Історія справи

Постанова КГС ВП від 12.06.2019 року у справі №904/8731/17
Ухвала КГС ВП від 02.03.2018 року у справі №904/8731/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/8731/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, суддів: Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - Мицька Р.М. (адвокат),

відповідача - Дороніної О.М. (адвокат),

розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2017 (суддя Євстигнеєва Н.М.) та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 (Кузнецов В.О., - головуючий, судді: Науменко І.М., Чус О.В.) у справі

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна",

до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз",

про стягнення заборгованості на суму 1 059 620,59 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" (далі - ПАТ "Дніпрогаз") боргу в розмірі 1 059 620,59 грн., що складається з: інфляційних втрат у розмірі 1 050 687,02 грн. та 3 % річних у розмірі 8 933,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням обов'язків за договором від 20.12.2010 № 06/10-2016 про закупівлю природного газу за державні кошти.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2017 (суддя Євстигнеєва Н.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 (Кузнецов В.О., - головуючий, судді: Науменко І.М., Чус О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судовий акт місцевого суду обґрунтовано положеннями статей 525, 526, 534, 598, 599, 600, 604- 609, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК), а також частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, зважаючи на які суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, за обставин укладення сторонами мирової угоди від 07.12.2012, через що зобов'язання боржника за договором не є простроченими, а, відтак, відсутні підстави для нарахування за цей період інфляційних та 3 % річних.

Погоджуючись із висновками місцевого суду та залишаючи рішення без змін, суд апеляційної інстанції, оскільки провадження в справі порушено до набрання чинності новою редакцією ГПК, окрім норм матеріального права, застосованих місцевим судом, обґрунтував свої висновки положеннями статті 610 ЦК та статті 121 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017 і розглянув справу за правилами ГПК, що діють у редакції, чинній з 15.12.2017, а саме на підставі статей 275, 276, 281, 282 ГПК.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із судовими актами попередніх інстанцій, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулася з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування наведеної ним правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального й процесуального права, зокрема положень статей 11, 22, 525, 526, 530, 599, 612, 625 ЦК, статей 42, 47, 33- 35, 43, 85, 121 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, а також статей 2, 7, 11, 13, 79, 275- 277 та частини 1 статті 311 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, наголошуючи на тому, що суди попередніх інстанцій: 1) протиправно визначили мирову угоду, укладену сторонами 07.12.2017, як новацію та в результаті дійшли хибного висновку про зміну строків за розрахунками по основному зобов'язанню; 2) дійшли помилкових висновків про порядок виконання рішення про стягнення боргу та санкцій за неналежне виконання договору, через укладення мирової угоди, оскільки природа заборгованості є незмінною, а угода впливає лише на порядок примусового виконання рішення; 3) порушили принцип справедливості судового розгляду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Відповідач надав відзив, у якому просить судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Обґрунтовуючи правильність висновків судів попередніх інстанцій, ПАТ "Дніпрогаз" зазначає, що укладаючи мирову угоду сторони фактично змінили порядок і строки сплати боргу та санкцій, а також передбачили стягнення збитків за невиконання/неналежне виконання зобов'язань із погашення боргу частинами.

Посилання позивача на результати розгляду Верховним Судом справи № 908/611/17 від 01.02.2018 у контексті порушення судами попередніх інстанцій принципу справедливого розгляду є необґрунтованим, оскільки скаржник, здійснюючи порівняння, не вказує які норми процесуального права було порушено судами, та які саме докази ними не досліджено.

Відповідач, спростовуючи доводи касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин висновків, викладених під час розгляду справи № 12/190/09, вважає, що попередніми судовими інстанціями їх відхилено правомірно, оскільки у зазначеній справі йдеться про неналежне виконання умов мирової угоди, в той час як предметом розгляду у справі № 904/8731/17 є вимоги про стягнення боргу за неналежне виконання договору від 20.12.2010 № 06/10-2016, у якій прийнято судове рішення та в подальшому укладено мирову угоду, умови якої сторонами виконуються, чого позивач не заперечує.

ПАТ "Дніпрогаз" вважає також правомірними висновки судів про відсутність підстав для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з моменту укладення мирової угоди, якою фактично розстрочено виконання судового рішення та яка виконується належним чином.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.12.2010 сторони уклали договір № 06/10-2016 про закупівлю природного газу за державні кошти, за яким позивач мав поставити відповідачеві в 2011 році природний газ виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а ПАТ "Дніпрогаз" мав його оплатити на умовах договору (пункт 1.1 договору).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі № 36/5005/6053/2012 стягнуто з ПАТ "Дніпрогаз" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 39 673 389,87 грн. основного боргу за газ, 1 498 820,99 грн. пені, 1 703 994,70 грн. - 3 % річних, 1 598 408,76 грн. інфляційних втрат, а в решті позовних вимог відмовлено. При цьому, інфляційні втрати стягнуто за період лютий 2011-квітень 2012, а 3% річних за період 11.02.2011-11.10.2011.

08.10.2012 на виконання рішення господарського суду видано відповідний наказ.

07.12.2012 сторони уклали мирову угоду на виконання зазначеного судового рішення, затверджену ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2012.

Пунктом 4 мирової угоди сторони визначили обов'язок ПАТ "Дніпрогаз" сплатити борг у розмірі 44 474 614,32 грн., зазначеній у пункті 1, шляхом погашення частинами відповідно до визначеного графіку. Кошти по платежах поточного місяця за графіком мають надходити від боржника на рахунок стягувача в сумі, визначеній графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню. Сторони домовилися, що у січні 2013 року оплачується 247 081,31 грн., з лютого 2013 року по грудень 2027 року щомісячно по 247 081,19 грн.

ПАТ "Дніпрогаз" зобов'язання за мировою угодою та за договором виконує належним чином. Так, з січня 2013 року по вересень 2017 року боржник сплатив 14 148 007,95 грн., що підтверджується реєстром платежів із зазначенням банківських реквізитів платіжних доручень, а також копіями банківських виписок з реструктуризації заборгованості, поданих позивачем.

Позивач, вважаючи, що мирова угода, затверджена судом, не припиняє зобов'язань за основним договором, тому кошти, що надійшли від відповідача спочатку віднесено позивачем на погашення пені в розмірі 1 498 820,99 грн., зважаючи на вимоги статті 534 ЦК, а лише з 30.07.2013 почали зараховуватися в рахунок погашення суми основного боргу. Таким чином, позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат (за вересень 2014 року на суму 1 050 687,02 грн. та 3 % річних за період 28.09.2014-30.09.2014 на суму 8 933,57 грн., зважаючи на положення статті 625 ЦК.

Предметом цього спору є вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, борг за якими, на думку скаржника, виник через неналежне виконання боржником умов договору від 20.12.2010 № 06/10-2016, а не умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2012 у справі № 36/5005/6053/2012, оскільки така угода не є договором в цивільно-правовому розумінні та не може припиняти основного зобов'язання.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди дійшли висновку про його необґрунтованість зважаючи на те, що зміст ухвали про затвердження мирової угоди є фактичною домовленістю сторін про розстрочку виконання рішення суду. З урахуванням того, що мировою угодою сторони визначили новий порядок, умови та строки погашення заборгованості, яка стягнута на підставі рішення суду, наявна заміна первісного зобов'язання новим (новація), оскільки умовами мирової угоди передбачалося, що виконання зобов'язань за нею здійснюється в установлений нею строк. Визначений сторонами порядок розрахунків відповідачем не порушено, погоджені сторонами умови виконуються належним чином, тому немає підстав для нарахування інфляційних втрат і 3 % річних.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанції передчасними з огляду на таке.

Відповідно до статті 526 ЦК, положення якої кореспондуються зі статтею 193 ГК, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором.

За змістом статті 599 ЦК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. При цьому порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК).

Частиною 2 статті 625 ЦК встановлено відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання, яка полягає у сплаті боржником на вимогу кредитора боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом із тим, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною 5 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У справі, яка розглядається, предметом позову є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення сплати відповідачем стягнутої за рішенням суду від 14.08.2012 (справа № 36/5005/6053/2012) суми основного боргу, нарахованих за період з дня набрання судовим рішенням законної сили до дня погашення заборгованості. Ухвалою місцевого суду від 25.12.2012 затверджено мирову угоду на виконання зазначеного судового рішення.

Мирова угода не є договором у цивільному/господарському правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК, проте вона має на меті припинення спору на умовах погоджених сторонами та затверджених судом.

Однак, суди, стверджуючи про відсутність підстав для нарахування і стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, достеменно не з'ясували, чи змінено фактично з укладанням мирової угоди порядок розрахунків за договором по фінансовим втратам, в тому числі з визначенням періодів, за які заявлено стягнення та чи поставлено в залежність зобов'язання відповідача зі сплати нарахувань за неналежне виконання умов договору з умовами мирової угоди, затвердженої судом.

Відповідно до положень частини 2 статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, Верховний Суд розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати правильність здійснення розрахунків компенсаційних виплат, визначення періодів, за які заявлено стягнення, що має істотне значення при перевірці правильності нарахування інфляційних втрат та 3% річних, перешкоджає ухваленню нового рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

У зв'язку з цим є підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування судових актів та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Касаційна інстанція погоджується з доводами скаржника щодо протиправного визначення мирової угоди, укладеної сторонами 07.12.2017, як новації та передчасності висновків судів щодо зміни порядку виконання рішення про стягнення боргу шляхом укладення мирової угоди, оскільки природа заборгованості за договором від 20.12.2010 № 06/10-2016 є незмінною, а мирова угода впливає лише на порядок примусового виконання рішення (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) зі спору, що виник з подібних правовідносин).

Зазначеним спростовуються доводи, викладені відповідачем у відзиві.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За наведених обставин висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам статей 43, 101, 105 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий та апеляційний суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, як наслідок, оскаржувані судові акти ухвалено з порушенням норм процесуального права місцевим судом (статей 43, 121 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017) та апеляційним судом (статей 79, 275- 277 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017).

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки передбачені статтею 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, розподіл судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 у справі № 904/8731/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков