Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.03.2018 року у справі №922/3960/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/3960/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора фізичної особи ОСОБА_4 - арбітражного керуючого Тищенко О.І.

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ПАТ "Укрсоцбанк"

у справі № 922/3960/16

за заявою фізичної особи ОСОБА_4

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.12.2016 порушено провадження у справі № 922/3960/16 про банкрутство фізичної особи ОСОБА_4 в порядку ст.ст. 90-92 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду Харківської області від 08.12.2016 у справі № 922/3960/16 фізичну особу ОСОБА_4 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором призначено арбітражного керуючого Тищенко О.І.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.05.2017 (суддя Міньковський С.В.) у справі № 922/3960/16 затверджено реєстр грошових вимог кредиторів на загальну суму 24664626,52грн, в тому числі:

Конкурсні кредитори:

- ФОП Соляник О.М. - 2 227 381,93 грн. (третя черга) та 3 200,00 грн (перша черга);

- ФОП Кононов Д.О. - 1 326 810,00 грн. (третя черга) та 3 200,00 грн (перша черга);

- ТОВ "БРС "Гарант" -2 606 766,00 грн. (третя черга) та 3 200,00 грн. (перша черга);

- ПАТ "Укрсоцбанк" - 17 973 767,29 грн. (шоста черга);

Забезпечені кредитори:

- громадянка ОСОБА_8 - 520301,30 грн. (перша черга).

Ухвалено окремо до реєстру вимог кредиторів внести відомості про майно боржника, що є предметом застави (іпотеки), а саме: нежитлове приміщення підвалу НОМЕР_1 - місце для паркування в літ. "А-18", площею 24,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 (колегія суддів у складі: Плахов О.В. - головуючий, Здоровко Л.М, Лакіза В.В.) ухвалу господарського суду Харківської області 11.05.2017 у справі 922/3960/16 скасовано в частині визнання кредиторських вимог ПАТ "Укрсоцбанк" в сумі 17 973 767,29грн. (шоста черга);

Викладено пункт 1 резолютивної частини ухвали господарського суду Харківської області від 11.05.2017 в наступній редакції:

"Затвердити реєстр грошових вимог кредиторів на загальну суму 6 690 589,23 грн., з якої:

Конкурсні кредитори:

- ФОП Соляник О.М. - 2 227 381,93 грн. (третя черга) та 3 200,00 грн. (перша черга);

- ФОП Кононов Д.О. - 1 326 810,00 грн. (третя черга) та 3 200,00грн. (перша черга);

- ТОВ "БРС "Гарант" -2 606 766,00 грн. (третя черга) та 3 200,00грн. (перша черга);

Забезпечені кредитори:

- гр. ОСОБА_8 - 520 301,30 грн. (перша черга).

Окремо до реєстру вимог кредиторів внести відомості про майно боржника, що є предметом застави (іпотеки), а саме: нежитлове приміщення підвалу НОМЕР_1 - місце для паркування в літ. "А-18", площею 24,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1."

В іншій частині ухвалу господарського суду Харківської області від 11.05.2017 у справі 922/3960/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, ліквідатор фізичної особи ОСОБА_4 - арбітражний керуючий Тищенко О.І. звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі № 922/3960/16 в частині відмови у визнання кредиторських вимог ПАТ "Укрсоцбанк" в сумі 17 973 767,29 грн. (шоста черга); ухвалу господарського суду Харківської області 11.05.2017 у справі 922/3960/16 залишити без змін.

Підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції ліквідатор банкрута зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

При цьому, заявник касаційної скарги вважає, що вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" правомірно включені до реєстру вимог кредиторів фізичної особи ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_4 має власні невиконані кредитні зобов'язання перед ПАТ "Укрсоцбанк" за договором кредиту № 839/3/27/38/7-240 від 11.06.2007 та договором кредиту № 839/3/27/38/6-134 від 28.12.2006.

На думку ліквідатора, фізична особа ОСОБА_4, заснувавши ТОВ "Євро-Сервіс+", мав на меті отримання прибутку в результаті ведення підприємницької діяльності (господарська діяльність в нежитловій будівлі, на будівництво якої ОСОБА_4 були отримані грошові кошти). ОСОБА_4 після отримання кредитних коштів виконував свої зобов'язання перед товариством, засновником якого він був та є по теперішній час, з метою здійснення підприємницької діяльності, враховуючи те, що ст. 128 Господарського кодексу України передбачено можливість громадянина здійснювати підприємницьку діяльність через підприємство, що ним створюється.

Наведене, за твердженням ліквідатора фізичної особи ОСОБА_4 - арбітражного керуючого Тищенко О.І. свідчить про те, що позичальник - ОСОБА_4 отримував кредитні кошти на інвестування своєї підприємницької діяльності, а не на власні поточні потреби, про що банк є обізнаним, та що було проігноровано судом апеляційної інстанції.

Відзиви на касаційну скаргу ліквідатора банкрута від учасників даної справи до суду не надходили.

Представники сторін в судове засідання Касаційного господарського суду 26.04.2018 не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 41 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Провадження у даній справі про банкрутство фізичної особи ОСОБА_4 здійснюється за за ст. 90-91 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній після 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство).

Відповідно до положень ст. 90 Закону про банкрутство правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням банкрутом фізичної особи за боргами, які виникли у неї у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Частиною 1 ст. 53 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство, фізична особа-підприємець є боржником лише за зобов'язаннями, які виникли у неї у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності.

Частинами 1 та 2 статті 92 Закону про банкрутство передбачено порядок розгляду грошових вимог кредиторів та черговість їх задоволення ліквідатором боржника-фізичної особи.

Системний аналіз норм Закону про банкрутство та його особливостей провадження щодо фізичної особи-боржника дозволяє зробити висновок, що кредиторами фізичної особи-боржника є особи, вимоги яких випливають із зобов'язань, які безпосередньо пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності фізичною особою.

Вимоги до фізичної особи, які виникли за її цивільними зобов'язаннями, що не пов'язані з підприємницькою діяльністю такої особи (зокрема, за споживчим кредитуванням), не є конкурсними вимогами в розумінні ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство та не можуть включатися до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство.

Отже, розглядаючи грошові вимоги кредиторів до банкрута - фізичної особи, з огляду на вимоги ст.ст. 90-92 Закону про банкрутство, господарські суди повинні з'ясувати, з яких саме підстав (пов'язаних чи не пов'язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності) виникли спірні грошові вимоги до боржника.

При цьому, слід мати на увазі, що розгляд грошових вимог кредиторів в ліквідаційній процедурі здійснюється господарським судом в тому ж порядку, що і грошових вимог, заявлених на підставі ст. 23 Закону про банкрутство.

Так, згідно ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону про банкрутство заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

Частиною 2 статті 25 Закону про банкрутство передбачено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

При цьому, виходячи зі змісту названих норм, обов'язок надання правового аналізу кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладено саме на господарський суд, який здійснює правосуддя у справах про банкрутство.

Ухвалюючи рішення про визнання грошових вимог ПАТ "Укрсоцбанк" на загальну суму 17 973 767,29 грн., суд першої інстанції виходив з того, що боржник - ОСОБА_4 має власні невиконані кредитні зобов'язання перед ПАТ "Укрсоцбанк", що виникли на підставі договору кредиту № 839/3/27/38/7-240 від 11.06.2007, договору кредиту № 839/3/27/38/6-134 від 28.12.2006, а також є фінансовим поручителем згідно договору поруки № 839/17/10-005 від 08.06.2010 за позичальника ОСОБА_12 за Договором кредиту №839/3/27/38/7-402 від 31.08.2007, укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_12 та були визнані ліквідатором. Судом встановлено, що зазначену заборгованість було визнано ліквідатором та включено до реєстру вимог кредиторів.

Однак, зі змісту ухвали суду першої інстанції не вбачається дотримання наведених вище норм Закону про банкрутство. В порушення названих норм, місцевий суд не дослідив змісту угод в контексті вимог ст. ст. 90-92 Закону про банкрутство та не надав їм належної правової оцінки.

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (Кредитор) та громадянином України - паном ОСОБА_4 (Позичальник) було укладено договір кредиту №839/3/27/38/6-134 від 28.12.2006 та договір кредиту №839/3/27/38/6-240 від 11.06.2007.

За змістом зазначених договорів, кредит надається Позичальнику на наступні цілі: фінансування будівництва придбання (інвестування) житла відповідно до Договорів пайової участі в фінансуванні будівництва № 1-13/11 від 01.09.2006 та № 2-13/11 від 01.09.2006, що укладені між Позичальником та ТОВ "Євро-Сервіс+".

Відповідними пунктами 3.3.7. договорів кредиту № 839/3/27/38/7-240 від 11.06.2007 та № 839/3/27/38/6-134 від 28.12.2006 встановлено обов'язок позичальника використовувати кредит лише на цілі, визначені п. 1.2. договорів.

Як з'ясовано апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, в подальшому сторонами було укладено додаткові угоди до договору кредиту №839/3/27/38/7-240 від 11.06.2007 та договору кредиту № 839/3/27/38/6-134 від 28.12.2006, а також відповідні договори про внесення змін, якими, зокрема, пункти 1.2. кожного з договорів викладено в наступних редакціях: "1.2. Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: поточні потреби."

Надавши оцінку укладеним кредитним договорам, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що громадянином ОСОБА_4, як фізичною особою, було укладено договори кредиту № 839/3/27/38/7-240 від 11.06.2007 та №839/3/27/38/6-134 від 28.12.2006 (з урахуванням додаткових угод до них та договору про внесення змін), за умовами яких Банк зобов'язався надати позичальнику, як фізичній особі, грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання на поточні потреби.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 627 ЦК України визначено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Отже, сторони, в тому числі і громадянин ОСОБА_4, самостійно визначили свій правовий статус за договорами кредиту № 839/3/27/38/7-240 від 11.06.2007 та № 839/3/27/38/6-134 від 28.12.2006, доказів внесення відповідних змін до вказаних договорів сторонами не надано.

Крім того, апеляційним судом з'ясовано, що сторонами було визначено правовий статус позичальника, як фізичної особи-громадянина України, яка отримує кредит з метою задоволення приватних потреб фізичної особи та передачі у іпотеку майна, як громадянином України та фізичною особою, яка зазначене майно не використовувала у підприємницькій діяльності, а отже, не могла передати вищезазначене нерухоме майно, визначене в підпунктах 1.3.1. пунктів 1.3. договорів кредиту, в іпотеку як суб'єкт підприємницької діяльності.

Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зобов'язання громадянина ОСОБА_4 за кредитними договорами №839/3/27/38/7-240 від 11.06.2007 та № 839/3/27/38/6-134 від 28.12.2006 виникли перед ПАТ "Укрсоцбанк" не у зв'язку зі здійсненням ним підприємницької діяльності, а у зв'язку з непогашенням кредитів, які було отримано фізичною особою - громадянином на поточні потреби. Матеріали справи не містять доказів порушення пунктів 3.3.7. договору № 839/3/27/38/7-240 від 11.06.2007 та договору № 839/3/27/38/6-134 від 28.12.2006, якими було встановлено обов'язок позичальника використовувати кредит лише на цілі, визначені пунктами 1.2. цих договорів.

Виходячи з аналізу наведених норм, встановлених апеляційним судом обставин справи та визначених ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) меж розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що боржником за спірними договорами кредиту виступає саме фізична особа - громадянин України ОСОБА_4, і борг перед ПАТ "Укрсоцбанк" не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 є фінансовим поручителем за договором поруки № 839/17/10-005 від 08.06.2010 за позичальника ОСОБА_12 за договором кредиту № 839/3/27/38/7-402 від 31.08.2007, укладеним між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_12, згідно сальдової відомості ПАТ "Укрсоцбанк" по кредитним контрактам клієнта заборгованість ОСОБА_12 за кредитним договором № 839/3/27/38/7-402 від 31.08.2007 станом на 28.03.2017 складає 93 496,38 доларів США та 206,45 грн. Встановивши зазначені обставини, місцевий господарський суд дійшов висновку, що зазначені обставини є безумовною підставою для включення вказаної заборгованості до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається між поручителем і кредитором, як це випливає із ч.1 ст. 553 ЦК України.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ст. 554 ЦК України).

Враховуючи приписи названих норм, апеляційний суд дійшов висновку, що порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю. При цьому, належним чином дослідивши договір поруки № 839/17/10-005 від 08.06.2010, наявні у справі докази та доводи сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку ОСОБА_4 не є позичальником за основним кредитним договором № 839/3/27/38/7-402 від 31.08.2007 та не є особою, яка отримувала кредитні кошти, а є лише одним із фінансових поручителів визначених умовами договору поруки № 839/17/10-005 від 08.06.2010, що свідчить про відсутність будь-яких правових підстав для включення до реєстру вимог кредиторів грошових коштів у розмірі 93496,38 Доларів США та 206,45 грн., які виникли на підставі договору фінансової поруки за зобов'язання ОСОБА_12 за договором кредиту № 839/3/27/38/7-402 від 31.08.2007.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для включення грошових вимог ПАТ "Укрсоцбанк" в сумі 17 973 767,29 грн. до реєстру вимог кредиторів боржника у даній справі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував зазначені вище норми, надавши вірну правову оцінку наявним у справі доказам та обставинам в контексті ст.90-92 Закону про банкрутство.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє аргументи заявника касаційної скарги про те, що борг фізичної особи ОСОБА_4 перед ПАТ "Укрсоцбанк" пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності та підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів. Доводи касаційної скарги ліквідатора не спростовують правомірних висновків апеляційного господарського суду.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені ліквідатором фізичної особи ОСОБА_4 - арбітражним керуючим Тищенко О.І. у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції і залишення в силі судового рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 312 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ПАТ "Укрсоцбанк" у справі № 922/3960/16 прийнята судом у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ліквідатора фізичної особи ОСОБА_4 - арбітражного керуючого Тищенко О.І. залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ПАТ "Укрсоцбанк" у справі № 922/3960/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Білоус В.В.

Жуков С.В.