ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/3886/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Бенедисюка І. М. і Львова Б. Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О. Ю.,

учасники справи:

позивач - дочірнє підприємство з іноземною інвестицією "Сантрейд",

представник позивача - Лавринович В. О., адвокат (довіреність від 19.03.2021 № 04-2021/Legal),

відповідач - аграрно-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Агроцентр К",

представник відповідача - Тронько В. В., адвокат (довіреність від 10.01.2022 № 1),

розглянув касаційну скаргу дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2021 (головуючий суддя Васильєв О. Ю.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2021 (головуючий Орєшкіна Е. В, судді: Березкіна О. В. і Іванов О. Г. )

у справі № 904/3886/21

за позовом дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" (далі - Підприємство)

до аграрно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр К" (далі - Товариство)

про стягнення 65 259 033,07 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства про стягнення 51 793 879,96 грн збитків, 11 214 580,90 грн штрафу, 2 250 572,21 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством зобов'язань за договором поставки від 25.06.2020 № 60416689 (далі - Договір) у частині своєчасної поставки товару.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
12.10.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що

- на підтвердження неможливості виконати зобов'язання за Договором через настання обставин надзвичайного характеру, які Товариство не могло передбачити на час укладення Договору, Товариством надано лист від 17.08.2020 № 131/1 про повідомлення Підприємства про несприятливі погодні умови для соняшника; лист від
25.09.2020 № 148 про збір урожаю соняшника у 2020 році в кількості 2 943,3 т; довідку Дніпропетровського регіонального центру з гідрометеорології від
09.09.2020 № 05-30/150 про тривале утримання засушливої, спекотної погоди та наявність жорстких суховійних явищ, які обумовили несприятливі умови для формування повноцінного урожаю та закінчення вегетації соняшника; акти обстеження посівів соняшника від 15.09.2020 № 1,2,3,4, від 17.09.2020 № 5, від 19.09.2020 № 6, від 22.09.2020 № 7, від 24.09.2020 № 8; протокол від
21.09.2020 № 51 позачергового засідання П'ятихатської місцевої комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій; лист від 21.12.2020 № 193; сертифікат від 14.12.2020 № 1200-20-1964 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Дніпропетровською торгово-промисловою палатою на підставі статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України";

- для прийняття обґрунтованого та законного рішення у справі суду необхідно розтлумачити пункт 10.5 Договору щодо органу, повноважного видати свідоцтво про настання форс-мажорних обставин (Підприємство вважає, що таким органом є Торгово-промислова палата України, а Товариство вважає, що таким органом є Дніпропетровська торгово-промислова палата). Враховуючи, що зміст пункту 10.5 договору викладений у редакції Підприємства, застосовуючи принцип тлумачення "contra proferentem", врахувавши, що у попередніх договорах поставки (які укладалися між сторонами раніше) чітко та однозначно було погоджено, що достатнім доказом наявності форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, суди дійшли висновку, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Дніпропетровської Торгово-промислової палати, тому надані Товариством докази є належним свідченням існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов Договору, а саме стягнення неустойки, штрафу та відшкодування збитків.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а також на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, та на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 911/1366/18, від 17.04.2019 у справі № 927/430/17, від 06.05.2020 у справі № 126/746/17, від 03.03.2021 у справі № 522/799/16, від 27.08.2020 у справі № 185/2918/15 щодо застосування статей 213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та від 26.05.2020 у справі № 918/289/19 щодо застосування частини 1 статті 617 ЦК України у подібних правовідносинах;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 4.1 Регламенту Торгово-промислової палати в контексті тлумачення терміну "Торгова палата відповідної України".

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.06.2020 Підприємством (покупець) та Товариством (продавець) укладено Договір, за умовами якого продавець зобов'язався продати та поставити, а покупець оплатити і прийняти товар - соняшник урожаю 2020 року, насипом.

Згідно з пунктами 1.2,1.3 Договору продавець гарантує покупцю, що товар є його власністю і вільний від прав на нього третіх осіб. Продавець заявляє та гарантує покупцю, що він є сільськогосподарським товаровиробником, увесь обсяг товару, що визначений цим договором, було вироблено (вирощено) особисто продавцем.

У розділі 2 Договору сторони узгодили якість товару, а саме: вологість - 8,0%; смітна домішка - 3,0%; олійна домішка - макс. 15,0%.

Відповідно до розділу 3 Договору продавець зобов'язався поставити 9 000 метричних тон з опціоном +5,0/-10,0% за вибором продавця.

Згідно з пунктом 4.1 Договору базова ціна товару без ПДВ складає 8 661,54 грн за одну метричну тонну товару; базова ціна товару з ПДВ за цим договором складає 10
393,85 грн за одну метричну тону.

Розділом 5 Договору передбачено, зокрема, що продавець зобов'язується здійснити поставку товару автомобільним транспортом на умовах DAF (поставлено в місці), відповідно до правил Інкотермс 2020 поставлено на ПАТ з ІІ "ДОЕЗ" (пункт поставки), згідно з реквізитами поставки, які зазначені в цьому договорі або в окремих інструкціях покупця. Продавець зобов'язується поставити весь обсяг товару за реквізитами поставки у строк з 01.08.2020 до 30.11.2020, обидві дати включно.

Відповідно до пункту 6.1 Договору покупець здійснює оплату шляхом банківського переказу вартості кожної партії товару на поточний рахунок продавця у два етапи: 80 % вартості відповідної партії товару протягом 2-х робочих днів з дати поставки товару і визначення фактичної кількості та якості поставленого товару, а також після отримання покупцем усіх документів на товар, що визначені у пункті
6.1.1 цього договору; остаточний розрахунок проводиться покупцем протягом 2-х робочих днів після: а) отримання покупцем документів, що визначені у пункті
6.1.1 договору (якщо їх не було надано раніше) та у пункті 6.1.2 договору, а також після: б) завершення здійснення покупцем перевірки правильності реєстрації продавцем відповідної видаткової накладної в ЄРПН (стаття 8 цього договору), за умови відсутності порушень з боку продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкових накладних.

Згідно з пунктом 7.2 Договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченного платежу за кожен день прострочення. За непоставку (недопоставку) товару в строк, вказаний у пункті 5.2 цього договору, продавець зобов'язується оплатити покупцю пеню (штрафну санкцію) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України вартості товару, поставку якого було прострочено, за кожен день прострочення такої поставки.

Пунктом 7.3.1 Договору передбачено, що за прострочення поставки більше ніж на 10 календарних днів продавець, крім пені (додатково) зобов'язується також сплачувати покупцю штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару; пеня та штраф за цим пунктом оплачується продавцем незалежно від заподіяних покупцю збитків (штрафна неустойка).

Відповідно до пункту 7.3.2 Договору у випадку прострочення поставки покупець має право відмовитися від прийняття/поставки непоставленого (недопоставленого) товару та його оплати, а продавець при цьому зобов'язується відшкодувати покупцю всі понесені у зв'язку з простроченням збитки, а також сплатити покупцю штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару. Штраф по цьому пункту сплачується продавцем незалежно від заподіяних покупцю збитків (штрафна неустойка).

Пунктом 7.5 договору передбачено, що відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 259 ЦК України сторони домовилися про те, що до вимог щодо стягнення штрафних санкцій (пеня, штраф та інші вили неустойки) за прострочення виконання зобов'язань за цим договором застосовується трирічний строк позовної давності, а саме нарахування штрафних санкцій здійснюється протягом трьох років починаючи з першого дня прострочення.

Згідно з пунктом 10.1 Договору жодна із сторін не нестиме відповідальності перед іншою стороною чи вважатися такою, що порушила цей договір у зв'язку із будь-якою затримкою у виконанні, чи у зв'язку з невиконанням будь-якого свого зобов'язання за цим договором, якщо така затримка чи невиконання були спричинені перешкодою, яка знаходиться поза розумним контролем сторони, включаючи, але не виключно наступні події форс-мажору: а) повна чи часткова заборона експорту чи прийняття виконавчим чи законодавчим органом іншого нормативного акту, який впливає на виконання цього договору, чи б) блокада, чи в) терористичний акт, війна або дії подібні до воєнних або загроза війни, чи г) заворушення, д) страйк, локаут чи дії профспілок, чи е) бунт чи громадянські заворушення, чи є) поломка обладнання, чи ж) льодова компанія, чи з) стихійні лиха, чи и) непереборні перешкоди для здійснення транспортування, чи і) епідемії, пандемії чи ї) пожежа, повінь, чи й) будь-які інші події, які підпадають під визначення поняття "форс-мажор".

Пункт 10.3 Договору передбачено, що у випадку неможливості виконання зобов'язань за цим договором частково чи іншим чином у зв'язку з подією форс-мажору, виконання цього договору повинне бути призупинене на період дії форс-мажору, за умови, що сторона, на чиє виконання впливає подія форс-мажору, надала іншій стороні повідомлення протягом 7-ми календарних днів після настання такого форс-мажору та повідомила про характер та масштаби впливу такої події. У разі, якщо подія форс-мажору триває більше 30 календарних днів, кожна сторона матиме право відмовитися від невиконаної частини договору шляхом надання іншій стороні повідомлення не пізніше ніж на кінець першого робочого дня, який настане після спливу 30-ти денного періоду.

Відповідно до пункту 10.5 Договору достатнім доказом існування і тривалості події форс-мажору є надання свідоцтва, виданого Торговою палатою відповідної країни, або офіційних текстів законодавчих актів, що набрали чинності.

Згідно з пунктом 11.1 Договору останній вступає в силу з дати підписання та діє до повного виконання своїх зобов'язань.

Судами встановлено, що на виконання умов Договору Товариством у жовтні 2020 року було поставлено Підприємству товар - соняшник урожаю 2020 року в загальній кількості 2 526,22 т.

Товариство направило на адресу Підприємства лист від 17.08.2020 № 131/1, у якому повідомило Підприємство про несприятливі погодні умови для соняшника (засушлива, спекотна погода, яка призвела до низької врожайності соняшника), що не дає можливості поставити товар в обсязі, передбаченому умовами Договору, у зв'язку з чим Товариство пропонувало Підприємству внести зміни до Договору, а саме зменшити кількість соняшнику, що підлягає поставці.

Товариство 25.09.2020 направило на адресу Підприємства лист № 148, в якому зазначило про те, що внаслідок несприятлих погодних умов влітку 2020 року збір соняшника по Товариству склав лише 2 943,3 т, що становить врожайність 9ц/га.

Збір урожаю соняшника закінчився 23.09.2020. Недоотриманий урожай соняшника складає 5 889,75 т. Це сталося внаслідок форс-мажорної обставини, а саме посухи.

Але у зв'язку із ненастанням строку виконання зобов'язань за Договором Товариство не має можливості звернутися до Торгово-промислової палати (далі - ТПП) для отримання відповідного сертифікату. Всі необхідні документи для подання заяви у ТПП готуються та будуть подані Товариством у визначені законодавством строки. Також повідомило, що 09.09.2020 Товариством була отримана довідка Дніпропетровського регіонального центру з гідрометеорології № 05-30/150, якою підтверджується тривале утримання засушливої, спекотної погоди та наявність жорстких суховійних явищ, які обумовили несприятливі умови для формування повноцінного урожаю та закінчення вегетації соняшника. Актами комісій з огляду посівів соняшника було зафіксовано, що всі посіви соняшника на площі 3 271,5 га зазнали пошкоджень внаслідок посухи. Для підтвердження низької урожайності соняшника було надано звіт про збирання врожаю с/г культур (форма № 37СГ) від
01.09.2020. Внаслідок зазначених форс-мажорних обставин Товариство не має можливості поставити товар у повному обсязі, передбаченому пунктом 3.1 Договору, а має можливість поставити соняшник у кількості орієнтовно 2 590 т, тому просило укласти додаткову угоду до Договору про зміну кількості товару, який має бути поставлений.

Товариство 06.10.2020 додатково до листа від 25.09.2020 № 148 направило на адресу Підприємства копію форми 37-сг станом на 01.10.2020, в якій відображено інформацію щодо остаточної кількості зібраного урожаю соняшника Товариством.

Підприємство 11.12.2020 надіслало на адресу Товариства лист № 10-421, в якому, зважаючи на невиконанням Товариством умов Договору, повідомило про наміри в термінову порядку розпочати пошук інших постачальників соняшника та стягнути з Товариства завдані збитки та передбачені Договором пеню та штраф.

Товариство 21.12.2020 надіслало на адресу Підприємства лист № 193, в якому вказало про те, що у попередні роки співробітництва між сторонами Товариства засівало соняшником менші площі, ніж у 2020 році, але отримувало значно більший врожай соняшника за рахунок високої врожайності с/г культури, але форс-мажорні обставини (посуха) влітку 2020 року вплинули на врожайність багатьох с/г культур, на підтвердження чого надав звіти про збирання врожаю с/г культур та сертифікат про форс-мажорні обставини від 14.12.2020.

Товариство надіслало на адресу Підприємства лист № 2 аналогічного змісту з листом від 21.12.2020 № 193 цінним листом з описом вкладення, який був отриманий Підприємством 26.01.2021, що підтверджується трекінгом з офіційного сайту Укрпошти.

Підприємство посилається на те, що протягом грудня 2020 року та січня 2021 року уклало низку договорів поставки на заміщення недопоставленого Товариством за Договором товару насіння соняшника з іншими товаровиробниками, за якими придбало насіння соняшника за цінами, значно вищими, ніж ті, що були узгоджені сторонами у Договорі. Усього за 11 договорами поставки Підприємство сплатило на користь постачальників 107 549 165,71 грн, тоді як за Договором з Товариством повинно було сплатити 55 755 285,75 грн. Отже, різниця між вартістю за цими договорами заміщення та Договором з Товариством складає 51 793 879,96 грн (107 549 165,71
грн - 55 755 285,75 грн), які Підприємство вважає збитками, завданими йому з вини Товариства та просило суд стягнути їх з Товариства. Також Підприємством було заявлено про стягнення з Товариства 2 250 572,21 грн пені за кожен день прострочення від вартості недопоставленного товару та 11 214 580,90 грн штрафу за прострочення поставки товару на строк більше ніж 10 календарних днів відповідно до пункту 7.3.1 Договору.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, виходили з того, що відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із статтею 610 ЦК України виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання.

Судами встановлено, що матеріалами справи підтверджується невиконання Товариством у повному обсязі умови Договору, а саме не здійснення поставки товару в обумовленому сторонами обсязі.

Товариство зазначало, що невиконання ним умов Договору відбулося через настання обставин надзвичайного характеру, які він не міг передбачити на час укладення Договору, на підтвердження чого надало:

- лист від 17.08.2020 № 131/1, у якому повідомило Підприємство про те, що несприятливі погодні умови для соняшника (засушлива, спекотна погода, яка призвела до низької врожайності соняшника) не дає можливості поставити товар в обсязі, передбаченому умовами Договору;

- лист від 25.09.2020 № 148, в якому повідомило Підприємство про те, що внаслідок несприятливих погодних умов влітку 2020 року збір соняшника по господарству склав лише 2 943,3 т; збір урожаю соняшника закінчився 23.09.2020; недоотриманий урожай соняшника складає 5 889,75 т, що сталося внаслідок форс-мажорної обставини, а саме посухи;

- довідку Дніпропетровського регіонального центру з гідрометеорології від
09.09.2020 № 05-30/150, якою підтверджується тривале утримання засушливої, спекотної погоди та наявність жорстких суховійних явищ, які обумовили несприятливі умови для формування повноцінного урожаю та закінчення вегетації соняшника;

- акти обстеження посівів соняшника від 15.09.2020 № 1,2,3,4; від 17.09.2020 № 5; від 19.09.2020 № 6; від 22.09.2020 № 7; від 24.09.2020 № 8, в яких комісією за результатами обстеження полів, на яких Товариством посіяний соняшник, було виявлено пошкодження посівів внаслідок посухи;

- протокол від 21.09.2020 № 51 позачергового засідання П'ятихатської місцевої комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, за результатами засідання якої було визначено ситуацію, яка виникла у період збору врожаю соняшника Товариством, як надзвичайну та відповідно до класифікатора надзвичайних ситуацій ДК 019:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457, пункту ІІ підпункту 8 класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.08.2018 № 658, присвоєно код 20323 надзвичайна ситуація, пов'язана з масовим засиханням та загибеллю посівів і створених 1-3 річних лісових культур унаслідок засухи;

- лист від 21.12.2020 № 193, в якому повідомило Підприємство про те, що в попередні роки співробітництва між сторонами підприємство засівало соняшником менші площі, ніж у 2020 році, але отримувало значно більший врожай за рахунок високої врожайності с/г культури, але форс-мажорні обставини (посуха) влітку 2020 року вплинули на врожайність багатьох с/г культур, на підтвердження чого надав звіти про збирання врожаю с/г культур та сертифікат про форс-мажорні обставини від 14.12.2020;

- сертифікат від 14.12.2020 № 1200-20-1964 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Дніпропетровською торгово-промисловою палатою на підставі статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України", яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): виняткові погодні умови, а саме: посуху на території П'ятихатського району Дніпропетровської області, Товариству щодо обов'язку (зобов'язання), а саме: продати та поставити товар-соняшник урожаю 2020 році у кількості 9 000 метричних тон у термін до 30.11.2020 за Договором, укладеним з Підприємством. Також у вказаному сертифікаті зазначено, що його видано на підставі Договору; актів обстеження посівів соняшника від 17.09.2020 № 5; від 19.09.2020 № 6; від
22.09.2020 № 7; від 24.09.2020 № 8; протоколу П'ятихатської місцевої комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 21.09.2020 № 51; довідки про агрометеорологічні умови в літній період (друга половина червня-серпень) 2020 року на Дніпропетровщині, у тому числі в П'ятихатському районі, виданої Дніпропетровським регіональним центром з гідрометеорології від
09.09.2020 № 05-30/150; довідки від 30.11.2020 № 177, якими підтверджується неможливість виконання Товариством поставки товару в зазначений у Договорі термін. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання 20.06.2020, дата закінчення 24.09.2020.

Приписами частин 1 , 2 статті 611 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно із статті 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Статтями 4.1,4.2,4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов'язань/обов'язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов'язань за:

- умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України;

- умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України;

- умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

У випадку настання тимчасової неможливості виконання регіональною ТПП своєї функції із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, через відсутність уповноваженої особи, окупацію території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) тощо дану функцію виконує ТПП України або інша регіональна торгово-промислова палата, найближча за розташуванням, якщо це не суперечить умовам договору, контракту, угоди тощо між сторонами, або за письмовою угодою сторін.

Відповідно до пункту 10.5 Договору достатнім доказом існування і тривалості події форс-мажору є надання свідоцтва, виданого Торговою палатою відповідної країни або офіційних текстів законодавчих актів, що набрали чинності, також в абзаці четвертому пункту 7.7.2 Договору вказано, що у випадку неприбуття представника постачальника у пункт поставки у вказаний час, акт про неоднорідність товару складається покупцем самостійно із залученням, на розсуд покупця, водія відповідного автотранспортного засобу та/або представника вантажоотримувача та/або регіональної Торгово-промислової палати (ТПП) та/або незалежного сервера. Отже, в одному випадку у Договорі чітко та однозначно вказано, що акт складається за участю представника регіональної Торгово-промислової палати (пункт 7.7.2), а в іншому випадку наведено неоднозначне формулювання органу, який є повноважним для видачі свідоцтва про форс-мажорні обставини: Торгова палата відповідної країни (пункт 10.5).

Судами встановлено, що Підприємство вважає, що таким органом є Торгово-промислова палата України, а Товариство, що таким органом є Дніпропетровська торгово-промислова палата.

Таким чином суди дійшли висновку про необхідність тлумачення змісту пункту 10.5 Договору.

Аналіз змісту пункту 10.5 Договору свідчить, що правила, встановленні статтею 213 ЦК України не дозволяють однозначно визначити зміст відповідної умови Договору щодо органу, повноважного засвідчити настання форс-мажорних обставин.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору поставки щодо органу, повноважного засвідчити настання форс-мажорних обставин, суди дійшли висновку про застосовування тлумачення "contra proferentem".

"Contra proferentem" (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).

Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення Воловік проти України від
06.12.2007).

Судами встановлено, що пункт 10.5 був включений у Договір саме в редакції Підприємства, яке, з огляду на принцип "contra proferentem", і повинно нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови, у зв'язку з чим при з'ясуванні (визначенні) органу, повноважного видати сертифікат про настання форс-мажорних обставин за Договором, а також враховуючи ту обставину, що у попередніх договорах поставки (які укладалися між сторонами раніше від 03.09.2019 № 60352192, від 01.11.2019 № 60368289, від 07.11.2019 № 60368289) чітко та однозначно у пункті 10.3 було погоджено, що достатнім доказом наявності форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України; роз'яснення Торгово-промислової палати України, викладені у листі від 01.06.2021 № 1508/05-7.4 на адресу президента Дніпропетровської ТПП, в якому підтверджено засвідчення форс-мажорних обставин та видачу уповноваженим органом Дніпропетровською ТПП, відповідного сертифіката №1200-20-1964 від 14.12.2020; положення частини 1 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою передбачалось, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю, суди дійшли висновку про те, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати, тобто надані Товариством докази є належним свідченням існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов Договору, а саме стягнення неустойки, штрафу та відшкодування збитків, тому відхилили доводи Підприємства про недоведення Товариством належними та допустимими доказами настання форс-мажорних обставин, які не надали Товариству змоги своєчасно та в повному обсязі виконати свої зобов'язання за Договором.

За вказаних обставин суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Підприємство у касаційній скарзі посилається на те, що, ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 911/1366/18, від 17.04.2019 у справі № 927/430/17, від 06.05.2020 у справі № 126/746/17, від 03.03.2021 у справі № 522/799/16, від 27.08.2020 у справі № 185/2918/15 щодо застосування статей 213 ЦК України та від 26.05.2020 у справі № 918/289/19 щодо застосування частини 1 статті 617 ЦК України у подібних правовідносинах.

При цьому у справах:

- № 911/1366/18 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що оскільки правила, встановлені статті 213 ЦК України, не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору (пункт 2.1.7 договору про надання гарантії від 20.03.2018 № BG/UA/03-2-0954) щодо порядку проведення розрахунку відсотків після закінчення строку дії кредиту, тому в цьому випадку можливим є застосування тлумачення contra proferentem. Однак, господарськими судами в не було взято до уваги вказаного і не здійснено належного тлумачення пункту 2.1.7 договору про надання гарантії від 20.03.2018 № BG/UA/03-2-0954 з урахуванням принципу contra proferentem. Отже, судами не було належним чином протлумачено вказаний пункт договору та не досліджено чи поширювалась ч. 2 ст. 625 ЦК України (щодо 3 % річних), яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання на правовідносини, які склалися між сторонами після закінчення строку дії кредиту. З урахуванням вказаного суди дійшли до передчасного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів по 5 176,93 грн 28 % річних.

Встановивши наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості (241 018,00 грн - заборгованість за простроченим кредитом, 9 227,05 грн - пеня, 5
176,93 грн - 28 % річних) солідарно, місцевий господарський суд у резолютивній частині рішення зазначив про стягнення цієї суми заборгованості з кожного з відповідачів окремо, вказавши, що Лучковський О. В. є солідарним боржником, що не відповідає вимогам чинного законодавства і поняттю "солідарного обов'язку і відповідальності". Крім того, передача справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній;

- № 927/430/17 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, погодився з висновками суду першої інстанції про те, що умовами пункту 11.13 договору оренди передбачено право орендодавця вимагати дострокового розірвання договору у випадку порушення його умов щодо перегляду ціни орендної плати та індексації. У той же час ні вказаний пункт договору, ні інші його умови не містять конкретного порядку перегляду ціни договору, не встановлюють алгоритм дій сторін при такому перегляді, їх взаємні права та обов'язки тощо. Зазначене не дозволяє однозначно визначити зміст умови пункту 11.13 договору щодо перегляду ціни договору та, відповідно, констатувати, які саме дії (бездіяльність) орендаря породжують виникнення у орендодавця права одностороннього розірвання договору. Одночасно положеннями пунктів 11.5,11.9 договору встановлено, що якщо інше прямо не встановлено договором або чинним законодавством України, як внесення змін до договору, так і його розірвання можливе тільки за взаємною домовленістю сторін.

Отже, за відсутності прямо визначених договором оренди конкретних порушень з боку орендаря при перегляді ціни орендної плати, як підстави для одностороннього розірвання договору оренди за ініціативи орендодавця, діє загальне правило, передбачене частиною 1 статті 651 ЦК України та пунктом 11.5 договору щодо можливості внесення змін до договору оренди (у тому числі в частині розміру орендної плати) тільки за взаємною згодою сторін. У зв'язку з чим сама по собі незгода відповідача з пропозицією позивача щодо збільшення розміру орендної плати не є порушенням умов договору оренди та, відповідно, не може бути підставою для його розірвання за ініціативою орендодавця з посиланням на частину 2 статті 651 ЦК України. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції є помилковими, а доводи касаційної скарги та аналогічні висновки суду першої інстанції Верховним Судом визнані обґрунтованими;

- № 126/746/17 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про тлумачення змісту правочину, зазначив, що задовольняючи позов, суди не звернули увагу на те, що необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 ЦК України є незрозумілі слова, поняття терміни, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін при підписанні договору, тоді як пункт 8 договорів оренди землі від 16.07.2007, з урахуванням змін до нього, викладено зрозуміло та послідовно. Крім того, звертаючись з позовними вимогами про тлумачення змісту договору, позивач фактично порушив питання щодо визначення судом законодавства, яким регулюються правовідносини, що склалися між сторонами договорів, та визначення строку дії договорів оренди землі. Ураховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для тлумачення змісту окремого пункту правочину є безпідставними;

- № 522/799/16 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення частини заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії на підставі договору поруки, виходив з того, що момент та порядок настання строку виконання основного зобов'язання визначається сторонами за правилами, викладеними у кредитному договорі, а також кредитором у вимозі у разі невизначення такого моменту у кредитному договорі. Визначаючи момент настання строку виконання основного зобов'язання, суди мають враховувати зміст умов кредитного договору, що регулюють спірні правовідносини, а також зміст вимоги, направленої кредитором позичальнику. Верховний Суд констатує, що визначення моменту настання права вимоги у кредитора за кредитними договорами, обрахованого з часу відправлення банком такої вимоги позичальнику, не суперечить чинному законодавству та є прийнятним, якщо це передбачено у самому кредитному договорі. Визначальне значення мають умови укладеного між сторонами кредитного договору; за загальним правилом, право пред'явити вимогу про дострокове виконання кредитного зобов'язання належить банку, втім, такі дії банку, який використав таке право, призводять до початку перебігу строку існування права вимоги до поручителя, сплив якого перебуває поза залежністю від волі сторін. Суди в оцінці спірних правовідносин повинні були виходити зі змісту спеціального правила, викладеного у пункті 8.4 кредитного договору, розрахованого саме на обумовлення пред'явлення банком вимоги про дострокове виконання зобов'язання у повному обсязі. Визначаючи умови та правила у кредитному договорі, сторони реалізували право на саморегулювання правовідносин між ними, зокрема щодо права банку в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту у разі настання певних обставин (пункт 8.3 кредитного договору) та дії кредитора у разі, якщо він використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості (пункт 8.4 кредитного договору). Ці правила є спеціальними (передбачені у статті 8 кредитного договору "Повернення кредиту") відносно правил, передбачених пунктом 11.9 кредитного договору (що міститься у статті 11 кредитного договору "Інші умови"), що визначають правила набрання чинності повідомлень, попереджень та інший обмін інформацією між банком та позичальником. Позичальником вимога банку від
23.06.2015 отримана 07.07.2015. Тобто, строк виконання зобов'язання позичальником за зазначеним кредитним договором змінено кредитором, та останній день виконання такого зобов'язання за умовами кредитного договору та за змістом листа з відповідним повідомленням-вимогою настав для позичальника 21.07.2015.

Відповідно, шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя сплив
21.01.2016;

- № 185/2918/15 Верховний Суд, змінюючи рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення процентів за користування позикою та пені, виходив з того, що встановивши, що відповідач порушив зобов'язання із сплати процентів за користування позикою у розмірі та порядку, передбаченого пунктом 1.2 договору позики від 19.07.2018, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, визначив характер спірних правовідносин та, правильно застосувавши положення статей 526, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про дострокове стягнення з відповідача суми неповернутої позики, процентів та пені згідно з пунктом 7.1.1 договору позики. Разом з тим, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою ту обставину, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти та штрафні санкції припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконував, а тому 21.01.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою про дострокове повернення позики протягом 30 днів, чим змінив кінцевий строк виконання зобов'язання за договором. З урахуванням того, що зазначена вимога була отримана відповідачем 18.02.2019, що не заперечується сторонами, вимоги позивача про стягнення з відповідача передбачених договором процентів та пені за прострочення виконання зобов'язання, нарахованих за період з 21.03.2019 по
28.03.2019 є безпідставними і не підлягають задоволенню;

- № 918/289/19 суди, розглядаючи позовні вимоги про стягнення неустойки за договором купівлі-продажу, які, зокрема, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині поставки товару, встановили, що матеріалами справи підтверджено факт нездійснення відповідачем поставки товару у визначений Договором строк, що останній не заперечив, пославшись, однак, на те, що невиконання ним умов договору сталося через дію обставини непереборної сили, на підтвердження чого надав висновок Рівненської торгово-промислової палати. Втім, суди дійшли висновку про те, що зазначений доказ не відповідає умовам договору та не є належним підтвердженням настання обставин непереборної сили, що є підставою для звільнення від відповідальності за порушення умов договору.

Тобто у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (яка оприлюднена 14.12.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Таким чином, вказані доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу як такі, що наведені скаржником лише для візуальної наявності у касаційній скарзі посилань на відповідну норму процесуального законодавства, якою визначені підстави касаційного оскарження судових рішень (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України).

Також Підприємство у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 4.1 Регламенту Торгово-промислової палати в контексті тлумачення терміну "Торгова палата відповідної України".

Однак у Суду відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, оскільки судами встановлені обставини, які визначають індивідуальність правовідносин сторін у даній справі, а саме: на виконання умов Договору Товариством у жовтні 2020 року було поставлено Підприємству товар - соняшник урожаю 2020 року в загальній кількості 2 526,22 т; Товариство направило на адресу Підприємства лист від 17.08.2020 № 131/1, у якому повідомило Підприємство про несприятливі погодні умови для соняшника (засушлива, спекотна погода, яка призвела до низької врожайності соняшника), що не дає можливості поставити товар в обсязі, передбаченому умовами Договору, у зв'язку з чим Товариство пропонувало Підприємству внести зміни до Договору, а саме зменшити кількість соняшнику, що підлягає поставці; Товариство
25.09.2020 направило на адресу Підприємства лист № 148, в якому зазначило про те, що внаслідок несприятлих погодних умов влітку 2020 року збір соняшника по Товариству склав лише 2 943,3 т, що становить врожайність 9ц/га. Збір урожаю соняшника закінчився 23.09.2020. Недоотриманий урожай соняшника складає 5 889,75 т. Це сталося внаслідок форс-мажорної обставини, а саме посухи. Але у зв'язку із ненастанням строку виконання зобов'язань за Договором Товариство не має можливості звернутися до ТПП для отримання відповідного сертифікату. Всі необхідні документи для подання заяви у ТПП готуються та будуть подані Товариством у визначені законодавством строки. Також повідомило, що 09.09.2020 Товариством була отримана довідка Дніпропетровського регіонального центру з гідрометеорології № 05-30/150, якою підтверджується тривале утримання засушливої, спекотної погоди та наявність жорстких суховійних явищ, які обумовили несприятливі умови для формування повноцінного урожаю та закінчення вегетації соняшника. Актами комісій з огляду посівів соняшника було зафіксовано, що всі посіви соняшника на площі 3 271,5 га зазнали пошкоджень внаслідок посухи.

Для підтвердження низької урожайності соняшника було надано звіт про збирання врожаю с/г культур (форма № 37СГ) від 01.09.2020. Внаслідок зазначених форс-мажорних обставин Товариство не має можливості поставити товар у повному обсязі, передбаченому пунктом 3.1 Договору, а має можливість поставити соняшник у кількості орієнтовно 2 590 т, тому просило укласти додаткову угоду до Договору про зміну кількості товару, який має бути поставлений; Товариство 06.10.2020 додатково до листа від 25.09.2020 № 148 направило на адресу Підприємства копію форми 37-сг станом на 01.10.2020, в якій відображено інформацію щодо остаточної кількості зібраного урожаю соняшника Товариством; Підприємство 11.12.2020 надіслало на адресу Товариства лист № 10-421, в якому, зважаючи на невиконанням Товариством умов Договору, повідомило про наміри в термінову порядку розпочати пошук інших постачальників соняшника та стягнути з Товариства завдані збитки та передбачені Договором пеню та штраф; Товариство 21.12.2020 надіслало на адресу Підприємства лист № 193, в якому вказало про те, що у попередні роки співробітництва між сторонами Товариства засівало соняшником менші площі, ніж у 2020 році, але отримувало значно більший врожай соняшника за рахунок високої врожайності с/г культури, але форс-мажорні обставини (посуха) влітку 2020 року вплинули на врожайність багатьох с/г культур, на підтвердження чого надав звіти про збирання врожаю с/г культур та сертифікат про форс-мажорні обставини від
14.12.2020; Товариство надіслало на адресу Підприємства лист № 2 аналогічного змісту з листом від 21.12.2020 № 193 цінним листом з описом вкладення, який був отриманий Підприємством 26.01.2021, що підтверджується трекінгом з офіційного сайту Укрпошти; пункт 10.5 був включений у Договір саме в редакції Підприємства, яке, з огляду на принцип "contra proferentem", і повинно нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови, у зв'язку з чим при з'ясуванні (визначенні) органу, повноважного видати сертифікат про настання форс-мажорних обставин за Договором, а також враховуючи ту обставину, що у попередніх договорах поставки (які укладалися між сторонами раніше від 03.09.2019 № 60352192, від 01.11.2019 № 60368289, від 07.11.2019 № 60368289) чітко та однозначно у пункті 10.3 було погоджено, що достатнім доказом наявності форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України; роз'яснення Торгово-промислової палати України, викладені у листі від 01.06.2021 № 1508/05-7.4 на адресу президента Дніпропетровської ТПП, в якому підтверджено засвідчення форс-мажорних обставин та видачу уповноваженим органом Дніпропетровською ТПП, відповідного сертифіката №1200-20-1964 від 14.12.2020; положення частини 1 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою передбачалось, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю, суди дійшли висновку про те, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати, тобто надані Товариством докази є належним свідченням існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов Договору, а саме стягнення неустойки, штрафу та відшкодування збитків.

У той же час касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених Статтею 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами попередніх інстанцій були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 904/3886/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов