Історія справи

Ухвала КГС ВП від 15.04.2019 року у справі №910/5394/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/5394/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

помічник судді, який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Крицька О. О.,

представники учасників справи:

позивача - Лисенко В. О.,

відповідача - Гвоздецький А. М., Мельник О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2020 (судді:

Мартюк А. І., Зубець Л. П., Буравльов С. І.) і рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 (суддя Чебикіна С. О.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи",

про стягнення 40 057 528,84 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" (далі - ДП "КиївГазЕнерджи") 40 057 537,84 грн, у тому числі: 25 402 300,30 грн - пені; 2 455 277,57 грн - 3% річних; 12 199
950,97 грн - інфляційних втрат, у зв'язку із порушенням встановлених укладеним між сторонами договором від 30.12.2015 № 16/128-Н строків проведення розрахунків за поставлений газ.

1.2. ДП "КиївГазЕнерджи", заперечуючи проти задоволення позову, наголосив на вжитті відповідачем заходів і дотриманні умов договору, акцентуючи, що згідно з розрахунків за поставлений природний газ (сальдова відомість, додаток № 5 до позовної заяви) всі розрахунки за поставлений природний газ для населення міста Києва проводилися з двох джерел, а саме з банківського рахунку із спеціальним режимом використання та з казначейських рахунків згідно із спільними протокольними рішеннями на виконання постанови Кабінету Міністрів України від
11.01.2015 № 20.

Так, відповідач зауважив, що режим використання зазначених коштів виключає можливість застосування до нього господарських санкцій, оскільки грошові кошти перераховуються позивачеві поза господарської волі відповідача банківськими установами та Державним казначейством України на підставі Законів України "Про ринок природного газу" та "Про теплопостачання", постанов Кабінету Міністрів України від 11.01.2015 № 20 і від 18.06.2014 № 217.

ДП "КиївГазЕнерджи" також акцентувало, що як особа, на яку відповідно до закону покладено спеціальні обов'язки щодо постачання природного газу побутовим споживача та релігійним організаціям, не може як відмовитися від здійснення такого постачання, так і користуватися коштами, які надійшли від населення протягом виконання договору на постачання природного газу, укладеного між НАК "Нафтогаз України" і ДП "КиївГазЕнерджи", що прямо заборонено статтею 19 Закону України "Про теплопостачання".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 позов задоволено частково, стягнуто з ДП "КиївГазЕнерджи" на користь НАК "Нафтогаз України" 2 437
017,39 грн - 3 % річних, 5 580 911,33 грн - інфляційних втрат, 9 893 168,30
грн - пені та 168 000,00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

2.1.1. Мотивуючи рішення суд першої інстанції установив, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором з поставки відповідачеві газу, у той час, відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з його оплати з порушенням строків передбачених умовами договору, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками за лютий - грудень 2016 року. Доказів сплати основного боргу у строк визначений умовами договору відповідач не надав.

Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача, що позивач нарахував пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на борг, погашений державними коштами на виконання спільних протокольних рішень підписаних на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 20, оскільки установив, що такі доводи спростовується розрахунком заборгованості позивача, в якому не було нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на борг погашений державними коштами на виконання спільних протокольних рішень.

Отже суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 3 % річних, інфляційних втрат і пені згідно з розрахунком суду.

2.1.2. При цьому, керуючись частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням того, що відповідач повністю сплатив основний борг, кількість днів прострочення є незначною, порушення договірних зобов'язань, що стосується строків проведення розрахунків, спричинено не з вини відповідача, оскільки причиною прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу є відсутність своєчасної оплати населенням за спожитий природний газ відповідачу, тобто в допущенні прострочення відсутня безпосередня вина відповідача, а також враховуючи, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження ймовірності завдання чи наявності збитків у позивача у зв'язку з невчасним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором, а відповідно до звіту про фінансовий стан відповідач є збитковим підприємством, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%, та стягнення пені у сумі 9 893 168,30 грн.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2019 скасовано, прийнято нове рішення про відмову НАК "Нафтогаз України" у задоволенні позову повністю.

2.2.1. Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи відповідача, що він був позбавлений можливості самостійно впливати на строк оплати вартості природного газу, визначений у пунктах 6.1 та 6.2 договору, оскільки розрахунки за спожитий газ проводилися у порядку та на умовах визначених постановами Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 247 та від 30.09.2015 № 792, а остаточні розрахунки за поставлений природний газ проведено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, тому відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені та передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3 % річних.

Проте суд першої інстанції не врахував підписання між сторонами під час дії договору спільних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, які підтверджують факт згоди позивача на часткову оплату наданих за договором послуг за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету.

2.2.2. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що оскільки позивач не довів порушення відповідачем умов порядку розрахунків, встановленого спільним протокольним рішенням, підстави для задоволення позову відсутні.

2.2.3. Крім того, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем на адресу відповідача підписаних обома сторонами актів приймання-передачі природного газу за договором, у зв'язку з чим відповідач був позбавлений можливості здійснювати оплату поставленого товару з дотриманням вимог пункту 6.1 договору, що, у свою чергу, унеможливлює встановлення факту прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, НАК "Нафтогаз України" у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 в частині відмови у задоволенні позовних вимог і постанову Північного апеляційного суду від 22.04.2020 повністю, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

3.1.1 Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від
04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, не з'ясував наявність всіх обставин для застосування положень статті 233 Господарського кодексу України та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені.

3.1.2. НАК "Нафтогаз України" наголошує, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про здійснення оплати за поставлений газ виключно за рахунок коштів державного бюджету (пільги та субсидії), отриманих відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, залишивши поза увагою, що лише частина розрахунків відповідачем проведена у порядку, передбаченому зазначеною постановою, що підтверджується матеріалами справи.

НАК "Нафтогаз України", звертаючись до суду з відповідним позовом, здійснило розрахунок заявлених до стягнення 3 % річних, інфляційних втрат і пені на суму заборгованості, що не була предметом регулювання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.

Так, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 було сформовано правовий висновок щодо можливості нарахування 3 % річних, інфляційних втрат і пені на суми, які були сплачені несвоєчасно та поза межами спільних протокольних рішень, проте, такий правовий висновок не враховано судом апеляційної інстанції.

3.1.3. Скаржник зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог апеляційний суд дійшов висновку про здійснення відповідачем оплати через поточний рахунок із спеціальним режимом використання відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 247 і від 30.09.2015 № 792. Проте зазначені постанови лише встановлюють порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання відповідача для проведення розрахунків з постачальником природного газу (позивачем) і жодним чином не змінюють порядку і строків розрахунків за договором, а відтак не впливають на своєчасність виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо проведення своєчасної оплати.

Так, відповідно до пункту 1.1 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) № 1000, прийнятої на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 247 (діючих на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок (Алгоритм) розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу для проведення розрахунків із ними. Встановленим порядком (Алгоритмом) передбачено конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання і жодним чином не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку і строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15, який не враховано судом апеляційної інстанції.

3.1.4. Не враховано судом апеляційної інстанції і правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справах № 910/16181/18 і № 902/620/18 щодо розмежування коштів, якими здійснюється оплата за отриманий природний газ (кошти, профінансовані на підставі постанови Кабінету Міністрів України 11.01.2005 № 20 та власні кошти підприємства) та необхідність здійснення оплати власними коштами у строки, передбачені договором.

3.1.5. Заявник касаційної скарги також вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.02.2020 у справі № 920/198/16 і від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15 стосовно того, що несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі газу не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого позивачем природного газу у строки, встановлені договором.

3.1.6. У додаткових поясненнях НАК "Нафтогаз України" акцентує, що предметом розгляду у цій справі є нарахування, здійснені позивачем виключно на суми зі спеціальним режимом використання, що в повній мірі відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, а також постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18 щодо можливості нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на суми, які були сплачені несвоєчасно та поза межами спільних протокольних рішень.

Так, у справі № 908/885/18 зазначено про необхідність виокремлення коштів, сплачених за спільними протокольними рішеннями від коштів, сплачених з рахунків зі спеціальним режимом використання (власних коштів), а також можливість здійснення нарахувань штрафних санкцій на суми, сплачені з рахунків зі спеціальним режимом використання у випадку порушення встановлених договором строків оплати.

Заявник касаційної скарги також звертає увагу, що у постанові від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що використання спеціальних рахунків не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов'язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців у залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов'язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями.

3.2. ДП "КиївГазЕнерджи", заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, акцентуючи на правомірності висновків суду і недоведеності доводів скаржника, зазначаючи, що розрахунки за укладеним між сторонами договором були здійснені відповідачем виключно через поточний рахунок зі спеціальним режимом використання відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 247 і від 30.09.2015 № 792, а оплата за надані послуги проводилася виключно за рахунок коштів державного бюджету (пільги та субсидії) на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 згідно зі спільними протокольними рішеннями.

Отже ДП "КиївГазЕнерджи" вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно визнав обґрунтованими доводи відповідача про відсутність у нього можливості самостійно впливати на строк оплати вартості природного газу, визначений у пунктах 6.1 і
6.2 договору, а відтак і відсутності правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача пені та передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат і 3 % річних.

4. Розгляд касаційних скарг і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 30.12.2015 між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "КиївГазЕнерджи" (покупець) укладено договір № 16-128-Н купівлі-продажу природного газу (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві у 2016 році природний газ, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

У пункті 1.2 договору визначено, що газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації побутовим споживачам.

Кількість та якість газу врегульована сторонами в розділі 2 договору, згідно з підпунктами 2.1.1,2.1.2 пункту 2.1 якого постачальник передає споживачу з
01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом 62 700,00 м3. Обсяги газу, що планується передати за договором (планований обсяг), можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

За змістом пунктів 3.1-3.3 договору право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі газу після підписання актів приймання-передачі. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, споживач зобов'язується надати постачальнику підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 13-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути споживачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписаний акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Порядок та умови проведення розрахунків визначені сторонами в розділі 6 договору, за змістом пункту 6.1 якого оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Оплата за газ здійснюється із поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативом розподілу коштів, затвердженого відповідною постановою НКРЕКП (пункт 6.2 договору).

За змістом пункту 11.1 договору він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу до
31.03.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

4.3. Суди установили, що протягом 2016 року між сторонами укладалися додаткові угоди до договору, зокрема, згідно з додатковими угодами від 30.04.2016 № 4 і від 27.02.2017 № 5 було збільшено обсяг та ціну газу, що постачається споживачеві; викладено пункт 11.1 договору в новій редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 30.09.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".

4.4. Як установили суди попередніх інстанцій, згідно з наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2016, від 29.02.2016, від 31.03.2016. від 30.04.2016, від 31.05.2016, від 30.06.2016, від 31.07.2016, від 31.08.2016, від 30.09.2016 НАК "Нафтогаз України" поставило протягом січня-вересня 2016 року відповідачеві природний газ на загальну суму 703 255
672,80 грн.

4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога НАК "Нафтогаз України" про стягнення з ДП "КиївГазЕнерджи" (який є правонаступником Публічного акціонерного товариства "КиївГазЕнерджи") 25 402 300,30 грн пені, 2 455 277,57
грн - 3 % річних; 12 199 950,97 грн - інфляційних втрат, у зв'язку із порушенням встановлених укладеним між сторонами договором строків проведення розрахунків за поставлений газ.

4.6. Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги установив належне виконання позивачем зобов'язань за договором щодо поставки природного газу відповідачеві та відсутність доказів сплати відповідачем боргу за поставлений газ у строки, визначені договором, ув'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з урахуванням розрахунку заявлених до стягнення сум, здійснених судом.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача про нарахування позивачем пені, 3 % річних та інфляційних втрат на борг, погашений державними коштами на виконання спільних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.205 № 20.

4.7. У свою чергу суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов протилежного висновку щодо нарахування заявлених до стягнення сум саме на борг, погашений державними коштами на виконання спільних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.205 № 20.

4.8. За змістом статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (статей 11, 629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (статтею 546 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.

Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (далі - Порядок № 20), який діяв на час укладення договору і втратив чинність з
01.01.2018, зі змісту якого випливає, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 20 органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку № 20).

4.9. При цьому, спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок № 493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку № 20.

За змістом 1.2 Порядку № 493 розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, форма яких наведені у додатках 1,2,3 до цього Порядку.

НАК "Нафтогаз України" підписує з учасниками розрахунків спільні протокольні рішення протягом п'яти робочих днів. Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання спільного протокольного рішення виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до Порядку. Останній учасник розрахунків не пізніше наступного дня після підписання спільного протокольного рішення повідомляє інших учасників про підписання та направляє їм підписані спільні протокольні рішення (пункт 1.5 Порядку № 493).

Зазначене свідчить про адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу (пункт 8.16 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18).

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком № 493, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто державою офіційно визнається неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

4.10. За змістом пункту 9 частини 1 статті 87, частини 2 статті 97 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
04.03.2002 № 256 (далі - Порядок № 256, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

4.11. Зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 та постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
26.06.2020 у справі № 904/1210/18 зазначено, що відповідно до Порядків № 20,256,493 механізм і строки розрахунків здійснюються так:

- не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення;

- органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби;

- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків;

- головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

Отже, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються Порядками № 20,256,493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.

З аналізу вказаних положень слідує, що держава визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами (подібні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 917/536/19).

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у частині стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, а сторони, підписавши СПР, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.

Цей правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18.

4.12. Суди попередніх інстанцій установили, що протягом січня-вересня 2016 року НАК "Нафтогаз України" поставило ДП "КиївГазЕнерджи" природний газ на загальну суму 703 255 672,80 грн.

Оплату поставленого природного газу проведено з порушенням строків, передбачених договором.

4.13. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що оскільки остаточні розрахунки за поставлений природний газ проведено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, зазначивши про підписання між сторонами спільних протокольних рішень, якими фактично змінено порядок і строк проведення розрахунків за договором, тому відсутні будь-які правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені та передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3 % річних.

За змістом частини 1 статті 73, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

4.14. Проте суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на підписання сторонами спільних протокольних рішень, обставин щодо споживання всього об'єму поставленого за договором природного газу пільговиками, а отже і підстав для оплати поставленого природного газу за процедурою, визначеною Порядком № 20, підписання актів звірки розрахунків за пільгами, субсидіями та компенсаціями, якими затверджено вартість газу, спожитого пільговиками та здійснення оплати саме за визначеною Порядком № 20 процедурою, не установив.

При цьому, колегія суддів не бере до уваги посилання ДП "КиївГазЕнерджи" на постанову Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/13088/18, яка ухвалено до постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18, і у якій, у свою чергу, на підставі досліджених доказів, установлені обставини щодо перерахування заборгованості за поставку природного газу саме на підставі спільних протокольних рішень.

4.15. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову визнавши обґрунтованими доводи відповідача, що він був позбавлений можливості самостійно впливати на строк оплати вартості природного газу, визначений у пункті 6.1 та 6.2 договору, оскільки розрахунки за спожитий газ проводилися у порядку та на умовах, визначених постановами Кабінету Міністрів України від
26.03.2008 № 247 та від 30.09.2015 № 792.

4.16. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 247 було затверджено Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ та Порядок проведення розрахунків за природний газ, яка втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.20115 № 792 (далі - Постанова № 792).

У пункті 8.3 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 звернуто увагу на відмінність регулювання розрахунків за поставлений природний газ за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету і без субвенцій відповідно до Постанови № 792 та Алгоритму.

4.17. За змістом Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, на відповідача як на постачальника природного газу покладено спеціальні обов'язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності).

Відповідно до частини 6 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та втратила чинність з
01.04.2017) для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.

Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Забороняється зарахування на інші рахунки коштів за спожитий природний газ, який постачається постачальниками природного газу на виконання спеціальних обов'язків, покладених на них Кабінетом Міністрів України.

Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, та їх структурних підрозділів, а також оптових продавців, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, подається уповноваженим банком до Регулятора на затвердження та доводиться до відома всіх учасників розрахунків. Постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, протягом 10 робочих днів інформують споживачів про відкриті в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання.

Постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, та їх структурні підрозділи у двомісячний строк укладають із споживачами нові договори (додаткові угоди) із зазначенням відповідного поточного рахунку із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, виключно на такий рахунок.

Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, та їх структурними підрозділами.

Кошти перераховуються з поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритих в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, та їх структурними підрозділами згідно з алгоритмом розподілу коштів, затвердженим Регулятором, виключно на: 1) поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового продавця, що здійснює продаж природного газу такому постачальнику на виконання спеціальних обов'язків, покладених на такого продавця; 2) поточний рахунок оператора газотранспортної системи; 3) поточний рахунок оператора газорозподільної системи; 4) поточний рахунок постачальника природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.

4.18. Постановою № 792 затверджено Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ (далі - Порядок відкриття (закриття) рахунків), та Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ (далі - Порядок проведення розрахунків). При цьому норми цієї постанови не застосовуються до правовідносин, врегульованих Порядком № 256 (пункт 4 Постанови № 792).

Згідно з пунктами 1-3,5 Порядку відкриття (закриття) рахунків постачальники природного газу, на яких покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу (далі - газопостачальні підприємства), та їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу газопостачальним підприємствам для виконання їх спеціальних обов'язків (далі - оптові продавці), відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від споживачів, в порядку, визначеному Національним банком.

Газопостачальні підприємства і оптові продавці відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання для виконання покладених на них спеціальних обов'язків щодо постачання та продажу природного газу.

Газопостачальні підприємства і оптові продавці обумовлюють у відповідному договорі про відкриття банківського рахунка право уповноваженого банку на договірне списання (перерахування) з поточних рахунків із спеціальним режимом використання коштів, що надходять за спожитий природний газ, без застосування платіжних вимог.

Газопостачальні підприємства укладають у двомісячний строк із споживачами нові договори (додаткові угоди) із зазначенням відповідного поточного рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування коштів за спожитий природний газ виключно на такий рахунок. Під час укладення договорів купівлі-продажу природного газу між газопостачальними підприємствами і оптовими продавцями, а також договорів постачання природного газу між газопостачальними підприємствами та споживачами визначаються умови щодо оплати за природний газ виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання.

За змістом пунктів 1,2,4 Порядку проведення розрахунків він визначає механізм проведення розрахунків за спожитий природний газ з газопостачальними підприємствами і оптовими продавцями.

Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в установах уповноваженого банку газопостачальними підприємствами.

Установи уповноваженого банку згідно з умовами договору банківського рахунка здійснюють перерахування у повному обсязі коштів за спожитий природний газ з поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих структурними підрозділами газопостачальних підприємств, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий газопостачальними підприємствами, двічі на день, у визначений час.

4.19. У пункті 8.47 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 зроблено висновок, що аналіз положень Порядку відкриття (закриття) рахунків та Порядку проведення розрахунків, затверджених Постановою № 792, у сукупності з приписами частини 6ї статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) дозволяє дійти висновку, що хоча Постановою № 792 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків, який усуває газопостачальні підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак положення Постанови № 792 не обмежують газопостачальні підприємства у можливості виконати свої обов'язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов'язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов'язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями.

У пункті 8.48 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 зроблено висновок, що положення Постанови № 792 самі по собі не змінюють строків розрахунків за договором, не позбавляють відповідача можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до нього відповідальності, передбаченої умовами договору, зокрема, у виді пені за прострочення оплати природного газу та виникнення зобов'язань, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, з оплати боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції.

4.20. Крім того суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем підписаних обома сторонами актів приймання-передачі природного газу за договором, що визнано судом порушенням позивачем пункту 3.3 договору, у зв'язку з чим зроблено висновок, що не отримавши підписані акти приймання-передачі відповідач був позбавлений можливості здійснювати оплату поставленого товару з дотриманням вимог пункту 6.1. договору, що унеможливлює встановлення факту прострочення виконання відповідачем власних зобов'язань за договором.

Проте суд апеляційної інстанції не взяв до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі 918/1395/15 і від 12.02.2020 у справі № 920/198/16 щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 612, 613 Цивільного кодексу України стосовно направлення актів приймання-передачі природного газу з урахуванням встановленого договором (пункт
6.1) обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статтею 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 1 частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно зі пункту 1 частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.4. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції передчасним, зробленими без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому постанову Північного апеляційного господарського суду належить скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи, навести обґрунтування прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову, з урахуванням посилань учасників справи на правові позиції, висловлені у подібних правовідносинах за їх наявності.

5.5. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилання скаржника у касаційній скарзі на неправомірне зменшення судом першої інстанції пені на підставі статті 233 Господарського кодексу України і незастосування судом першої інстанції правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, не беруться до уваги, оскільки за змістом статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України зменшення суми пені є правом суду, яке він може реалізувати у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин конкретної справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів.

Отже, зазначені скаржником аргументи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає такими, що стосуються переоцінки доказів та обставин, установлених судом під час розгляду справи, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

При цьому, за результатами розгляду касаційної скарги постанова Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2020, якою, у свою чергу скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018, підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що свідчить про вирішення питання щодо клопотання відповідача про зменшення суми пені під час нового розгляду справи.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2020 у справі № 910/5394/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак