Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/1022/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Артемсіль"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., судді Гребенюк Н.В., Медуниця О.Є.) та на рішення Господарського суду Харківської області від 04.04.2017 (суддя Суслова В.В.)

за позовом Колективного підприємства воїнів інтернаціоналістів "Пам'ять"

до 1.Державного підприємства "Артемсіль"

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "ДІ Ен ПІ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Державного підприємства "Артемсіль" - Міністерство аграрної політики та продовольства України

за участю Генеральної прокуратури України

про стягнення 88 959 971,79 грн.

за участю:

позивача: 1) Лихачов Р.Б. (довіреність від 14.02.2018);

2) Давиденко І.О. (ордер від 19.03.18);

відповідача-1: 1) Дацьків А.І. (довіреність від 02.02.2018)

2) Товстокоренко Ю.В. ( в. о. директора)

3) Рудник І.Ю. (довіреність від 22.11.2017)

третьої особи: Пантелеєнко Р.М. (довіреність від 29.12.2017)

прокурора: Гришина Т.А. (посвідчення №044815 від 16.11.16),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Колективне підприємство воїнів інтернаціоналістів "Пам'ять" (далі - позивач) просило стягнути з Державного підприємства "Артемсіль" (далі - відповідач-1) 63 950 000,00 грн. штрафу та стягнути солідарно з відповідача-1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Ді Ен Пі" (далі-відповідач-2) 25 009 971,79 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Донецької області від 08.11.2016 у справі № 905/3302/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2017 встановлено, що відповідач-1 відмовився від договору в односторонньому порядку, прийнявши розпорядження від 11.08.2015 № 42 про призупинення робіт за договором, у зв'язку з чим у відповідача-1 виник обов'язок оплатити позивачу штраф згідно умов п.4.5 договору, розмір якого з урахуванням пункту 2.4 договору становить 63 950 000,00 грн. Крім того, позивач вказував на те, що він міг би реально одержати від відповідача-1 оплату за договором у відповідній сумі, з урахуванням проведеної ним часткової оплати за договором та збитків, стягнутих за рішенням суду, у зв'язку з чим решту грошових коштів за договором у сумі 25 009 971,79 грн. позивач вважає збитками у вигляді упущеної вигоди, які мають бути стягнуті солідарно з відповідачів, оскільки відповідач-2 здійснював юридичне супроводження та надавав відповідачу-1 консультації, згідно яких останній вирішив не допускати працівників позивача на свою територію для виконання договору та в односторонньому порядку відмовився від договору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.04.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2017, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача-1 на користь позивача штраф у сумі 63 950 000,00 грн., в іншій частині позову відмовлено, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вище вказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві третя особа підтримує доводи касаційної скарги та просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що сплив строк позовної давності в частині вимог щодо стягнення штрафу, що є самостійною підставою для відмови у позові, а також при договір та додаткові угоди до нього укладені з порушенням чинного законодавства, що є підставою для визнання недійсним договору.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач-1 посилався на те, що перебіг строку розпочався з прийняттям відповідачем-1 розпорядження від 11.08.2015 № 42 про призупинення робіт за договором, згідно якого позивач довідався про порушення свого права, тому строк позовної давності в частині стягнення з відповідача-1 штрафу сплив, що є підставою для відмови у позові у цій частині. Також відповідач-1 зазначає, що пункт 4.5 договору не визначає штрафні санкції у жодний із способів, що визначені ст.549 ЦК України та ст.231 ГК України, що виключає правові підстави для застосування до відповідача-1 відповідальності у вигляді штрафу. При цьому відповідач-1 зазначає, що наявні підстави для визнання недійсним пункту 4.5 договору, оскільки він встановлює відповідальність виключно відповідача-1 за односторонню відмову від договору. Разом з тим, відповідач-1 вважає, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2017 у справі № 905/3302/15 не є преюдицією для справи № 922/1022/17, оскільки вона має оціночне судження суду та від договору відповідач-1 в односторонньому порядку не відмовлявся, а лише призупинив виконання робіт за договором.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.10.2015 між позивачем та відповідачем-1 був укладений договір № 28/10-18/11-30 на виконання ревізійно-налагоджувальних робіт, з урахуванням додаткових угод до договору, позивач зобов'язався за завданням відповідача-1 виконати підрядні роботи на суму 63 950 000,00 грн., а відповідач-1 зобов'язався оплатити їх.

Згідно пункту 4.5 договору одностороння відмова від договору не допускається. За умови односторонньої відмови однієї із сторін від виконання договору, незалежно від причин такої відмови, на відповідну сторону покладається відповідальність у формі штрафу у сумі, яка еквівалентна сумі договору, яка згідно пункту 2.4 договору, у редакції відповідної додаткової угоди, складає 63 950 000,00 грн.

Також встановлено, що з серпня 2015 відповідач-1 перестав допускати працівників позивача до об'єктів на яких повинні виконуватись роботи за наведеним договором згідно додатку № 18 до договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача-1 з листом від 27.08.2015 № 49 у якому просив забезпечити доступ до обладнання для виконання робіт згідно графіку виконуваних робіт, але відповідач-1 у листі від 31.08.2015 № 12/21-197 повідомив позивача, що згідно розпорядження від 11.08.2015 № 42 виконання ревізійно-налагоджувальних робіт за договором було призупинено, а тому забезпечити доступ до обладнання немає можливості.

При цьому судами встановлено, що рішенням Господарського суду Донецької області від 08.11.2016 у справі № 905/3302/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2017 стягнуто з Державного підприємства "Артемсіль" на користь Колективного підприємства воїнів інтернаціоналістів "Пам'ять" 142 361,69 грн. збитків, у зустрічному позові про визнання недійсним договору на виконання ревізійно-налагоджувальних робіт від 28.10.2015 № 28/10-18/11-30 відмовлено та встановлено, що прийняте відповідачем-1 розпорядження від 11.08.2015 № 42 про призупинення робіт за договором свідчить про односторонню відмову від договору, внаслідок якої позивачу були завдані збитки у сумі 142 361,69 грн., що підтверджено відповідним висновком економічної експертизи та відсутні підстави для визнання договору недійсним.

Крім того судами встановлено, що відповідач-1 до винесення судом рішення по суті спору подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що одностороння відмова відповідача-1 від договору встановлена рішенням Господарського суду Донецької області від 08.11.2016 у справі № 905/3302/15, яке набрало законної сили, тому у відповідача-1 згідно умовам договору виник обов'язок оплатити позивачу штраф. При цьому суди відхилили заяву відповідача-1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки позивач про порушення своїх прав дізнався за наслідками розгляду господарським судом справи № 905/3302/15, відтак, як зазначили сужи, позивач з вимогою про стягнення штрафу звернувся в межах строку позовної давності. Також суди послалися на відсутність підстав для визнання недійсним договору у відповідній частині, оскільки дане питання було предметом дослідження судом у справі № 905/3302/15 Господарського суду Донецької області.

Між тим із висновками судів повністю погодитися не можна виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 258 цього Кодексу для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч.1). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч.2 п.1).

У даній справі, яка переглядається у касаційному порядку, судами встановлено, що за умовами укладеного договору позивач зобов'язався за завданням відповідача-1 виконати підрядні роботи, а відповідач-1 зобов'язався оплатити їх. Також встановлено, що за умовами пункту 4.5 договору одностороння відмова від договору не допускається. За умови односторонньої відмови однієї із сторін від виконання договору, незалежно від причин такої відмови, на відповідну сторону покладається відповідальність у формі штрафу у сумі, яка еквівалентна сумі договору, яка згідно пункту 2.4 договору, у редакції відповідної додаткової угоди, складає 63 950 000,00 грн.

Положеннями статті 849 Цивільного кодексу України визначено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч.2). Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (ч.3). Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч.4).

Отже положеннями чинного законодавства визначено правові підстави для відмови від договору підряду, та врегульовано, яким чином мають діяти сторони підряду за наслідками відмови від договору підряду.

Відповідно до положень статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1).

Із встановлених судами обставин справ не вбачається, що позивач у спірних правовідносинах міг довідатися про порушення свого права лише із судового рішення, прийнятого в іншій справі, хоч і прийнятого зі спору між тими ж сторонами. При цьому із судових рішень, прийнятих у справі, що переглядається у касаційному порядку, не вбачається, які обставини можуть бути покладені в основу висновків про те, що відповідач-1 відмовився від договору підряду.

Оскільки під час розгляду справи слід встановити, з якого часу позивачу могло бути відомо про порушене право, а Верховний Суд відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати ці обставини, то це перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі у зв'язку із чим судові рішення в оскарженій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Артемсіль" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 та рішення Господарського суду Харківської області від 04.04.2017 у справі №922/1022/17 в частині задоволення позову скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов