Історія справи

Постанова КГС ВП від 24.10.2023 року у справі №910/4756/21
Постанова КГС ВП від 24.10.2023 року у справі №910/4756/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/4756/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» (правонаступник Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість», правонаступник якого Фонд державного майна України)

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Купер Прайс»

до Фонду державного майна України (правонаступник Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість»),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Київський державний завод «Буревісник»,

про визнання протиправним та скасування розпорядження від 24.01.2020 № 3/р

та за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІФ Інвест»,

до Фонду державного майна України (правонаступник Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість»),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Київський державний завод «Буревісник»,

про визнання протиправним та скасування наказу від 14.02.2020 № 37.

У судовому засіданні взяли участь представники: Товариства з обмеженою відповідальністю «Купер Прайс» - Мірошніченко І. Ю., Товариства з обмеженою відповідальністю «СІФ Інвест» - Пронін Є. І., Фонду державного майна України - Ковтяга О. В., Прикмета І. П., Державного підприємства «Київський державний завод «Буревісник» - Приходько В. П.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Купер Прайс» (далі - ТОВ «Купер Прайс») звернулося з позовом до Державного концерну «Укроборонпром» (далі - Концерн) про визнання протиправним та скасування розпорядження Концерну від 24.01.2020 № 3/р «Про результати контролю окремих питань діяльності державного підприємства «Київський державний завод «Буревісник»» (далі - розпорядження № 3/р).

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 24.07.2014 у справі № 15/175-б ТОВ «Купер Прайс» визнано кредитором Державного підприємства «Київський державний завод «Буревісник» (далі - ДП «Київський державний завод «Буревісник») на суму 3 4496 916,70 грн. З метою погашення заборгованості 29.03.2018 між ДП «Київський державний завод «Буревісник» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІФ Інвест» (далі - ТОВ «СІФ Інвест») укладено договір № 40-92 про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2 (далі - договір № 40-92). 24.01.2020 Концерн видав розпорядження № 3/р, яке стало підставою для звернення з позовом до суду про визнання вищевказаного договору № 40-92 недійсним, що ставить під загрозу погашення заборгованості боржника.

1.3. ТОВ «СІФ Інвест» також звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Концерну про визнання протиправним та скасування наказу від 14.02.2020 № 37 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу державного концерну «Укроборонпром» від 17.10.2018 № 362» (далі - наказ № 37).

1.4. Із посиланнями, зокрема, на положення статей 4, 7 Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі», постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 993 «Деякі питання Державного концерну «Укроборонпром»», Порядку списання об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 № 1314 (далі - Порядок № 1314) ТОВ «СІФ Інвест» акцентувало увагу на тому, що дії Концерну є такими, що суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними, а оскаржуваний наказ № 37 суперечить врегульованій законодавством процедурі списання нерухомого майна. Майном, дозвіл на списання якого Концерн надав на підставі наказу від 17.10.2018 № 362, є 69 споруд і будівель, що мають 3 та 4 категорії аварійності, є ветхими і знаходяться в непридатному стані. Оскільки стан майна не поліпшився, зміна Концерном свого рішення шляхом скасування оскаржуваним наказом № 37 наказу від 17.10.2018 № 362, на думку позивача, не відповідає такому стандарту поведінки, як добросовісність. Суперечність своєї поведінки процедурі списання нерухомого майна позивач обґрунтовує відсутністю у законодавстві, зокрема Порядку № 1314, можливості скасовувати раніше надану згоду на списання нерухомого майна.

Обґрунтовуючи право на позов, ТОВ «СІФ Інвест» посилається на те, що є стороною за договором № 40-92. При цьому наявність спірного наказу № 37 унеможливлює виконання зобов`язань за зазначеним договором № 40-92.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 (суддя Ковтун С. А.) у справі № 910/4756/21 відмовлено у позові ТОВ «Купер Прайс» до Концерну про визнання протиправним та скасування розпорядження № 3/р.

При цьому задоволено позов ТОВ «СІФ Інвест» до Концерну та визнано незаконним і скасовано наказ Концерну № 37, стягнуто з Концерну на користь ТОВ «СІФ Інвест» 2 270,00 грн судового збору.

2.2. Основними мотивами рішення місцевого господарського суду є те, що:

- розпорядження № 3/р не містить будь-яких зобов`язуючих приписів, адресованих ТОВ «Купер Прайс», а наявні приписи розпорядження № 3/р не є такими, що безпосередньо впливають на права ТОВ «Купер Прайс». Отже, розпорядження № 3/р не порушує прав чи охоронюваних інтересів ТОВ «Купер Прайс»;

- ТОВ «СІФ Інвест» є стороною договору № 40-92, на стан виконання якого впливає списання майна, що знаходиться на земельній ділянці під забудовою. Це свідчить про те, що зупинення процедури списання майна на підставі оспорюваного наказу № 37 безпосередньо пов`язане з можливістю досягнення ТОВ «СІФ Інвест» результатів (благ), у тому числі і матеріальних, що перебувають в сфері правового регулювання договору № 40-92.

2.3. Північний апеляційний господарський суд, переглянувши рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову ТОВ «СІФ Інвест», постановою від 07.02.2023 (Поляков Б. М. - головуючий, Грек Б. М., Гарник Л. Л.) рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 в цій частині залишив без змін.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що списання об`єктів державної власності здійснюється у спосіб, передбачений Порядком № 1314. Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що рішення органу управління про списання майна є легітимізацією висновків комісії зі списання майна щодо наявності визначених Порядком № 1314 підстав для списання майна. Їх наявність за відсутності підстав для відмови у списанні майна формують відповідний обов`язок органу управління, тобто його рішення не є такими, що залежать від власної дискреції. У зв`язку з цим Порядок № 1314 та інші законодавчі чи нормативно-правові акти не наділяють орган управління після прийняття ним рішення про списання компетенцією скасування або визнання таким, що втратило чинність ,такого рішення.

Недодержання строку списання, встановленого наказом Концерну від 17.10.2018 № 362, не зумовлює зміну визначених Порядком № 1314 підстав для списання майна та відповідно не наділяє Концерн правом змінювати попередньо прийняте рішення. Крім того, Порядок № 1314 зобов`язує, що перед демонтажем та розбиранням майна підлягають вилученню окремі вузли, деталі, матеріали та агрегати об`єкта, що підлягає списанню. Виконання цих дій є передумовою для демонтажу та розбирання майна, і можуть мати місце також тільки після прийняття органом управління рішення про надання згоди на списання майна. Відтак, вилучення окремих вузлів, деталей, матеріалів, агрегатів є початком демонтажу об`єкта, що вказує про настання правових наслідків від дії наказу Концерну від 17.10.2018 № 362 та їх незворотність. З огляду на викладене колегія суддів погодилась із висновками місцевого господарського суду про те, що у Концерну відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного наказу № 37.

Також суд апеляційної інстанції погодився із доводами ТОВ «СІФ Інвест» про те, що наказ № 37 порушує його права та охоронювані законом інтереси, з огляду на те, що ТОВ «СІФ Інвест» є стороною договору № 40-92, на стан виконання якого впливає списання майна, що знаходиться на земельній ділянці під забудовою. Зупинення процедури списання майна на підставі оспорюваного наказу № 37 безпосередньо пов`язане з можливістю досягнення ТОВ «СІФ Інвест» результатів (благ), у тому числі і матеріальних, що перебувають в сфері правового регулювання цього договору. Пославшись на положення статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) апеляційний господарський суд зазначив про те, що позов ТОВ «СІФ Інвест» підлягає задоволенню шляхом визнання незаконним та скасування наказу № 37.

Щодо твердження Концерну про порушення судом першої інстанції правил юрисдикції господарських судів, то суд апеляційної інстанції зазначив про те, що спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Тому, справа має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Водночас, суд наголосив на тому, що Концерн не є суб`єктом владних повноважень, а є уповноваженим суб`єктом господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами з приводу визнання незаконним та скасування наказу № 37, не пов`язані з проходженням публічної служби та не належать до публічно-правових, Концерн не відноситься також до органів місцевого самоврядування, органів соціального захисту чи органів Пенсійного фонду України, а також інших органів, предметна підсудність щодо яких передбачена статтею 18 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже, і справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 910/4756/21, Концерн звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 910/4756/21 скасувати в частині задоволення позовних вимог ТОВ «СІФ Інвест» про визнання протиправним та скасування наказу № 37 - відмовити повністю.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: частини 1 статті 21 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями частини 1 статті 4 Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» та частини 1 статті 21 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями частини 1 статті 212 ЦК України, Порядку № 1314.

3.3 Скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо можливості застосування частини 1 статті 21 ЦК України у правовідносинах із уповноваженим суб`єктом господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, тобто в правовідносинах, у яких відсутній той суб`єкт, який визначено даною нормою.

Посилаючись на положення частини 5 статті 120, частини 4 статті 122 Господарського кодексу України (далі - ГК України), постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1221 «Про утворення Державного концерну «Укроборонпром»», постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2011 № 374 «Про затвердження переліку категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці», статуту Концерну, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 993 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1229), пункту 1 статті 4 Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі», скаржник наголошує на тому, що Концерн не є органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування, а є державним господарським об`єднанням та уповноваженим суб`єктом господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Скаржник також наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 21 ЦК України у питанні наявності/відсутності факту порушення законного інтересу ТОВ «СІФ Інвест», яке полягає в неможливості останнього отримати результати (блага) за договором, за умови ненабуття таким договором чинності (у зв`язку з ненастанням відкладальної обставини).

Так, посилаючись на положення пункту 3.2 договору № 40-92, звертає увагу на те, що станом на час розгляду справи наявність оспорюваного наказу № 37 не створює жодних перешкод та не порушує законного інтересу ТОВ «СІФ Інвест» щодо можливості досягнення ним результатів (благ), у тому числі і матеріальних, що перебувають у сфері правового регулювання договору, оскільки умовою договору (пункт 3.2) передбачено відкладальну обставину у виді необхідності ДП «Київський державний завод «Буревісник» оформити право на частину земельної ділянки з цільовим призначенням, що дозволяє здійснити будівництво, утримання і обслуговування об`єкта. Лише після вчинення ДП «Київський державний завод «Буревісник» такої дії сторони договору набувають права та обов`язки за ним. Спірний наказ № 37 Концерну взагалі не охоплює питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

Визнання незаконним та скасування наказу № 37 також не спричиняє наслідків для ТОВ «СІФ Інвест» у виді відновлення його порушених прав та законного інтересу, адже процедура списання майна не залежить і не пов`язана зі зміною цільового призначення земельної ділянки.

Концерн також акцентує увагу на відсутності висновку Верховного Суду щодо можливості застосування положень Порядку № 1314 у правовідносинах банкрутства у процедурі розпорядження майном.

При цьому скаржник зазначає про те, що з часу відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

На думку скаржника, перебування ДП «Київський державний завод «Буревісник» у процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном унеможливлює списання його основних фондів (нерухомого майна) з огляду на: мету введення відносно боржника процедури розпорядження майном - забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника; наявність положень абзацу 2 пункту 5 та абзацу 2 пункту 7 Порядку № 1314, які передбачають можливість проведення списання, крім випадку, коли встановлено заборону розпорядження майном; наявність судової заборони щодо розпорядження майном, встановленої постановою Верховного Суду від 13.09.2018 у справі № 15/175-6.

Підсумовуючи наведене, скаржник зазначає, що необхідність формування єдиної правозастосовчої практики зумовлена, зокрема:

необхідністю врегулювання питань суб`єктності при скасуванні акта індивідуальної дії на підставі положень частини 1 статті 21 ЦК України, виданого господарським об`єднанням - суб`єктом, уповноваженим управляти об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі;

наявністю/відсутністю порушення законного інтересу тієї особи, якої прямо не стосується оспорюваний акт та не настала відкладальна обставина за договором, укладенням якого обґрунтовується порушення законного інтересу;

необхідністю формування єдиного підходу в питанні правомірності/неправомірності списання майна боржника (наслідком чого є втрата активів боржника) під час процедури розпорядження майном (основною метою якої є забезпечення збереження активів боржника).

3.4. Крім цього, у тексті касаційної скарги Концерн звертає увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень помилково не застосовано положення частини 1 статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), положення абзацу 2 пункту 5 та абзацу 2 пункту 7 Порядку № 1314.

3.5. ДП «Київський державний завод «Буревісник» у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову -без змін.

3.6. ТОВ «Купер Прайс» у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову залишити без змін.

3.7. ТОВ «СІФ Інвест» у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову залишити без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ДП «Київський державний завод «Буревісник» є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, що перебуває в управлінні Концерну. Майно ДП «Київський державний завод «Буревісник» є державною власністю і закріплене за ним на праві господарського відання. Контроль за ефективністю використання, збереження та обліком закріпленого за ДП «Київський державний завод «Буревісник» майна здійснює Концерн. Списання з балансу ДП «Київський державний завод «Буревісник» не повністю амортизованих основних фондів здійснюється за згодою Концерну.

З 2011 року стосовно ДП «Київський державний завод «Буревісник» розпочата процедура банкрутства, про що 30.11.2011 Господарським судом міста Києва постановлено ухвалу про порушення провадження у справі № 15/175-б.

ТОВ «Купер Прайс» є одним із кредиторів ДП «Київський державний завод «Буревісник» (ухвала Господарського суду міста Києва від 24.07.2014 у справі № 15/175-б).

У межах процедури банкрутства комітетом кредиторів ДП «Київський державний завод «Буревісник» проведено конкурс з відбору інвесторів для участі у відновленні платоспроможності ДП «Київський державний завод «Буревісник», за результатами якого рішенням комітету кредиторів ДП «Київський державний завод «Буревісник» від 07.10.2016 № 13 обрано потенційного інвестора ДП «Київський державний завод «Буревісник» - ТОВ «СІФ Інвест». Інвестиційна пропозиція ТОВ «СІФ Інвест» передбачала з метою погашення вимог кредиторів та відновлення платоспроможності боржника будівництво житлового комплексу на частині території боржника. У зв`язку з цим комітет кредиторів вирішив запропонувати ДП «Київський державний завод «Буревісник» подати документи до Концерну щодо списання майна, яке тривалий час не використовується у виробничій діяльності та яке розташоване на території потенційного інвестиційного проекту.

29.03.2018 ДП «Київський державний завод «Буревісник» (сторона-1) та ТОВ «СІФ Інвест» (сторона-2) уклали договір № 40-92 про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2.

За умовами договору № 40-92 сторони зобов`язалися збудувати житловий комплекс з об`єктами інженерно-транспортної інфраструктури. Об`єктом забудови є земельна ділянка площею 9,5071 га за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2, яка надана стороні-1 в постійне користування. У зв`язку з цим відповідно до пункту 3.2 договору № 40-92 сторона-1 зобов`язалась оформити права на частину земельної ділянки з цільовим призначенням, що дозволяє здійснити будівництво, утримання та обслуговування об`єктів, а сторона-2 зобов`язалась надати організаційне та методологічне сприяння у виконанні зазначеного обов`язку сторони-1.

05.04.2018 ДП «Київський державний завод «Буревісник» (сторона-1) та ТОВ «СІФ Інвест» (сторона-2) уклали додаткову угоду № 01 до договору № 40-92, відповідно до пункту 4 якої сторона-2 у повному обсязі, за рахунок власних та/або залучених від третіх осіб коштів, фінансує всі витрати, пов`язані з оформленням та зміною цільового призначення земельної ділянки, а також демонтажем списаних споруд.

Отже, списання майна, яке знаходиться на земельній ділянці під забудовою, є обставиною, яка впливає на стан виконання договору № 40-92 в цілому.

Визначення майна, що підлягає списанню, здійснювалось комісією ДП «Київський державний завод «Буревісник» та погоджувалося з Концерном. Всього було визначено 69 об`єктів, що підлягають списанню.

11.09.2018 ДП «Київський державний завод «Буревісник» звернулося до Фонду державного майна України в м. Києві (лист вих. № 400/134) щодо отримання погодження на списання майна, надавши відповідні документи.

17.09.2018 (лист № 30-09/9241) Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву погодило списання об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2, яке перебуває на балансі ДП «Київський державний завод «Буревісник» (69 одиниць).

19.09.2018 ДП «Київський державний завод «Буревісник» звернулося до Концерну (листом вих. № 400/138) з проханням прийняти рішення про надання згоди на списання нерухомого майна.

17.10.2018 Концерн прийняв наказ № 362 «Про надання згоди на списання майна державного підприємства «Київський державний завод «Буревісник», яким надано згоду ДП «Київський державний завод «Буревісник» на списання майна (зазначених вище 69 об`єктів), що підлягає списанню з балансу ДП «Київський державний завод «Буревісник». Згідно з цим наказом майно підлягало списанню до 01.10.2019. У наказі зазначено, що він прийнятий на підставі Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі», постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 993 «Деякі питання державного концерну «Укроборонпром», Порядку № 1314, а також з урахуванням пропозиції комісії з розгляду пропозицій щодо розпорядження об`єктами державної власності (протокол від 30.08.2018 № 13) та листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 17.09.2018 № 30-09/9241.

14.02.2020 Концерн видав наказ № 37 про визнання наказу Концерну від 17.10.2018 № 362 таким, що втратив чинність.

Мотивами прийняття наказу № 37 є закінчення строку проведення списання майна, визначеного наказом Концерну від 17.10.2018 № 362 «Про надання згоди на списання майна державного підприємства «Київський державний завод «Буревісник», а також розпорядження № 3/р.

Розпорядження № 3/р прийнято за наслідками проведення контрольного заходу і містить зобов`язання: керівнику ДП «Київський державний завод «Буревісник» вжити вичерпних заходів щодо відновлення порушених прав підприємства внаслідок укладання договору № 40-92, у тому числі шляхом реалізації положень пункту 5 статті 73-2 ГК України, а також права постійного користування земельною ділянкою державної власності площею 15,6331 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:003) (пункт 1.1 розпорядження № 3/р); департаменту управління інтелектуальною власністю та іншими активами - опрацювати питання щодо визнання таким, що втратив чинність, наказ ДК «Укроборонпром» від 17.10.2018 № 362 «Про надання згоди на списання майна державного підприємства «Київський державний завод «Буревісник» (пункт 3.2 розпорядження № 3/р).

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою від 07.04.2023 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Концерну на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 910/4756/21, а ухвалою від 06.06.2023 передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК України, оскільки вважав, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини 2 статті 7 КУзПБ під час розгляду вимог, які не підлягають вартісній оцінці, до органу, уповноваженого управляти майном боржника, який є учасником справи про банкрутство щодо майна боржника.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 справу № 910/4756/21 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвалою від 18.07.2023 прийнято касаційну скаргу Концерну на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 910/4756/21, призначено розгляд справи № 910/4756/21 у судовому засіданні на 05.09.2023, а також здійснено заміну відповідача у справі № 904/1645/22 Концерну його правонаступником Акціонерним товариством «Українська оборонна промисловість».

24.08.2023 до Касаційного господарського суду надійшла заява Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» про процесуальне правонаступництво, в якому просило залучити Фонд державного майна України як правонаступника Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість», у зв`язку з чим ухвалою Верховного Суду 05.09.2023 відкладено розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 910/4756/21 до 26.09.2023 та запропоновано Фонду державного майна України подати письмові пояснення щодо клопотання Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» про процесуальне правонаступництво.

Ухвалами Верховного Суду від 26.09.2023 здійснено заміну відповідача - Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» на його правонаступника - Фонд державного майна України та оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги до 24.10.2023.

Для забезпечення єдності судової практики з урахуванням необхідності повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи № 910/4756/21 у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного судового захисту.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.3. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги, тобто в частині задоволення позову ТОВ «СІФ Інвест».

5.4. Предметом спору у справі № 910/4756/21 у частині, що оскаржується в касаційному порядку є, зокрема, вимога ТОВ «СІФ Інвест» про визнання протиправним та скасування наказу № 37.

5.5. У частині 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до положень частини 2 статті 16 ЦК України можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, у визначених законом випадках.

У частині 2 статті 20 ГК України визначено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов`язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

Частиною 1 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із частиною 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України (пункт 8 частини 1 статті 20 ГПК України);

справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 10 частини 1 статті 20 ГПК України).

Частиною 1 статті 27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

5.6. Концерн, наказ (рішення) якого оскаржується у цій справі, утворено з метою підвищення ефективності функціонування державних підприємств, які провадять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами, з включенням до його складу державних підприємств згідно з додатком (постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1221).

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» Державний концерн «Укроборонпром» є уповноваженим суб`єктом господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. До складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства, на основі фінансової залежності від одного або групи учасників Концерну, який виконує функції із забезпечення науково-технічного і виробничого розвитку, а також провадить інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та інші види діяльності.

Таким чином, Концерн не є суб`єктом владних повноважень, а є уповноваженим суб`єктом господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Відповідно до пункту 1 статуту Концерну, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 993 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1229) Державний концерн «Укроборонпром» є державним господарським об`єднанням.

За визначенням частини 5 статті 120 ГК України концерном визнається статутне об`єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об`єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Частиною 4 статті 122 ГК України встановлено, що управління державним (комунальним) господарським об`єднанням здійснюють правління об`єднання і генеральний директор об`єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об`єднання. Склад правління визначається статутом об`єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об`єднанням визначається статутом об`єднання відповідно до закону. Законом може бути передбачений інший порядок управління державним (комунальним) господарським об`єднанням в оборонно-промисловому комплексі.

ДП «Київський державний завод «Буревісник» входить у структуру Концерну та є учасником державного господарського об`єднання.

Отже, Концерн як державне господарське об`єднання на принципах повної господарської самостійності та самоокупності несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності та виконання зобов`язань. Концерн не є суб`єктом владних повноважень, не відноситься також до органів місцевого самоврядування, органів соціального захисту чи органів Пенсійного фонду України, а також інших органів, предметна підсудність щодо яких передбачена статтею 18 Кодексу адміністративного судочинства України.

5.7. Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «СІФ Інвест» пред`явило позовні вимоги до Концерну про визнання протиправним та скасування наказу № 37.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у даному випадку спірний наказ № 37 є актом, який уособлює юридичну форму рішення, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання майнових відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Визнання протиправним та скасування наказу № 37, прийнятого Концерном як органом суб`єкта господарювання, уповноваженим управляти майном ДП «Київський державний завод «Буревісник», належить до справ, у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, службових та посадових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності.

У зв`язку з цим, посилання судів попередніх інстанцій на скасування спірного наказу № 37 з урахуванням положень частини 1 статті 21 ЦК України, згідно з якою суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, видатний органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавство і порушує цивільні права або інтереси, та відповідно застосування наведеної норми до спірних правовідносин є помилковими. Водночас такі посилання не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті спірних правовідносин, оскільки спір вирішено судом у межах повноважень, передбачених пунктом 10 частини 1 статті 20 ГПК України з урахуванням вимог абзацу 3 частини 2 статті 20 ГК України.

За таких обставин Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для формування правового висновку щодо застосування положень частини 1 статті 21 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями частини 1 статті 4 Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі», оскільки положення частини 1 статті 21 ЦК України не підтягаються застосуванню до спірних правовідносин.

5.8. Доводи скаржника щодо відсутності порушеного законного інтересу ТОВ «СІФ Інвест» у спірних правовідносинах колегією суддів також відхиляються, оскільки стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до цього Рішення поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом».

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже, - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «СІФ Інвест» є стороною договору № 40-92, на стан виконання якого впливає списання майна. Це свідчить про те, що зупинення процедури списання майна на підставі спірного наказу № 37 безпосередньо пов`язано з можливістю досягнення ТОВ «СІФ Інвест» результатів (благ), у тому числі і матеріальних, що перебувають в сфері правового регулювання договору № 40-92. Отже, колегія суддів вважає, що аналіз висновків, зроблених у судових рішення попередніх інстанцій у цій справі щодо наявності у ТОВ «СІФ Інвест» підстав для звернення з позовом у цій справі, є правомірними.

Більш того, обґрунтовуючи касаційні вимоги в цій частині, заявник посилається на наявність у позивача у майбутньому інтересу щодо оформлення земельної ділянки, у той час як судами попередніх інстанцій це питання не досліджувалося. Висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються, зокрема, на встановлених обставинах щодо матеріальних витрат позивача, пов`язаних із демонтажем та знесенням об`єктів.

Підсумовуючи наведене вище у цій постанові, Верховний Суд також зазначає, що доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини 1 статті 21 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями частини 1 статті 212 ЦК України не можуть бути підставою для формування Верховним Судом висновку у цій справі, оскільки правозастосування статті 212 ЦК України не визначалося позивачем як підстава позову та не застосовувалась судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень. Крім того, предметом спору є скасування наказу № 37, зміст якого не передбачає настання певної відкладальної обставини, при цьому договір № 40-92, на наявність та умови якого посилається скаржник, не є предметом спору у цій справі.

5.9. Верховний Суд також звертає увагу на те, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення конкретної норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній: 1) ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору; 2) у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).

У касаційній скарзі (з цієї підстави) скаржник також вказує на те, що: «наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме Порядку № 1314».

Скаржником при зверненні до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, в зазначеній частині вимог окреслено лише межі правовідносин, у яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Втім, здійснивши загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування вимог Порядку № 1314, скаржник взагалі не зазначив, яким чином зазначена норма має бути застосована до спірних правовідносин, не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цієї норми для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Разом з цим колегія суддів зауважує, що зазначені вище помилкові посилання апеляційного суду на положення статті 21 ЦК України загалом не призвели до прийняття неправильної по суті постанови, а тому й не можуть бути достатньою підставою для її скасування, оскільки згідно із частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань правильне по суті і законне рішення, в основу якого в даному випадку покладено висновки про те, що Порядок № 1314 та інші законодавчі чи нормативно-правові акти не наділяють орган управління після прийняття ним рішення про списання, компетенцією скасовувати або визнавати таким, що втратило чинність, таке рішення, а недодержання строку списання, встановленого наказом Концерну № 362, не зумовлює зміну визначених Порядком № 1314 підстав для списання майна, та відповідно не наділяє Концерн правом змінювати попередньо прийняте рішення, тим більше, що на спростування цих обставин скаржником у поданій касаційній скарзі не наведено жодних доводів.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також враховує, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 ГПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

5.10. Верховний Суд також звертає увагу на те, що цитування скаржником положень частини 1 статті 44 КУзПБ, положення абзацу 2 пункту 5 та абзацу 2 пункту 7 Порядку № 1314 та необхідність застосування зазначених норм до спірних правовідносин, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у справі № 910/4756/21 ні позивачі - ТОВ «СІФ Інвест», ТОВ «Купер Прайс», ні відповідач - ДК «Укроборонпром» не перебувають у процедурі банкрутства, справа розгадається господарським судом за правилами позовного провадження, зазначена справа не належить до спеціалізації суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство і не відноситься до спорів, які підлягають вирішенню в межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ, а тому відсутні підстави для застосування та формування висновків щодо розпорядження майном боржника.

Отже, наведені скаржником доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

5.11. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Водночас Суд приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать цій постанові.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» (правонаступник Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість», правонаступник якого Фонд державного майна України) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 910/4756/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил