на підтримку поданих касаційних скарг, а захисник заперечував проти їх задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку потерпілих, прокурора та захисника засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги потерпілих та прокурора підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права

Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ст. 412 КПК України істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

Що стосується доводів касаційних скаргах потерпілих та прокурора про те, що вирок суду першої інстанції є незаконним, оскільки його постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме незаконним складом суду, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 370 КПК України, зокрема передбачено, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Законним є склад суду, який утворений відповідно до ст. 31 КПК України щодо кількості суддів, з додержанням процедури визначення судді (колегії суддів) у конкретному судовому провадженні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема установлено право кожного на розгляд його справи незалежним та безстороннім судом, який визначено законом і який повинен встановити обґрунтованість будь-якого висунутого проти особи кримінального обвинувачення. Зазначену норму імплементовано в національне законодавство України, зокрема у ст. 21 КПК України.

За ч. 3 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох суддів і трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд.

Відповідно до вимог ст. 7 КПК України кримінальне провадження за формою та змістом має відповідати його загальним засадам, у тому числі такій, як забезпечення права на захист, що належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд.

Інформування обвинуваченого про можливість розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних ще до початку судового розгляду надасть йому можливість підготуватися до реалізації такого права, і його рішення з цього питання буде виваженим та обґрунтованим. Тільки у такому випадку буде дотримано засади кримінального провадження, в тому числі забезпечення права на захист, а судовий розгляд буде справедливим.

За своєю правовою природою кримінальне провадження в суді присяжних є особливим порядком кримінального провадження, покликаним забезпечити додаткові гарантії особам, обвинуваченим у вчиненні найбільш тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі. Залежно від волевиявлення обвинуваченого у справах цієї категорії може застосовуватись одна з двох альтернативних судових процедур: загальний порядок судового розгляду колегією у складі трьох професійних суддів; провадження у суді присяжних (ч. 3 ст. 31 КПК України). Така альтернативність покликана сприяти дотриманню балансу між економією процесуальних засобів та гарантіями дотримання прав особи у кримінальному судочинстві. Відповідні гарантії полягають у праві обвинуваченого заявити клопотання про розгляд його справи або колегією професійних суддів, або судом присяжних. Можливість вибору між різними процесуальними формами відправлення правосуддя передбачає обов`язок держави в особі її уповноважених органів та службових осіб забезпечити свободу цього вибору та його практичну реалізацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 383 КПК України суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої інстанції.

У ст. 384 КПК України визначено, що прокурор, суд зобов`язані роз`яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, про можливість розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних та особливості такого розгляду. Письмове роз`яснення прокурора додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду. Обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, під час підготовчого судового засідання має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних.

Отже, виходячи із зазначених приписів кримінального процесуального закону розгляд кримінального провадження судом присяжних проводиться за сукупності таких умов: 1) обвинувальний акт щодо особи передано на розгляд суду першої інстанції; 2) злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, передбачає покарання у виді довічного позбавлення волі; 3) під час підготовчого судового засідання обвинувачений заявив клопотання про розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних.

Під час перевірки матеріалів цього кримінального провадження колегією суддів встановлено, що інкриміноване ОСОБА_9 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, віднесено до категорії особливо тяжких злочинів, санкцією зазначеної норми встановлено найбільш суворий вид покарання - довічне позбавлення волі.

Так, з матеріалів провадження слідує, що у журналі судового засідання й на технічному носії фіксації, зокрема підготовчого судового засідання в суді першої інстанції від 22 липня 2020 року (т. 1, 49-51, т. 2, а. п. 207) відображено, що суд пересвідчився у правильному розумінні змісту права ОСОБА_9 на розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних і з?ясував позицію щодо бажання чи небажання скористатися ним. У свою чергу

ОСОБА_9 підтвердив, що таке право йому роз`яснювалось і він не бажає його реалізуватиі як результат відповідного клопотання ним заявлено не було.

Також в матеріалах провадження міститься письмове роз`яснення прокурора обвинуваченому про можливість та особливості розгляду кримінального провадження судом присяжних, яке згідно із ч. 1 ст. 384 КПК України додане прокурором до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду (т. 1, а. п. 24-27).

Слід зазначити, що Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на необхідність роз`яснення особам, обвинуваченим у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, зокрема й при незакінчених злочинах, права на розгляд кримінального провадження судом присяжних

Отже, колегія суддів констатує те, що право на суд присяжних зберігається в обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК України незалежно від стадії його вчинення.

Ураховуючи наведене, прокурором та судом першої інстанції було забезпечено право ОСОБА_9 на розгляд провадження щодо нього судом присяжних із дотриманням вимог ст. 384 КПК України, проте останній цим правом не скористався.

Однак, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про подальший розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_9 одноособово - судом у складі головуючого судді.

Так, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2020 року в підготовчому судовому засіданні було задоволено клопотання ОСОБА_9 про розгляд обвинувального акта одноособово головуючим суддею (т. 1, а. п. 91, 92).

Як на підставу для ухвалення такого рішення, зокрема суд послався на ч. 2 ст. 31 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо здійснення кримінального провадження в суді першої інстанції колегією суддів» № 817-IX від 21 липня 2020 року, який набрав чинності 13 серпня 2020 року (далі - Закон № 817-IX), що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого.

Втім, ОСОБА_9 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачено довічне позбавлення волі, а тому відповідно до сталої практики Верховного Суду щодо реалізації права обвинуваченого на розгляд кримінального провадження належним судом незалежно від стадії вчинення особливо тяжкого злочину та заявленого обвинуваченим клопотання, через те згідно з ч. 3 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції мало здійснюватися колегіально судом у складі трьох суддів, а тому вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 листопада

2021 року щодо ОСОБА_9 , який був ухвалений одноособово - судом у складі головуючого судді є судовим рішенням, яке ухвалено незаконним складом суду.

Оскільки вирок районного суду ухвалено незаконним складом суду, то відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України це є безумовною підставою для його скасування.

Разом з цим, при розгляді даного кримінального провадження, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вказане вище істотне порушення вимог кримінального процесуального закону допущене судом першої інстанції при ухваленні вироку.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону, у силу положень ст. 412 КПК України, є істотними.

Водночас колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції може бути позбавлений можливості усунути встановлені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону з урахуванням вимог та доводів апеляційних скарг потерпілих та прокурора.

Таким чином, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

Тому доводи касаційних скарг потерпілих та прокурора в цій частині є обґрунтованими.

Щодо доводів касаторів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає за необхідне зазначити такі мотиви.

Так, ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України передбачена відповідальність за закінчений замах на умисне вбивство двох осіб, а ч. 4 ст. 296 КК України - відповідальність за грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, із застосуванням холодної зброї. Заздалегідь заготовленої для нанесення тілесних ушкоджень.

Слід зазначити, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно - небезпечного результату.

Злочинна діяльність при закінченому замаху характеризується тим, що об`єктивно вона є закінченою та суб`єктивно реалізованою - особа зробила все необхідне, щоб досягти меті і вчинила всі дії для досягнення злочинного результату. Для цього потрібно ретельно дослідити докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні стосунки, поведінку під час вчинення злочину.

При цьому суду необхідно встановлювати всі фактичні обставини кримінального провадження, в тому числі спрямованість умислу, мотив, мету, характер дій обвинуваченого, оскільки за своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.

Щодо тверджень прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, колегія суддів зауважує таке.

Відповідно до ст. ст. 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

З огляду на викладене, справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.

Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.

З матеріалів даного кримінального провадження слідує, що суд першої інстанції приймаючи рішення про вид та розмір покарання своє рішення належним чином мотивував.

При цьому суд вірно врахував вимоги чинного законодавства та обставини цього кримінального провадження.

Так, при призначенні покарання ОСОБА_9 , суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином; дані про особу засудженого, стан його здоров`я, обставини, що пом`якшують покарання та наявність обставини, що його обтяжує.

Врахувавши зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання, яке той має відбувати реально, у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що у разі підтвердження обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено, призначене йому покарання не слід вважати явно несправедливим через м`якість.

У випадку кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України суду необхідно призначити йому покарання, яке передбачене санкцією зазначеної норми закону.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

З урахуванням зазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки доводам касаційних скарг потерпілих та прокурора в іншій частині, у зв`язку з чим касаційні скарги потерпілих та прокурора підлягають частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 436 та п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

При новому розгляді у суді першої інстанції необхідно врахувати наведене, розгляд здійснити відповідно до вимог кримінального процесуального закону та ухвалити законне й обґрунтоване рішення відповідно до положень статей 370 374 КПК України.

Згідно положень ч. 3 ст. 433 КПК України (в редакції Закону України № 2690-IX від 18 жовтня 2022 року), суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

Виходячи із конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості обвинувачення, даних про особу засудженого та з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, й забезпечення можливості проведення нового розгляду судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на

60 днів.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та прокурора задовольнити частково.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 листопада

2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2023 року щодо ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обрати ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3