Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.04.2018 року у справі №910/16252/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/16252/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - Каракоця О.Р.,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 (судді: Тищенко О.В., Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 (суддя Грєхова О.А.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни,

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (далі - ТОВ "Приват Лізинг") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса від 21.08.2017 № 8241, виданого приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар І.М., про стягнення з ТОВ "Приват Лізинг" 1 565 697,69 грн за кредитним договором від 20.08.2007 № П070Е/С (далі - кредитний договір від 20.08.2007).

Позовні вимоги обґрунтовано вчиненням нотаріусом цього виконавчого напису з порушенням вимог закону та стосовно заборгованості, яка є спірною, оскільки залишок заборгованості за кредитним договором від 20.08.2007 визначено відповідачем без обґрунтування первинними документами обліку та без посилань на відповідні положення цього договору. При цьому, як зазначив позивач, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/10217/17, предметом розгляду в якій, є заборгованість саме за кредитним договором від 20.08.2007. Також позивач послався на вчинення виконавчого напису нотаріусом після спливу строків, установлених законодавством для вчинення такої дії.

Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ "Приватбанк" у відзиві на позов послалося, зокрема, на те, що позичальник не виконав умов договору від 20.08.2007 у повному обсязі; справа № 910/10217/17 стосується не розміру заборгованості, а самого її факту; крім того, не свідчить про наявність спору стосовно заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначено більшу суму заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржникові в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 позов задоволено повністю. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 8241, вчинений 21.08.2017 приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар І.М. Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Приват Лізинг" витрати зі сплати судового збору в сумі 1 600,00 грн. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Приват Лізинг" у дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 800,00 грн.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог закону і стосовно заборгованості, яка є спірною. Суд установив, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису існував спір про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20.08.2007 (справа № 910/10217/17), тому вимоги відповідача на час вчинення виконавчого напису нотаріуса не були безспірними. До того ж стягнута сума штрафу та боргу за процентами за рішенням суду у справі № 910/10217/17 відрізняється від суми заборгованості за виконавчим написом нотаріуса. Крім того, суд дійшов висновку, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. було порушено строки вчинення виконавчого напису, передбачені Законом України "Про нотаріат" і Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 залишено без змін із тих же підстав, а апеляційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" - без задоволення.

Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ПАТ КБ "Приватбанк" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі скаржник вважає порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 32-34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, посилаючись на правомірність вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису, оскільки заборгованість на час вчинення цих дій не була спірною; ПАТ "Приватбанк" подало нотаріусу повний пакет документів про наявність заборгованості; заяв про незгоду із сумою заборгованості від позивача не надходило. На думку скаржника, судами неналежно оцінено докази у справі та неправильно установлено обставини справи, що призвело до прийняття необґрунтованого і незаконного судового рішення.

Від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. надійшли пояснення у справі, в яких вона погодилася із доводами, викладеними у касаційній скарзі відповідача, та просила розглянути справу за відсутності її представників.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Верховний Суд вважає, що оскаржені судові рішення ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а тому їх необхідно залишити без змін.

Ухвалюючи судове рішення, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив наявність правових підстав для визнання у цьому випадку вчиненого нотаріусом виконавчого напису від 21.08.2017 № 8241 таким, що не підлягає виконанню.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 20.08.2007 між ТОВ "Приват Лізинг" - позичальником і ПАТ КБ "Приватбанк" - банком укладено кредитний договір № П070Е/С, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальникові кредит у вигді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 1 419 124,25 євро строком до 20.08.2012, а товариство - повернути кредит і сплатити за користування ним 10,5 % річних.

Відповідно до пункту А.7 цього договору у випадку порушення позичальником будь-якого зобов'язання з погашення кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 21 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

У подальшому згідно з додатковими угодами від 20.02.2008 № 1, від 24.11.2008 № 2, від 03.02.2009 № 3, від 25.12.2008 № 4, від 01.02.2011 № 6, від 30.12.2011 № 7, від 02.08.2012 № 8, договором про внесення змін до цього договору від 09.01.2014 сторони змінювали умови спірного кредитного договору. Зокрема, було зменшено розмір належних із відповідача на користь позивача процентів за кредитом з 20.08.2012 до 9,36 %, продовжено строк надання кредиту до 02.02.2015, змінено розмір неустойки тощо.

Відповідно до пункту 5.8 договору від 20.08.2007 (зі змінами) у випадку порушення позичальником термінів платежів за будь-якими із зобов'язань за договором більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до суду, позичальник сплачує банку штраф, який розраховується за формулою: 1 000,00 грн + 5 % від суми встановленого у пункті А.2 ліміту на цілі, відмінні від страхових платежів і платежів за реєстрацію предметів застави.

Строк дії договору відповідно до пункту 6.1 зазначеного договору встановлено з моменту його підписання та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Господарські суди попередніх інстанцій установили що 21.08.2017 банк звернувся до приватного нотаріуса Бондар І.М. із заявою про вчинення виконавчого напису.

У цей же день, 21.08.2017, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис (зареєстровано у реєстрі за № 8241), яким запропоновано до стягнення заборгованість ТОВ "Приват Лізинг" перед ПАТ "КБ "Приватбанк" за кредитним договором від 20.08.2017 № П070Е/С у розмірі: залишок заборгованості за кредитом - 3 704,41 євро; залишок заборгованості за відсотками - 46 035,42 євро; штраф - 2 486,99 євро, що станом на 20.07.2017 (один долар США дорівнює 29,921364 грн.) становить 1 562 697,69 грн. Строк, за який провадиться стягнення - 9 років 11 місяців, а саме з 20.08.2007 по 20.07.2017. Також запропоновано стягнути витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису у сумі 3 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання,то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок вчинення виконавчого напису та його форму передбачено Цивільним кодексом України, Законом України "Про нотаріат", Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5 та 16 главою Порядку.

Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 цього Закону визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Підпунктами 3.1, 3.2, 3.4, 3.5 пункту 3 глави 16 Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік). Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення зазначені у цьому Переліку документи.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (у редакції, чинній на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, нотаріусу подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Колегія судів акцентує, що питання визначення судами безспірності суми заборгованості під час розгляду справ про оскарження законності вчинення нотаріусом виконавчого напису вже досліджено Верховним Судом України.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 04.03.2015 у справі № 6-27цс15 зазначено, що наявність спору про розмір заборгованості у суді на час вчинення виконавчого напису спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. Аналогічні правові висновки викладено і в постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.

Так, у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 6-887цс17 наведено правовий висновок про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на час вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У цій постанові також зазначено, що законодавством не визначено виключного переліку обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц наголосила, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого (постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 6-887цс17). При цьому лише та обставина, що у виконавчому написі зазначено більшу суму заборгованості за кредитом, ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору про розмір заборгованості (постанова Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі № 6-158цс15). Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення зазначеної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, наведеній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.

Саме із такого розуміння наведених положень законодавства, з урахуванням правових висновків Верховного Суду України, виходили господарські суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору.

Як уже зазначалося, а також установлено господарськими судами, 21.08.2017 ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся до приватного нотаріуса Бондар І.М. із заявою на вчинення виконавчого напису, яким у цей же день було вчинено виконавчий напис (зареєстровано у реєстрі за № 8241) щодо стягнення заборгованості ТОВ "Приват Лізинг" перед ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором від 20.08.2007 у сумі 3 704,41 євро - залишок заборгованості за кредитом; 46 035,42 євро - залишок заборгованості за відсотками; 2 486,99 євро - штраф, що станом на 20.07.2017 (один долар США дорівнює 29,921364 грн) становить 1 562 697,69 грн. Строк, за який провадиться стягнення - 9 років 11 місяців, а саме з 20.08.2007 по 20.07.2017. Також запропоновано стягнути витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису у сумі 3 000,00 грн.

Разом із тим, як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 22.06.2016 ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося з позовом (з урахуванням змін) до ТОВ "Приват Лізинг" про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20.08.2007. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 було порушено провадження у справі № 910/10217/17.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено; стягнуто з ТОВ "Приват Лізинг" на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 3 704,41 євро боргу за кредитом, 45 938,14 євро боргу за процентами, 2 509,81 євро штрафу, 22 428,12 грн витрат зі сплати судового збору.

Таким чином, ураховуючи, що на час вчинення нотаріусом оспорюваного у цій справі виконавчого напису Господарський суд міста Києва розглядав справу № 910/10217/17, тобто існував спір стосовно заборгованості за кредитним договором від 20.08.2007, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вимоги відповідача - кредитора ПАТ КБ "Приватбанк" на час вчинення цього виконавчого напису не були безспірними. Водночас, як установили суди, стягнута за рішенням суду у справі № 910/10217/17 сума штрафу та борг за процентами відрізняється від суми заборгованості за виконавчим написом нотаріуса. Крім того, з урахуванням умов договору щодо строків повернення кредиту та положень Закону України "Про нотаріат" і Порядку суди з'ясували, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено приватним нотаріусом поза межами встановленого законодавством строку для вчинення відповідних дій.

Згідно зі статтею 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Таким чином, з урахуванням наведених положень законодавства та установлених обставин господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису; доказів зворотного відповідачем суду надано не було; відповідних установлених судами обставин не спростовано.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та положеннямчинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених судами, виходячи із такого.

Твердження скаржника про безспірність заборгованості колегія суддів визнає необґрунтованими і такими, що спростовуються обставинами, установленими судами. Господарські суди попередніх інстанцій достеменно установили наявність невирішеного спору по суті щодо спірної заборгованості за кредитним договором від 20.08.2007 (справа № 910/10217/17) на час вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що інші наведені скаржником у поданій касаційній скарзі доводи не спростовують установленого судами, не впливають на результат вирішення спору за встановлених судом обставин і стосуються оцінки доказів у справі, однак повторна оцінка доказів, на підставі яких господарські суди дійшли висновків про встановлення тих чи інших обставин справи, за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

Оскільки підстав для скасування судового рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 у справі № 910/16252/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак