Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.02.2020 року у справі №904/3053/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/3053/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Колос І. Б., Малашенкової Т. М.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні

касаційної скарги акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"

на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2020 та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020

за скаргою акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"

на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коваленко У. Ю.

за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Акцепт КР"

про стягнення неустойки у сумі 151 585,01 грн.

У зв'язку з перебуванням судді Селіваненка В. П. на лікарняному, склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.12.2020, який наявний в матеріалах справи.

Історія та обставини справи

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2019 позовні вимоги АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", позивач, скаржник) задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Акцепт КР" (далі - ТОВ "Акцепт КР") на користь позивача пеню у сумі 22 875,00 грн., штраф у сумі 122 000,01 грн., судовий збір у сумі 2 173,13
грн., в решті позову відмовлено.

16.10.2019 на виконання рішення судом видано наказ.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2019 змінено, стягнуто з ТОВ "Акцепт КР" на користь АТ "Українська залізниця" пеню у сумі 12 505,00 грн., штраф у сумі 50 000,00 грн., судовий збір у сумі 1 633,15 грн., у решті позову відмовлено.

26.12.2019 на виконання зазначеної постанови судом видано наказ, який ухвалою суду від 09.04.2020 визнано таким, що не підлягає виконанню повністю.

Ухвалою суду від 21.04.2020 у поворот виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2019 у справі №904/3053/19 стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Акцепт КР" пеню у сумі 10 370,00 грн, штраф у сумі 72000,01 грн, судовий збір у сумі 539,98 грн, про що 21.04.2020 видано наказ.

02.06.2020 державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Дніпро Репан Я. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №62218999 з виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області №904/3053/19, виданого 21.04.2020.

10.06.2020 державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коваленко У. Ю. для забезпечення реального виконання рішення, відповідно до заяви стягувача, керуючись статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження на загальну суму 91 374,34 грн.

18.06.2020 до господарського суду від позивача надійшла скарга на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коваленко У. Ю., в якій він просить визнати неправомірними дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС) Коваленко У. Ю. в частині винесення постанови від 10.06.2020 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 62218999 з виконання наказу суду № 904/3053/19 від 21.04.2020 та скасувати вказану постанову.

Подана скарга обґрунтована порушенням державним виконавцем пункту 3 розділу III Прикінцеві положення" Закону України № 145-IX від 02.10.2019 "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", яким встановлена заборона на вчинення виконавчих дій щодо стягнення грошових коштів, за винятком тих, що передані в заставу. Оскільки грошові кошти боржника в заставі не перебувають, то звернення на них стягнення, на думку боржника, є неправомірним. Тому виконавче провадження підлягає завершенню, а виконавчий документ - поверненню стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2020 (суддя Колісник І. І.) відмовлено у задоволенні скарги АТ "Українська залізниця" на дії ВДВС щодо винесення постанови від 10.06.2020 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №62218999.

Ухвала про відмову в задоволенні скарги обґрунтована правомірністю дій державного виконавця щодо арешту грошових коштів в межах суми стягнення з метою виконання судового рішення за наказом суду.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 (колегія суддів у складі: Антонік С. Г., Дармін М. О., Кощеєв І. М. ) ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2020 залишено без змін.

Колегія суддів зазначила про те, що наказом господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2020 у справі № 904/3053/19 зі скаржника стягнуто саме грошові кошти, а тому заборона вчинення виконавчих дій, встановлена Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", не поширюється на виконання вищевказаного наказу.

Колегією суддів не встановлено підстав для повернення виконавчого документу, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

Скаржник, посилаючись у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій і передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що:

- 20.10.2019 набрав чинності Закон України від 02.10.2019 №145-IX "Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації";

- відповідно до пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.10.2019 №145-IX "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", який набрав чинності 20.10.2019 (далі - ~law18~) забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження" були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами;

- суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували пряму норму ~law23~ про заборону вчинення виконавчих дій та неправильно витлумачили зазначену норму ~law24~.

Розгляд клопотань учасників справи

Скаржник у своїй касаційній скарзі просить Суд про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав того, що справа, на його думку, містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Правильне тлумачення судами пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих і Перехідних положень ~law25~, на думку скаржника, має виключну правову проблему.

Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на таке.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов'язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною 5 статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Суд звертається до правової позиції, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника, дійшов висновку, що дана справа не містить виключної правової проблеми і передача її на розгляд Великої Палати Верховного Суду не є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Крім того, правова позиція щодо застосування пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих і Перехідних положень ~law26~ міститься у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 №910/12809/19.

Аргументи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Конституція України:

стаття 1291:

- суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання;

- держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку;

- контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Закон України "Про виконавче провадження":

стаття 1:

- виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у ~law27~ органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, ~law28~, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law29~, а також рішеннями, які відповідно до ~law30~ підлягають примусовому виконанню;

частина перша статті 5:

- примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених ~law31~ випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";

стаття 10:

Заходами примусового виконання рішень є:

- звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

- звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

- вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

- заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

- інші заходи примусового характеру, передбачені Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

частина перша та пункт 1 частини другої статті 18:

- виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії;

- виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";

пункт 9 частини першої статті 37:

- виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;

стаття 41:

- у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення;

- у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.

ГПК України:

частина перша статті 18:

- судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України;

стаття 326:

- судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами;

- невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом;

стаття 339:

- сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до
ГПК України, порушено їхні права;

частини перша та друга статті 300:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

Касаційне провадження

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2020: відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 у справі № 904/3053/19; постановлено здійснювати перегляд зазначених судових рішень у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; надано учасникам справи право подати відзиви на касаційну скаргу до 19 листопада 2020 року; зупинено касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою до прийняття рішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 910/12809/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2020 касаційне провадження у справі № 904/3053/19 поновлено.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, враховуючи визначені ГПК України межі перегляду, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

20.10.2019 набрав чинності ~law36~.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law37~ забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження" були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до додатку "Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" включено АТ "Українська залізниця".

Отже, з урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття ~law44~, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law45~, було покладено як принцип обов'язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки, з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто, вказаною нормою ~law47~ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті ~law48~.

Аналогічні висновки щодо застосування пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих і Перехідних положень ~law49~ викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19, а також в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/13346/18, від 29.04.2020 у справі № 910/6948/19, у яких Суд визнав очевидними і такими, що не викликають розумних сумнівів висновки судів про можливість вчинення виконавчих дій щодо АТ "Українська залізниця" стосовно стягнення грошових коштів. Підстав для відступу від зазначеного правового висновку Верховний Суд не вбачає.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає помилковим посилання скаржника на те, що передбачена пунктом 3 розділу III Прикінцевих та перехідних положень ~law50~ можливість проводити виконавчі дії стосується лише стягнення тих грошових коштів і товарів, які були передані у заставу за кредитними договорами, оскільки положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбаченої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law51~ слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.

Тобто, вказаною нормою ~law52~ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Суд звертається до правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 №910/12809/19.

Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р (ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018 (5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини 1 , 2 статті 55, частини 1 , 2 статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Також у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від
02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від
29.09.2016 № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентують дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження, а саме:

- виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа;

- у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Судами попередніх інстанцій не встановлено підстав для повернення виконавчого документу, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень.

Зважаючи на відсутність законодавчо встановлених підстав для повернення стягувачу наказу, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про дотримання державним виконавцем вимог чинного законодавства при винесенні постанов у виконавчому провадженні №62218999.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У касаційній скарзі відсутні належні аргументи щодо неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, яке призвело б до ухвалення незаконного рішення, що є обов'язковою підставою для скасування рішень.

Відповідно до положень ГПК України не встановлено підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Судові витрати

Судові витрати у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові рішення попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 у справі № 904/3053/19 залишити без змін, а касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова