Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/3177/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва "Мехбуд"

на постанову Київського господарського суду від 02.08.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Смірнова Л.Г., судді Мартюк А.І., Зеленін В.О.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2017 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у місті Києві

до Приватного акціонерного товариства по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва "Мехбуд"

про стягнення 139 468,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, заступник прокурора міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у місті Києві (далі - позивач) просив стягнути з Приватного акціонерного товариства по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва "Мехбуд" (далі - відповідач) 139 468,49 грн. шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеної позивачем планової перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства у галузі охорони атмосферного повітря, водних, земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами було складно акт № 04/674а, яким виявлені стаціонарні джерела викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, які експлуатувались відповідачем без дозволу на такі викиди, в період з 06.09.2013 по 15.06.2014, що є порушенням вимог ст.ст.10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря". У зв'язку з чим, наявні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування заподіяної ним шкоди у відповідному розмірі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2017 (суддя Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017, позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що 28.02.2013 ним з ТОВ "Еко-Експрес" було укладено договір на розробку науково-технічної документації № 3173-ее/п, тобто за 42 дні до дати закінчення дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та в спірний період стаціонарні джерела викидів забруднюючих речовин не працювали. При цьому скаржник зазначає, що він вживав заходів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря шляхом розміщення у газеті статті про намір отримати дозвіл та направлення листа до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації. Також відповідач вказував на те, що в його діях відсутній такий елемент складу правопорушення як вина, що виключає його відповідальність. При цьому відповідач посилався на те, що у зв'язку з реорганізацією відповідального органу за видачу дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, відповідач не мав змоги отримати дозвіл в оптимальні строки, розраховані у договорі, оскільки це не залежало від його волі, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України викладеної у постанові від 04.11.2014 у справі № 3-162гс14 та Вищого господарського суду України у постанові від 03.12.2014 у справі № 904/1197/14.

У запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що у спірний період відповідач здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозвільного документа, що є порушенням вимог статей 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", у зв'язку з чим відповідач повинен відшкодувати державі шкоду у відповідному розмірі. При цьому позивач зазначає, що відповідачем не оскаржувалися дії та бездіяльність уповноваженого органу на видачу дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря у встановленому законом порядку, що спростовує доводи відповідача про вжиття ним відповідних заходів.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, за результатами проведеної позивачем у період з 05.09.2016 по 23.09.2016 планової перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства за адресою: м.Київ, вул. Академіка Кримського, 4-а, встановлено, що на підприємстві відповідача у котельні експлуатуються два водонагрівальні котли "Мінськ-1", які працюють на природному газі, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря відповідач здійснює на підставі дозволу на викиди від 16.06.2014 № 8038600000-10053, термін дії якого необмежений, але термін дії попереднього дозволу на викиди закінчився, а новий дозвіл отримано лише 16.06.2014, тобто з 06.09.2013 по 15.06.2014 відповідач здійснював викиди за відсутності відповідного дозвільного документа, за даним фактом порушення позивачем складено акт за №04/674а, який був одержаний відповідачем.

Також встановлено, що 28.02.2013 відповідачем та ТОВ "Еко-Експрес" було укладено договір на розробку науково-технічної документації для отримання дозволу, але дії щодо його отримання почали вчинятися відповідачем лише у травні 2013 року та будь-яких доказів про те, що саме ліквідація територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2013 № 159 та передачі відповідних повноважень з 17.05.2013 Департаменту міського благоустрою та збереження навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) спричинило затримку в отриманні відповідачем дозволу, він не подав.

При здійснені розрахунку шкоди за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, позивач керувався Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, яка затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України від 10.12.2008 № 639 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21.01.2009 за № 48/16064, у зв'язку з чим за розрахунком позивача розмір шкоди склав 139 468,49 грн.

Позивач звертався до відповідача із претензією у якій пропонував йому добровільно оплатити заподіяну державі шкоду в розмірі 139 468,49 грн., але відповідач відхилив її пославшись на те, що в його діях відсутня протиправна поведінка та вина, що виключать його відповідальність.

Крім того, судами встановлено, що відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яке обґрунтовано тим, що позов подано до суду 23.02.2017, а спірний період становить з 06.09.2013 по 15.06.2014, тобто прокурор пропустив трьох річний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, свій висновок про задоволення позову мотивував тим, що наявні матеріали у справі підтверджують порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, у зв'язку з чим у його діях наявний склад правопорушення, що є підставою для стягнення з нього шкоди у відповідному розмірі. Відхиляючи клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд вказав на те, що про порушення вимог природоохоронного законодавства стало відомо 23.09.2016, що підтверджується актом перевірки за № 014/674а, а відтак перебіг строку позовної давності розпочався з 24.09.2016 та спливає 23.09.2019.

Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 10 "Про охорону атмосферного повітря" підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані, зокрема, здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо (ч.1).

Статтею 11 наведеного Закону передбачено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого уповноваженим органом (ч.5).

Згідно статті 33 вказаного Закону, особи, винні, зокрема, у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону несуть відповідальність згідно з законом.

Відповідно до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2).

Приписами статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (ч.1). Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (ч.4).

Частиною першою статті 69 вказаного Закону визначено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 33 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" встановлено відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, зокрема за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону.

Для визначення порядку розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб'єктів господарювання, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008 N 639 затверджена Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а із встановлених судами обставин справи вбачається, що розмір шкоди визначено відповідно до наведеної Методики.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено факт здійснення відповідачем викидів в атмосферне повітря без дозволу, що підтверджується зазначеним вище актом перевірки, враховуючи положення наведених норм права відсутні правові підстави вважати, що не встановлено порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства.

Відтак апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача шкоди завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

При цьому висновок апеляційного суду про те, що прокурор звернувся з даним позовом в межах строку позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності на яких наполягав відповідач, є правильними, оскільки таке звернення мало місце у межах строків позовної давності, обрахованих із виявлення такого порушення, та відповідають приписам ст.ст.257, 261 Цивільного Кодексу України.

Відповідач наведених висновків судів не спростував.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання відповідача на те, що в спірний період стаціонарні джерела викидів забруднюючих речовин не працювали висновків судів не спростовують.

Так відповідно до статті 300 частини 2 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника про те, що ним вживалися заходи для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин були предметом дослідження апеляційним судом, який дав їм належну оцінку та відхилив з огляду на безпідставність, такі доводи висновків судів не спростовують.

Твердження відповідача про відсутність в його діях вини, як елементу складу правопорушення, що виключає його відповідальність, є помилковими та спростовуються матеріалами справи.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-162гс14 є безпідставними, оскільки даною постановою суду було скасовано постанову суду касаційної інстанції, а справу направлено на новий розгляд до цього ж суду, тобто Верховний Суд України у даній справі не приймав остаточного рішення по суті спору.

Обґрунтування відповідачем своєї правової позиції постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2014 у справі № 904/1197/14, є безпідставними та висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки у цій справі судами було встановлено, що особою вживалися усі залежні від неї заходи, які були направлені на отримання дозволу, в той час, як у справі, що переглядається, судами встановлено відсутність вжиття таких заходів з боку відповідача.

При цьому доводи скаржника про те, що надісланий ним звіт про інвентаризацію викидів забруднюючих речовин до уповноваженого органу, який є передумовою отримання дозволу на викиди, був розглянутий відповідним органом із затримкою, що виключає вину відповідача, є безпідставними, оскільки із встановлених судами обставин не вбачається, що така затримка мала місце не з вини відповідача, не вбачається, що відповідач оскаржував дії такого органу у встановленому законом порядку.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених судових рішень немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва "Мехбуд" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 у справі Господарського суду міста Києва №910/3177/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов