Історія справи

Постанова КГС ВП від 29.03.2018 року у справі №920/929/16
Ухвала КГС ВП від 12.02.2018 року у справі №920/929/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 920/929/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 та рішення Господарського суду Сумської області від 21.02.2017 у справі

за позовом керівника Шосткінської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, 2) Шосткінської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції"

про повернення земельних ділянок,

за участю представників:

від позивача 1 - не з'явились,

від позивача 2 - не з'явились,

від відповідача - Сомок О.П. - директор, Рязанець А.А.,

від Генеральної прокуратури України - Клюге Л.М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Керівник Шосткінської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Сумської області в інтересах в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області та Шосткінської районної державної адміністрації з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції" (далі - ТОВ "Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції") про зобов'язання повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області за актом приймання-передачі три земельні ділянки загальною площею 239,3575 га ріллі, нормативна грошова оцінка яких в цілому станом на 01.01.2015 становить 2 397 340,25 грн., а саме: земельну ділянку площею 134,7983 га із кадастровим номером 5925380400:01:003:0095, нормативна грошова оцінка якої станом на 01.01.2015 становить 1 350 108,46 грн.; земельну ділянку площею 60,4874 га із кадастровим номером 5925380400:01:003:0096, нормативна грошова оцінка якої станом на 01.01.2015 становить 605 819,49 грн.; земельну ділянку площею 44,0718 га із кадастровим номером 5925380400:01:003:0097, нормативна грошова оцінка якої не проводилась.

Позов мотивовано тим, що договір оренди землі припинив свою дію 19.10.2015 у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний повернути земельну ділянку у такий самий спосіб, в який вона була передана, тобто шляхом підписання акту приймання-передачі, що відповідає вимогам статті 34 Закону України "Про оренду землі", частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Прокурор звертався до суду із заявою про уточнення позовних вимог, проте суд розглянув заяву в первісній редакції, оскільки заява прокурора про уточнення (а фактично - про зміну позовних вимог (предмету позову) всупереч положенням статті 22 Господарського процесуального кодексу України подана після початку розгляду справи по суті.

Рішенням господарського суду Сумської області від 21.02.2017 (колегія суддів у складі: Левченка П.І., Яковенка В.В., Соп'яненко О.Ю) позов задоволено.

Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог, а також тим, що відповідач не користується земельними ділянками, виділеними йому за договором оренди землі від 15.09.2005 після закінчення строку дії договору, тобто після 19.10.2015, проте повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі у будь-якому випадку має відбутися, оскільки і за умовами договору і згідно вимог Закону після припинення дії договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку, а оформлення повернення має здійснюватися за актом приймання-передачі, що засвідчить факт виконання орендарем обов'язку повернути орендодавцеві земельну ділянку, отриману орендарем від орендодавця за актом приймання-передачі.

Постановою колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 у складі: Медуниці О.Є., Пушая В.І., Плахова О.В. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ "Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, а також тим, що ні нормами чинного законодавства ні положеннями договору не передбачено обов'язок відповідача щодо повернення земельної ділянки за актом прийому-передачі тим більше особі, яка не виступала орендарем у спірному договорі оренди.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Головне управління Держгеокадастру у Сумській області у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін, наголошуючи, що вони прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства.

Керівник Шосткінської місцевої прокуратури у відзиві рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Представник Генеральної прокуратури у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено, що Розпорядженням Шосткинської районної державної адміністрації від 20.05.2005 № 267 ТОВ "Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції" надано в оренду терміном на 10 років земельну ділянку, площею 5,8376 га сільськогосподарських земель, в тому числі під господарськими дворами 5,8376 га із земель запасу Богданівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Розпорядженням Шосткинської районної державної адміністрації від 13.09.2005 № 530 ТОВ "Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції" надано земельні ділянки, загальною площею 239,3537 га ріллі в оренду терміном на 10 років для товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу на території Богданівської сільської ради.

15.09.2005 року між Шосткинською районною державною адміністрацією (орендодавцем) та ТОВ "Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції" (орендарем) укладено договір оренди землі.

Відповідно до п.п.1, 2 договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель запасу, яка знаходиться на території Богданівської сільської ради за межами населених пунктів, загальною площею 245,1951 га, в тому числі 239,3575 га ріллі та 5,8376 га під господарськими будівлями та дворами.

На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: склад - 0,0969 га, сіносховище - 0,0984 га, силососховище - 0,0747 га, свинарник-відкормочник - 0,1110 га, літній табір - 0,1049 га, навозна станція перем. води - 0,0030 га, свинарник-маточник - 0,1660 га, навозосховище - 0,0895 га, кормоцех -0,0675 га, склад - 0,0164 га, трансформаторна підстанція - 0,0036 га, господарський двір - 5,0056 га (п.3 договору).

Згідно п.4 договору, нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 862 487,24 грн.

Пунктами 7-10 договору визначено розмір орендних платежів та порядок їх сплати.

Відповідно до п.15 договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний термін після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Як визначено в п.16 договору, після припинення дії договору, орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

В п.30 договору зазначено, що його дія припиняється у разі, зокрема, закінчення строку на який його було укладено.

Згідно п 36 договору, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір укладено на 10 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 6 договору).

Договір зареєстрований у Шосткинському міжрайонному відділенні Сумської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.10.2005 року за № 040562500030.

19.10.2005 земельна ділянка загальною площею 245,1951 га була передана ТОВ "Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції" за актом приймання-передачі.

10.09.2015 перший відповідач отримав заяву відповідача № 1 про поновлення договору оренди землі від 15.09.2005, до якої було додано копію договору оренди землі, копію Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та копію довідки з ЄДРПОУ.

У відповідь, в листі від 08.10.2015, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повідомило відповідача про відсутність підстав для прийняття рішення про поновлення договору оренди землі від 15.09.2005, оскільки, в порушення статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендарем не додано до заяви проекту додаткової угоди.

Прокурор, звертаючись до суду із позовом, зазначив, що договір оренди землі не поновлено, у зв'язку з чим він припинив свою 19.10.2015 року, а отже, відповідно до статті 34 Закону України "Про оренду землі" та п.16 договору наявні підстави для повернення орендарем земельних ділянок орендодавцю за актом приймання -передачі.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно статті 13 зазначеного закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За нормами статті 17 цього закону об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди земельної ділянки припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено.

Згідно положень статті 34 цього закону у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Пунктом 16 договору визначено умови повернення земельної ділянки: після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Суди, дійшовши висновку про необхідність повернення земельної ділянки саме за актами приймання-передачі, послалися на положення договору та статті 34 Закону України "Про оренду землі", не врахувавши при цьому що цими документами передбачено повернення земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди, але підписання актів приймання-передачі повернення земельної ділянки не передбачено.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що акт приймання-передачі земельної ділянки, складений на виконання рішення суду у даній справі, буде свідчити лише про фіксацію саме факту повернення земельної ділянки орендарем орендодавцю, при тому, що судами встановлено, а сторонами не спростовано, що після закінчення строку дії договору, тобто після 19.10.2015 відповідачем спірні земельні ділянки не використовуються.

Таким чином суди при вирішенні справи не з'ясували правовідносини сторін та не зазначили, яким саме нормами чинного законодавства (положеннями Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" тощо), які регулюють передачу в користування земельних ділянок, встановлено обов'язок орендаря та орендодавця після закінчення договору оренди землі повернути земельну ділянку саме у спосіб підписання акту приймання-передачі. Не з'ясували також якими положеннями спірного договору передбачено повернення земельної ділянки саме у такий спосіб.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а тому приймаються до уваги.

Згідно пункту 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, пункт 280, від 21.04.2011)."

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з частини 1 статті 361 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній на момент звернення з позовом до суду) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина 3 статті 361 Закону України "Про прокуратуру").

Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (частина 5 статті 361 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 ГПК України (у відповідній редакції) господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 2 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Колегія суддів зазначає, що ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не перевірили та не з'ясували які саме інтереси держави в особі Держгеокадастру та Шосткінської районної державної адміністрації захищав прокурор, звертаючись з даним позовом, та яким чином ці інтереси було порушено непідписанням позивачем акту приймання-передачі земельної ділянки.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Тобто, виходячи з того, що на час розгляду справи відповідач не користується спірними земельними ділянками, судам слід було дати оцінку способу захисту, обраному прокурором та з'ясувати чи призведе застосування цього способу захисту до фактичного відновлення прав та до реального повернення земельної ділянки власнику.

За наведених обставин висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 43 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017) щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) межі розгляду справи судом касаційній інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, надати належну оцінку правовідносинам, що склались між сторонами всебічно, повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство по виробництву сільськогосподарської продукції" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 21.02.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 у справі № 920/929/16 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір