Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.06.2018 року у справі №905/2324/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 905/2324/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна

компанія" - Уздемира А.І.,

Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого

акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія

"Автомобільні дороги України" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2018 (у складі колегії суддів: Стойко О.В. (головуючий), Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.)

та рішення Господарського суду Донецької області від 26.01.2018 (суддя Мельниченко Ю.С.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія"

до Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 2 287 051,68 грн,

ВСТАНОВИВ:

10.10.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" (далі - ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія") звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Донецький облавтодор" ДАК "Автомобільні дороги України") про стягнення 2 287 051,68 грн за договором субпідряду №2-38/7 від 30.09.2013, з яких: 1 098 364,99 грн - сума основного боргу, 199 902,42 грн - сума пені (за період з 01.02.2014 по 31.07.2014), 47 485,48 грн - сума 3% річних (за період з 01.02.2014 по 10.07.2017) та 941 298, 79 грн - сума інфляційних втрат (за період з 01.02.2014 по 10.07.2017).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором субпідряду №2-38/7 від 30.09.2013 в частині оплати вартості виконаних робіт.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 26.01.2018 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором субпідряду №2-38/7 від 30.09.2013 в розмірі 1 098 364,99 грн, 3% річних в розмірі 47 485,48 грн (за період з 10.10.2014 по 10.07.2017), інфляційні втрати в розмірі 905 532,95 грн (за період з 01.11.2014 по 30.06.2017). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що: матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем робіт за договором субпідряду №2-38/7 від 30.09.2013, які відповідачем оплачені не були; строк позовної давності щодо стягнення з відповідача основної заборгованості переривався у зв'язку з підписанням відповідачем актів звіряння розрахунків від 08.06.2015 та 01.11.2016, а тому позовна давність стосовно вказаних позовних вимог не спливла.

Водночас відмовляючи повністю у стягненні пені та частково у стягненні інфляційних втрат (за період з 01.02.2014 по 09.10.2014), а також 3% річних (за період з 01.02.2014 по 09.10.2014), суд зазначив про пропуск позивачем позовної давності.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних в заявленій позивачем сумі 47 485,48 грн, суд перевірив розрахунок позивача і дійшов висновку про те, що відповідний розмір 3 % річних підлягає стягненню в межах позовної давності за період з 10.10.2014 по 09.10.2017 та в межах розміру 3% річних, заявленого в позові.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2018 рішення Господарського суду Донецької області від 26.01.2018 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 25.05.2018 ДП "Донецький облавтодор" ДАК "Автомобільні дороги України" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2018 та рішення Господарського суду Донецької області від 26.01.2018 скасувати в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити у зазначеній частині нове рішення, яким відмовити у задоволення вказаних позовних вимог.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що: суди попередніх інстанцій дійшли неправомірного висновку про переривання позовної давності щодо стягнення основної заборгованості, у зв'язку з чим безпідставно відмовили у задоволенні клопотання відповідача щодо застосування позовної даності щодо усіх заявлених у даній справі позовних вимог; акт звіряння взаємних розрахунків станом на 08.06.2015 та акт звіряння взаємних розрахунків №464 від 01.11.2016 не є належними доказами визнання відповідачем заборгованості за договором №2-38/7 від 30.09.2013.

ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія" подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити відповідачу у її задоволенні, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Учасники справи були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією. Оскільки явка сторін не визнавалась судом обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, Верховний Суд в складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 30.09.2013 між ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (генпідрядник) та ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія" (субпідрядник) укладено договір субпідряду № 2-38/7 (далі - договір), за умовами якого субпідрядник зобов'язується протягом 2013-2014 року виконати роботи з реконструкції автомобільної дороги Н-20 Словянськ-Донецьк-Маріуполь, км 94+092 км 95+200, відповідно до розрахунку договірної ціни, що є невід'ємною частиною договору, а генпідрядник надати субпідряднику будівельний майданчик, проектно-кошторисну документацію, прийняти і повністю сплатити вартість виконаних робіт.

Згідно з п. 3.1. договору ціна останнього становить 1 109 459,59 грн, у т.ч. ПДВ 184 909, 93 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом оплати генпідрядником протягом 20 банківських днів на підставі довідки про вартість виконаних робіт та витрат (форма КБ-3), а також акту приймання виконаних робіт (форми КБ-2в), підписаними уповноваженими представниками сторін, при умові надходження від замовника Служби автомобільних доріг в Донецькій області, коштів за виконані роботи на рахунок генпідрядника.

Згідно з п. 4.2. договору субпідрядник компенсує генпідряднику втрати, повязані з забезпеченням технічною документацією, організацією, коригуванням, прийманням виконаних робіт та ін., (послуги генпідряднику) у розмірі 1% від вартості виконаних робіт.

У п. .1. договору сторони дійшли згоди про те, що строк виконання робіт - до 31.12.2014.

Відповідно до п. 7.3. договору, зокрема, за необґрунтовану затримку або відмовлення від приймання робіт, оплати виконаних робіт, генпідрядник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка в день від вартості неоплачених або не прийнятих робіт за кожний день прострочення.

Судами встановлено, що факт виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань за договором на загальну суму 1 109 459,59 грн підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року від 30.12.2013, який підписаний повноважними представниками сторін без зауважень та скріплений печатками підприємств.

Крім того, позивачем до матеріалів справи надано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2013 року на суму 1 109 459,59 грн від 30.12.2013, яка містить підписи повноважних представників сторін без зауважень, скріплені печатками підприємств.

30.12.2013 між сторонами було підписано заяву про припинення зобов'язань заліком зустрічної однорідної вимоги, у якій зазначено, що між сторонами проведено залік однорідної взаємної вимоги на суму 11 094,60 грн, з огляду на те, що: 1) відповідно до договору №2-38/7 від 30.09.2013 ДП "Донецький облавтодор" мав заборгованість перед ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія" у розмірі 11 094,60 грн за виконані роботи з реконструкції автодороги Словянськ Донецьк Маріуполь; 2) у свою чергу, ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія" мав заборгованість перед ДП "Донецькій облавтодор" у розмірі 11 094,60 грн - 1% генпідрядних послуг, відповідно до договору №2-38/7 від 30.09.2013.

Сторонами на підтвердження зазначеної заяви було підписано акт №113 приймання-здавання виконаних робіт (наданих послуг) від 30.12.2013 на суму 11 094,60 грн.

Водночас судами встановлено, що зобов'язання з оплати вартості виконаних робіт за договором підряду №2-38/7 від 30.09.2013 відповідачем не виконані в повному обсязі, а вартість робіт у розмірі 1 098 364,99 грн станом на час розгляду справи не сплачена.

Також, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами 08.06.2015 було підписано та скріплено печатками підприємств акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2011 - 08.06.2015, зі змісту якого вбачається, що станом на 08.06.2015 заборгованість ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" перед ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія" за договором субпідряду №2-38/7 від 30.09.2013 становить 1 098 364,99 грн.

В подальшому 01.11.2016 між позивачем та відповідачем було підписано та скріплено печатками підприємств акт №464 звіряння взаємних розрахунків, у якому зазначається, що за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 сторони визнають заборгованість відповідача у сумі за договором №2-38/7 від 30.09.2013 у сумі 1 098 364,99 грн.

З метою вирішення питання погашення виниклої заборгованості позивач (субпідрядник) 13.06.2017 звернувся до відповідача з вимогою №06/15 щодо сплати заборгованості за договором субпідряду №2-38/7від 30.09.2013 у сумі 1 098 364,99 грн.

Посилаючись на те, що відповіді за значену вимогу відповідач не надав та оплату за виконані роботи в сумі 1 098 364,99 грн не здійснив, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення вказаної заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, надавши оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, встановивши факт виконання відповідачем робіт за договором №2-38/7 від 30.09.2013 на суму 1 098 364,99 грн (з урахуванням припинення зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог від 30.12.2013) суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача відповідної заборгованості у заявленій позивачем сумі.

При цьому суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо безпідставності доводів відповідача про пропуск позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу за договором №2-38/7 від 30.09.2013, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Водночас за змістом ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому при дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17.

Судами встановлено, що відповідачем було вчинено дії, які свідчать про переривання позовної давності, зокрема, підписано та скріплено печаткою акти звіряння взаємних розрахунків станом на 08.06.2015 та акт №464 звіряння взаємних розрахунків від 01.11.2016.

Враховуючи, що відповідні дії вчинялися у період, коли позовна давність не сплинула, тобто перебіг позовної давності переривався та почав свій перебіг заново (зокрема з 01.11.2016), суди встановивши, що позивач звернувся з даним позовом 10.10.2017 (відповідно до вхідного штампу Господарського суду Донецької області), дійшли правомірного висновку про те, що позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення основної заборгованості за договором №2-38/7 від 30.09.2013.

Доводи касаційної скарги про те, що акт звіряння взаємних розрахунків станом на 08.06.2015 та акт звіряння взаємних розрахунків №464 від 01.11.2016 не є належними доказами визнання відповідачем заборгованості за договором №2-38/7 від 30.09.2013, оскільки підписані від імені відповідача неуповноваженою особою, відхиляються судом касаційної інстанції, як такі, що зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 47 485,48 грн (за період з 01.02.2014 по 10.07.2017) та 941 298, 79 грн інфляційних втрат (за період з 01.02.2014 по 10.07.2017), суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визнання боржником основного боргу за актами звіряння взаємних розрахунків станом на 08.06.2015 та №464 від 01.11.2016, саме по собі не є доказом визнання ним також і вимог позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втраті, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що позивач має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних за три роки, які передували моменту звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи зазначене, належний трирічний строк розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат становить період часу з 10.10.2014 по 10.10.2017.

Надавши оцінку здійсненому позивачем розрахунку 3 % річних за період з 01.02.2014 по 10.07.2017, суди встановили, що позивач невірно обраховує їх розмір, оскільки за вказаний період він складає 113 297,10 грн.

Водночас, здійснивши власний розрахунок розміру 3 % річних в межах позовної давності за період з 10.10.2014 по 10.10.2017 та врахувавши межі позовних вимог, суди дійшли правомірного висновку щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі заявленій позивачем сумі 47 485,48 грн.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення інфляційних втрат, суди встановили, що їх розмір в межах позовної даності за період з листопада 2014 року по червень 2017 року становить 905 532,95 грн.

Водночас згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови позивачу у стягненні пені до суду касаційної інстанції не оскаржуються.

Таким чином, перевіривши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги, та встановивши, що вони не спростовують правомірності застосування судами норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2018 та рішення Господарського суду Донецької області від 26.01.2018 у справі № 905/2324/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий