Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.01.2017 року у справі №910/2326/16
Ухвала КГС ВП від 29.01.2018 року у справі №910/2326/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/2326/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Тигрес",

відповідач - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування",

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2017

(головуючий - суддя Скрипка І.М., судді: Тищенко А.І. і Гончаров С.А.)

у справі № 910/2326/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тигрес"

до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"

про стягнення 165 745,69 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_4.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тигрес" (далі - Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (далі - Відповідач) про стягнення 165 745,69 грн. суми страхового відшкодування.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016, у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.01.2017: касаційну скаргу Позивача задоволено частково; рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Передаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові зазначив, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що неналежне або невчасне повідомлення страховика про настання події, яка має ознаки страхового випадку, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування. Також Вищим господарським судом України зазначено, що судами попередніх інстанцій не враховано, що закон пов'язує обов'язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів страхувальником, зокрема відсутність довідки ДАІ не є підставою для часткового відшкодування чи відмови у ньому.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.04.2017 (головуючий - суддя Трофименко Т.Ю.) у позові відмовлено з тих мотивів, що страхувальником не надано доказів того, що події, які мали місце 11.06.2015 та 15.09.2015, є страховими випадками, а також не надано страховику усіх документів, необхідних для виплати страхового відшкодування.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2017: апеляційну скаргу Позивача задоволено; рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2017 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; з Відповідача стягнуто на користь Позивача: 71 455, 32 грн. страхового відшкодування; 13 076, 32 грн. пені; 10 319, 80 грн. "інфляційних втрат"; 3 371, 12 грн. - 3% річних; 66 298,67 грн. страхового відшкодування; 8 088, 44 грн. пені; 10 217, 25 грн. "інфляційних втрат"; 2 621,07 грн. - 3% річних та суми судового збору; в іншій частині позову відмовлено; постанова мотивована обґрунтованістю позовних вимог.

У касаційній скарзі до суду касаційної інстанції Відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2017, а рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2017 залишити в силі. Скарга мотивована тим, що: судом апеляційної інстанції не застосовано до спірних правовідносин положень частини третьої статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 20, 25, 26 Закону України "Про страхування" (далі - Закон); суд апеляційної інстанції не звернув увагу на обов'язковість виконання умов договору страхування та порушення його умов саме з боку Позивача; докази, які наявні у справі, не дають можливості кваліфікувати подію як страховий випадок; на порушення частини другої статті 34 та статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій) судом апеляційної інстанції були прийняті "недопустимі та недійсні" докази, що лягли в основу оскаржуваного судового рішення, судом грубо порушені правила дослідження та оцінки доказів.

У відзивах на касаційну скаргу Позивач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи, що оскаржуване судове рішення прийнято у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів, і просить постанову апеляційної інстанції від 20.09.2017 залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Розгляд касаційної скарги Відповідача здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 та пункту 4 частини четвертої статті 247 ГПК України.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано та зазначено таке.

18.12.2014 Відповідачем (страховик) та Позивачем (страхувальник) укладено договір № 786/14-Тз/Ц2 добровільного страхування наземного транспорту (далі - Договір страхування), за умовами якого страховик бере на себе зобов'язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних дій за страховими ризиками, що наведені у пункті 19.2 цього договору, які носять ознаки ймовірності та випадковості.

Згідно з пунктом 19.2 Договору страхування до страхових ризиків відносяться, зокрема, збитки внаслідок ДТП.

Відповідно до пункту 21.1.2 Договору страхування страховик зобов'язаний протягом 2-х робочих днів, як тільки йому стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування та письмово інформувати вигодонабувача.

Згідно з пунктом 21.2.2 Договору страхування страхувальник зобов'язаний виконувати всі умови договору та правил.

У пункті 23.1.3 Договору страхування визначено, що для підтвердження настання страхового випадку (у разі настання страхової події за ризиком "Збитки внаслідок ДТП") та визначення розміру завданих збитків страхувальник зобов'язаний надати страховику наступні документи: копію посвідчення водія, який керував транспортним засобом, та довідку ДАІ про ДТП встановленої форми.

За умовами пункту 25.4.6 Договору страхування страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник (його представник) не виконав обов'язків, передбачених умовами пункту 21.1, розділами 22 та 23 цього договору.

Відповідно до пункту 24.2 Договору страхування страхове відшкодування сплачується страхувальнику тільки після того, як повністю будуть встановлені причини та розмір збитку. Страхувальник зобов'язаний надати страховику усі необхідні документи, що підтверджують причини та розмір збитку, перелік яких наведено в розділі 23 даного договору. Ненадання вказаних документів дає страховику право відмовити у виплаті страхового відшкодування як у цілому, так і в частині збитку, не підтвердженій таким документом.

Додатком № 1 до Договору страхування сторони визначили перелік транспортних засобів, що підлягають страхуванню на умовах даного договору, у тому числі автомобіль Mersedes-Benz 316 CDI SPR, державний номерний знак НОМЕР_1, та автомобіль Mersedes-Benz 316 CDI SPR, державний номерний знак НОМЕР_2.

11.06.2015 за участю водія Позивача ОСОБА_4 на автодорозі Джанкой-Феодосія-Керч сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль Mersedes-Benz 316 CDI SPR, державний номерний знак НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження. Відповідно до копії висновку про вартість матеріального збитку до звіту про оцінку транспортного засобу Mersedes-Benz 316 CDI SPR від 06.07.2015 № 2015/2638 вартість матеріального збитку складає 268 958,76 грн., а вартість відновлювального ремонту становить 413 298, 29 грн.

15.06.2015 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про настання події, що відбулася 11.06.2015 та має ознаки страхового випадку у зв'язку із заподіянням збитків внаслідок пошкодження автомобіля Mersedes-Benz 316 CDI SPR.

У відповідь на заяву про настання події, що має ознаки страхового випадку, 28.10.2015 за вих. № 281015-02056/К/У Відповідач направив Позивачу листа про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки на порушення вимог пункту 23.1.3 Договору страхування Позивачем було надано "определение о возбуждении дела об административном правонарушении" та не надано передбачену чинним законодавством довідку ДАІ про ДТП.

15.09.2015 за участю водія ОСОБА_4 на автодорозі Сімферополь-Алушта-Ялта сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль Mersedes-Benz 316 CDI SPR, державний номерний знак НОМЕР_2, отримав механічні пошкодження.

Відповідно до копії висновку про вартість матеріального збитку до звіту про оцінку транспортного засобу Mersedes-Benz 316 CDI SPR від 12.10.2015 № 2015/2704 вартість матеріального збитку визначено у розмірі 73 079, 40 грн., а вартість відновлювального ремонту становить 169 676, 25 грн.

17.09.2015 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про настання події, що відбулася 15.09.2015р. та має ознаки страхового випадку. У відповідь на дану заяву 28.10.2015 за вих. № 281015-02055/К/У Відповідач направив позивачу листа про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування з аналогічним мотивуванням.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що, уклавши Договір страхування, Позивач тим самим засвідчив свою згоду та прийняв умови, які були в ньому закріплені, зокрема про порядок підтвердження настання страхового випадку.

Дослідивши вказані докази, а саме довідки ДАІ про ДТП, які мають форму, встановлену наказом МВС Росії від 01.04.2011 № 154, суд першої інстанції дійшов висновку, що доданими до матеріалів справи документами не підтверджується надання страхувальником страховику всіх документів, перелік яких передбачений розділом 23 Договору страхування для прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування.

Позивачем не надано доказів того, що події, які мали місце 11.06.2015 та 15.09.2015, є страховими випадками. Крім того, не надано доказів, відповідно до яких можливо встановити, що пошкодження застрахованих автомобілів є випадками, які були б передбачені пунктом 19 Договору старування як страховий випадок, або випадком, який передбачений пунктом 25 як виключення зі страхових випадків.

Оскільки страхувальником не надано страховику усіх необхідних документів для виплати страхового відшкодування, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

Позивачем до заяв про настання страхових випадків із застрахованими автомобілями було надано звіти про оцінку транспортних засобів, висновки про вартість матеріального збитку заподіяного внаслідок ДТП, фотознімки пошкоджених транспортних засобів, документи, які підтверджують кваліфікацію експерта Гуль В.І., що складав звіти, письмові пояснення обох водіїв (учасників ДТП), сумнівів щодо дійсності яких Відповідачем заявлено не було.

У даних звітах визначено про завдання механічних пошкоджень застрахованим автомобілям у результаті ДТП; з письмових пояснень ОСОБА_4 (третьої особи у даній господарській справі) вбачається, що за вказаних обставин сталося дві ДТП, в результаті яких автомобілі отримали механічні пошкодження.

Отже, те, що вказані події із застрахованими автомобілями є страховими випадками, підтверджується наявними у справі належними та допустимими доказами.

У листах Відповідача, адресованих Позивачеві на заяви про настання страхових випадків із застрахованими автомобілями, Відповідачем не заперечувався факт настання страхових випадків та не ставився під сумнів розмір майнових втрат, які поніс Позивач. Підставою відмови у виплаті страхового відшкодування було зазначено неподання Позивачем довідки ДАІ встановленої форми.

Відповідачем не було використано право, визначене пунктом 21.3.3 Договору страхування, і не здійснено жодних дій щодо перевірки та підтвердження обставин страхових випадків.

З матеріалів справи вбачається, що надання Позивачем довідки ДАІ встановленої форми згідно з чинним законодавством України не було можливим внаслідок незалежних від його волі причин, оскільки ДТП сталися на території АР Крим.

Виходячи з умов укладеного між сторонами Договору страхування, територією страхування визначена вся територія України, у тому числі і АР Крим, зміни до даного договору не вносилися, а тому рішення Відповідача щодо відмови у виплаті страхового відшкодування є неправомірними.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що виплата страхового відшкодування залежить від факту настання страхового випадку, а не від формального надання документів, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення сум страхового відшкодування.

За здійсненим судом перерахунком, з Відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку внаслідок пошкодження транспортного засобу Mersedes-Benz 316 CDI SPR (НОМЕР_1) підлягає стягненню: 71 455, 32 грн. страхового відшкодування; 13 076, 32 грн. пені; 10 319, 80 грн. "інфляційних втрат"; 3 371, 12 грн. - 3% річних.

У зв'язку з настанням страхового випадку внаслідок пошкодження транспортного засобу Mersedes-Benz 316 CDI SPR (НОМЕР_2) з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню: 66 298,67 грн. страхового відшкодування; 8 088, 44 грн. пені; 10 217, 25 грн. "інфляційних втрат"; 2 621,07 грн. - 3% річних.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Відповідача суми страхового відшкодування з урахуванням пені, "інфляційних втрат" та 3% річних.

Відповідно до статті 1 Закону страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 25 Закону та статтею 990 ЦК України передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Статтею 979 ЦК України та статтею 16 Закону визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надав необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, встановивши, що: виплата страхового відшкодування залежить від самого факту настання страхового випадку, а не від формального надання документів; під час розгляду справи не встановлено жодного факту порушення положень Договору страхування з боку Позивача як страхувальника; настання страхових випадків доведено у передбачений законом спосіб; Відповідач не був позбавлений можливості дізнатися, чи є вказані події страховим випадком; Відповідач не мав сумнівів щодо розміру майнових втрат Позивача; неподання Позивачем довідки ДАІ встановленої форми згідно з чинним законодавством з причин, що не залежать від його волі, не свідчить про ненастання страхових випадків, - а тому й правомірно частково задовольнив позов.

Твердження скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не застосовано до спірних правовідносин положень частини третьої статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" згідно з якою, будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території є недійсним і не створює правових наслідків, та про те, що судом прийняті "недійсні та недопустимі" докази, спростовується тим, що, приймаючи рішення у даній справі, суд апеляційної інстанції не брав до уваги довідок про ДТП невстановленої чинним законодавством України форми (а саме "Справка "ДПС Государственной инспекции безопасности дорожного движения Министерства внутренних дел по Республике Крым"), а дійшов висновку про те, що вказані події із застрахованими автомобілями є страховими випадками на основі інших, наявних у справі належних та допустимих доказів.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 205/3280/14-ц не приймається судом, оскільки правовідносини у цій та у даній справах є відмінними одні від одних.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Інші аргументи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Проте касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційної інстанцій - без змін як такого, що ухвалене в цілому з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, на скаржника покладаються витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2017 у справі № 910/2326/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов