Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.01.2020 року у справі №913/153/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 913/153/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Львова Б. Ю. і Селіваненка В. П.

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О. Ю.,

учасники справи:

позивач - Лисичанська міська рада Луганської області,

представник позивача - не з'явився,

відповідач-1 - комунальна установа "Територіальне медичне об'єднання міста Лисичанськ",

представник відповідача-1 - не з'явився,

відповідач-2 - фізична особа-підприємець Кєсарєв Андрій Володимирович,

представник відповідача-2 - не з'явився,

за участю Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області,

представник прокуратури - Кузнецова Ю. В., прокурор відділу Генеральної прокуратури України (посвідчення від 08.01.2020 № 054685),

розглянув касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області (далі - Прокурор)

на ухвалу господарського суду Луганської області від 25.09.2019 (головуючий суддя Смола С. В. )

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 (головуючий Сіверін В. І., судді: Терещенко О. І. і Слободін М. М. )

у справі № 913/153/19

за позовом виконуючого обов'язки керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області (далі - Рада)

до: 1) комунальної установи "Територіальне медичне об'єднання міста Лисичанськ" (далі - Установа);

2) фізичної особи-підприємця Кєсарєва Андрія Володимировича (далі - Підприємець)

про визнання недійсними договорів про закупівлю товарів за кошти місцевого бюджету на загальну суму 351 054,00 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

В. о. керівника Прокуратури звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Ради до Установи та Підприємця про:

- визнання недійсним договору від 22.10.2018 № 641 на закупівлю товару за державні кошти на загальну суму 78 767,00 грн, укладеного Установою та Підприємцем;

- визнання недійсним договору від 22.10.2018 № 643 на закупівлю товару за державні кошти на загальну суму 59 527,00 грн, укладеного Установою та Підприємцем;

- визнання недійсним договору від 22.10.2018 № 649 на закупівлю товару за державні кошти на загальну суму 121 180,00 грн, укладеного Установою та Підприємцем;

- визнання недійсним договору від 22.10.2018 № 646 на закупівлю товару за державні кошти на загальну суму 91 580,00 грн, укладеного Установою та Підприємцем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Установою та Підприємцем укладено чотири договори купівлі-продажу, а саме договір від 22.10.2018 № 641, договір від
22.10.2018 № 643, договір від 22.10.2018 № 649, договір від 22.10.2018 № 646 на закупівлю групи товарів однієї категорії за державні кошти на загальну суму 351
054,00 грн з порушенням приписів статей 2, 12, 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

Ухвалою господарського суду Луганської області від 25.09.2019, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2019, позов в. о. керівника Прокуратури в інтересах держави в особі Ради залишено без розгляду.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- Рада як орган місцевого самоврядування не наділена повноваженнями щодо оскарження процедур закупівлі, проведених відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" та звернення до суду з позовом про визнання недійсними договорів, укладених за наслідками цих процедур. У той же час Державна аудиторська служба України є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку;

- у даному випадку немає передбачених законом виключних підстав, коли Прокуратура може звернутися до суду за захистом інтересів держави, адже безпідставно не зазначаючи належний орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, та заявивши позов від імені органу, не наділеного законодавством повноваженнями у сфері публічних закупівель, Прокуратура не підтвердила правових підстав для представництва та, відповідно, не набула процесуального статусу органу, якому законом [статтею 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру"] надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Прокурор звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неправильно застосували статті 1, 53, 236 ГПК України, статті 3, 5, 13, 1311 Конституції України, статті 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 23, 24 Закону України "Про прокуратуру".

Установа подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Ради та Підприємця відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Прокуратури, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частинами 3 , 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених частинами 3 , 4 статті 53 ГПК України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України "Про прокуратуру". Водночас розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя.

Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014, який набрав чинності з
15.07.2015, визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом Законом України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому Законом України "Про прокуратуру", здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно із статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 1 , абзацом 1 частини 3 та абзацом 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Таким чином, прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

Правовий аналіз положень частин 3 , 4 статті 53 ГПК України та частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" свідчить про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Судами встановлено, що у заявленому позові в. о. керівника Прокуратури інтересами держави визначене те, що Установою під час проведення публічних закупівель порушено приписи Закону України "Про публічні закупівлі", що призвело до неефективного використання коштів місцевого бюджету.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено органи, які здійснюють державне регулювання та контроль у сфері публічних закупівель, а саме: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Згідно з частиною третьою статті 1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459, основними завданнями Мінекономрозвитку є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері державних та публічних закупівель. Повноваження здійснюються шляхом здійснення нормативно-правового забезпечення державного регулювання у сфері публічних закупівель, аналізу функціонування системи публічних закупівель, узагальнення практики здійснення закупівель, надання роз'яснень щодо застосування законодавства у сфері державних закупівель.

Статтею 5 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено, що контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель, який згідно із Статтею 5 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" є одним з головних завдань органу державного фінансового контролю, здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

Відповідно до пункту 10 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з підпунктами 3,4,9 пункту 4 Положення про Державну аудиторську службу України, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку право охоронюваним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про відсутність підстав для здійснення прокурором самостійного представництва інтересів держави у цій справі, оскільки у Державної аудиторської служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, є повноваження щодо звернення до господарського суду з позовами про визнання недійсними рішень тендерного комітету, договорів про закупівлю робіт за державні кошти.

Також судами встановлено, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що прокурор перед зверненням до суду перевірив, що захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Крім того, апеляційним судом було відхилено клопотання Прокуратури про долучення письмових доказів, в якому прокурор просить долучити до матеріалів справи копію листа Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Луганській області від 13.08.2019 № 20-12-31-24-16/289-2019 та просить визнати поважними причини неподання цього документу до місцевого господарського суду, оскільки в обґрунтування неможливості подати вказаний доказ на адресу суду першої інстанції Прокуратура зазначала обставини того, що місцевий господарський суд під час розгляду справи по суті не звертав увагу Прокуратури на те, що останньою не було встановлено органу, уповноваженого відповідно до законодавства здійснювати захист інтересів держави.

При цьому обов'язок Прокуратури обґрунтувати обставини щодо порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади встановлений вимогами статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а обов'язок доведення таких обставин покладено на Прокуратуру частиною 3 статті 13 ГПК України, відповідно до положень якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Вказані обов'язки Прокуратури, у даному випадку, встановлені вимогами чинного матеріального та процесуального права та існують незалежно від того чи звертав господарський суд під час розгляду справи по суті її увагу на невиконання нею цих обов'язків, чи ні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Прокуратура всупереч статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не вжила заходів щодо перевірки наявності підстав для представництва інтересів держави, а також наявність органів, які уповноважені відповідно до законодавства здійснювати захист таких інтересів у випадку їх порушення.

Прокуратура пред'явивши даний позов в інтересах держави в особі Ради не звернула увагу на те, що вказаний орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями щодо оскарження процедур закупівлі, проведених відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" та звернення до суду з позовом про визнання недійсними договорів, укладених за наслідками цих процедур.

За таких підстав суди дійшли висновку, що у даному випадку немає передбачених законом виключних підстав, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави, адже безпідставно не зазначаючи належний орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, та заявивши позов від імені органу, не наділеного законодавством повноваженнями у сфері публічних закупівель, прокурор не підтвердив правових підстав для представництва та, відповідно, не набув процесуального статусу органу, якому законом (статтею 53 ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру") надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, тому залишили позов Прокуратури без розгляду.

Однак Касаційний господарський суд не може погодитись з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутність підстав для здійснення прокурором самостійного представництва інтересів держави у цій справі, з посиланням на те, що у Державної аудиторської служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, є повноваження щодо звернення до господарського суду з позовами про визнання недійсними рішень тендерного комітету, договорів про закупівлю робіт за державні кошти, оскільки відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" частини 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" застосовується до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 000,00 грн, а робіт - 1,5 млн грн.

Водночас кожен із спірних договорів був укладений на меншу суму ніж та, яка передбачена вказаною нормою права, тому такі договори були укладені без проведення процедури відкритих торгів.

Згідно із статтею 7 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено органи, які здійснюють державне регулювання та контроль у сфері публічних закупівель, а саме: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Частиною третьою статті 1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
20.08.2014 № 459, основними завданнями Мінекономрозвитку є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері державних та публічних закупівель. Повноваження здійснюються шляхом здійснення нормативно-правового забезпечення державного регулювання у сфері публічних закупівель, аналізу функціонування системи публічних закупівель, узагальнення практики здійснення закупівель, надання роз'яснень щодо застосування законодавства у сфері державних закупівель.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Касаційного господарського суду від 28.03.2019 у справі № 913/205/18.

Крім того, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Разом з тим Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, визначено що, здійснюючи моніторинг публічних закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право при виявленні випадків недотримання законодавства про державні закупівлі та не виконанні підконтрольною установою вимог до усунення відповідних порушень, звернутися до суду в інтересах держави.

Відповідно до пунктів 3,4,9 частини четвертої вказаного Положення Держаудитслужба згідно з покладеними на неї завданнями: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку право охоронюваним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Також для встановлення належного позивача у даній справі судам необхідно було встановити джерело фінансування за спірними договорами та хто є розпорядником бюджетних коштів щодо фінансування таких договорів.

Таким чином, посилання судів попередніх інстанцій на те, що належним позивачем у даній справі має бути Державна аудиторська служба України як центральний орган виконавчої влади є необґрунтованими та передчасними.

Касаційний господарський суд також не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що прокурор перед зверненням до суду перевірив, що захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, оскільки матеріали справи містять низку листів Прокуратури до різних установ щодо визначення законності укладання спірних договорів та відповіді на них. Тобто судами попередніх інстанцій зроблено висновок без дослідження усіх матеріалів справи.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом у сукупності та відображено у судовому рішенні.

Проте із змісту оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій у цій справі випливає, що суди попередніх інстанцій всупереч вимогам статті 86 ГПК України не надали належної правової оцінки всім доказам у справі з урахуванням предмета судового розгляду.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України? Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ? від
15.01.2020 № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності статтею 7 Закону України "Про публічні закупівлі", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності статтею 7 Закону України "Про публічні закупівлі".

Частиною 3 статті 304 ГПК України передбачено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 300 ГПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Зважаючи на викладене, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Також Касаційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу судів попередніх інстанцій під час нового розгляду справи на правову позицію Великої Палати Верховного Суду України, викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду Луганської області від 25.09.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 у справі № 913/153/19 скасувати.

Справу № 913/153/19 передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко