ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 902/329/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Вронська Г.О., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.,

за участю представників сторін:

представника позивача - Таковенко О.В. (адвокат), Прилуцька Н.М. (адвокат),

представника відповідача - Мартинюк А.П. (адвокат), Мусієнко О.П. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Укрстальспецконструкція"

на рішення Господарського суду Вінницької області

(суддя - Міліціанов Р.В.)

від 30.11.2022

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Саврій В.А., судді - Миханюк М.В., Савченко Г.І.)

від 22.02.2023

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Укрстальспецконструкція"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автострада трейд груп"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Автострада"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 560 040 896,00 грн.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Укрстальспецконструкція" (далі - Компанія) звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автострада трейд груп" (далі - Товариство) про визнання недійсними додаткових угод № 2 від 30.11.2021, № 3 від 21.02.2022 до договору підряду №0208/Ямп-К від 02.08.2021 та стягнення 560 040 896, 00 грн заборгованості за цим договором.

2. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що оспорювані додаткові угоди про зменшення ціни однієї тони продукції та розірвання договору, а також акти здачі-приймання робіт (надання послуг), акти звірки взаєморозрахунків підписані директором під психологічним тиском працівників поліції 19.04.2022, коли у нього відбувався обшук, за відсутності письмового рішення наглядової ради Компанії та доказів їх схвалення позивачем. Позивач наполягає, що відповідач не оплатив 65 264 235, 00 грн вартості фактично поставленої продукції, а також не здійснив до 05.01.2022 фінансування відповідно до графіку фінансування виробництва на суму 494 879 360,00 грн.

3. 02.08.2022 позивач змінив підстави позову. Обґрунтовуючи недійсність додаткових угод, позивач посилався на те, що вони укладені під впливом насильства; внаслідок зловмисної домовленості представника позивача з відповідачем, на шкоду інтересам Компанії (порушено загальні вимоги щодо добросовісності дій керівника); керівником з перевищенням повноважень, наданих статутом, генеральному директору, в тому числі і в частині укладання значного правочину в розумінні статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою а додатковою відповідальністю".

4. Відповідач заперечував проти позову з таких підстав:

- проведення правоохоронними органами слідчих дій, передбачених КПК України на підставі ухвали слідчого судді, не може вважатися доказом наявності тиску щодо примушування керівника позивача укласти додаткові угоди, оскільки такі дії вчинялися слідчими органами у відповідності до вимог законодавства. Позивач не довів, що відповідач мав будь-яке відношення до вказаного кримінального провадження;

- положення статуту не містять чітких критеріїв визначення "значного правочину". Статут Компанії надає генеральному директору право самостійно укладати договори та визначати ціну продукції. Основний договір не схвалювався загальними зборами, а тому у відповідача були відсутні сумніви щодо наявності у керівника позивача достатнього обсягу компетенції на укладення оспорюваних додаткових угод;

- додатковою угодою № 3 сторони змінили загальну вартість продукції, яка була передана позивачем відповідачу та кількість такої продукції. Сторони визначили, що будь-які грошові зобов`язання відповідача перед позивачем за договором відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

5. 13.07.2021 Служба автомобільних доріг у Вінницькій області та ТОВ "Спільне українське німецьке підприємство "АВТОСТРАДА" уклали договір підряду №75/21-Б від 13.07.2021 на будівництво прикордонного мостового переходу через річку Дністер на українсько-молдавському державному кордоні в районі населених пунктів Ямпіль - Косунець (з розробкою проектної документації).

6. Укладення договору відбулось за наслідками проведення процедури публічної закупівлі із застосування системи Prozorro https ://prozorro.gov.ua/tend cr/UA-2021-04-30-001829-а.

7. Забезпечення об`єкту будівництва матеріально-технічними ресурсами покладено на ТОВ "Спільне українсько-німецьке підприємство "АВТОСТРАДА", яке до реалізації проекту залучило Товариство, що підтверджено рамковим договором поставки №26/07-09 від 26.07.2019.

8. 02.08.2021 Товариство та Компанія уклали договір підряду №0208/Ямп-К (далі - договір), відповідно до умов якого Компанія прийняла зобов`язання поставити металеві конструкції мостового переходу на умовах DDP за адресою: автомобільна дорога загального користування державною значення Т-02-02 Могилів-Подільський-Ямпіль-Бершадь-Умань (Вінницька область) - майданчик об`єкту "Будівництво прикордонного мостового переходу через річку Дністер на українсько-молдовському державному кордоні в районі населених пунктів Ямпіль-Косунець".

9. Згідно з умовами договору:

- ціна за 1 (одну) тонну продукції, на момент складення цього договору, складає 161 700, 00 грн, у тому числі ПДВ. Загальна вартість договору на момент його укладення, виходячи з визначеної на основі проектів кількості продукції в об`ємі 9 065, 00 тонн, є орієнтовною і складає 1 465 810 500, 00 гривень, у тому числі ПДВ (п. 6.1., 6.3. договору);

- ціна за одну тонну продукції і відповідно загальна вартість договору підлягають уточненню сторонами та оформляється шляхом підписання додаткової угоди до даного договору у випадках: внесення змін у проектну документацію, при виявленні додаткових обсягів робіт, настання дії обставин непереборної сили (п. 6.6. договору).

- датою поставки партії продукції вважається дата відвантаження, вказана в товаротранспортних накладних. Перехід права власності на продукцію і ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження продукції переходить до підрядника після отримання продукції та підписання уповноваженою особою видаткових накладних та товаротранспортних документів на продукцію (п. 8.1. договору);

- на продукцію субпідрядник надає підряднику, відправлені разом з продукцією (вантажем) такі супроводжувальні документи (з урахуванням вимог п. 4.3. договору): видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, відвантажувальні специфікації на кожну одиницю рухомого складу, рахунки-фактури на відвантажені металоконструкції, сертифікати якості на виготовлену продукцію (проміжні), монтажні схеми (п. 8.2. договору);

- обов`язок субпідрядника по поставці партії продукції вважається виконаним з моменту одержання партії підрядником і підписання сторонами видаткової накладної і товарно-транспортної накладної (п. 8.11. договору);

- субпідрядник зобов`язаний поставити продукцію згідно з графіком виробництва та поставки металоконструкцій, при умові своєчасного перерахування підрядником платежів згідно з п. 7.1. договору (п. 9.1. договору);

- дія строку постачання, передбачена п. 9.1. договору, починається з дати перерахування підрядником суми авансу від розміру першої узгодженої сторонами партії продукції у відповідності з додатком № 1 "Графік виробництва та поставки металоконструкцій", узгодженим підрядником будівництва мосту (п. 9.2. договору);

- зміна строків постачання в сторону збільшення відбувається з визначених п. 9.3. договору підстав, і будуть узгоджені сторонами додатково шляхом підписання додаткової угоди до договору із врахуванням виробничої завантаженості на заводі - виробника субпідрядника (п. 9.3. договору);

- договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 14.1.договору);

- договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або законодавстві (п. 14.4. договору);

- електронні копії документів, надіслані сторонами, діють до моменту заміни їх оригіналами, засвідчені підписами сторін та cкpiплeнi їх печатками (п. 15.6. договору).

10. 20.10.2021 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, якою змінили п. 6.1. договору - ціну за 1 (одну) тонну продукції встановлено у розмірі 165 000, 00 гривень, у тому числі ПДВ; загальну вартість договору (договірної ціни договору) - у розмірі 1 495 725 500, 00 грн.

11. Товариство перерахувало на користь Компанії оплату за металоконструкції в сумі 228 000 000, 00 грн: 123 000 000, 00 грн згідно з платіжним дорученням №137 від 19.08.2021; 55 000 000, 00 грн згідно з платіжним доручення №197 від 03.09.2021; 50 000 000, 00 грн згідно з платіжним доручення №6546 від 26.11.2021.

12. Надані позивачем докази, з урахування наданих відповідачем доказів, документально підтвердженою є поставка 1772, 026 тонн металоконструкцій, який є на 5, 333 тон меншим за погоджений сторонами в оспорюваній додатковій угоді №3 від 21.02.2022. поставка товару підтверджується товарно-транспортними накладними (ЯМ-00025 від 06.12.2021 на 20,832 тонн; ЯМ-00026 від 07.12.2021 на 20,939 тонн; ЯМ-00027 від 07.12.2021 на 29,093 тонн; ЯМ-00028 від 08.12.2021 на 22,014 тонн; ЯМ-00030 від 09.12.2021 на 20,609 тонн; ЯМ-00031 від 09.12.2021 на 20,609 тонн; ЯМ-00032 від 09.12.2021 на 20,833 тонн; ЯМ-00034 від 10.12.2021 на 22,014 тонн; ЯМ-00033 від 10.12.2021 на 29,093 тонн; ЯМ-00036 від 13.12.2021 на 34,718 тонн; ЯМ-00080 від 31.01.2022 на 21,207 тонн; ЯМ-00081 від 31.01.2022 на 18,644 тонн; ЯМ-00082 від 02.02.2022 на 22,014 тонн; ЯМ-00083 від 02.02.2022 на 22,014 тонн).

13. Крім того, поставка підтверджується видатковою накладною № 24 від 24.06.2022, щодо передачі Товариству продукції за договором у кількості 1777, 359 тонн на загальну суму 145 921 180, 98 грн, за ціною 68416,67 грн без ПДВ (82100,00 грн з ПДВ) за 1 тону; видатковою накладною № 25 від 24.06.2022 щодо передачі Товариству продукції у кількості 1 200, 00 тонн на загальну суму 82 078 819, 24 грн, за ціною 56 999, 18 грн без ПДВ (68 399, 02 грн з ПДВ) за 1 тонну.

14. 30.11.2021 сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору, якою змінено п. 6.1. договору щодо ціни за 1 тонну продукції на умовах DDP за адресою: автомобільна дорога загального користування державного значення Т-02-02 Могилів-Подільський-Ямпіль-Бершадь-Умань (Вінницька область) на ділянці км 43+500 (на в`їзді в м. Ямпіль зі сторони м. Могилів-Подільський) - майданчик об`єкту "Будівництво прикордонного мостового переходу через річку Дністер на українсько-молдавському кордоні в районі населених пунктів Ямпіль-Косеуць" (згідно правил "Інкотермс" в редакції 2010), яка на момент складання цього договору становить 82 100, 00 гривень, у тому числі податок на додану вартість в розмірі 20 % складає 13 683, 33 гривень.

Ціна за 1 (одну) тонну продукції на умовах ЕXW за адресою: 54050, м. Миколаїв, Миколаївська область, Заводська площа, будинок 1, Миколаївський суднобудівний завод "ОКЕАН" (згідно з правилами "Інкотермс" в редакції 2010) на момент складання цього договору складає 68 399, 02 грн, у тому числі податок на додану вартість в розмір 20 % складає 11 399, 84 грн.

Також сторони виклали п. 6.3 договору у такій редакції: "6.3. Загальна вартість договору (договірна ціна договору) на момент його укладання, виходячи із визначеної на основі проектів КМ кількості продукції в об`ємі 9 065, 00 тонн, є орієнтованою і складає 744 236 500, 00 грн, у тому числі податок на додану вартість в розмірі 20% складає 124 039 416, 67 грн".

Крім того, положення договору підряду доповнено п. 8.13., згідно з яким у разі виникнення у підрядника потреби, субпідрядник може надати останньому послуги по зберіганню будь-якої кількості партій продукції, до моменту доставки таких партій, на умовах, передбачених договором. Передача на зберігання продукції, оформлюється актом прийняття-передання. Послуги надаються на безоплатній основі, термін зберігання не повинен перевищувати 120 календарних днів.

15. 18.02.2022 сторони підписали акт прийняття-передання майна на відповідальне зберігання від 01.02.2022, згідно з яким на виконання умов договору підрядник передав, а субпідрядник прийняв належне підряднику на праві власності наступне майно: виготовлені металоконструкції за договором загальним обсягом 1 200, 00 тонн, загальною вартістю 82 078 826,10 грн, у тому числі ПДВ.

Субпідрядник зобов`язаний забезпечити повернення майна з відповідального зберігання на першу вимогу підрядника та забезпечити доступ до металоконструкцій для їх вивезення власник або залученим транспортом підрядника.

16. 21.02.2022 позивач і відповідач уклали додаткову угоду № 3 до договору, згідно з п. 1 якої сторони вирішили розірвати договір.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 3 сторони підтверджують, що підрядником на виконання умов договору було перераховано субпідряднику суму в розмірі 228 000 000, 00 грн та субпідрядником було здійснено виготовлення та передано у власність підрядника металоконструкцій загальною вартість 228 000 000, 00 грн.

Згідно з п. 4 додаткової угоди № 3 сторони не вважають пов`язаними себе будь-якими зобов`язаннями за договором, окрім зобов`язань субпідрядника повернути з відповідального зберігання металоконструкції вагою 1 200 тонн, загальною вартістю 82 078 826, 10 грн.

Після виконання зобов`язань субпідрядника щодо повернення належних підряднику металоконструкцій з відповідального зберігання, підрядник не буде мати до субпідрядника будь-яких претензій майнового та немайнового характеру (п. 5 додаткової угоди).

Субпідрядник підтверджує відсутність будь-яких претензій майнового та немайнового характеру до підрядника за договором (п. 6 додаткової угоди № 3).

17. Додатком до додаткової угоди № 3 від 21.02.2022 визначено акт звірки взаємних розрахунків станом на 21.02.2022, відповідно до якого сторони підтвердили перерахування Товариство 228 000 000, 00 грн (19.08.2021, 03.09.2021, 26.11.2021), а також надходження товару на зазначену суму: 15.11.2021 вартістю 8 608 513, 81 грн; 30.11.2021 - 15 572 388, 67 грн; 30.11.2021 - 1 298 011, 06 грн; 31.01.2022 - 62 931 366, 56 грн; 31.01.2022 - 39 264 849, 73 грн; 21.02.2022 - 1 691 998, 98 грн; 21.02.2022 - 16 554 055, 09 грн; 21.02.2022 - 82 078 826, 10 грн.

18. Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 05.07.2022 відсутні будь-які діагностичні ознаки, які свідчили б про вплив на виконавця, якихось збиваючих факторів (природного чи штучного характеру) у досліджуваних підписах від імені Уса О.Л., які містяться у додаткових угодах №2 від 30.11.2021 та №3 від 21.02.2022, акті приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 01.02.2022, акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 - 21.02.2022. Підписи виконано одним штучним приладом; відсутні ознаки штучного зістарювання документів. Додаткові угоди №2, №3 виконані раніше березня - квітня 2022 року. Аналогічні висновки здійснені щодо акту прийняття-передання майна на відповідальне зберігання від 01.02.2022, датованого 18.02.2022, та акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 - 21.02.2022.

19. Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 01.06.2022 №СЕ-19/111-22/17309 підтверджено відповідність відтисків печаток у додаткових угодах №2, №3, акті приймання-передавання майна на відповідальне зберігання від 01.02.2022, акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 - 21.02.2022, зразкам відбитків печаток Компанії, які надано на дослідження.

20. Статут Компанії містить такі положення:

- Загальні збори учасників Товариства є вищим органом управління (п. 8.1.);

- загальні збори учасників Товариства можуть вирішувати будь-які питання діяльності Товариства (п. 8.2.1.);

- п. 8.7., який визначає процедурні питання заочного голосування під час проведення загальних зборів учасників Товариства включено положення відносно того, що рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, тобто правочину якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу приймаються виключно загальними зборами учасників, в порядку визначеному п. 8.6.3. статуту Товариства (п. 8.9.);

- до компетенції генерального директора Товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю Товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників (п. 8.13.4.);

- генеральний директор діє від імені Товариства без довіреності (п. 8.13.6.);

- до компетенції генерального директора Товариства, зокрема віднесено: розпорядження майном та коштами Товариства згідно з цим статутом, укладення від імені Товариства договорів та вчинення інших правочинів, затвердження цін та тарифів на продукцію та послуги, що вироблені Товариством (п. 14, 15, 18 п. 8.13.8.);

- наглядова рада Товариства є одноособовим органом, який представляє голова наглядової ради (п.10.1);

- до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення такого правочину та про надання згоди на вчинення правочинів із заінтересованістю (пп. 7 п. 10.16).

Водночас компетенцію загальних зборів учасників Товариства визначено п. 8.2.2. статуту, до якої не віднесено надання згоди на вчинення генеральним директором значних правочинів. Питання, визначені у п. 8.2.2. статуту та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу Товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства (п. 8.2.3. статуту).

21. Згідно із заявою свідка ОСОБА_1 від 28.04.2022 повідомлено про проведення обшуку правоохоронними органами 19.04.2022, допиту в якості свідка у межах кримінального провадження, а також підписання 19.04.2022 у приміщенні відділення поліції акту приймання-передавання майна на зберігання від 01.02.2022, датованого 18.02.2022; додаткових угоди №2, №3, акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №224 від 21.02.2022; акту звірки взаєморозрахунків від 21.02.2022.

22. У заявах від 24.06.2022 та 10.11.2022 ОСОБА_2 повідомив про відкликання попередньої заяви від 28.04.2022. Свідок підтвердив підписання акту приймання-передавання майна на зберігання від 01.02.2022, датованого 18.02.2022; додаткових угод №2, №3, акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №224 від 21.02.2022; акту звірки взаєморозрахунків від 21.02.2022 добровільно та без примусу, тиску (фізичного або психологічного), без впливу обману, тяжких обставин або інших факторів, які могли б вплинути на його волевиявлення, у відповідності до статуту Компанії у дати, зазначені в таких документах.

23. Відповідно до заяву свідка ОСОБА_3 (з 08.06.2021 його призначено на посаду генерального директора Компанії) 19.04.2022 ОСОБА_1 було допитано як свідка в рамках кримінального провадження. Цього ж дня останній під примусом підписав акт приймання-передавання майна на зберігання від 01.02.2022, датований 18.02.2022; додаткові угоди №2, №3 від 21.02.2022, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №224 від 21.02.2022; акт звірки взаєморозрахунків від 21.02.2022. Приблизно через два місяці ОСОБА_2 змінив свою позицію та почав, склав коригування податкових накладних, підписав нові видаткові накладні про відвантаження металоконструкцій Товариству, відмовився від показань свідка, подав заяву про звільнення.

24. У серпні 2022 року ОСОБА_2 звільнився з посади генерального директора Компанії за власним бажанням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

25. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 30.11.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.

26. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов таких висновків:

- посилання лише на обставини проведення слідчих дій є недостатнім для кваліфікації стану насильства для визнання додаткових угод недійсними на підставі статті 231 ЦК України. Згідно з висновком експертів відсутні будь-які діагностичні ознаки, які свідчили б про вплив на виконавця, якихось збиваючих факторів (природного чи штучного характеру) у досліджуваних підписах від імені ОСОБА_1 у додаткових угодах № 2 і № 3, акті прийняття-передання майна на відповідальне зберігання від 01.02.2022, акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 - 21.02.2022. Підписи виконано одним штучним приладом, відсутні ознаки штучного зістарювання документів. Документи виконано до березня 2022 року;

- зменшення ціни за одиницю товару не є доказом зловмисної домовленості керівника Компанії та Товариства (як підстави для визнання недійсними додаткових угод на підставі статті 232 ЦК України), оскільки через несвоєчасне виготовлення продукції Компанією, Товариство в порядку статті 852 ЦК України було наділено правом зменшення плати за виконану несвоєчасно роботу. Укладення оспорюваних додаткових угод узгоджувалось з вимогами законодавства (статті 849 852 ЦК України);

- позиція позивача відносно зловмисної домовленості суперечить діям сторони щодо підписання видаткових накладних №24 та №25 від 24.06.2022, які скріплені підписами представників та печатками юридичних осіб;

- щодо обмеження повноважень директора Компанії - ОСОБА_1 на підписання видаткових накладних №24 та №25 від 24.06.2022, то доказів вручення йому рішення Компанії від 20.04.2022 про обмеження повноваження директора від 20.04.2022 не встановлено, обмеження на підписання первинних документів у рішенні відсутні, звільнення директора з посади відбулося 13.07.2022, тобто після підписання видаткових накладних № 24, 25;

- оцінка відображених сторонами відомостей про податкові операції не має самостійного доказового значення. До того ж сторонами скориговано відомості щодо податкових зобов`язань у відповідності з укладеними додатковими угодами, що також відповідає даним первинних бухгалтерських документів;

- наявність тиску на директора Компанії спростовується його заявами, як свідка. ОСОБА_2 спростував свою попередню заяву від 28.04.2022 щодо підписання спірних додаткових угод і актів 19.04.2022 у приміщенні поліції. У заявах від 24.06.2022, 10.11.2022 та у судовому засіданні вказав, що підписав вказані документи у дати їх складення добровільно та без примусу, тиску (фізичного або психологічного), без впливу обману, тяжких обставин або інших факторів, які могли б вплинути на його волевиявлення, у відповідності до статуту Компанії та з відома учасників Компанії та голови наглядової ради. Зменшення ціни за одиницю товару відбулося у зв`язку із укладенням нового договору, який був економічно вигідним та дозволяв уникнути збитків за договором підряду;

- обставини, викладені у заяві свідка ОСОБА_3 (посадової особи Компанії) оцінено в сукупності з іншими доказами. Водночас повідомлене свідком не підтверджено іншими письмовими доказами, він не був очевидцем вчинення тиску, зловмисних домовленостей. Про такі обставини повідомив зі слів ОСОБА_1 , який їх спростував;

- відсутні підстави для визнання недійсним спірних додаткових угод на підставі статті 92 ЦК України і статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", тому що (1) відповідач був позбавлений можливості, навіть ознайомившись зі змістом статуту позивача, самостійно визначити, до компетенції якого органу віднесено схвалення значних правочинів, оскільки його положення є суперечливими; (2) у ЄДР були відсутні обмеження щодо повноважень керівника Компанії; (3) позивач не довів, що оспорювані додаткові угоди мали статус значних правочинів, у розумінні норм Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", оскільки Компанія не надала звіти за 3 і 4 квартали 2021 року, як це передбачено частиною другою статті 4 вказаного закону, а у наданій звітності відсутні дані щодо чистих активів Компанії (передбачено п. 8.9. статуту), що виключає можливість визнання спірних додаткових угод недійсними з підстав перевищення повноважень керівника;

- посилання позивача на фраудаторність правочинів є необґрунтованими, оскільки (1) право на зменшення ціни продукції, розірвання договору підряду гарантовано відповідачу положеннями статей 849 852 ЦК України, (2) зменшення ціни товару та припинення дії договору підряду обґрунтовано наявністю між сторонами іншого договору підряду №1211/км-Др від 12.11.2021 з аналогічною ціною продукції;

- відсутні підстави для стягнення заборгованості за поставлений товар та заборгованості з фінансування відповідно до графіку, оскільки (1) первинними бухгалтерськими документами підтверджується отримання відповідачем продукції у загальній кількості 2 977, 359 тон (1777,359 (видаткова накладна №24 від 24.06.2022) та 1 200, 00 (видаткова накладна №25 від 24.06.2022); (2) відповідач перерахував на користь позивача 228 000 000, 00 грн; (3) дійсна вартість товару у кількості 2 977, 359 тонн узгоджена сторонами у додатковій угоді № 3, що відповідає здійсненим між сторонами розрахункам та здійсненим поставкам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу

27. 20.03.2023 позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

28. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

29. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається:

- суди неправильно застосували норми статей 231 232 ЦК України і відсутній висновок Верховного Суду з питань застосування цих норм у подібних правовідносинах. Скаржник наполягає, що внаслідок неправильного застосування судами положень статті 79 ГПК щодо вірогідності доказів, висновки, що позивач не довів наявних підстав для визнання правочинів недійсними з підстав статті 231 ЦК України, не відповідають фактичним обставинам справи. Суди не врахували, що будь-які обставини у справі, що вказують на застосування психічного насильства тягнуть за собою наслідок визнання оспорюваних правочинів недійсними, а також не врахували, що правочин з дефектами волі може бути укладений також і внаслідок зловмисної домовленості представників сторін договору. За твердженням позивача оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним одночасно з підстав статті 231 та статті 232 ЦК України залежно від фактичних обставин справи. Висновки судів, які прийняли доводи відповідача та відхилили доводи позивача, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, оскільки у справі є доведеними обставини злочинної домовленості представників сторін оспорюваних правочинів (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України);

- суди неправильно застосували норми частин другої та третьої статті 13 ЦК України, оскільки не врахували, що при укладанні оспорюваних позивачем додаткових угод представник юридичної особи - генеральний директор Компанії діяв не тільки з перевищенням повноважень, а й зловживав правом, тобто допустив недозволене використання свого права на шкоду інтересам позивача, зважаючи на їх явну економічну недоцільність. Скаржник наполягає, що відсутній висновок Верховного Суду з питань застосування цих норм права у справах, в яких оспорюються правочини, якими істотно, майже в 2 рази, зменшувалася ціна товару за договорами підряду (змішаний, з елементами договору поставки) в сукупності з додатковими наявними обставинами психологічного впливу на представника позивача з метою примушування його до підписання оспорюваних правочинів та подальшими діями такого представника, спрямованими на створення уяви про відсутність дефектів волі представника. На його думку, слід сформувати єдину практику застосування норм статті 13 ЦК України, відповідно до якої встановити, що правочин, який створює очевидний дисбаланс у економічних інтересах сторін, є таким, що не відповідає вимогам статті 13 ЦК України та підлягає визнанню недійсним (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України);

- суди порушили норми статей 14 79 86 236 269 282 ГПК України, оскільки: 1) всебічно не дослідили зібрані у справі докази, 2) не врахували, що подані позивачем докази слід вважати більш вірогідними, 3) не надали в сукупності з іншими доказами належної правової оцінки подальшій поведінці генерального директора позивача ОСОБА_1 щодо його відмови від імені товариства від апеляційної скарги, 4) не оцінили покази свідка ОСОБА_3 щодо невигідності умов про зменшення ціни металоконструкцій та розірвання договору, 5) не відхилили договір доручення на отримання продукції, яким передбачено право уповноважених осіб-працівників третьої особи ТОВ "Спільне українсько-німецьке підприємство "Автострада" на приймання продукції від позивача лише в певній частині, з яким позивач не був обізнаний, тому зробили помилковий висновок про прострочення виконання позивачем зобов`язань з поставки продукції відповідачу. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення судової технічної експертизи часу створення документів - спірних додаткових угод, що має вирішальне значення для правильного вирішення справи. Відмова у задоволенні клопотання про призначення судової технічної експертизи документів стала перешкодою позивачу у доступі до правосуддя, оскільки з моменту створення документів минуло більше, ніж 6 місяців, відбулася втрата ідентифікаційної придатності примірників оспорюваних позивачем додаткових угод, тому призначення експертизи на стадії апеляційного перегляду вже не могло принести процесуального результату (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України);

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 1, 3 та 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки відхилив надані копії видаткових накладних, актів прийому передачі виконаних робіт, роздруківки скрін-шотів листування, електронні листи щодо направлення сканованих копій документів, якими супроводжувалися поставки продукції, не врахувавши висновки, що наведено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19, відповідно до яких "сторони не позбавлені можливості доводити факт постачання товару іншими доказами ніж первинна документація. відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними" (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", оскільки безпідставно врахував висновок Верховного Суду, що був викладений у постанові від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та проігнорував ухвалу Верховного Суду від 24.01.2023 у справі № 916/3027/21, в якій зазначається, що "повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом. Тому закон не вимагає наявності електронного підпису на електронних доказах" (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);

- суд апеляційної інстанції порушив норми статті 74 ГПК України, оскільки безпідставно поклав тягар доказування саме на позивача та не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, що принципи змагальності передбачає покладання тягаря доказування на обидві сторони (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);

- суди застосували норми статті 92 ЦК України, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" без врахування висновку, що був викладений у постановах Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 219/3022/2014-ц, від 07.10.2020 у справі №755/17944/18. Позивач вважає, що обізнаність відповідача з обмеженнями повноважень представника позивача - генерального директора Ус О.Л. може підтверджуватися будь-якими доказами, в т.ч. і показами свідка - особи, яка підписала оспорюваний правочин (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);

- суд апеляційної інстанції порушив положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо безсторонності суду, оскільки, оцінюючи аргументи позивача щодо перевищення генеральним директором повноважень, суд визнав, що генеральний директор перевищив свої повноваження надані статутом та законом України, але необґрунтовано та незаконно вирішив, що це суперечить загальним засадам провадження господарської діяльності. Судові рішення постановлені без врахування всіх доказів у справі.

30. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Відповідач, зокрема, стверджує:

- сам факт допиту керівника позивача в межах того чи іншого кримінального провадження не може бути доказом застосування до нього фізичного або психічного тиску, що відповідає висновку, викладених в постанові Верховного Суду від 07.11.2018 № 910/2707/18;

- позивач визначив взаємовиключні підстави позову для визнання оспорюваних правочинів недійсними;

- суди, дотримуючись процесуальних вимог щодо законності та обґрунтованості рішення, дослідили наявні у справі докази, предмет на підстави позову з приводу їх відповідності дійсним обставинам справи, положенням матеріального та процесуального закону та дійшли висновку про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів як на підставі статті 231 ЦК України, так і на підставі статті 232 ЦК України у зв`язку із недоведеністю позивачем фактичних обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів у наведених випадках;

- доводи касаційної скарги стосуються необхідності переоцінки доказів з урахуванням правових висновків у справах, які не є подібними з правовідносинами до цієї справи, яка розглядається, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі;

- суди дійшли правильного висновку, що відповідач не був обізнаним із наявністю обмежень повноважень керівника позивача на вчинення спірних правочинів;

- позивачем не було доведено і розмір його чистих активів, що є необхідною умовою для визначення критеріїв значного правочину в розумінні частини другої статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та пункту 8.9 статуту позивача;

- позивач прострочив виконання договірних зобов`язань, тому відповідач запропоновав позивачу внести зміни до договору підряду, відповідно зменшивши ціну, що відповідає вимогам статей 849 852 ЦК України;

- дії відповідача щодо укладення додаткових угод до договору підряду не суперечили стандарту добросовісності, як одній із засад цивільного закону. Укладення відповідних договорів із перевищенням критерію, встановленого статтею 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та пунктом 8.9 статуту, без прийняття загальними зборами чи наглядовою радою рішень про надання згоди на вчинення таких правочинів було нормальною господарською практикою позивача, оскільки інші договори також укладались у такому ж порядку. Оспорювання додаткових угод у межах цієї господарської справи є суперечливою, а тому недобросовісною поведінкою позивача, яка не відповідає принципам цивільного закону, встановленим статтею 3 ЦК України;

- відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у Постанові від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19 38 (пункти 50 - 59) у подібних правовідносинах, така поведінка юридичною особи, яка оспорювала відповідний правочин у зв`язку із тим, що він був укладений керівником без згоди наглядової ради, була визнана суперечливою та такою, що не відповідає критерію добросовісності і з наведених підстав у позові про визнання відповідного правочину недійсним було відмовлено.

31. 19.06.2023 до Верховного Суду від Компанії надійшли додаткові пояснення у справі.

32. Подані скаржником додаткові пояснення у справі фактично є доповненням касаційної скарги.

33. Відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

34. Строк на касаційне оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 сплив 20.03.2023 (повний текст постанови складено 27.02.2023).

35. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 118 ГПК України).

36. З огляду на те, що скаржник пропустив строк на звернення з доповненням до касаційної скарги та не заявив клопотання про поновлення такого строку, подані додаткові пояснення підлягають залишенню без розгляду на підставі частини другої статті 118 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

37. Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тому перевіряє лише дотримання норм матеріального та процесуального права, на які скаржник посилається, як на підстави для обов`язкового скасування судового рішення.

38. Верховний Суд вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні з огляду на таке.

39. Згідно із частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

40. Відповідно до частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним

41. Верховний Суд у постанові від 27.03.2019 у справі № 907/113/18 дійшов таких висновків щодо застосування статті 231 ЦК України. Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.

Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи).

Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (статті 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

42. Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

43. Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя (пункт 6.9. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17).

44. Тобто підстави для застосування норм статей частини першої статті 231 ЦК України і частини першої статті 232 ЦК України є відмінними, у першому випадку необхідно встановити, зокрема, факт вчинення правочину проти своєї справжньої волі, а в другому - наявність умислу в діях представника (представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає їх настання). Відповідно, доказування кожної із обставин, на яку посилається на підтвердження своїх вимог позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів (подібні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 541/2700/16-ц).

45. А тому доводи скаржника щодо можливості одночасного визнання спірних додаткових угод недійсними на підставі частини першої статті 231 і частини першої статті 232 ЦК України визнаються необґрунтованими. Висновки судів є правильними.

46. Щодо кожної окремо підстави для визнання спірних додаткових угод недійсними Верховний Суд враховує таке.

47. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними спірних додаткових угод на підставі статті 231 ЦК України, суди попередніх інстанцій виходили з того, що: (1) посилання лише на обставини проведення слідчих дій є недостатнім для кваліфікації стану насильства для визнання додаткових угод недійсними; (2) ОСОБА_2 заперечує, що на нього вчинявся тиск щодо примушування укласти спірні додаткові угоди та підтверджує факт добровільного їх підписання за погодження з учасниками Компанії та головою її наглядової ради; (3) покази свідка ОСОБА_3 побудовані на інформації, отриманій від ОСОБА_1 , яку він сам пізніше спростував.

48. Також суди попередніх інстанцій, відхиляючи доводи позивача щодо недійсності спірних додаткових угод на підставі статті 232 ЦК України, дійшли таких висновків: (1) право на зменшення ціни за одиницю товару та відмови від договору передбачено законом, а саме статтями 849 852 ЦК України (через несвоєчасне виготовлення продукції Компанією); (2) було укладено, ще один договір підряду, умови якого передбачили вищу ціну продукції, що дозволило уникнути збитків; (3) невизнання додаткових угод Компанією суперечить її діям щодо продовження виконання умов договору (підписання видаткових накладних № 24 та №25 від 24.06.2022, коригування відомостей щодо податкових зобов`язань у відповідності з укладеними додатковими угодами, тощо).

49. Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника у цій частині зводяться до намагання надати перевагу одним доказами над іншими, зокрема, сторона наголошує на необхідності врахування перших показань свідка ОСОБА_1 та показань ОСОБА_3 , а не останніх показань та пояснень ОСОБА_1 ; незгоди скаржника з оцінкою судів доказів, поданих на підтвердження встановлених обставин і їх заперечення на підставі оцінки таких доказів, намагання переоцінити докази, яким надана оцінка судами, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених статтею 300 ГПК України. А тому доводи скаржника у цій частині та посилання на порушення статті 74 ГПК України щодо покладення надмірного тягаря доказування на нього визнаються необґрунтованими.

50. З цих же підстав Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неправильне застосування норм частин другої та третьої статті 13 ЦК України щодо визнання недійсним правочину, який створює очевидний дисбаланс у економічних інтересах сторін, оскільки встановлення такого дисбалансу залежить від конкретних обставин кожної справи. У справі, яка переглядається суди попередніх інстанцій, з урахуванням конкретних обставин справи, не встановили несприятливих наслідків для Компанії у спірних правовідносинах. До того ж обставини укладення спірних додаткових угод були обумовлені простроченням Компанії щодо своєчасного постачання продукції, а тому доводи скаржника визнаються необґрунтованими.

51. Доводи скаржника, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення судової технічної експертизи щодо часу створення документів відхиляються судом з огляду на те, що експертиза у справі призначається у разі дійсної необхідності, зокрема, коли висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності (стаття 99 ГПК України).

52. Так, суд першої інстанції досліджував висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 05.07.2022 року за результатами проведення комплексної технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №42022000000000539, висновок експерта №СЕ-19/111-22/17309 від 01.06.2022 року техніко-криміналістичної експертизи документів та почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №42022000000000539.

53. Згідно з висновком експертів додаткова угода №2 від 30.11.2021 та додаткова №3 від 21.02.2022 виконані раніше березня - квітня 2022 року, їх виконання у вказані у документах дати 30.11.2021 та 21.02.2022 відповідно, не виключається.

54. Тобто вказаним висновком експерта спростовуються доводи скаржника, що спірні додаткові угоду були підписані ОСОБА_4 19.04.2022. Жодних обґрунтованих сумнів щодо правильності таких висновків експерта позивач не навів. А тому тому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що підстави для задоволення клопотання Компанії про призначення експертизи відсутні.

55. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

56. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

57. Верховний Суд у пункті 74 постанови від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, на яку посилається скаржник, дійшов висновку, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

58. Водночас у справі що переглядається, суд першої інстанції, у зв`язку із запереченнями відповідача щодо поданих доказів, на підставі частини шостої статті 91 ГПК України витребував у позивача оригінали видаткових накладних до договору (№ 52, №54, №55, № 12, № 13, №15, №16), актів та оригінали електронних доказів.

59. Оригіналів вказаних видаткових накладних, актів прийому-передачі виконаних робіт, електронних доказів документів на підтвердження поставки товару, позивач не надав.

60. У справі № 916/922/19 дефекти первинних документів полягали у відсутності у товарно-транспортних накладних відомостей про посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції. Натомість у справі, яка переглядається, позивач взагалі не зміг надати оригіналів доказів, про які зазначав, а тому посилання скаржника на висновок Верховного Суду у справі № 916/922/19 є безпідставним.

61. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, що суди застосували норми статті 92 ЦК України, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" без врахування висновку, що був викладений у постановах Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 219/3022/2014-ц, від 07.10.2020 у справі №755/17944/18.

62. По-перше, на момент розгляду Верховним Судом України справи № 6-62цс16 та момент звернення з позовами у справах № 219/3022/2014-ц і №755/17944/18 Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" ще не був ухвалений, відповідно норма статті 44 вказаного закону не застосовувалася у наведених справах.

63. По-друге, Верховний Суд у справах № 219/3022/2014-ц і №755/17944/18 не застосовував норму статті 92 ЦК України, відповідно і не формував висновки про її застосування.

64. Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16 зробив висновок, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

65. Водночас, суди попередніх інстанцій не встановили, що Товариство, укладаючи додаткові угоди, діяло недобросовісно або нерозумно, знало про відсутність у керівника Компанії необхідного обсягу повноважень або принаймні могло дізнатись про такі обмеження. Зокрема, суди встановили, що (1) положення статуту Компанії щодо повноважень на схвалення значних правочинів є суперечливими, що не давало змоги визначити повноважень органів управління Компанії, (2) у ЄДР були відсутні обмеження щодо повноважень керівника Компанії (3) позивач не довів, що оспорювані додаткові угоди мали статус значних правочинів, у розумінні норм Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Скаржник вказаних обставин не спростував. А тому оскаржуванні рішення не суперечать висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16.

66. Тому доводи скаржника, що обізнаність відповідача з обмеженнями повноважень представника позивача - генерального директора Уса О.Л. може підтверджуватися будь-якими доказами, в т.ч. і показами свідка - особи, яка підписала оспорюваний правочин визнаються необґрунтованими. Такі обставини підлягають доведенню в порядку статті 74 ГПК України, на яку посилається сама сторона.

67. Посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо безсторонності суду, оскільки, оцінюючи аргументи позивача щодо перевищення генеральним директором повноважень, суд визнав, що генеральний директор перевищив свої повноваження, надані статутом та Законом України, але необґрунтовано та незаконно вирішив, що це суперечить загальним засадам провадження господарської діяльності є необґрунтованими, оскільки скаржник не довів, а суди не встановили, що спірні додаткові угоди є значними правочинами у розумінні положень статуту та Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та фактично зводяться до намагання переоцінити обставини справи, що виходить за межі касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

69. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

70. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Розподіл судових витрат

71. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Укрстальспецконструкція" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 30.11.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 у справі № 902/329/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Г. Вронська

Н. Губенко