Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.04.2019 року у справі №910/20965/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/20965/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представники учасників справи:

позивача - Леськов П. І.,

відповідача - Безнощенко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтіс-Констракшн"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019

(головуючий суддя Зубець Л.П., судді Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.)

у справі №910/20965/16 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтіс-Констракшн"

до Державного підприємства "Укрмедпроектбуд"

про стягнення 2 400 931,20 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтіс-Констракшн" (далі - ТОВ "Альтіс-Констракшн") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" (далі -ДП "Укрмедпроектбуд") 2 400 931,20 грн заборгованості (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог в сторону зменшення, яка прийнята до розгляду ухвалою суду від 13.03.2018).

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем всупереч умов укладеного договору генерального підряду на будівництво від 09.11.2015 №2015/1 не здійснено оплату виконаних позивачем робіт, оформлених актами виконаних робіт (форми КБ-2в) та довідками про вартість виконаних робіт (форми КБ-3), які підписані в односторонньому порядку позивачем. Нормативно в обґрунтування позову позивач посилався на приписи ст. 526, ч. 1 ст. 837, ч. 4 ст. 882 ЦК України.

1.3. Крім того, судом першої інстанції прийнято до розгляду заяву позивача про визнання недійсною додаткової угоди від 24.12.2015 №1 (далі - додаткова угода) в частині абзацу другого пункту 2, відповідно до якого: "вартість будівельно-монтажних робіт становить: 5 382 130,00 грн, крім того ПДВ 1 076 426,00 грн, загальна вартість 6 458 556,00 грн".

1.4. Заява мотивована тим, що оспорювана додаткова угода не була спрямована на настання правових наслідків, а тому є недійсною в силу приписів ч. 5 ст. 203, ст. 234 ЦК України.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 09.11.2015 між ТОВ "Альтіс-Констракшн" (генпідрядник) та ДП "Укрмедпроектбуд" (замовник) укладено договір №2015/1 генерального підряду на будівництво (далі - договір), за умовами якого в порядку, встановленому чинним законодавством України (в тому числі будівельними нормами і правилами), та на умовах, визначених договором, генпідрядник зобов`язується виконати роботи з будівництва сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" (в тому числі поставка і монтаж обладнання), а замовник зобов`язується прийняти належним чином виконані роботи (пункт 1.1 договору).

2.2. Ціна договору (вартість робіт та обладнання за договором, в тому числі склад і обсяг робіт) визначені в додатках №1 до договору та формується на підставі ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва" і становить: 324 982 969,83 грн, крім того ПДВ - 64 996 593,96 грн, загальна вартість - 389 979 563,79 грн, з них:

вартість будівельно-монтажних робіт становить: 233 428 570,81 грн, крім того ПДВ - 46 685 714,16 грн, загальна вартість - 280 114 284,97 грн;

вартість поставки і монтажу обладнання: 91 554 399,02 грн, крім того ПДВ - 18 310 879,80 грн, загальна вартість - 109 865 278,82 грн (пункт 2.1 договору).

2.3. Джерелом фінансування робіт є кошти Державного бюджету України (пункт 3.1 договору).

Вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті, визначається в межах вартості робіт, передбачених договірною ціною, із урахуванням виконаних обсягів робіт та фактичних витрат генпідрядника, підтверджених відповідними документами, а саме: актом приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) тощо (пункт 3.3 договору).

Розрахунки проводяться шляхом авансування за погодженням з головним розпорядником бюджетних коштів в порядку та розмірах, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 №117 "Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" та постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1764 "Про затвердження Порядку державного фінансування капітального будівництва"; генпідрядник зобов`язується використати аванс протягом трьох місяців після одержання авансу та підтвердити його використання згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) або проміжним актом-звітом про використання коштів за призначенням або видатковими накладними на матеріали та обладнання (устаткування); по закінченню тримісячного терміну невикористані суми авансу підлягають поверненню замовнику; остаточна оплата робіт за договором здійснюється протягом 5-ти календарних днів з моменту підписання сторонами відповідних актів приймання-передачі робіт (пункт 3.6 договору).

