ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/10956/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В. І.,

за участю секретаря Низенко В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмежено відповідальністю «Станіславська торгова компанія»

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Сташків Р.Б.

від 11.02.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Суліма В.В., Майданевича А.Г., Дідиченко М.А.

від 30.01.2020

за позовом Національного банку України

до Товариства з обмежено відповідальністю «Станіславська торгова компанія»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк»

про звернення стягнення на предмет іпотеки

за участю представників:

від позивача: Перетятько С.М.

від відповідача: Чугунов М.В.

від третьої особи: не з?явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною для подальшої реалізації предмета іпотеки, визначеною суб?єктом оціночної діяльності на момент проведення продажу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі укладеного 13.10.2014 між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством «ВіЕйБі Банк» Кредитного договору № 43, останньому надано стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності на суму 1200000000 грн на строк із 13.10.2014 до 07.10.2016 згідно з установленим графіком повернення кредиту, відповідно до п. 1.2 Кредитного договору.

Для забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором між Національним банком України, як іпотекодержателем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія», як іпотекодавцем, було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. 13.10.2014 за реєстровим № 1323, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» надало у іпотеку належне останньому на праві власності нерухоме майно, а саме: цех по виробництву лікеро-горілчаних виробів, розташований за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, 29, що складається з: адміністративно-виробничого корпусу А, загальною площею 9406,1 кв.м; адміністративного корпусу Б, загальною площею 103,6 кв.м; складу В, загальною площею 1460,1кв.м; виробничого цеху Л, загальною площею 181,8 кв.м; складу П, загальною площею 550,6 кв.м; складу М, загальною площею 534,5 кв.м; складу Т, загальною площею 109,8 кв.м.

Термін дії Іпотечного договору встановлено до повного виконання іпотекодавцем зобов`язань за Кредитним договором, зазначеним у п. 1 цього договору.

У зв`язку з неналежним виконанням Публічним акціонерним товариством «ВіЕйБі Банк» своїх зобов`язань за Кредитним договором у порушення положень статтей 525, 526, 530, 629 1054 Цивільного кодексу України, заборгованість останнього перед позивачем склала в загальній сумі 1224239240,01 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 1200000000 грн; заборгованість за простроченими процентами - 24041095,89 грн; пеня за кредитом - 168144,12 грн; штраф - 30000 грн.

Відповідно до пункту 19 Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами договору, відповідно до статті 33 та розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із п. 23 цього Договору.

Так як відповідач, як іпотекодавець, відмовляється виконати умови договору та передати предмет іпотеки добровільно, це стало підставою для звернення за цим позовом.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

13.10.2014 між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством «ВіЕйБі Банк» укладено Кредитний договір № 43, за яким останньому надано стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності на суму 1 200 000 000 грн на строк із 13.10.2014 до 07.10.2016 згідно з установленим графіком повернення кредиту, відповідно до п. 1.2 Кредитного договору.

Для забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором між Національним банком України, як іпотекодержателем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія», як іпотекодавцем, було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. 13.10.2014 за реєстровим № 1323, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» надало у іпотеку належне останньому на праві власності нерухоме майно, а саме: цех по виробництву лікеро-горілчаних виробів, розташований за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, 29, що складається з: адміністративно-виробничого корпусу А, загальною площею 9406,1 кв.м; адміністративного корпусу Б, загальною площею 103,6 кв.м; складу В, загальною площею 1460,1кв.м; виробничого цеху Л, загальною площею 181,8 кв.м; складу П, загальною площею 550,6 кв.м; складу М, загальною площею 534,5 кв.м; складу Т, загальною площею 109,8 кв.м.

Термін дії Іпотечного договору встановлено до повного виконання іпотекодавцем зобов`язань за Кредитним договором, зазначеним у п. 1 цього договору.

У зв`язку з неналежним виконанням Публічним акціонерним товариством «ВіЕйБі Банк» своїх зобов`язань за Кредитним договором у порушення положень статтей 525, 526, 530, 629 1054 Цивільного кодексу України, заборгованість останнього перед позивачем склала в загальній сумі 1 224 239 240,01 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 1 200 000 000 грн; заборгованість за простроченими процентами - 24 041 095,89 грн; пеня за кредитом - 168 144,12 грн; штраф - 30 000 грн.

Розмір заборгованості Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» перед Національним банком України за Кредитним договором був предметом дослідження судової економічної експертизи, проведеної експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. За висновком судової експертизи наданими для проведення експертизи меморіальним ордером та випискою по Кредитному договору документально підтверджується заборгованість Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» перед Позивачем за Кредитним договором у загальній сумі 1 224 209 240,01 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 1 200 000 000 грн; заборгованість за простроченими процентами - 24 041 095,89 грн; пеня за кредитом - 168 144,12 грн.

Спір щодо розміру заборгованості Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» перед Національним банком України за Кредитним договором відсутній.

Відповідно до пункту 19 Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами договору, відповідно до статті 33 та розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із п. 23 цього Договору.

За умовами пункту 20 Іпотечного договору реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.

У матеріалах справи містяться докази звернення позивача 27.11.2014 із письмовою вимогою про усунення порушення умов Кредитного договору та сплату санкцій.

Доказів задоволення третьою особою чи відповідачем у визначений позивачем тридцятиденний строк, зобов`язання за Кредитним договором, а також доказів задоволення Відповідачем, як іпотекодавцем, вимог Позивача, як іпотекодержателя та передання предмету іпотеки у рахунок часткового погашення заборгованості третьої особи по кредитному договору в добровільному порядку сторонами не надано.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Господарський суд міста Києва рішенням від 11.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2020, позов задовольнив.

У рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13.10.2014 № 43, укладеним між Національним банком України (м. Київ, вул. Інститутська, 9; ідентифікаційний код 00032106) та Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (м. Київ, вул. Дегтярівська, 27Т; ідентифікаційний код 19017842) у загальній сумі 1224239240 (один мільярд двісті двадцять чотири мільйони двісті тридцять дев`ять тисяч двісті сорок) грн. 01 коп., що складається із простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 1200000000 (один мільярд двісті мільйонів) грн., заборгованості за простроченими процентами у розмірі 24041095 (двадцять чотири мільйони сорок одна тисяча дев`яносто п`ять) грн. 89 коп., нарахованої і несплаченої пені за простроченими процентами у розмірі 168144 (сто шістдесят вісім тисяч сто сорок чотири) грн. 12 коп. та суми штрафу у розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн, звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13.10.2014, укладеним між Національним банком України (м. Київ, вул. Інститутська, 9; ідентифікаційний код 00032106) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» (м. Київ, вул. Леоніда Первомайського, 9, оф. 33; ідентифікаційний код 32873692), посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. та зареєстрованим у реєстрі за № 1323, на наступне нерухоме майно: цех по виробництву лікеро-горілчаних виробів, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, 29, що складається з адміністративно-виробничого корпусу А, загальною площею 9406,1 кв.м., адміністративного корпусу Б, загальною площею 103,6 кв.м., складу В, загальною площею 1460,1 кв.м., виробничого цеху Л, загальною площею 181,8 кв.м., складу - рампи П, загальною площею 550,6 кв.м., складу М, загальною площею 534,5 кв.м., складу Т, загальною площею 109,8 кв.м.

Визначив спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» (м. Київ, вул. Леоніда Первомайського, 9, оф. 33; ідентифікаційний код 32873692) у Державний бюджет України 73080 грн судового збору.

Рішення судів мотивовані тим, що відповідачем, як іпотекодавцем, не було задоволено вимоги позивача, як іпотекодержателя та не передано добровільно предмет іпотеки у рахунок часткового погашення заборгованості третьої особи за кредитним договором.

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про іпотеку» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», який введений в дію з 04.02.2019) у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються, зокрема, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, за умови подання будь-якою із сторін клопотання про необхідність визначення такої ціни (крім реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах).

Згідно з частиною 2 статті 39 вищевказаного Закону в разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

З огляду на те, що позивач просив визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, ціна предмета іпотеки в даному випадку в рішенні суду не зазначається. Визначення ціни предмета іпотеки в разі його реалізації на прилюдних торгах здійснюється при примусовому виконанні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 у справі №910/10956/15, на підставі частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважає що судові рішення прийняті без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 907/742/16, від 06.03.2019 у справі № 910/10059/17, від 14.05.2019 у справі № 904/592/18, від 27.03.2018 у справі № 921/79/17-г/4, від 18.04.2019 у справі №910/11361/17. Судами попередніх інстанцій не враховані висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 21.03.2018 у справі № 235/3619/15-ц, від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц та Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 202/30076/13-ц, від 18.07.2018 у справі №758/824/17, а також з підстав передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме порушення норм процесуального права що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано правові позиції, викладені в наведених вище постановах Верховного Суду, у зв?язку з чим протиправно відмовлено у встановленні початкової ціни іпотечного майна, відповідно розмір стягнутого судового збору визначено на підставі неналежних та недопустимих доказів. Просить скасувати постановлені у справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій та передати справу № 910/10956/15 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

19.04.2020 до Верховного Суду надійшли пояснення (клопотання) Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» в порядку статтей 42, 169 Господарського процесуального кодексу України, у яких викладено нові доводи про наявність підстав для скасування постановлених у справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, відмінні від наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Подані скаржником пояснення судом касаційної інстанції не можуть бути враховані при здійсненні касаційного перегляду, так як процесуальним законом не передбачено подання скаржником пояснень до касаційної скарги. Крім того, відповідно до вимог частини 1 статті 298 Господарським процесуальним кодексом України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Склад суду у даній справі визначений згідно з витягом з протоколу розподілу судової справи від 05.03.2020, який є в матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо суті касаційної скарги

Касаційна скарга подана з підстав застосування в оскаржуваних рішеннях норми права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України) та з підстав передбачених частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України (пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Спірним є питання необхідності визначення у судовому рішенні початкової вартості іпотечного майна на яке звертається стягнення.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 статті 590 Цивільного кодексу України визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом

Надавши оцінку наявним у справі доказам та доводам сторін, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позичальник свої зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів належним чином та у повному обсязі не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 1 224 239 240,01 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 1 200 000 000 грн; заборгованість за простроченими процентами - 24 041 095,89 грн; пеня за кредитом - 168 144,12 грн; штраф - 30 000 грн.

При цьому, судами досліджено та встановлено, що розмір наявної заборгованості за Кредитним договором у вказаному розмірі під час розгляду справи Публічним акціонерним товариством «ВіЕйБі Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» не заперечувався.

Відповідно до частини 1 статті 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 13.10.2014.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про встановлення способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Статтею 41 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно з частиною 2 статті 43 Закону України «Про іпотеку» початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Відповідно до частини 6 статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Згідно з пунктом 5 Іпотечного договору сторони оцінюють предмет іпотеки у сумі 1 250 000 000,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, враховуючи, що сторони під час розгляду справи не дійшли згоди про вартість предмета іпотеки, з метою встановлення ринкової вартості предмета іпотеки за Іпотечним договором ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 у справі № 910/10956/15 було призначено судову економічну експертизу та судову експертизу з фінансово-кредитних операцій.

За висновком експертів № 20450/15-42/20451/15-43/2149/2150/17-45 від 23.06.2017 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ринкова вартість об?єкту нерухомого майна, що є предметом застави, складає 86 522 300,00 грн.

Від проведення повторної судово-економічної експертизи, попередньо ініційованої відповідачем, сторони в подальшому відмовились.

Наданий відповідачем звіт про незалежну ретроспективну оцінку майна: цілісного майнового комплексу - цеху по виробництву лікеро-горілчаних виробів, який розташований за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, 29 станом на 08.10.2014, виконаний на замовлення відповідача суб?єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Марченковим Г.Г., відповідно до якого ринкова вартість об?єкта оцінки складає 1 259 330 100 грн, обґрунтовано не прийнята судами попередніх інстанцій, зважаючи на заперечення позивача що в іпотеку було передано лише нерухомість без виробничих потужностей, у той час як об?єктом оцінки був цілісний майновий комплекс, а також з огляду на приписи Закону України «Про іпотеку» відповідно до яких у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Враховуючи викладене, встановивши, що сторони не дійшли згоди про вартість предмета іпотеки, яка могла б стати початковою ціною його реалізації, враховуючи положення частини 2 статті 39 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону №2478-VIІІ від 03.07.2018, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що визначення ціни предмета іпотеки у разі його реалізації на прилюдних торгах здійснюється при примусовому виконанні.

Щодо заперечень відповідача щодо розміру стягнутого судового збору, то вони є безпідставними.

Відповідно до правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2019 у справі №907/9/17 зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції чинній на час звернення з позовом) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2015 року встановлена статтею 8 Закону України «Про державний бюджет на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VIII в розмірі 1218,00 грн.

Отже, суди попередніх інстанцій, здійснюючи розподіл судових витрат, виходячи з розміру грошових вимог позивача, правильно обмежили їх розмір максимальною сумою, що передбачена законом, та встановили на рівні 73 080 грн.

Відповідачем не доведено, що визначений судом розмір судового збору складає іншу суму, ніж та, що визначена судами попередніх інстанцій, та має бути змінений.

Доводи касаційної скарги відповідача про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі 235/3619/15-ц та постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №202/30076/13-ц, від 18.04.2019 у справі № 910/11361/17 щодо застосування статей 38 та 39 Закону України «Про іпотеку», та невстановлення початкової ціни предмета іпотеки, свого підтвердження не знаходять.

Зазначені постанови містять висновки, що відповідно до ст. ст. 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася, а тому у спорах цієї категорії лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

У постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 910/11361/17 та від 14.05.2019 у справі № 904/592/18 визначення конкретної початкової ціни продажу предмета іпотеки обумовлено заявленими позивачем позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за визначеною початковою ціною, у той час як у справі № 910/10956/15 такі вимоги не ставились.

Крім того, вирішення цих спорів відбувалося з застосуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку» в попередній редакції, до внесення змін згідно з Законом України №2478-VIІІ від 03.07.2018.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц містить правовий висновок щодо застосування статей 36 та 37 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволенні вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, шляхом позасудового врегулювання, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки згідно з договором, який містить відповідне застереження, у той час як у справі № 910/10956/15 вирішується питання про звернення стягнення на предмет іпотеки в примусовому порядку за рішенням суду, шляхом проведення прилюдних торгів.

Постанова Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 907/742/16 стосується застосування судом апеляційної інстанції пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) та вказує на помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо неможливості розгляду справи по суті через неподання позивачем документів стосовно вартості спірного майна боржника.

Постанова Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/10059/17 стосується вирішення спору щодо наявності або відсутності обумовлених законом підстав для стягнення з відповідача різниці вартості набутого ним у власність спірного майна за іпотечним договором в порядку, встановленому частиною 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку» та розміром забезпечених таким майном вимог до третьої особи.

Постанова Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 921/79/17-г/4 ухвалена за наслідками вирішення спору про визнання правочину недійсним та не містить висновків щодо необхідності визначення в рішенні суду початкової ціни предмету іпотеки.

Отже наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду та постановлені у справі № 910/10956/15 судові рішення містять різне нормативне регулювання цих правовідносин, фактичні обставини у зазначених справах та справі №910/10956/15 не є однаковими.

Разом з тим, колегія суддів не вважає за необхідне закрити касаційне провадження у справі № 910/10956/15 в частині підстав передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, так як іншою підставою подання касаційної скарги скаржником визначено пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме порушення норм процесуального права що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінюючи доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає, що вони свого підтвердження не знаходять.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Так як обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу свого підтвердження не знайшла, підстави для скасування судових рішень за пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

Не підтверджується і існування обставин передбачених пунктами 3, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України. У справі було призначено судову економічну експертизу та судову експертизу з фінансово-кредитних операцій, за висновком якої ринкова вартість об?єкту нерухомого майна, що є предметом застави, складає 86 522 300,00 грн. Судами встановлено, що від проведення повторної судово-економічної експертизи, попередньо ініційованої відповідачем, сторони в подальшому відмовились, що спростовує доводи скаржника, що йому було протиправно відмовлено у призначенні судової експертизи.

Щодо інших доводів касаційної скарги, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої та постанову апеляційної інстанцій - без змін.

Судові витрати

Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 у справі № 910/10956/15 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

В. Студенець