ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 14/312

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Заступника Генерального прокурора України - Збариха С.М.,

Фонду державного майна України - Погорілко Н.М.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" - Трегубової О.С.,

Міністерства енергетики та вугільної промисловості

України (Міністерства палива та енергетики України) - Пономаренка Д.О.,

Федерального агентства по управлінню державним

майном Російської Федерації - не з'явився,

Південно-Західного відкритого акціонерного товариства

трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської

акціонерної компанії "Транснафтопродукт" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 (у складі колегії суддів: Коломис В.В. (головуючий), Тимошенко О.М., Саврій В.А.)

та рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 (суддя Політика Н.А.)

у справі за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (Міністерства палива та енергетики України),

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації, Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт",

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

30.08.2005 Заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України з позовом до Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" (далі - ДП "ПрикарпатЗахідтранс") про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, та витребування частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км з володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс", та передати їх Фонду державного майна України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний нафтопродуктопровід після проголошення незалежності України перебував та території України, а тому з 24.08.1991 став власністю держави Україна на підставі правонаступництва.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 позов задоволено. Визнано право власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, за державою в особі Фонду державного майна України. Витребувано частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, з володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс" та передано їх Фонду державного майна України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2014 рішення місцевого господарського суду від 22.03.2011 скасовано, провадження у справі №14/312 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.08.2014 постанову Рівненського апеляційного господарського від 25.04.2014 скасовано з передачею справи до цього ж суду апеляційної інстанції для апеляційного перегляду рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 по суті.

При повторному апеляційному перегляді постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2015 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 залишено без змін.

30.03.2015 ДП "ПрикарпатЗахідтранс" звернулось до Господарського суду Рівненської області із заявою про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 за нововиявленими обставинами.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.04.2015, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2015, заяву ДП "ПрикарпатЗахідтранс" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 задоволено. Рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 скасовано та призначено розгляд справи в судовому засіданні.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий суд мотивував свої висновки, зокрема, тим, що спірна частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова не належала відповідачу у даній справі і матеріали справи не містять доказів її фактичного існування; внаслідок переробки частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок було створено нову річ, яка є власністю відповідача, а інша лінійна частина вказаного нафтопродуктопроводу належить відповідачу як приналежність технологічних об'єктів, які зареєстровано на праві власності за відповідачем.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 09.01.2018 Заступник прокурора Рівненської області звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 та рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 скасувати, а позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задовольнити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що внаслідок переробки відповідачем частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок було створено нову річ, яка є його власністю, а інша спірна частина - є приналежністю технологічних об'єктів відповідача; суди не здійснили належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, водночас вони не містять відомостей про фактичну відсутність спірної частини нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова.

ТОВ "ПрикарпатЗахідтранс" подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Учасники справи були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак Федеральне агентство по управлінню державним майном Російської Федерації та Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією. Оскільки явка учасників справи не визнавалась судом обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, Верховний Суд в складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів касаційної скарги та в межах заявлених позовних вимог.

Предметом даного позову є вимоги прокурора про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, та їх витребування з володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс" на користь Фонду державного майна України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів, зокрема, шляхом визнання права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право.

Водночас, суди попередніх інстанцій встановили, що частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, ніколи не знаходилася у володінні ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (правонаступником якого є ТОВ "ПрикарпатЗахідтранс"). Після розпаду СРСР цей нафтопродуктопровід знаходився у віданні ВАТ "Північно-Кавказький Транснафтопродукт", яке з 01.09.2010 припинило свою діяльність у зв'язку з реорганізацією у АТ "Чорномортранснафта".

Зазначені факти також були відображені і у висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 (далі - висновок експертизи від 20.03.2017), проведеної на виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 18.02.2016.

Судами встановлено, що та обставина, що станом на дату розгляду даної справи частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, не знаходиться у володінні відповідача підтверджується також наявними у матеріалах справи реєстром основних засобів ДП "Прикарпатзахідтранс", а також довідкою-розшифровкою основних засобів станом на 31.07.2017.

Крім того, надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам, зокрема, акту від травня 2002 № 1 (на списання МНПП "Грозний-Трудова", що проходить по території України) та акту від 17.08.2002 №1, отриманих від ВАТ "Південно-Кавказький Транснафтопродукт", листу заступника Міністерства палива та енергетики Російської Федерації від 06.02.1998 № М-871 про консервацію нафтопродуктопроводів "Грозний-Армавір" і "Грозний-Трудова" та листу ВАТ "Південно-Кавказький Транснафтопродукт" від 10.02.1998 № 60/17 про консервацію нафтопродуктопроводу "Грозний-Армавір" та "Грозний-Трудова", листу Представництва Міністерства оборони від 17.10.1997 № 47, а також висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 у даній справі, суди попередніх інстанцій встановили, що прокурором та позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів фактичного існування спірної частини нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова на час вирішення цього спору по суті.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог до ДП "Прикарпатзахідтранс" щодо визнання права власності за державою на частину нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій було безпідставно враховано висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017, а також про те, що вказані вище акти та листи не місять відомостей про фактичну відсутність спірної частини Грозний-Армавір-Трудова, відхиляються судом касаційної інстанції як такі, що зводяться до переоцінки доказів у справі.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо позовних вимог стосовно частини нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що проходить по території України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Судами встановлено, що нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок будувався у період з 1965 року по 1987 рік. Перелік об'єктів вказаного нафтопродуктопроводу, побудованих у зазначений період, визначений у Таблиці 2.1 висновку експертизи від 20.03.2017.

Станом на дату державної реєстрації ДП "ПрикарпатЗахідтранс" у 1992 році до складу нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок входили технологічні об'єкти та лінійна частина цього нафтопродуктопроводу згідно з переліком, наведеним у Таблицях 2.2 та 2.3 висновку експертизи від 20.03.2017. Вказане підтверджується, зокрема, проектною документацією та кадастровими планами; актами державних комісій про приймання об'єктів закінченого будівництва; передаточним балансом; переліком основних засобі ДП "ПрикарпатЗахідтранс" станом на 01.11.1992.

В подальшому частина об'єктів нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок була виведена з експлуатації та переведена на утримання у безпечному стані (УБС), списана, а також передана місцевим громадам.

Наведені обставини підтверджуються, зокрема, наказом Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" від 17.01.1997; наказом ДП "ПрикарпатЗахідтранс" від 17.09.2007; актами на списання.

Таким чином, судами встановлено, що після 1992 року частина об'єктів нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок перестала існувати в рамках цього нафтопродуктопроводу, а технічні характеристики зазначеного нафтопродуктопроводу змінилися.

Надавши оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, у тому числі висновку експертизи від 20.03.2017, суди встановили, що після 1992 року ДП "ПрикарпатЗахідтранс" виконало ряд будівельних робіт з нового будівництва, капітального та поточного ремонтів, модернізації, змінило, списало, переробило, реконструювало та демонтувало значну частину технологічних об'єктів та лінійної частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок.

При цьому суди встановили, що частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить територією України, функціонує у нормальному технологічному режимі завдяки реконструкції/ технічному переоснащенню/ поліпшенням, зробленим ДП "ПрикарпатЗахідтранс" за його кошти.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суди встановили, що інвестована ДП "ПрикарпатЗахідтранс" сума у нове будівництво, капітальний та поточний ремонти, модернізацію та реконструкцію існуючих будівель, споруд, трас та лінійних ділянок трубопроводу істотно перевищує первісну вартість основних засобів, які у 1992 році ДП "ПрикарпатЗахідтранс" отримало на баланс, а саме більше ніж у 18 разів.

У Висновку експертизи від 20.03.2017 встановлено, що частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, яка проходить територією України, була побудована (в основному) під час існування СРСР, але за рахунок грамотної експлуатації, своєчасних усунень дефектів на базі регулярних технічних обстежень, заміни обладнання і трубопроводів, що вичерпали свій ресурс, технічного переоснащення і реконструкції існуючих об'єктів, а також будівництва нових, нафтопродуктопровід, що експлуатується та утримується відповідачем, фактично є новим об'єктом, переробленим за його кошти.

Згідно з ч. 1 ст. 332 ЦК України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість .

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 332 ЦК України якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку.

Норма ч. 4 ст.332 ЦК України є спеціальною по відношенню до частин 1-2 наведеної статті, оскільки регулює суспільні відносини, пов'язані з набуттям особою права власності на перероблену річ не за будь-яких умов, а лише у випадку, якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу.

Виникнення права власності на нову річ (новостворене нерухоме майно) урегульовано ч. 2 ст. 331 ЦК України, в якій зазначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будівлі, споруди) виникає у момент завершення будівництва даного об'єкта. У разі якщо законом або договором передбачено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його до експлуатації або державної реєстрації, то право власності на дане майно виникає з моменту прийняття до експлуатації або державної реєстрації.

Таким чином, врахувавши співвідношення вартості переробки, вартості матеріалів та вартості нової речі і з урахуванням принципів справедливості, розумності і добросовісності, встановивши, що переробка нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок була здійснена на замовлення та за рахунок коштів ДП "ПрикарпатЗахідтранс", внаслідок чого зазначена частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, в розумінні вищенаведених імперативних законодавчих приписів, є новою річчю (що підтверджується також висновком експертизи від 20.03.2017), а введення в експлуатацію перероблених, реконструйованих, модернізованих та новостворених об'єктів підтверджується матеріалами справи, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що власником частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, є ТОВ "ПрикарпатЗахідтранс".

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій ст. 332 ЦК України.

Крім того, судами встановлено, що всього протяжність ділянок нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, які (а) експлуатуються - 787,128 км, (б) виведені в УБС - 458,36 км.

Матеріалами справи підтверджено, що право власності на технологічні об'єкти нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що знаходиться на території України, зареєстроване за відповідачем.

