Історія справи

Ухвала ККС ВП від 09.09.2019 року у справі №201/14937/17

Постанова

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 201/14937/17

провадження № 51-4392 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Кравченка С. І., Ємця О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бацури О. О.,

прокурора Пантєлєєвої А. С.,

засудженої ОСОБА_1,

захисника Грищенка В. В.,

представника потерпілого Качараби В. П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040030002222, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Дніпропетровська, жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Відмолено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди.

Частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди та стягнуто з останньої на користь потерпілого 200000 грн.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2019 року вирок суду першої інстанції змінено. На підставі п. "є" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання. В іншій частині вирок залишено без змін.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, 25 липня 2017 року о 12.40 год., керуючи автомобілем "Audi A4", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. 9-ї Стрілкової Дивізії з боку пр. Яворницького у напрямку вул. Січеславської Набережної у м. Дніпро, грубо порушила вимоги п.
12.3 Правил дорожнього руху, в результаті чого, при виникненні небезпеки для руху у вигляді стоячого у попутному напрямку в крайній правій смузі автомобіля "Audi 5000S", реєстраційний номер НОМЕР_2, не вжила заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого автомобіля або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди та допустила на нього наїзд. Внаслідок дорожньо-транспортної події, пішоходу ОСОБА_3, який стояв перед автомобілем "Audi 5000S", ремонтуючи двигун, було заподіяно тілесні ушкодження, внаслідок яких він ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді. Не погоджується зі звільненням ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі п. "є" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року, оскільки вважає, що апеляційний суд не встановив належим чином усіх обставин, які мають значення для застосування ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року. Посилається на відсутність в ухвалі належного обґрунтування звільнення ОСОБА_1 від додаткового покарання. Вказує, що всупереч вимогам ст. 419 КПК України, апеляційний суд не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги в частині необхідності стягнення всієї суми заявленої ним в цивільному позові моральної шкоди. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Представник потерпілого в суді касаційної інстанції висловив доводи щодо обґрунтованості наведених у касаційній скарзі потерпілого доводів та просив її задовольнити.

Під час касаційного розгляду прокурор вважала, що касаційну скаргу потерпілого слід задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд провадження у вказаному суді.

Засуджена ОСОБА_1 надіслала заперечення на касаційну скаргу в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду, просила її залишити без зміни.

Під час касаційного розгляду засуджена ОСОБА_1 та її захисник Грищенко В. В. підтримали наведені в запереченнях доводи та просили залишити без задоволення касаційну скаргу потерпілого.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_1 в його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 286 КК України, у касаційній скарзі не оспорюються.

Так, пунктом "є " ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року передбачено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким, відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким, відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, які на день набрання чинності ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

Судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до п. "є" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року є суб'єктом амністії, оскільки вона визнана винною у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким, відповідно до ст. 12 КК України, має батька - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, якому станом на день набрання чинності Законом України "Про амністію у 2016 році" - 07 вересня 2017 року виповнилось сімдесят років та який, інших дітей крім ОСОБА_1 не має.

Посилання в касаційній скарзі потерпілого на те, що апеляційний суд не встановив належим чином усіх обставин, які мають значення для застосування Законом України "Про амністію у 2016 році", колегія суддів вважає безпідставними.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Приймаючи рішення про застосування амністії, апеляційний суд дослідив витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00022091121 від 12 лютого 2019 року, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 та копію паспорта серії НОМЕР_4, тобто надані стороною захисту документи. З'ясовуючи необхідність дослідження інших документів, суд задовольнив клопотання прокурора та відклав апеляційний розгляд для з'ясування місця і умов проживання ОСОБА_4. Після дослідження довідки з місця проживання останнього, за відсутності інших клопотань та, враховуючи позицію прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції та вважав за необхідне звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання, на підставі п. "є" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року, за наявних у справі доказів, апеляційний суд задовольнив клопотання засудженої та звільнив її від покарання на підставі амністії.

Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Статтею 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених Статтею 92 КПК України, за винятком випадків, передбачених Статтею 92 КПК України випадках, - на потерпілого. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Враховуючи, що заборон, передбачених ст. 9 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року, для звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі амністії, судом апеляційної інстанції встановлено не було, а сторона обвинувачення та потерпілий не надали будь-яких доказів на спростування того, що батько засудженої не має інших дітей крім ОСОБА_1, підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає.

Тому, доводи касаційної скарги потерпілого про неправильне застосування судом до ОСОБА_1 положень п. "є " ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 є безпідставними та перевіркою матеріалів справи свого підтвердження не знайшли.

Крім того, відповідно до ст. 15 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року особи, на яких поширюється дія ст. 15 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності ст. 15 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року.

Тобто, ст. 15 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року наділяє суд правом прийняти рішення про звільнення на підставі амністії також від відбування додаткового покарання.

Тому суд апеляційної інстанції, за відсутності обмежень для цього, правильно прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування і додаткового покарання, з чим також погоджується колегія суддів.

При цьому, неналежне, на думку потерпілого, обґрунтування такого рішення в ухвалі апеляційного суду, у даному випадку не свідчить про неправильне застосування Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року при звільненні ОСОБА_1 від відбування додаткового покарання.

Що стосується доводів касаційної скарги потерпілого про неправильне, на його думку, вирішення цивільного позову в зв'язку з необхідністю стягнення всієї заявленої в цивільному позові суми в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, то колегія суддів вважає їх непереконливими, оскільки за встановлених судом обставин кримінального провадження, його наслідків, що потягли за собою тривалі душевні страждання потерпілого, відповідатиме вимогам розумності та справедливості сума в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди - 200000

грн. Рішення суду про цивільний позов прийнято з дотриманням положень статей 128, 129 КПК України та статей 1167, 1194 ЦК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. З наведеними в ній висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду в цій частині погоджується і колегія суддів.

Таким чином, кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу не допущено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування ухвали апеляційного суду та задоволення касаційних вимог потерпілого ОСОБА_2 також немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. І. Остапук С. І. Кравченко О. П. Ємець