ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 року

м. Київ

cправа № 916/1808/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

прокурора відділу Генеральної прокуратури України: Гусарової А.В. (посв. № 035836 від 25.09.2015), решта представників в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2019

та рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2019

у справі № 916/1808/18

за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до:

1) Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд"

2) Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма "АЛЬФА-ГРАНТ"

про визнання договору недійсним, витребування майна та скасування державної реєстрації права власності,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2018 року заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся з позовом, в якому просив визнати недійсним укладений між ДП МОУ "Південьвійськбуд" та Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "АЛЬФА-М" договір №12-ВБ від 29.12.2006 про пайову участь в реконструкції існуючої будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-поверхової адміністративної будівлі в м. Одесі по вул. Армійська, 18-А з правом викупу паю "Замовника", витребувати з незаконного володіння ПП "ВКФ "АЛЬФА-ГРАНТ" на користь держави в особі Міністерства оборони України нежитлові приміщення першого поверху площею 27,2 кв.м, розташовані в будівлі ДП МОУ "Південьвійськбуд" за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, зокрема, шляхом виселення ПП "ВКФ "АЛЬФА-ГРАНТ" з вказаних нежитлових приміщень, скасувати державну реєстрацію права власності ПП "ВКФ "АЛЬФА-ГРАНТ" та ПП "ВКФ "АЛЬФА-М" на нежитлові приміщення першого поверху площею 27,2 кв.м, розташовані в будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок укладення спірного договору протиправно, за відсутності згоди Міністерства оборони України, відчужено державне майно.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.01.2019 (суддя Літвінов С.В.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 (судді Таран С.В., Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.) у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв`язку зі спливом строку позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено стороною у справі.

Під час розгляду даної справи судами встановлено, що у 1998 році ДП МОУ "Південьвійськбуд" прийняло від Військової частини А-1983 чотирьохповерховий цегляний адміністративний будинок, який знаходиться у місті Одесі по вулиці Армійській, 18 . на підставі акта прийняття-передачі основних засобів б/н від 01.09.1998.

На підставі укладеного 29.12.2006 між ДП МОУ "Південьвійськбуд" ("Замовник") та ПП "ВКФ "АЛЬФА-М" ("Пайовик") договору №12-ВБ про пайову участь в реконструкції існуючої будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-поверхової адміністративної будівлі в м. Одесі по вул. Армійська, 18-А з правом викупу паю "Замовника" (далі - договір №12-ВБ від 29.12.2006) та акта прийому-передачі площі нежитлових офісних приміщень, Замовник передав, а Пайовик прийняв у власність 27,2 кв.м загальної площі адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська , 18-А . Водночас Замовник підтверджує фінансування Пайовиком будівельно-монтажних робіт з реконструкції у сумі 15885 грн та викуп паю Замовника.

За результатом документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ "Південьвійськбуд" за період з 01.10.2006 по 18.11.2008, проведеної Контрольно-ревізійним департаментом Міністерства оборони України, складено акт №234/43/230 від 21.11.2008

У розділі 5.2 акта, зазначено, що за результатами проведених аукціонів ДП МОУ "Південьвійськбуд" укладалися договори про пайову участь в реконструкції будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-поверхової адміністративної будівлі в м. Одесі по вул. Армійська, 18а з правом викупу паю зазначеного підприємства, за умовами яких Пайовикам передавався пакет правовстановлюючих документів в обсязі, достатньому для оформлення свідоцтва про право власності на нежитлові офісні приміщення, розташовані в будівлі по вулиці Армійська, 18а . Після виконання умов договорів, а саме: фінансування Пайовиками будівельно-монтажних робіт з реконструкції та викупу паю Замовника, між ДП МОУ "Південьвійськбуд" та Пайовиками підписувалися акти прийому-передачі площ нежитлових офісних приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18 а . До проведення вищезазначеної реконструкції ДП МОУ "Південьвійськбуд" належала нежитлова 4-поверхова адміністративна будівля загальною площею 1696,9 кв.м, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18а , ринковою вартістю 4381,9 тис.грн (з ПДВ). Після реконструкції, введення об`єкта будівництва в експлуатацію та підписання актів прийому-передачі нежитлових приміщень у ДП МОУ "Південьвійськбуд" залишилося 714 кв.м нежитлових приміщень вартістю 2705,2 тис. грн (з ПДВ).

25.03.2009 між ПП "ВКФ "АЛЬФА-М" ("Продавець") та ПП "ВКФ "АЛЬФА-ГРАНТ" ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами п. 1.1 якого Продавець продав та передав у власність, а Покупець купив та прийняв у власність нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 27,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А .

Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного між ДП МОУ "Південьвійськбуд" та ПП "ВКФ "АЛЬФА-М" договору №12-ВБ від 29.12.2006, а також про витребування з незаконного володіння ПП "ВКФ "АЛЬФА-ГРАНТ" на користь держави в особі Міністерства оборони України нежитлових приміщень першого поверху площею 27,2 кв.м, розташованих в будівлі ДП МОУ "Південьвійськбуд" за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, зокрема, шляхом виселення ПП "ВКФ "АЛЬФА-ГРАНТ" з вказаних нежитлових приміщень, а також про скасування державної реєстрації права власності ПП "ВКФ "АЛЬФА-ГРАНТ" та ПП "ВКФ "АЛЬФА-М" на вказані нежитлові приміщення .

Встановивши обставину відсутності згоди Міністерства оборони України на відчуження майна за спірним договором, суди обох інстанцій визнали доведеними обставини невідповідності договору приписам чинного законодавства, за наслідком встановлення яких такий договір підлягає визнанню недійсним, однак дійшли висновку про неможливість захисту порушених прав держави у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Не погодившись з рішеннями судів, Міністерство оборони України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення всіх заявлених прокурором вимог.

За доводами скаржника, суди дійшли помилкового висновку стосовно наявності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки про порушення своїх прав Міністерство оборони України довідалося в серпні 2018 року з листа заступника військового прокурора Південного регіону України №05/3-3869вих-18. тому саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як вбачається з преамбули статута ДП МОУ "Південьвійськбуд", затвердженого наказом Міністра оборони України від 29.01.1998 № 27, підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України - орган управління майном.

Згідно з п. 4.2 цього статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

Відповідно до ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об`єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Згідно з п. 6.1 Статуту функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном (Міністерство оборони України), який відповідно до покладених на нього повноважень, зокрема, здійснює контроль за ефективністю використання, збереженням закріпленого за Підприємством державного майна.

Проте, належних доказів, які б свідчили про те, що Міністерством оборони України, як органом, до сфери управління якого входить ДП МОУ "Південьвійськбуд", надавалася згода на укладання спірного договору, в результаті якого відбулося відчуження державного нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А , сторонами не надано.

Наявний в матеріалах справи лист від 03.02.2006 № 10/260/1 за підписом начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Ісаєнка Д.В. , в якому визнано слушною пропозицію директора ДП МОУ "Південьвійськбуд" провести заходи по реконструкції будівлі за адресою: м . Одеса, вул. Армійська, 18-А за рахунок пайових внесків третіх осіб, не є належним доказом надання такої згоди органу управління, оскільки видана ОСОБА_2 довіреність від 17.08.2004, якою останній був наділений повноваженнями щодо надання дозволів на відчуження майна державних підприємств, розпорядженням Міністра оборони України від 02.10.2004 № 6828/з була скасована.

Вказана обставина встановлена у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2010 у справі № 30/257, залишеній без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2010, тому вона має преюдиціальне значення під час розгляду даної справи згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України, адже в обох справах приймає участь Міністерство оборони України, стосовно якого встановлено зазначену обставину.

Частиною 7 ст. 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Враховуючи встановлену судами відсутність згоди Міністерства оборони України на укладення договору внаслідок виконання якого відбулось відчуження державного нерухомого майна, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірний договір, укладений з порушенням приписів ч. 5 ст. 75 ГК України, за відсутності у ДП МОУ "Південьвійськбуд" необхідного обсягу повноважень, підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Разом з цим, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, згідно зі ст. 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 362/44/17).

Разом з тим, порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Суди дійшли висновків, що безпосередньо на Міністерство оборони України, на захист прав якого звернувся прокурор з цим позовом, покладено обов`язок з управління та обліку державного майна. Отже, саме вказаний орган, як розпорядник державного майна, зобов`язаний здійснювати постійний контроль та моніторинг за ввіреним йому майном державної власності.

Як свідчить акт документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ "Південьвійськбуд" № 234/43/230 від 21.11.2008 за період з 01.10.2006 по 18.11.2008, проведеної ревізорами Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України, в результаті проведення цієї ревізії Міністерству оборони України стало достовірно відомо про укладання ДП МОУ "Південьвійськбуд" договорів про пайову участь в реконструкції адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул . Армійська , 18-А , з правом викупу паю замовника. В цьому акті зазначено, що після виконання умов зазначених договорів пайовиками, між ДП МОУ "Південьвійськбуд" та пайовиками підписувалися акти прийому-передачі площ нежитлових офісних приміщень цієї будівлі та останнім передавався пакет правовстановлюючих документів у обсязі достатньому для оформлення свідоцтв про право власності на нежитлові офісні приміщення, розташовані в цій будівлі. До проведення вищезазначеної реконструкції, ДП МОУ "Південьвійськбуд" належала 4-х поверхова адміністративна будівля загальною площею 1696,9 кв.м., а після реконструкції, введення об`єкта в експлуатацію та підписання актів прийому-передачі нежитлових приміщень у Підприємства залишилося 714,0 кв.м. нежитлових приміщень, на які останньому виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності від 02.11.2007.

Отже, щонайменше з листопада 2008 року, позивач знав (не міг не знати) про вибуття з власності держави спірного майна, відповідно, про порушення внаслідок цього прав держави.

Проте, з моменту проведення документальної ревізії і складання акту від 21.11.2008 № 234/43/230 і до моменту звернення прокурора з даним позовом минуло майже 10 років, що є істотним пропуском строку позовної давності. При цьому, позивач взагалі не навів жодних причин пропуску такого строку, обмежившись лише посиланням на те, що про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів на спірне нерухоме майно довідався з листа заступника військового прокурора від 23.08.2018 № 05/3-3869вих-18.

Крім того, навіть якщо погодитись з доводами скаржника про те, що строк позовної давності слід обчислювати не з моменту проведення ревізії, оскільки тоді не була відома обставина відсутності у представника Міноборони повноважень по відчуженню державного майна, а з моменту її виявлення у 2010 році, коли розглядалась справа № 30/257, то це все одно не спростовує висновків судів про те, що строк для захисту таких порушених прав достеменно сплинув задовго до звернення прокурора з даним позовом.

При цьому, як правильно зазначили суди обох інстанцій, позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Враховуючи відсутність обставин, які б свідчили про поважність причин такого значного пропуску строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, висновки судів про неможливість захисту прав держави у даному випадку є вичерпними.

Щодо позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, то вони не є похідними, як зазначили суди попередніх інстанцій, однак також не підлягають задоволенню з огляду на сплив строку позовної давності.

Як вбачається з змісту позовної заяви прокурора, вимоги про витребування приміщень на користь держави обґрунтовані, в тому числі, положеннями ст. 387 ЦК України, за якою власник має право витребувати своє майно від особи, що незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2018 року у справі № 641/76/17): (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року в справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Відповідний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі у справі № 362/44/17.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності ПП "ВКФ "АЛЬФА-ГРАНТ" і ПП "ВКФ "АЛЬФА-М" на спірний об`єкт нерухомого майна, то вони дійсно мають похідний характер від основної вимоги про визнання договору недійсним, тому у їх задоволенні судами відмовлено за наявності достатніх підстав.

Таким чином, оскільки доводами касаційної скарги не спростовано правильні по суті висновки судів щодо необхідності відмови в заявлених позовних вимогах з підстав спливу строку позовної давності, підстави для її задоволення та для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2019 залишити без змін у справі № 916/1808/18.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.