Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.04.2018 року у справі №904/8712/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/8712/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Ткач І.В., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

у складі судді Євстигнеєвої Н.М.

від 11.12.2017 року

та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Чередка А.Є., Білецької Л.М., Пархоменко Н.В.

від 07.02.2018 року

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", 2) Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго"

про стягнення заборгованості у сумі 1 791 619,01 грн.

за участю представників

позивача: Лисенко В.О.

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: Бузина Н.В.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" та Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго", в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог № 14/4-725 від 03.11.2017 року, поданої до місцевого господарського суду 14.11.2017 року, просило стягнути з відповідача 1 791619,01 грн. заборгованості, з яких: 1000000,00 грн. - заборгованість за векселем, 156821,92 грн. 6 відсотків та 634797,09 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є законним держателем простого векселя № 853534565677 на суму 1000000,00 грн., випущеного відповідачем-2, а відповідачі, як індосант та векселедавець, є солідарно зобов'язаними перед позивачем здійснити платіж за зазначеним векселем з огляду на настання строку платежу за ним, однак не виконали своїх зобов'язань та борг за векселем не погасили.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2017 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго" на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" заборгованість за векселем у розмірі 1 000 000,00 грн., шість відсотків у розмірі 156 821,92 грн. та витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 17 352,33 грн. В задоволенні решти позову відмовлено. В задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" - відмовлено у повному обсязі.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач-1 звільнений від відповідальності за платіж по векселю № 853534565677, оскільки вексель містить застереження, за яким відповідач-1, як індосант, звільняється від відповідальності та позивач (новий векселедержатель) погодився прийняти вексель за наявності такого застереження. За висновком судів, відповідач-2 є векселедавцем та прямим боржником за векселем, строк платежу за векселем настав 01.01.2015 року, однак відповідач-2 не надав доказів виконання своїх зобов'язань за спірним векселем, не спростував обставин належного пред'явлення позивачем векселя до платежу. Суди, керуючись пунктом 2 статті 48 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, дійшли висновку про те, що позивач, як держатель векселю, може вимагати від векселедавця стягнення відсотків на суму векселя в розмірі 6%, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, сума відсотків визначена позивачем правильно.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат, суди з посиланням на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 03.10.2011 року у справі № 3-91гс/11, виходили з того, що Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, не передбачено покладання на зобов'язану за векселем особу інших платежів, ніж зазначені в Уніфікованому законі, зокрема інфляційних втрат.

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 634 797,09 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго" 634797,09 грн. інфляційних, в стягненні яких було відмовлено. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 625 Цивільного кодексу України, статей 1 та 4 Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (підписана в Женеві 07.06.1930 року, ратифікована Україною Законом України № 827-ХІV(827-14) від 06.07.1999 року), та зазначає про те, що оскільки у спеціальному вексельному законодавстві відсутні норми, які б стосувались інфляційних нарахувань та наслідків їх застосування в країнах-учасниках Конвенції, то до вексельних правочинів підлягають застосуванню загальні норми Цивільного кодексу України. Також зазначає про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно послались на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 03.10.2011 року у справі № 3-91гс/11, оскільки обставини у зазначеній справі, які стосуються стягнення інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням рішення суду про стягнення заборгованості за векселем, відсотків, витрат, пов'язаних з протестом та пересилкою повідомлень, не є подібними до обставин у даній справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду Баранець О.М., Ткач І.В., Студенець В.І. від 02.04.2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2017 року та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 року у справі № 904/8712/17. Призначено до розгляду касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на 22.05.2018 року о 10 год. 40 хв. у приміщенні Касаційного Господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №328, надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 11.05.2018 року.

У зв'язку з відпусткою судді Студенця В.І. було проведений повторний автоматизований розподіл справи № 904/8712/17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.05.2018 року для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В., Ткач І.В.

07.05.2018 року відповідач-2 - Публічне акціонерне товариство "Чернігівобленерго" надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 року залишити без змін, посилаючись на те, що зазначені рішення та постанова прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга є необґрунтованою. Відповідач-2 зазначає, зокрема, про те, що стаття 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у разі прострочення виконання вексельного зобов'язання не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вексельне законодавство не передбачає таких стягнень, а стаття 48 Уніфікованого закону містить вичерпний перелік стягнень, які держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, серед яких відсутні інфляційні втрати та 3 % річних.

08.05.2018 року відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк" надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови було об'єктивно та в повному обсязі вивчено всі надані сторонами докази по справі, дотримано норми матеріального та процесуального права, а також просив здійснювати розгляд справи за відсутності його представника.

В судове засідання 22.05.2018 року не з'явилися представники відповідача-1, хоча відповідно до вимог статті 120 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.04.2000 року між Українським кредитним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк", (відповідач-1) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (позивач) було укладено договір № Т-102/042000 (далі за текстом - договір), в пункті 1 якого сторони погодили здійснити обмін рівноцінних цінних паперів, а саме: векселів, зазначених у статті 2 цього договору, на умовах визначених цим договором.

Згідно з пунктом 2.1. цього договору банк зобов'язується передати підприємству у власність векселі, перелік яких зазначений у додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору, загальною номінальною вартістю 66715946,15 грн. Векселі передаються з бланковим індосаментом протягом 10 банківських днів з моменту укладення цього договору.

Відповідно до пунктів 57-62 додатку № 1 до договору позивачу підлягав передачі в тому числі і простий вексель № 853534565677.

04.05.2000 року між сторонами договору підписано акт приймання-передачі векселів до договору № Т-102/042000 від 24.04.2000 року, зокрема передано і вексель №853534565677 зі строком погашення - по пред'явленню, але не раніше 01.01.2015 року.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є законним держателем простого векселя №853534565677 на суму 1000000,00 грн., випущеного Відкритим акціонерним товариством "Чернігівобленерго", яке в подальшому було перейменоване на Публічне акціонерне товариство "Чернігівобленерго", що підтверджується Статутом, зі строком платежу - по пред'явленню, але не раніше 01.01.2015 року.

За векселем № 853534565677 Публічне акціонерне товариство "Чернігівобленерго" зобов'язалося заплатити проти цього векселя Українському кредитному банку, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк", чи його наказу 1000000,00 грн.

Публічним акціонерним товариством "Акцент-Банк" на звороті векселя проставлено бланковий індосамент на пред'явника "Платити наказу: без обороту на мене", який підписаний головою правління, головним бухгалтером та скріплений печаткою.

18.02.2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулася до Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго" з листом № 26/1154/1.2-15 від 17.02.2015 року, в якому просило оплатити векселі, у тому числі і простий вексель № 853534565677 до 12-00 години 18.02.2015 року. У листі зазначено, що у разі неоплати векселів відповідно до чинного законодавства по векселях буде вчинено протест у неплатежі.

18.02.2015 року представники Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" прибули до Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго" для пред'явлення оригіналів векселів, у тому числі, векселя № 853534565677, однак не були допущені до приміщення, про що представниками Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було складено акт про відмову у допуску повноважних осіб на підприємство Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго" для пред'явлення векселів до платежу.

Крім того, 18.02.2015 року позивач надіслав відповідачу-2 телеграму з вимогою оплатити векселі, від прийняття якої відповідач-2 відмовився.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28.02.2017 року у справі №751/2084/15-ц встановлено, що 19.02.2015 року о 10-03 год. від Приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Борисової Т.А. на адресу Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго" направлено електронне повідомлення № 13, в якому нотаріус запропонував оплатити 19.02.2015 року до 14:00 години на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" векселі №853534565674, № 853534565675, №853534565676, № 853534565677, №853534565678, №853534565679 на загальну суму шість мільйонів гривень, які Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пред'явило Публічному акціонерному товариству "Чернігівобленерго" до оплати 18.02.2015 року та не отримала платежу.

Однак, 19.02.2015 року Публічне акціонерне товариство "Чернігівобленерго" направило на адресу Приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Борисової Т.А. лист № 28/918 про те, що Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не пред'являла векселі №853534565674, № 853534565675, № 853534565676, № 853534565677, №853534565678, № 853534565679 до оплати Публічному акціонерному товариству "Чернігівобленерго".

Приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Борисовою Т.А. було складено протести вищезгаданих векселів.

У зв'язку з тим, що строк платежу за простим векселем № 853534565677 настав, однак, відповідач-2 не здійснив платежу за зазначеним векселем на користь позивача, як законного держателя простого векселя, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення з відповідачів 1000000,00 грн. заборгованості за векселем, 156821,92 грн. шість відсотків, та 634797,09 грн. інфляційних втрат, посилаючись на те, що відповідачі, як індосант та векселедавець, є солідарно зобов'язаними перед позивачем здійснити платіж за зазначеним векселем.

Відповідно до статті 43 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі за текстом - Уніфікований закон), держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб, зокрема при настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений.

Частиною 1 статті 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю);

індосант - власник ордерного цінного паперу (його уповноважена особа), який вчиняє індосамент. Індосамент може бути повним (іменним) - виписаним на ім'я (найменування) конкретної особи або бланковим (на пред'явника) - виписаним без зазначення імені (найменування) особи.

Відповідно до пункту 1.2. Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою правління Національного банку України № 508 від 16.12.2002 року, векселедержатель - юридична або фізична особа, яка володіє векселем, що виданий або індосований цій особі чи її наказу, або індосований на пред'явника, або шляхом бланкового індосаменту, чи на підставі інших законних прав.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема положення щодо індосаменту (статті 11 - 20).

Відповідно до статті 16 Уніфікованого закону власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними. Якщо за бланковим індосаментом іде інший індосамент, то особа, яка підписала останній, вважається такою, що придбала вексель за бланковим індосаментом.

Таким чином, особа, у якої знаходиться вексель, вважається його законним держателем, якщо її право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть, якщо останній із них є бланковим.

Якщо останній індосамент є бланковим або на пред'явника (тобто в ньому не зазначено особу, що отримує вексель), законним векселедержателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться. Така особа має всі права за векселем, у тому числі право вимоги платежу за ним.

Законний векселедержатель не зобов'язаний доводити наявність і дійсність своїх прав за векселем, вони вважаються наявними і дійсними. Доведення протилежного - обов'язок особи, якій пред'явлено вимогу за векселем.

З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій на підставі зазначених норм правильно встановлено, що позивач є законним векселедержателем, відповідач-1 є індосантом, тобто юридичною особою, яка володіла векселем і здійснила передатний напис, а відповідач-2 є векселедавцем.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов укладеного між відповідачем-1 та позивачем договору відповідач передав позивачу в тому числі простий вексель № 853534565677 зі строком погашення - по пред'явленню, але не раніше 01.01.2015 року, який містив проставлений відповідачем-1 - Закритим акціонерним товариством "Український кредитний банк" бланковий індосамент на пред'явника "Платити наказу: без обороту на мене", засвідчений головою правління та головним бухгалтером.

Статтею 15 Уніфікованого закону визначено, що індосант відповідає за акцепт і зі платіж, якщо не обумовлене протилежне.

Як правильно зазначено місцевим господарським судом, у випадку включення до індосаменту застереження "без обороту на мене" чи будь-якого іншого, наслідком якого може бути звільнення індосанта від відповідальності за платіж за векселем, передбаченої вказаною нормою Уніфікованого закону, індосант відповідає лише за дійсність переданої за векселем вимоги. Таке застереження означає, що при неакцепті або неплатежі до такого індосанта не можуть бути пред'явлені вимоги, передбачені статтями 43 - 49 Уніфікованого закону, тобто зазначена особа звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань за векселем.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач-1 звільнений від відповідальності за платіж по векселю № 853534565677, оскільки вексель містив застереження, за яким відповідач-1, як індосант, звільнявся від відповідальності та позивач (новий векселедержатель) погодився прийняти вексель за наявності такого застереження, у зв'язку з чим суди правильно відмовили у задоволення позовних вимог, заявлених до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк".

Статтею 78 Уніфікованого закону встановлено, що векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем. Прості векселі зі строком платежу у визначений строк від пред'явлення повинні бути протягом строків, встановлених статтею 23, пред'явлені векселедавцю для відмітки. Перебіг строку починається від дати відмітки, підписаної векселедавцем на векселі. Відмова векселедавця зробити датовану відмітку повинна бути засвідчена протестом (стаття 25), дата якого є початком строку від пред'явлення.

Як правильно зазначено судами, відповідно до вимог вексельного законодавства, зокрема статей 2, 76 Уніфікованого закону, вексель має пред'являтися до платежу у визначеному в ньому місці, а якщо останнє не було прямо визначено, - за місцем знаходження платника (акцептанта) переказного векселя або за місцем складання простого векселя.

Прямий боржник за векселем зобов'язаний довести обґрунтованість своїх заперечень стосовно того, що векселедержатель не пред'явив йому оригінал векселя або не надав можливості перевірити наявність у встановленому місці та у визначений строк у особи, що пред'явила вимогу, оригіналу векселя і прав власності на зазначений цінний папір. Векселедержатель може спростувати ці заперечення шляхом надання будь-яких не заборонених законом доказів, у тому числі актів нотаріуса про протест векселя чи про посвідчення факту його пред'явлення до платежу, а також документів, виданих боржником. Кредитор, який не спростував заперечення прямого боржника про відсутність належного пред'явлення векселя до платежу, вважається таким, що прострочив. До такого кредитора застосовуються наслідки, передбачені статтею 613 ЦК.

У зв'язку з цим судами попередніх інстанцій встановлено, що Публічним акціонерним товариством "Чернігівобленерго", як векселедавцем та прямим боржником за векселем, не надано доказів виконання своїх зобов'язань за спірним векселем та не спростовано обставин належного пред'явлення позивачем векселя до платежу, які підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема листом № 26/1154/1.2-15 від 17.02.2015 року, з яким Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулася до Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго" з проханням оплатити векселі, у тому числі і простий вексель №853534565677, телеграмою з вимогою оплатити векселі, від прийняття якої відповідач-2 відмовився, актом про відмову у допуску повноважних осіб позивача на підприємство Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго" для пред'явлення векселів до платежу. Належне пред'явлення позивачем векселя до платежу підтверджується також обставинами звернення позивача до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Борисової Т.А. щодо вчинення протесту простого векселя №853534565677 у неоплаті, у процедурі якого, за звичаєм ділового обороту, і здійснюється пред'явлення оригіналу векселя боржнику.

При цьому, як правильно зазначив місцевий господарський суд, Уніфікований вексельний закон не вирішує питання про те, що саме слід розуміти під пред'явленням та не встановлює його конкретної процедури, однак під пред'явленням цілком розумно вважати будь-яку подію, яка вказує на те, що вимога платежу та векселедержатель стали відомі платнику або ж повинні були стати такими за умови належної та відповідної чинному законодавству поведінки платника.

Прийнявши до уваги встановлені зазначені обставини, суди дійшли правильного висновку про те, позивач вжив усіх можливих заходів для пред'явлення векселя для платежу відповідачу-2, який не вчинив жодної дії, спрямованої на здійснення оплати спірного векселя, зокрема не надано відповіді на лист позивача про оплату векселя, відмовлено у одержанні телеграми, не допущено представників на територію підприємства та не здійснено звернення до нотаріуса з метою перевірки наявності оригіналу векселя і з'ясування обґрунтованості вимог позивача за цим векселем.

Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що обставини, встановлені рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28.02.2017р. у справі № 751/2084/15-ц, не мають преюдиційного значення для розгляду спору у даній справі, оскільки прийняте у справі рішення ґрунтується на оцінці дій приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Борисової Т.А. під час здійснення протестів спірних векселів та з огляду на предмет та підстави спору у даній справі № 904/8712/17 не впливає на встановлені судами у даній справі обставини невиконання відповідачем-2 своїх зобов'язань з оплати по векселю, строк оплати за яким є таким, що настав, та обставини пред'явлення векселю до платежу.

Пунктом 2 статті 48 Уніфікованого закону передбачено, що держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, у тому числі, відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні", передбачені статтями 48, 49 Уніфікованого закону відсотки на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки НБУ на день подання позову та від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.

Стаття 5 Уніфікованого закону передбачає, що у переказному векселі, який підлягає оплаті відразу після пред'явлення або у визначений строк після пред'явлення, трасант може обумовити, що на суму, яка підлягає оплаті, будуть нараховуватися відсотки. У будь-якому іншому переказному векселі така умова вважається ненаписаною.

Відсоткова ставка повинна бути вказана у векселі; при відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною.

Однак, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, наведене норма не пов'язує передбачене пунктом 2 статті 48 Уніфікованого закону право держателя на одержання відсотків у розмірі шести із зазначенням такої відсоткової ставки у векселі.

З огляду на викладене суди, керуючись пунктом 2 статті 48 Уніфікованого закону дійшли правильного висновку про те, що позивач, як держатель векселю, має право вимагати від векселедавця стягнення відсотків на суму векселя в розмірі 6%, у зв'язку з чим правильно визнали позовні вимоги в цій частині обґрунтованими. Перевіривши проведений позивачем розрахунок відсотків, нарахованих за період з 19.02.2015 року по 30.09.2017 року, тобто з дати настання строку платежу, виходячи з дати направлення вимоги про оплату, суди встановили, що сума відсотків, визначена позивачем в заяві про збільшення розміру позовних вимог, є правильною, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що суди правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги в цій частині.

Крім того, колегія суддів також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача-2 інфляційних втрат за період прострочення оплати векселя з 19.02.2015 року по 30.09.2017 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні" законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований Закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Таким чином, застосування норм Цивільного кодексу України, які регулюють відповідальність за прострочення виконання зобов'язань до правовідносин, пов'язаних із обігом векселів, можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, що зазначені в Законі України "Про обіг векселів в Україні".

Згідно зі статтею 48 Уніфікованого закону право векселедержателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, обмежено наступними сумами: (1) сумою неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати. Якщо право регресу використане до настання строку платежу, то з вексельної суми утримуються облікові відсотки. Ці облікові відсотки обчислюються за офіційною обліковою ставкою (банківською ставкою), яка діє на дату використання права регресу за місцем проживання держателя.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, Уніфікованим законом не передбачено покладання на зобов'язану за векселем особу інших платежів, ніж зазначені в Уніфікованому законі, зокрема не передбачено можливості пред'явлення до стягнення збитків від інфляції.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України у даній справі не підлягають застосуванню, оскільки спірні правовідносини сторін врегульовано вексельним законодавством, яким не передбачено стягнення інфляційних втрат у разі прострочення виконання вексельного зобов'язання, у зв'язку з чим правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача-2 інфляційних втрат.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Касаційного господарського суду не вбачає.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 року у справі № 904/8712/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Ткач

Л. Стратієнко