Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.03.2018 року у справі №910/14682/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/14682/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетична Нафтогазова Компанія",

представник позивача - Бакулін О.Ю. - адвокат (свідоцтво від 25.03.2004 № 1927),

відповідач - Київське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України ",

представник відповідача - Шурховецька Л.І. (за довіреністю від 02.03.2018 № 5),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична Нафтогазова Компанія"

на рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2017

(головуючий - суддя Балац С.В.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018

(головуючий - суддя Дідиченко М.А., судді: Пономаренко Є.Ю. і Руденко М.А.)

у справі № 910/14682/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична Нафтогазова Компанія"

до Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним розпорядження.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетична Нафтогазова Компанія" (далі - Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) про визнання недійсним розпорядження адміністративної колегії територіального відділення АМК від 27.07.2017 № 36-р "Про початок розгляду справи" № 33/36-р-02-02-17 (далі - Розпорядження).

Позовні вимоги мотивовано тим, що Розпорядження видане з перевищенням наданих територіальному відділенню АМК повноважень, передбачених Законом України "Про Антимонопольний комітет України" та Законом України "Про захист економічної конкуренції".

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018, у позові відмовлено.

Прийняті зі справи судові рішення мотивовані тим, що оскаржуване розпорядження прийняте відповідачем в межах повноважень, наданих останньому згідно із законом.

Товариство у касаційній скарзі просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скаргу мотивовано: порушенням норм матеріального права, зокрема, статей 22, 221, 23 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", частини третьої статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі"; відсутністю у територіального відділення АМК повноважень на здійснення контролю та/або розгляду скарг, що належать до сфери публічних закупівель; направленням вимоги від 31.05.2017 № 02-02/1956 про надання інформації без прийняття розпорядження про початок розгляду справи на порушення частини п'ятої статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"; направленням вимоги від 31.05.2017 № 02-02/1956 на підставі розгляду справи за зверненням неналежного заявника - Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України.

У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК зазначає, що доводи касаційної скарги стосуються оцінки наявних у справі доказів, що знаходиться поза межами касаційного розгляду, та про прийняття оскаржуваних судових рішень за повного, об'єктивного та всебічного дослідження матеріалів справи, встановленні обставин, що мають суттєве значення, на підставі належних доказів й просить оскаржувані рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

У відповіді на відзив Товариство не погоджується з наведеними у відзиві аргументами та просить рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано та зазначено таке.

06.02.2017 до територіального відділення АМК надійшло звернення Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України від 06.02.2017 № 8/3/3-934, в якому вказано, що Головним управлінням отримана інформація щодо можливого порушення законодавства про захист економічної конкуренції під час проведення закупівлі газу державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та зазначалося про необхідність здійснити перевірку компаній щодо можливого порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції.

02.06.2017 відповідачем направлено на адресу позивача вимогу від 31.05.2017 № 02-02/1956 з пропозицією у 25-денний строк з дня отримання вимоги надати відповідачу визначену інформацію та копії документів. Одночасно у вимозі повідомлялося, що згідно з пунктами 13, 14, 15 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" дії з неподання інформації у встановлені строки, подання інформації в неповному обсязі у встановлені строки або подання недостовірної інформації є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Дана вимога залишена Товариством без виконання.

У подальшому позивачем було отримано лист-відповідь відповідача від 07.07.2017 № 02-02/2315, яким повторно вимагалося надати інформацію та копії документів. Однак позивачем 18.07.2017 повторно було направлено відмову у наданні документів.

Розпорядженням постановлено розпочати розгляд справи за ознаками вчинення Товариством порушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації територіальному відділенню антимонопольного комітету України у встановлені головою територіального відділення строки.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, виходили з того, що законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, у яких органи Антимонопольного комітету України мають право вимагати відповідну інформацію у суб'єктів господарювання. У свою чергу, суб'єкти господарювання зобов'язані надавати інформацію на запит (вимогу) голови територіального відділення Антимонопольного комітету України незалежно від того, чи розпочата органом Антимонопольного комітету України справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що позивачем здійснено не було.

Видання розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за своєю правовою природою не є актом, що встановлює факт порушення закону про захист економічної конкуренції, а лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та має інформаційний характер і не може порушувати права позивача, оскільки застосування будь-яких санкцій (заходів відповідальності), встановлених статтями 51-54 Закону України "Про захист економічної конкуренції", таке розпорядження не передбачає. Розпорядження прийняте відповідачем в межах повноважень, наданих останньому відповідно до закону, та саме по собі видання розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції жодним чином не порушує прав чи законних інтересів Товариства.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Розпорядження.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Статтею 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, зокрема, що:

- розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом;

- невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Статтею 221 цього ж Закону передбачено, що суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб'єктам господарювання.

Пунктом 20 частини першої статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що голова територіального відділення Антимонопольного комітету України може здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції та Законом України "Про здійснення державних закупівель" та Законом України "Про публічні закупівлі".

Суди попередніх інстанцій, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, з дотриманням приписів зазначених норм матеріального права, встановивши, що: лист Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України був лише повідомленням про можливі порушення конкурентного законодавства та не є підставою для розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; територіальне відділення АМК за власною ініціативою, а саме за наслідками розгляду подання Першого відділу досліджень та розслідувань територіального відділення АМК від 26.07.2017 № 104/ПС-02-02 за ознаками вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції видало Розпорядження; дане розпорядження видане відповідачем у межах наданих йому повноважень та саме по собі не порушує прав чи законних інтересів Товариства, - правомірно відмовили Товариству у задоволенні позову з даної справи.

Вирішуючи спір про визнання недійсним розпорядження органу Антимонопольного комітету України про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, суд не здійснює оцінки правомірності дій особи, стосовно якої видано таке розпорядження; при цьому саме по собі видання органом Антимонопольного комітету України такого розпорядження та здійснення ним розгляду відповідної справи не можна кваліфікувати як порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у цій справі.

Аргументи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі і спростовуються наведеним в оскаржуваних судових рішеннях зі справи. Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Що ж до твердження Товариства про відсутність у територіального відділення АМК повноважень здійснювати контроль та/або розглядати скарги, що належать до сфери публічних закупівель, то до компетенції відповідача відповідно до Закону України "Про Антимонопольний комітет України" відноситься здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель. Законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, у яких органи АМК мають право вимагати відповідну інформацію у суб'єктів господарювання. Однак суб'єкти господарювання зобов'язані надавати інформацію на запит (вимогу) голови територіального відділення АМК.

Доводи, які викладені у відзиві територіального відділення АМК на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень попередніх судових інстанцій - без змін як таких, що ухвалені в цілому з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, на скаржника покладаються витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична Нафтогазова Компанія" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 у справі № 910/14682/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков