Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 531/193/19

провадження № 51-797км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Марчука О.П., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,

прокурора Сиволапа А.С.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

захисника

(в режимі відеоконференції) Михайлова С.С.,

особи, кримінальне провадження

щодо якої закрито ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, на ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 17 липня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170180000023, за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що згідно ст. 89 КК не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

Вищезазначеною ухвалою місцевого суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КК у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення.

Як убачається з ухвали місцевого суду, ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що він 09 січня 2019 року близько 13:00 на кухні у квартирі АДРЕСА_1 , на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли раптово, ударив дерев`яною табуреткою по голові свого брата ОСОБА_1 , спричинивши йому легке тілесне ушкодження, що потягло короткочасний розлад здоров`я, у виді забито-розсіченої рани.

Апеляційний суд залишив ухвалу місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що обвинувачений вчинив злочин, пов`язаний із домашнім насильством, стосовно свого рідного брата, що виключало можливість закриття кримінального провадження місцевим судом на підставі, передбаченій п. 7 ч. 1 ст. 284 КК. Цей суд, застосовуючи вказану норму в редакції закону, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, проігнорував вимоги ч. 1 ст. 5 КПК щодо неможливості зворотної дії процесуального закону в часі, а апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності в обвинувальному акті вказівок про вчинення ОСОБА_2 злочину, пов`язаного з домашнім насильством, й, відповідно, неможливість суду вийти за межі пред`явленого останньому обвинувачення.

У запереченні на касаційну скаргу захисник Михайлов С.С. вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав подану касаційну скаргу, а потерпілий, захисник та особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством.

Питання про можливість закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством, у разі відмови потерпілого від обвинувачення було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Положеннями ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Частиною 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У касаційній скарзі прокурор зазначає про те, що оскільки ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК, щодо свого рідного брата ОСОБА_1 , тобто злочин, пов`язаний із домашнім насильством, то відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження щодо нього не можна було закрити у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Щодо вказаного питання об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду сформулювала висновки в постанові від 12 лютого 2020 року (справа № 453/225/19, провадження № 51-4000кмо19), згідно з якими злочином, пов`язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі - Закон № 2229-VIII), незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. Встановлена у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов`язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред`явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2229-VIII домашнім насильство є діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Також у п. 17 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону визначено, що фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Водночас у п. «b» ст. 3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція) визначено домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає (проживав) правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06 грудня 2017 року № 2227-VІІІ (далі - Закон № 2227-VІІІ) доповнено ч. 1 ст. 67 КК пунктом 6-1, відповідно до якого обставиною, що обтяжує покарання, є вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.

Разом із цим, згідно з пунктами «a», «b» § 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально поінформованим про характер та причини обвинувачення, висунутого проти нього, і повинен мати час та можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Наведені гарантії стосуються всіх обставин, які належать до предмета доказування у кримінальному провадженні в силу ст. 91 КПК (тобто й такого важливого елемента обвинувачення, як вчинення злочину, пов`язаного з домашнім насильством, що обтяжує покарання і з урахуванням процесуальної заборони, закріпленої в п. 7 ч. 1 ст. 284 вказаного Кодексу, тягне за собою правові наслідки). При цьому відповідно до ст. 92 КПК тягар доказування згаданих обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Отже, обов`язковою умовою визнання судом злочину - незалежно від його родового чи безпосереднього об`єкта - пов`язаним із домашнім насильством, є відображення зазначеного у формулюванні обвинувачення (у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті) із встановленням органами досудового розслідування відповідних фактичних обставин (ступінь родинних відносин або спорідненості між потерпілим та винуватцем, характер насильства тощо). За відсутності цього гарантоване право на захист істотно порушено і, беручи до уваги імперативність приписів п. 19 ч. 1 ст. 7, частин 3, 6 ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК, унеможливлює застосування згаданого інституту заборони закриття кримінального провадження щодо злочинів, передбачених ст. 125 КК.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, а саме в умисному спричиненні легкого тілесного ушкодження, що потягло короткочасний розлад здоров`я, своєму брату ОСОБА_1 .

Однак вчинення злочину стосовно члена сім`ї або іншої особи, зазначеної в ч. 2 ст. 3 Закону № 2227-VIII, автоматично не скасовує гарантій права на захист. Якщо сторона обвинувачення вважає, що суспільно небезпечне діяння пов`язано саме з домашнім насильством, вона про це обов`язково має зазначити у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті, а на обґрунтування своєї позиції надати відповідні докази. Інакше підозрюваний (обвинувачений) буде позбавлений процесуальної можливості ефективно захищатися та спростувати висунуте обвинувачення.

Крім того, ч. 1 ст. 337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Засада диспозитивності, правила ст. 22 КПК вимагають від суду під час здійснення розгляду справи зберігати об`єктивність та неупередженість; функції суду та державного обвинувачення є несумісними.

Натомість, як убачається з матеріалів цієї справи, в обвинувальному акті не міститься жодних посилань на вчинення ОСОБА_2 злочину, пов`язаного з домашнім насильством. У вказаному процесуальному документі слідчі органи також констатували відсутність обтяжуючих обставин.

Оскільки органами досудового розслідування ОСОБА_2 не інкримінувалося вчинення злочину, пов`язаного з домашнім насильством, він не був обізнаний із таким обвинуваченням і не мав можливості захищатися від нього.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення і залишаючи без змін оспорюване рішення, апеляційний суд насамперед урахував наведене та вимоги ст. 337 КПК, яких місцевий суд дотримався.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 17 липня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк О.П. Марчук В.В. Наставний