Історія справи

Постанова ККС ВП від 02.08.2022 року у справі №756/12421/19
Постанова ВГСУ від 14.04.2025 року у справі №756/12421/19
Постанова ВГСУ від 14.04.2025 року у справі №756/12421/19
Постанова ККС ВП від 02.08.2022 року у справі №756/12421/19

Постанова

іменем України

2 серпня 2022 року

м. Київ

Справа № 756/12421/19

Провадження № 51-4929 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

перекладача ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019100050004843,за обвинуваченням

ОСОБА_11 ( ОСОБА_12 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лінкаран, Республіки Азербайджан, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі КК);

ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Єреван, Республіка Вірменія, жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК;

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м.Сімферополя, жителя АДРЕСА_3 , відповідно

до ст. 89 КК раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК;

ОСОБА_15 ( ОСОБА_16 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Баку, Республіка Азербайджан, жителя АДРЕСА_4 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК;

ОСОБА_17 ( ОСОБА_18 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Сумгаіт, Республіка Азербайджан, жителя АДРЕСА_5 , раніше судимого вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2013 року за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років. На підставі ст. 75 КК звільненого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком два роки; вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на чотири роки шість місяців,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019року засуджено:

ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_11 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки і покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; попросити пробачення у потерпілих; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

ОСОБА_15 за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_15 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки і покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; попросити пробачення у потерпілих; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

ОСОБА_17 за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки;

ОСОБА_13 за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_13 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки і покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки і покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; попросити пробачення у потерпілих; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року вирок місцевого суду щодо засуджених ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом та наведених у вироку.

Так, 28 червня 2019 року приблизно о 21 год 30 хв, ОСОБА_11 , знаходячись разом із ОСОБА_17 , ОСОБА_19 на танцювальному майданчику «Каспій», за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 50, зачепив своєю рукою руку ОСОБА_20 , після чого між ними відбувся словесний конфлікт, під час якого у ОСОБА_11 виник злочинний умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку, вчинене групою осіб, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, ОСОБА_11 цього ж дня в невстановлений час та місці зателефонував на мобільний номер телефону ОСОБА_13 , який був разом з ОСОБА_6 , котрий мав при собі балончик з препаратом сльозоточивої та дратівливої дії «Терен 4М», та запропонував останнім здійснити свої злочині наміри, на що вони погодились.

Цього ж дня, 28 червня 2019 року, приблизно о 22 год 30 хв, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на порушення громадського порядку, вчинене групою осіб, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, ОСОБА_13 , ОСОБА_6 прибули на автомобілі марки «Сіат Леон» н.м. « НОМЕР_1 » до кафе « ОСОБА_21 », де на них чекали ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , де в цей же час також відпочивали ОСОБА_20 та ОСОБА_22 . Надалі ОСОБА_11 разом з ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 та ОСОБА_6 зайшли в середину приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_6 », де знаходилися потерпілі ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , відвідувачі, персонал ресторану, та підійшли до потерпілих, після чого ОСОБА_11 почав провокувати ОСОБА_20 на конфлікт. При цьому ОСОБА_11 разом із ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 почали грубо порушувати громадський порядок, висловлюючись нецензурною лайкою в присутності відвідувачів та персоналу закладу, в тому числі жінок і дітей, тим самим порушуючи нормальну діяльність ресторану.

В цей час ОСОБА_6 дістав із своєї кишені куртки предмет заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень балончик з препаратом сльозоточивої та дратівливої дії «Терен 4М», бризнув його вмістом в обличчя потерпілих ОСОБА_20 та ОСОБА_22 , спричинивши тим самим їм фізичного болю, після чого останній, відчувши фізичний біль від препарату сльозоточивої та дратівливої дії, відійшов декілька кроків назад. Надалі ОСОБА_11 разом із ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , не реагуючи на зауваження працівників ресторану припинити хуліганські дії та почали хаотично наносити удари кулаками та ногами в різні частини тіла ОСОБА_20 , спричиняючи побої. В свою чергу ОСОБА_13 припинив наносити хаотичні удари по ОСОБА_20 та дістав зі своєї кишені вогнепальну зброю пристрій для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами травматичної (несмертельної) дії «Форт-12Р «И6108», калібру 9 мм Р.А. і здійснив постріл в ОСОБА_20 , влучивши у праве стегно останнього, від чого той отримав тілесне ушкодження, а саме сліпе кульове поранення правого стегна.

Виконавши всі необхідні дії, спрямовані на реалізацію злочинного умислу, спрямованого на порушення громадського порядку, вчинене групою осіб, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , сіли до автомобіля марки «Сіат Леон» н.м. « НОМЕР_1 », а ОСОБА_6 до таксі та зникли з місця події. В подальшому ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 та ОСОБА_6 були затримані працівниками поліції.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції(далі прокурор), посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Як вказує прокурор, при постановленні ухвалі апеляційний суд не врахував всіх обставин скоєння злочинів, не надав їм належної оцінки та безпідставно застосував до засуджених ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 і ОСОБА_15 положення ст. 75 КК, а також застосував до ОСОБА_17 надто м`яке покарання, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Як вважає прокурор, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції не зазначив достатніх та належних підстав, з яких апеляційну скаргу прокурора визнав необґрунтованою, не навів переконливих доводів щодо обґрунтованості застосування до ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 і ОСОБА_15 вимог положень ст.75 КК та залишив незмінним покарання, призначене ОСОБА_17 . Зокрема, як зазначає прокурор, судом при призначенні покарання не в достатній мірі враховано те, що вчинене ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 кримінальне правопорушення відноситься до злочинів з умисною формою вини, вчинене ОСОБА_13 і ОСОБА_6 кримінальне правопорушення також відноситься до злочинів з умисною формою вини та відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином, за який передбачене покарання лише у виді позбавлення волі. Також, як вказує прокурор, при ухваленні рішення судом не взято до уваги дані про підвищену суспільну небезпеку вчиненого злочину, зокрема те, що його скоєно групою осіб, із застосуванням заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень балончику з препаратом сльозоточивої і дратівливої дії та вогнепальної зброї. Крім того, на думку прокурора, судом не було враховано і того, що ОСОБА_17 , маючи не зняті та не погашені судимості, висновків для себе не зробив та продовжив вчиняти злочини.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Засуджений ОСОБА_6 і захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 заперечували щодо задоволення касаційної скарги та просили ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 та захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

У пункті 2 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.296 КК, та ОСОБА_13 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, та кваліфікація їх дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються і не заперечуються.

Доводи касаційної скарги прокурора про застосування апеляційним судом закону, який не підлягав застосуванню, а саме положень ст. 75 КК, колегія суддів визнає обґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання, звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Згідно з приписами ст. 75 КК (у редакції, що діяла на час постановлення вироку у даному провадженні), якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Разом з тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Визнаючи ОСОБА_11 та ОСОБА_15 винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, та призначаючи їм покарання: ОСОБА_11 у виді чотирьох років позбавлення волі та ОСОБА_15 у виді трьох років позбавлення волі, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК є злочином середньої тяжкості, дані про особи винних, які судимості не мають, характеризуються посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, їх негативне ставлення до вчиненого, обставину, яка пом`якшує їх покарання, щире каяття та відсутність обставин, які його обтяжують.

Визнаючи ОСОБА_13 та ОСОБА_6 винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, та призначаючи їм покарання: ОСОБА_13 у виді п`яти років позбавлення волі, ОСОБА_6 у виді чотирьох років позбавлення волі, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК є тяжким злочином, дані про особи винних, які не мають судимості, характеризуються посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, їх негативне ставлення до вчиненого, обставину, яка пом`якшує їх покарання, щире каяття та відсутність обставин, які його обтяжують.

Водночас, врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку і про можливість звільнення ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК.

Переглядаючи вирок за апеляцією прокурора, апеляційний суд визнав обґрунтованим рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

На обґрунтування такого рішення апеляційний суд послався на ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 кримінального правопорушення, дані про їх особи, які раніше не судимі, посередньо характеризуються, наявність обставини, яка пом`якшує покарання, щире каяття, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання, позицію прокурора, потерпілого та його представника, які в судових дебатах просили суд призначити обвинуваченим покарання зі звільненням від його відбування на підставі положень ст. 75 КК.

Однак, переважну більшість з указаних даних, що характеризують особи винних, та обставину, яка пом`якшує покарання ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , вже було враховано судом першої інстанції при призначенні останнім покарання за вчинення ОСОБА_11 та ОСОБА_15 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, та ОСОБА_13 та ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК.

Разом з тим, рішення про звільнення ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 від відбування покарання з випробуванням на підставі

ст. 75 КК суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував та не навів мотивів, із яких він дійшов висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання у виді позбавлення волі з огляду на конкретні обставини вчиненого ними злочину.

Апеляційний суд належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його суспільну небезпечність, а також конкретні обставини вчинення зазначеного кримінального правопорушення.

Так, відповідно до ст. 12 КК кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2

ст. 296 КК віднесено до злочинів середньої тяжкості, а кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 296 КК, до тяжких злочинів.

У даному конкретному кримінальному провадженні вчинене ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 хуліганство має підвищену суспільну небезпечність, оскільки об`єктом посягання був не лише громадський порядок, а також життя та здоров`я потерпілих ОСОБА_20 та ОСОБА_22 .

Крім того, судом належно не були враховані конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме: вчинення злочинів у громадському місці, групою осіб, із заздалегідь спланованим й узгодженим характером дій, під час яких ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 спочатку висловлювались нецензурною лайкою в присутності відвідувачів та персоналу закладу, в тому числі жінок і дітей, а в подальшому хаотично наносили удари кулаками та ногами в різні частини тіла потерпілого ОСОБА_20 , окрім того, ОСОБА_6 заздалегідь заготовленим для нанесення тілесних ушкоджень предметом балончиком з препаратом сльозоточивої та дратівливої дії

«Терен 4М» бризнув в обличчя потерпілих ОСОБА_20 та ОСОБА_22 , а ОСОБА_13 здійснив постріл в потерпілого ОСОБА_20 з вогнепальної зброї.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК.

Крім того, у своїй касаційній скарзі прокурор ставить питання про невідповідність покарання, призначеного засудженому ОСОБА_17 за ч. 2 ст.296 КК, ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, визнаючи ОСОБА_17 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, та призначаючи йому покарання у виді двох років позбавлення волі за цей злочин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК є злочином середньої тяжкості, дані про особу винного, який раніше судимий, характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його негативне ставлення до вчиненого, обставину, яка пом`якшує його покарання, щире каяття та обставину, яка обтяжує його покарання, рецидив злочину.

З огляду на викладене та враховуючи, що призначене обвинуваченому ОСОБА_17 покарання у виді позбавлення волі строком на два роки є більш суворим із двох альтернативних видів покарань, передбачених санкцією ч. 2 ст.296 КК, а його строк відповідає середньому розміру покарання у виді позбавлення волі, передбаченого цією санкцією, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що таке покарання ґрунтується на положеннях статей 50 65 КК та відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання.

Разом з цим, у поданій касаційній скарзі прокурор не навів доводів, які б підтверджували зазначену ним підставу щодо невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого та не зазначив, чому саме покарання у виді позбавлення волі строком на два роки є явно несправедливим через м`якість.

Отже, доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особи винних, звільнення ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 та ОСОБА_15 від відбування покарання з випробуванням слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3