2.4. Загальний термін виконання робіт - до 25.12.2015 (від моменту початку виконання робіт до їх повного завершення, за умови виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань), термін поставки обладнання - не пізніше 29.07.2016 (за умови виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань) (пункт 4.1 договору).

Виявлені в процесі перевірок та випробувань неякісно виконані роботи підлягають виправленню у встановлені сторонами строки, а неякісні матеріали - заміні за рахунок генпідрядника в межах загальних строків виконання робіт за договором (пункт 7.35 договору).

2.5. Фактичне виконання робіт генпідрядником підтверджується належним чином оформленими актами виконаних робіт (ф. КБ-2В) та довідками про вартість виконаних підрядних робіт (ф. КБ-3) (пункт 14.1 договору).

Приймання-передача виконаних робіт здійснюється сторонами щомісячно та оформлюється актами приймання виконаних робіт (форма КБ-2в), довідками про вартість виконаних робіт (форма КБ-3) і відомостями про обсяги виконаних робіт (підписаними повноважними представниками сторін) (пункт 14.2 договору).

Замовник зобов`язаний розглянути надані генеральним підрядником акти виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту їх одержання, та або прийняти виконані роботи і повернути генеральному підряднику два примірники підписаних замовником актів виконаних робіт КБ-2в, довідки КБ-3, або надати генеральному підряднику письмову мотивовану відмову від підписання актів виконаних робіт (КБ-2в, КБ-3) із зазначенням переліку виявлених недоліків у роботах або невідповідності наданих актів виконаних робіт затвердженій сторонами договірній ціні (пункт 14.8 договору).

У випадку виявлення в роботах, під час їх виконання та після їх завершення, недоліків, дефектів та/або невідповідності встановленим вимогам, між сторонами складається дефектний акт; для складання дефектного акта генпідрядник зобов`язаний направити своїх представників на об`єкт замовника протягом двох календарних днів з моменту отримання відповідного повідомлення від замовника; сторони встановлюють причини недоліків та підписують дефектний акт в двох примірниках, в якому зазначаються виявлені недоліки в результаті робіт, вартість і терміни робіт з їх усунення (пункт 14.10 договору).

2.6. Договір набирає чинності після його підписання повноважними представниками та скріплення печатками сторін, і діє до повного і належного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 21.1 договору).

2.7. 24.12.2015 між позивачем (генпідрядник) та відповідачем (замовник) укладено додаткову угоду, згідно з пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 2.1 договору, а саме викладено зазначений пункт договору у такій редакції: ціна договору (вартість робіт та обладнання за договором, в тому числі склад і обсяг робіт) визначені в додатках №1 до договору та формується на підставі ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва" і становить 40 538 036,81 грн, крім того ПДВ - 8 107 607,36 грн, загальна вартість - 48 645 644,17 грн, з них:

- вартість будівельно-монтажних робіт становить: 5 382 130 грн, крім того ПДВ - 1 076 426 грн, загальна вартість - 6 458 556,00 грн;

- вартість матеріалів становить: 3 623 329,94 грн, крім того ПДВ - 724 665,99 грн, загальна вартість - 4 347 995,93 грн;

- вартість поставки і монтажу обладнання: 31 532 576,87 грн, крім того ПДВ - 6 306 515,37 грн, загальна вартість - 37 839 092,24 грн.

Крім того, пунктом 3 додаткової угоди сторони домовились подовжити дію договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі (загальний термін виконання робіт - до 31.03.2016, термін поставки обладнання - не пізніше 29.07.2016) в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної у договорі.

2.8. Як зазначав позивач у позові, що не заперечувалось відповідачем, позивач виконав увесь обсяг робіт по договору з урахуванням додаткової угоди №1, а відповідачем прийнято та оплачено виконані роботи, про що між сторонами підписано акт звіряння розрахунків за договором, і спору щодо чого між сторонами немає.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 17 травня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено повністю. Визнано додаткову угоду від 24.12.2015 №1 до договору генерального підряду від 09.11.2015 №2015/1 в частині другого абзацу пункту 2 недійсною. Також присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 400 931, 20 грн заборгованості та 36 013,97 грн судового збору.

3.1.1. Рішення суду в частині визнання недійсною додаткової угоди від 24.12.2015 №1 мотивовано тим, що підписавши додаткову угоду позивач був позбавлений права на отримання прибутку за виконані підрядні роботи, на який позивач розраховував при укладенні договору.

3.1.2. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 400 931,20 грн заборгованості обґрунтовано тим, що позивачем було виконано ряд робіт щодо усунення виявлених дефектів та складено відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року №1 на суму 188 335,88 грн, №2 на суму 55 212,22 грн, №3 на суму 8 756,40 грн, №4 на суму 29 442,00 грн, №5 на суму 2 719,20 грн, №6 на суму 2 400 931,20 грн, загальна сума становить 2 685 396,90 грн, які були передані відповідачу 28.04.2016, що підтверджується актом приймання-передачі документації від 28.04.2016. Відповідач будь-яких заперечень щодо вказаних актів позивачу не надав, а тому роботи вважаються виконаними позивачем належним чином та прийнятими відповідачем без будь-яких зауважень. Крім того, суд першої інстанції проаналізувавши зміст висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 22.09.2017 №33/13-17, дійшов висновку, що цим висновком підтверджено виконання позивачем і його підрядними організаціями підрядних робіт.

3.2. 11 лютого 2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2018 скасовано. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 400 931,20 грн заборгованості та вимог про визнання додаткової угоди від 24.12.2015 №1 до договору генерального підряду від 09.11.2015 №2015/1, в частині абзацу 2 пункту 2 - відмовлено у повному обсязі.

3.2.1. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача щодо фіктивності додаткової угоди, оскільки позивачем не було доведено належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст. ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України умисел сторін при підписанні додаткової угоди до договору у вигляді невиконання взаємних обов`язків. При цьому, позивач виконав увесь обсяг робіт, визначених додатковою угодою №1, а відповідачем прийнято та оплачено виконані роботи, і про що між сторонами підписано акт звіряння розрахунків за договором.

Крім того, апеляційна інстанція не погодилася з висновками суду першої інстанції, що підписавши додаткову угоду позивач був позбавлений права на отримання прибутку за виконані підрядні роботи, на який позивач розраховував при укладенні договору, оскільки наведені обставини не є підставами для визнання недійсною оспорюваної додаткової угоди в силу приписів ст. 203 ЦК України, як не є і підставами для визнання її фіктивною.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обумовлені ч. 5 ст. 203, ст. 234 ЦК України підстави для визнання недійсною додаткової угоди відсутні.

3.2.2. Також Північний апеляційний господарський суд зазначив, що оформлений позивачем акт № 6 за березень 2016 року на суму 2 400 931,20 грн виходить за межі ціни договору (з врахуванням додаткової угоди), і вказана у ньому сума виконаних робіт не підтверджується наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дослідивши наявні у справі докази в сукупності, дійшов висновку, що позивачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати 2 400 931,20 грн вартості робіт, оформлених актом №6 за березень 2016 року, як наслідок виконання робіт в межах договору (з урахуванням додаткової угоди). Також апеляційною інстанцією зауважено, що не підтверджують виникнення у відповідача вказаного обов`язку і отримані в процесі розгляду справи докази, зокрема висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 22.09.2017 №33/13-17.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено як обставину виникнення у відповідача обов`язку зі сплати заявленої до стягнення суми за договором, так і сам розмір заявленої до стягнення суми 2 400 931,20 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги у наведеній частині є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 26 березня 2019 року ТОВ "Альтіс-Констракшн" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 скасувати, а рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2018 залишити в силі.

4.1.1. Позивач не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що обумовлені ч. 5 ст. 203, ст. 234 ЦК України підстави для визнання недійсною додаткової угоди відсутні, оскільки реальною метою спірної додаткової угоди могла бути лише одна - припинення зобов`язань за договором (в частині виконання будівельно-монтажних робіт).

На думку позивача, це пояснюється тим, що додатковою угодою були визначені обсяги (ціна) будівельних робіт, які вже були виконані на момент її підписання, а відповідач зі свого боку наполягає на тому, що інших робіт він позивачеві не замовляв. Відповідно, щоб підтвердити реальність цього правочину, направленого на припинення зобов`язань за договором, сторони мали б погодити і механізм його припинення, а саме: термін завершення і закриття робіт, які розпочаті але не прийняті, термін виведення генпідрядником будівельної техніки і механізмів, підписання акта повернення замовнику будівельного майданчика.

Скаржник вважає, що наявні в матеріалах справи докази - технічна і виконавча документація, які були предметом дослідження судового експерта, свідчать, що позивач продовжував будівельно-монтажні роботи, передбачені проектом будівництва, відповідно до умов договору, а відповідач сприяв цьому, здійснюючи технічний нагляд, підписуючи виконавчу документацію.

4.1.2. Також позивач зауважує, що суд апеляційної інстанції визнав висновок експерта як доказ; аналіз апеляційним судом висновку експерта спростовує попередні доводи, викладені у мотивувальній частині постанови; у висновку експерта чітко визначена вартість виконаних будівельних робіт і враховані як роботи прийняті відповідачем, так і роботи, які є предметом спору.

4.1.3. Суд апеляційної інстанції посилається у оскарженій постанові на ч. 1 ст. 875 ЦК України, однак, на думку скаржника, неправильно застосовує цю норму матеріального права. Зокрема, суд визнав як доказ висновок експерта, з якого слідує, що будівельні роботи та їх обсяги були передбачені в документації конкурсних торгів і проектній документації (робочих кресленнях стадії "Р"), тобто відповідач виконав свої обов`язки щодо передачі позивачеві будівельного майданчику, проектно-кошторисної документації, а позивач виконав будівельні роботи відповідно до тендерної і проектної документації. За таких обставин, вищезазначена норма ЦК України є матеріально-правовою підставою для задоволення позову, а не для відмови в позові.

4.1.4. У мотивувальні частині оскарженої постанови також міститься посилання на норму ч. 4 ст. 844 ЦК України, згідно з якою, якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв`язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов`язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи. Однак, суд безпідставно застосував цю норму матеріального права, оскільки жодних додаткових робіт (в межах предмету спору), які б не були передбачені тендерною чи проектною документацією, позивач не виконував. Позивач відмовився від позову в частині робіт по усуненню дефектів, які не були обумовлені сторонами в належному порядку.

4.1.5. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував ч. 4 ст. 882 ЦК України, відповідно до якої передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Мотиви відмови відповідача від підписання спірного акта приймання виконаних будівельних робіт полягають в тому, що він, нібито, не замовляв позивачеві ці будівельні роботи, що повністю спростовується встановленими судами першої і апеляційної інстанції обставинами справи.

4.1.6. Також позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував ст. 36 Закону України "Про здійснення державних закупівель", яка регламентує процедуру зміни істотних умов договору, в тому числі ціни договору в сторону збільшення. Позивач неодноразово наголошував на тому, що не було ніякого збільшення договірної ціни будівельних робіт, в порівнянні з обумовленою ціною, яка зафіксована в п. 2.1 договору. При цьому, суд апеляційної інстанції не надав оцінки усім доводам позивача, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

4.2. 15 травня 2019 року відповідач подав до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу, в яких він просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

4.2.1. Відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції повно досліджено обставини справи щодо фіктивності додаткової угоди та законно відмовлено в задоволенні вимог позивача в цій частині. В даному випадку додаткова угода не є фіктивною, адже відсутній умисел щодо її фіктивності, оскільки вона виконувалась.

4.2.2. Також відповідач зауважує, що всі роботи, що за ним замовлялися за договором (з врахуванням додаткової угоди №1 до договору - 6 458 556,00 грн) прийняті та оплачені в повному обсязі. Інших робіт відповідач не замовляв. При цьому без проведення відповідної тендерної процедури замовляти такі роботи він і не міг, адже це порушення тендерного законодавства, зокрема, Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні приписів як процесуального (ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України) так і матеріального законодавства (ч. 1 ст. 205, ст. 628, ч. 1 ст. 638, ст. 639, ст. 651, ст. 653 ЦК України, ч. 1, ч. 2 ст. 180 ГК України), що відбулось узгодження істотної умови - вартості спірних робіт за актом №6 в розмірі 2 400 931,20 грн.

Таким чином, на думку відповідача, оформлений позивачем спірний акт №6 за березень 2016 року на суму 2 400 931,20 грн виходить за межі ціни договору (з врахуванням додаткової угоди), і вказана у ньому сума виконаних робіт не підтверджується наявними матеріалами справи.

4.3. Склад суду змінено у зв`язку з відпусткою суддів Баранець О.М., Стратієнко Л.В., що підтверджується наявними у справі Витягами з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 27.05.2019.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договору генерального підряду та визнання недійсною додаткової угоди до договору генерального підряду.

5.2.2. Щодо вимоги позивача про визнання недійсною додаткової угоди до договору генерального підряду у зв`язку з її фіктивністю, Верховний Суд виходить з такого.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ч. 1 ст. 234 ЦК України).

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Факт невиконання сторонами умов правочину також не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не було доведено належними, допустимими та достатніми доказами умисел сторін при укладенні додаткової угоди до договору у вигляді невиконання взаємних обов`язків. При цьому, позивач виконав увесь обсяг робіт, визначених додатковою угодою №1, а відповідачем прийнято та оплачено виконані роботи, про що між сторонами підписано акт звіряння розрахунків за договором.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції, що сторони бажали настання правових наслідків, які обумовлені додатковою угодою, є обґрунтованим, оскільки такі обставини підтверджується наявними у матеріалах справи документами. Відтак оспорювана додаткова угода не може бути кваліфікована як фіктивна, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання її недійсною.

5.2.3. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договору генерального підряду, то у цьому зв`язку Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на такому.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму у розмірі 2 400 931,20 грн, яку позивач визначив як вартість виконаних ним робіт за актом №6 за березень 2016 року, який підписано зі сторони позивача, як генпідрядника, в односторонньому порядку.

У цьому зв`язку суди встановили, що у п. 2 додаткової угоди від 24.12.2015 №1 сторони домовились суттєво змінити істотну умову договору - ціну з 324 982 969,83 грн на 40 645 644,17 грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши укладені сторонами дефектні акти та листування сторін з цього приводу, встановив, що в них сторонами за результатами обстеження об`єкту зафіксовано необхідність проведення певних робіт, і їх проведення обумовлено впливом атмосферних явищ, демонтажем стяжки. Тобто, вказаними дефектними актами між позивачем та відповідачем зафіксовано наявність певних дефектів на об`єкті. Вказані акти не містять відомостей з чиєї вини виникли відповідні дефекти та недоліки, як не містить і вартості робіт, які необхідні для їх усунення, а також терміни їх усунення. Проте, необхідність зазначення таких відомостей у дефектних актах передбачені у п. 14.10, п. 14.11 договору.

При цьому, судами обох інстанцій встановлено, що позивачем було виконано ряд робіт щодо усунення виявлених дефектів та складено відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року №1 на суму 188 335,88 грн, №2 на суму 55 212,22 грн, №3 на суму 8 756,40 грн, №4 на суму 29 442,00 грн, №5 на суму 2 719,20 грн, №6 на суму 2 400 931,20 грн, загальна сума становить 2 685 396,90 грн, які були передані відповідачу 28.04.2016, що підтверджується актом приймання-передачі документації від 28.04.2016.

В свою чергу, відповідачем зазначені акти приймання виконаних будівельних робіт не підписані і вартість зазначених у них робіт ним не оплачена, оскільки, як встановлено господарським судом апеляційної інстанції, роботи за цими актами не охоплюються укладеним сторонами договором з урахуванням укладеної додаткової угоди, тоді як пунктами 3.6, 3.8 договору врегульовано порядок проведення розрахунків за фактично виконані роботи в межах затвердженої проектної документації (п. 1.4, п. 1.6, п. 1.7 договору).

5.2.4. Так, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічна правова позиція закріплена в ч. 1, ч. 2 ст. 180 ГК України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 3 ст. 180 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору, тобто має бути погоджена сторонами в будь-якому разі.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст. 843 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно з ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Статтею 877 ЦК України передбачено, що підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв`язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов`язаний повідомити про це замовника. У разі неодержання від замовника в розумний строк відповіді на своє повідомлення підрядник зобов`язаний зупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, завданих цим зупиненням, на замовника. Замовник звільняється від відшкодування цих збитків, якщо доведе, що у проведенні додаткових робіт немає необхідності (ч. 3). Якщо підрядник не виконав обов`язку, встановленого частиною третьою цієї статті, він позбавляється права вимагати від замовника плату за виконані додаткові роботи і права на відшкодування завданих цим збитків, якщо не доведе, що його негайні дії були необхідними в інтересах замовника, зокрема у зв`язку з тим, що зупинення роботи могло призвести до знищення або пошкодження об`єкта будівництва (ч. 4). Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою (ч. 6).

5.2.5. Враховуючи викладені вимоги закону, які регулюють порядок укладення та зміни договору, так і вимоги закону, які регулюють загальні положення про підряд, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що розрахунок вартості виконаних робіт, який зафіксовано позивачем у акті №6 за березень 2016 року в розмірі 2 400 931,20 грн, не входить до ціни договору генерального підряду, тобто заявлена позивачем сума позову не погоджена сторонами ні в порядку визначеному законом, ні в порядку, визначеному договором (п. 3.3, п. 3.9, п. 3.10 договору).

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні приписів як процесуального (ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України) так і матеріального (ч. 1 ст. 205, ст. 628, ч. 1 ст. 638, ст. 639, ст. 651, ст. 653 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 180 ГК України) права щодо узгодження між позивачем та відповідачем у визначеному законом та договором виконання робіт, які наведені у акті №6, як і взяття відповідачем як замовником обов`язку щодо їх оплати у визначеному позивачем розмірі (2 400 931,20 грн), є правильним.

5.2.6. Більш того, Верховний Суд вважає цілком обґрунтованими твердження суду апеляційної інстанції, що оскільки вказаний договір укладено за результатами здійснення закупівлі за державні кошти в порядку, встановленому Законом України "Про здійснення державних закупівель", то й узгодження виконання робіт на спірну (додаткову) суму мало б відбуватися з дотриманням процедури закупівлі, передбаченої Законом України "Про здійснення державних закупівель", що також узгоджується з умовами п. 1.9 договору, яким передбачено неможливість зміни істотної умови договору в сторону збільшення (якою є ціна), окрім як в порядку, передбаченому відповідним законом.

5.2.7. Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції визнав висновок експерта як доказ, однак надав йому неправильний аналіз, відхиляються Верховним Судом, оскільки такі посилання позивача по суті зведені до необхідності встановлення інших фактичних обставин справи, відмінних від обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, а також надання повторної оцінки висновку експерта. Проте суд касаційної інстанції з огляду на приписи ст. 300 ГПК України такими повноваженнями не наділений.

Так, суд апеляційної інстанції, діючи в межах наданих йому повноважень, надав відповідну правову оцінку наявному у матеріалах справи висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 22.09.2017 №33/13-17 в сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. 86 ГПК України.

З урахуванням наявних матеріалів справи та висновку експерта, судом апеляційної інстанції встановлено, що оформлений позивачем акт №6 за березень 2016 року на суму 2 400 931,20 грн виходить за межі ціни договору (з врахуванням додаткової угоди), і вказана у ньому сума виконаних робіт не підтверджується наявними матеріалами справи.

5.2.8. Враховуючи наведене, Верховний Суд оцінивши застосування норм матеріального та процесуального права у оскаржуваній постанові, керуючись позицією Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно того, що обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника, дійшов висновку про необґрунтованість аргументів позивача.

Зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених апеляційною інстанцією у повторному розгляді справи, та перегляді вже здійсненої цим судом оцінки доказів зі справи. Тому пов`язані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Верховним Судом до уваги. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування постанови апеляційної інстанції, що є предметом оскарження.

Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не спростував висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та не довів неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарського суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову обґрунтованим. При цьому, доводи відповідача у касаційній скарзі висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтіс-Констракшн" без задоволення, а постанови апеляційної інстанції - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтіс-Констракшн" без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтіс-Констракшн" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 у справі №910/20965/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді І. Кондратова

О. Кролевець