Відповідно до п. 2.1 статуту ТОВ "ПрикарпатЗахідтранс" до складу останнього входять такі структурні підрозділи без права юридичної особи та відокремленого майна, зокрема 4 лінійні виробничо-диспетчерські станції ("ЛВДС" або "Станція"), а саме: ЛВДС "Новоград-Волинський"; ЛВДС "5С"; ЛВДС"1К"; ЛВДС "Дубриничі", а також 1 ремонтно-будівельне управління ("РБУ").

Судами встановлено, що право власності на технологічні об'єкти частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, у межах чотирьох ЛВДС на час вирішення даного спору належить ТОВ "ПрикарпатЗахідтранс".

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральним трубопроводом є технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів.

Водночас згідно висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 до складу магістральних трубопроводів входять головні насосні станції, які розташовані, як правило, на майданчиках постачальників нафтопродуктів, проміжні насосні станції і кінцеві насосні станції. Проте на трасі нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить територією України, відсутні головна і кінцева насосні станції, а є тільки проміжні, а об'єкти, що знаходяться у віданні ДП "ПрикарпатЗахідтранс", є нафтопродуктопроводом, який не є магістральним, оскільки не функціонує як єдина система та не може бути використана за призначенням у розриві з іншими частинами нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", які перебувають поза межами України".

Крім того, згідно вищенаведеного висновку розташована на території України ділянка вказаного нафтопродуктопроводу по суті є лише об'єктом магістрального трубопровідного транспорту, який функціонує у нормальному технологічному режимі завдяки реконструкції/ технічному переоснащенню/ поліпшенням, зробленим ДП "ПрикарпатЗахідтранс" за його кошти.

Переоцінка достовірності встановлених обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" об'єкти магістрального трубопровідного транспорту, побудовані за кошти комунальних підприємств або приватних суб'єктів господарювання, належать таким комунальним підприємствам або приватним суб'єктам господарювання на праві власності.

Частина 1 ст. 186 ЦК України передбачає, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, встановивши, що лінійна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок функціонує саме завдяки відповідним технологічним об'єктам, які належать на праві власності відповідачу, і за відсутності зазначених технологічних об'єктів лінійна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок не може використовуватися за призначенням, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що за таких обставин спірна лінійна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, яка проходить по території України, є приналежністю технологічних об'єктів, розташованих в межах ЛДВС, які є структурними підрозділами ТОВ "ПрикарпатЗахідтранс".

Отже, оскільки право власності на технологічні об'єкти в рамках ЛДВС у встановленому законом порядку зареєстроване за відповідачем, то і лінійна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, як приналежність до вказаних технологічних об'єктів, також належить на праві власності вказаному товариству.

Згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи.

З огляду на зазначене, спірна лінійна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, як частина технологічного комплексу, не потребує окремої реєстрації, оскільки є приналежною річчю та належить ТОВ "ПрикарпатЗахідтранс" на праві власності.

Разом з тим, суди правомірно звернули увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про оскарження прокурором чи Фондом державного майна України проведеної державної реєстрації права власності відповідача на технологічні об'єкти, розташовані в межах чотирьох ЛВДС, за допомогою яких здійснюється перекачування нафтопродуктів по лінійній частині нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, або документи, що підтверджують звернення даних осіб до суду з позовом про визнання за державою права власності на зазначені технологічні об'єкти, які в розумінні приписів ЦК України є головною річчю по відношенню до спірних частин зазначеного нафтопродуктопроводу.

Крім того, прокурором та позивачем не було у встановленому законом порядку доведено наявність фактичної можливості (у разі задоволення даного позову) реєстрації права державної власності в особі Фонду державного майна України на приналежну річ - спірну лінійну частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок за умов наявності не скасованих записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за відповідачем прав власності на вищенаведені технологічні об'єкти.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову прокурора в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходять по території України.

Крім того, про правомірність висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог свідчить також те, що у своєму позові прокурор просив суд, зокрема, визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км.

Водночас зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор ідентифікував названі частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова спільно, із зазначенням загальної протяжності обох нафтопродуктопроводів в сумі 1433 км, в той час як судами встановлено, що нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок і нафтопродуктопровід Грозний Армавір-Трудова є незалежними об'єктами, не пов'язані технологічно, і знаходяться на географічно віддалених один від одного територіях. З технічної точки зору ці об'єкти не можуть бути ідентифіковані спільно як частина нафтопродуктопроводу, що проходить через територію України загальною довжиною 1433 км. Кожен із вказаних нафтопродуктопроводів має свою довжину та технічні й інші характеристики.

Отже, оскільки прокурором не було наведено в його позовній заяві будь-яких ідентифікуючих ознак, а також кількісних і якісних характеристик спірних частин нафтопродуктопроводів, їх склад, місцезнаходження та протяжність (окремо по кожному об'єкту), то наведене унеможливлює задоволення позовних вимог в тій формі, в якій вони викладені у прохальній частині його позовної заяви.

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що вони стосуються переоцінки доказів у справі та не спростовують правомірності застосування судами норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування законних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів.

Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 та рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі № 14/312 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий