ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9224/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Ємця А. А., Колос І. Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 (головуючий - суддя Владимиренко С. В., судді: Ходаківська І. П., Демидова А. М.),

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестгрантранс»

до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»

про стягнення 127 400,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вестгрантранс» (далі ТОВ «Вестгрантранс», позивач) звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (далі - ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», відповідач) про стягнення з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог 127 400,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому було завдано майнової шкоди через порушення Правил дорожнього руху (далі - ПДР) водієм, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ТОВ «Вестгрантранс» 127 400,00 грн страхового відшкодування, 2 270,00 грн судового збору та 10 000,00 витрат на професійну правничу допомогу. Постановлено повернути ТОВ «Вестгрантранс» 1 552,00 грн судового збору з Державного бюджету України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на вказане рішення Господарського суду міста Києва на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК)України.

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на ухвалу апеляційного господарського суду від 29.04.2024 у справі № 910/9224/21, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судами всіх обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції, справу направити до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження за абзацом 2 частиною другою статті 287 ГПК України, скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції не з`ясовано всіх обставини справи. Зокрема, ухвала суду апеляційної інстанції впливає на його інтереси, права та обов`язки, а також порушує його право на доступ до судового захисту, що не відповідає принципу справедливості та змагальності сторін у судовому процесі. Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута без його участі, його незаконно визнано винним у вчиненні дій, які спричинили дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП), та до нього буде заявлено регресне відшкодування у розмірі 2 142 827,18 грн за завдані внаслідок ДТП матеріальні збитки, просить оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі скасувати. Справу направити до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 27.06.2024 відкрито касаційне провадження у даній справі з підстави, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України.

10.07.2024 від ТОВ «Вестгрантранс» надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи та надання електронної копії матеріалів на електронну адресу та через систему Електронний суд. Заявник просить продовжити строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження у справі № 910/9224/21.

12.07.2024 ТОВ «Вестгрантранс» направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану ним ухвалу апеляційного господарського суду залишити в силі.

18.07.2024 до прийняття Верховним Судом цієї постанови ТОВ «Вестгрантранс» звернулося до Верховного Суду з заявою про розподіл судових витрат у справі № 910/9224/21, у якій просило стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за ведення справи у суді касаційної інстанції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Частиною першою статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.02.2020 між приватним підприємцем Шрамком Сергієм Олександровичем та ОСОБА_1 укладено трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язаний виконувати роботу водія вантажного автомобіля.

06.05.2020 між Шрамком С. О. та ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (відповідачем) укладено поліс № АР/0115076 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальність власників наземних транспортних засобів, згідно з яким предметом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «DAF XF 105 460», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

13.07.2020 на 57 км автодороги М-06 Київ-Чоп в напрямку міста Житомира сталася ДТП за участю транспортного засобу «SCANIA R500», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом марки «SCHMITZ SK024», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , та транспортного засобу «DAF XF 105 460», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «GROENEWEGEN DRO12-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Співробітниками Національної поліції України складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР 18№ 321 561 відносно водія ОСОБА_3 .

Власником транспортного засобу «SCANIA R500», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та напівпричепа марки «SCHMITZ SK024», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 є ТОВ «Вестгрантранс» (позивач).

У справі № 370/1655/20 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), постановою Макарівського районного суду Київської області від 14.01.2021 провадження закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Суд встановив, що ДТП сталася внаслідок наїзду транспортного засобу «SCANIA R500», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом марки «SCHMITZ SK024», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , на нерухомий автомобіль «DAF XF 105 460», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «GROENEWEGEN DRO12-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , який був частково розташований на смузі його руху та частково на узбіччі, водієм якого був ОСОБА_1 У нерухомого автомобіля, який стояв на дорозі, були вимкнені габаритні вогні та будь-яке світло як задніх, так і передніх ліхтарів, на дорозі не було виставлено знаку аварійної зупинки, що не дозволило ОСОБА_3 вчасно виявити нерухомий автомобіль та уникнути зіткнення. Не увімкнення водієм ОСОБА_1 під час зупинки на проїжджій частині вказаного автомобіля габаритних вогнів та будь-якого світла як задніх, так і передніх ліхтарів, а також не виставлення цим водієм знаку аварійної зупинки, свідчить про порушення ним ПДР.

У зв`язку з тим, що внаслідок вказаної ДТП було завдано майнову шкоду ТОВ «Вестгрантранс», останнє звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення страхового відшкодування на суму 127 400,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Вестгрантранс» Господарський суд міста Києва виходив з того, що судом в іншій справі (Макарівським районним судом Київської області у справі № 370/1655/20) встановлено, що ДТП, внаслідок якої було завдано майнової шкоди позивачу, сталася з вини ОСОБА_1 , який порушив ПДР, зокрема правила стоянки автомобіля, що було встановлено згідно з Висновком автотехнічного експертного дослідження № 14637/15595 Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса», складеного 18.09.2020.

02.01.2024 Фізична особа підприємець (далі - ФОП) Шрамко Ніна Борисівна направила лист ОСОБА_1 , яким повідомила, що власник, вантаж якого перевозив автомобіль «SCANIA R500», подав до Немирівського районного суду Вінницької області позов до неї про регресне відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у розмірі 2 142 827,18 грн (справа № 930/2837/23), посилаючись на вказане вище рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 у даній справі.

25.01.2024 ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду від 12.11.2021 у справі № 910/9224/21. Посилаючись на те, що про оспорюване ним рішення він дізнався з указаного вище листа, участі в розгляді цієї справи у суді першої інстанції не брав, працівниками поліції порушень ним ПДР не встановлено, до адміністративної відповідальності притягнутий не був. Вказує, що оспорюване ним рішення про необґрунтоване та безпідставне визнання його винним у ДТП, безпосередньо впливає на його інтереси, права й обов`язки, та може стати підставою для стягнення з нього збитків, спричинених ДТП. Просив суд прийняти до розгляду його апеляційну скаргу, рішення місцевого господарського суду скасувати, у справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Вестгрантранс».

Апеляційний господарський суд, керуючись вимогами пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, закрив апеляційне провадження у даній справі, оскільки оспорюваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалось питання щодо прав та обов`язків ОСОБА_1 . Вказаним рішенням встановлювались обставини наявності у ТОВ «Вестгрантранс» права грошової вимоги (стягнення страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) до ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», а тому суд дійшов висновку, що спірне рішення суду першої інстанції прав, інтересів та обов`язків скаржника не зачіпає.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що дана господарська справа є наслідком адміністративної справи № 370/1655/20, яку розглянув Макарівський районний суд Київської області. В адміністративній справі розглядався спір про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за участь в ДТП, учасником якої був також і скаржник, проте участі в адміністративній справі в Макарівському районному суді не приймав, про розгляд справи повідомлений не був. Вважає, що позбавлений можливості захистити свої права й законні інтереси, та спростувати обставини, встановлені судом щодо визнання його винним у порушенні ПДР, що спричинили ДТП.

Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Вказаною нормою передбачено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, ухвалене за результатами розгляду спору про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, зважаючи на предмет і підстави позову.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку визначеному статтею 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її права, інтереси, обов`язки, при цьому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або у такому рішенні мають міститися судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи.

Наведене дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданою особою, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.

Апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 у справі № 910/9224/21 задоволено позовні вимоги ТОВ «Вестгрантранс» до ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення страхового відшкодування, що свідчить про те, що скаржник не був та не міг бути учасником спірних правовідносин на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції.

Крім цього, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням місцевого господарського не вирішувалось питання про права чи обов`язки ОСОБА_1 та в ньому не міститься суджень про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника у відповідних правовідносинах.

Також у мотивувальній частині рішення відсутні висновки суду про права та обов`язки у спірних правовідносинах про стягнення страхового відшкодування з ОСОБА_1 , у резолютивній частині рішення суду не зазначено про права та обов`язки такої особи.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що скаржник не довів належними та допустимими доказами в розумінні норм чинного процесуального закону факту порушення його прав та інтересів рішенням Господарського суду міста від Києва 12.11.2021 у справі № 910/9224/21.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи як третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 сформульовано висновок про те, що у разі, якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про недоведеність ухвалення місцевим господарським судом у цій справі рішення, яке би якимось чином порушувало чи обмежувало права і обов`язки скаржника, з огляду на таке.

Апеляційний господарський суд зауважив, що посилання ОСОБА_1 на те, що у провадженні Немирівського районного суду Вінницької області перебуває справа за позовом ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Надежда» до ФОП Шрамко Н.Б. про стягнення регресного відшкодування у розмірі 2 142 827,18 грн, за результатами розгляду якої у нього на підставі укладеного трудового договору з роботодавцем виникне обов`язок відшкодувати збитки.

Відповідно до частини п`ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ОСОБА_1 не приймав участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення № 370/1655/20 Макарівським районним судом Київської області та у розгляді господарської справи № 910/9224/21 Господарським судом міста Києва.

Обставини наявності/відсутності вини ОСОБА_1 у спричинених внаслідок ДТП збитках мають бути встановлені Немирівським районним судом Вінницької області при розгляді справи № 930/2837/23 за позовом ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Надежда» до ФОП Шрамко Н. Б. про стягнення регресного відшкодування у розмірі 2 142 827,18 грн.

При розгляді вказаної справи суд зобов`язаний встановити з чиєї вини завдано матеріальних збитків внаслідок ДТП, яка сталася за участі транспортного засобу «SCANIA R500», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом марки «SCHMITZ SK024», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , та автомобіля «DAF XF 105 460», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «GROENEWEGEN DRO12-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , який стояв частково розташований на смузі його руху та частково на узбіччі, водієм якого був ОСОБА_1 . Ураховуючи, що і ОСОБА_3 , і ОСОБА_1 керували транспортними засобами, що є джерелами підвищеної небезпеки, суд повинен врахувати вину кожного у спричиненні завданих ДТП матеріальних збитків позивачу в наведеній вище справі.

Відтак, колегія суддів не вбачає жодних порушень апеляційним господарським судом при закритті провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, і враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги, доходить висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою та другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції у справі прийнята із дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження - без змін.

Щодо заяви про розподіл судових витрат Суд зазначає таке

У заяві про розподіл судових витрат ТОВ «Вестгрантранс» на виконання вимог частини першої статті 124 ГПК України повідомило, що сума судових витрат, які товариство понесло у зв`язку з розглядом справи 910/922421 у Верховному Суді, становить 40 000,00 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу та підтверджуються доданими документами (копія договору про надання правової допомоги (правничої) допомоги № 01/2505/2021 від 25.05.2021 (далі - Договір); копія додаткової угоди № 03 від 08.07.2024 до Договору; копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1192597 від 12.07.2024; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 926 від 08.04.2011 адвоката Бєлокриницького А. О.; копія звіту № 03/2024 від 17.07.2024 до Договору; копія рахунку-фактури б/н від 17.07.2024; докази направлення заяви про розподіл судових витрат з додатками ОСОБА_1 ; квитанція про надсилання заяви відповідачу). Просить стягнути витрати на правничу допомогу у вказаному розмірі з касатора ОСОБА_1 . Відповідне клопотання заявлено представником позивача й у поданому ним до Верховного Суду 12.07.2024 відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла, і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем дотримано визначений процесуальним законом порядок, а саме заявлено клопотання про відшкодування судових витрат у встановлений процесуальним законом строк, та доданими підтверджуючими документами, а також заявлено відповідне клопотання і у відзиві, поданому ним на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Ці витрати підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, Верховний Суд у справі № 907/947/22 виснував, що норми процесуального закону (статті 2 123 129 ГПК України) визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом (подібний висновок міститься у пункті 8.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21).

Разом з цим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Процесуальним законодавством передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд має право 1) зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у наведеній нормі (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Отже, у розумінні положень наведеної статті зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони або Судом з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Ураховуючи вимоги статті 74 та частини третьої статті 126 ГПК України розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з підготовкою до розгляду справи у судовому засіданні, має бути доведений та документально обґрунтований.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд відповідно до вимог статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Як вбачається з заяви про розподіл судових витрат позивач просить стягнути зі скаржника вартість наданих йому послуг адвокатом у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду у розмірі 40 000,00 грн.

На виконання вимог пункту 2 частини восьмої статті 129 ГПК України позивач надав копії документів, що підтверджують надані йому Адвокатським об`єднанням (далі - АО) «Архонт» послуги з представництва його інтересів у суді касаційної інстанції.

Як убачається з наданих позивачем матеріалів, доданих до заяви про розподіл судових витрат, 25.05.2021 АО «Архонт» та ТОВ «Вестгрантранс» укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 01/2505/2021, за змістом якого АО «Архонт» зобов`язується надати Клієнту правничу та/або юридичну допомогу - здійснити захист Клієнта, здійснювати представництво Клієнта та надавати інші види правничої допомоги, на умовах і в порядку визначених цим Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити гонорар за надання правничої допомоги за цим Договором та оплатити фактичні витрати Адвокатського об`єднання, що необхідні для виконання цього договору.

Згідно з пунктом 2 Додатковї угоди № 03 від 08.07.2024 до Договору гонорар ОА «Архонт» за ведення справи, що знаходиться на розгляді у Верховному Суді у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, з урахуванням складності справи, встановлюється у фіксованому розмірі та становить 40 000 грн.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

На виконання вимог частини третьої статті 126 ГПК України позивач згідно зі звітом № 03/2024 від 17.07.2024 до Договору наводить опис робіт, відповідно до якого АО «Архонт» надано перелік послуг з представництва інтересів ТОВ «Вестгрантранс» в суді касаційної інстанції.

З огляду на погодження сторонами у Додатковій угоді № 03 від 08.07.2024 до Договору фіксованого розміру Гонорару за надання адвокатських послуг Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 щодо визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподіл у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару.

Водночас розмір витрат на оплату послуг адвоката, заявлений позивачем, не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру таких витрат з огляду на наступне.

З матеріалів доданих позивачем до заяви про розподіл судових витрат вбачається, що під час касаційного розгляду цієї справи позивачу були фактично надані такі послуги:

- заява про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи;

- ознайомлення через систему Електронний суд з касаційною скаргою ОСОБА_1 та її правовий аналіз;

- складання в інтересах позивача та відправка засобами поштового зв`язку відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає необґрунтованим включення позивачем до витрат на професійну правничу допомогу, вартість яких підлягає відшкодуванню, послуги з:

- правового аналізу ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження, оскільки вказана ухвала є процесуальним документом, який не містить норм права, а тому не потребує правового аналізу;

- відправлення через систему Електронний суд заяви про дистанційне ознайомлення з матеріали справи, оскільки таке відправлення включається до послуг з подання такої заяви;

- правового аналізу актуальної судової практики з питання правового застосування статей 254 та пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України; оформлення для відправки та відправка відзиву на касаційну скаргу, а також складання та подання заяв, клопотань та отримання документів під час касаційного розгляду цієї справи, входять до послуг з підготовки та подання відзиву.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованим включення позивачем до витрат на професійну правничу допомогу, вартість яких підлягає відшкодуванню, послуг з підготовки пакету документів щодо надання доказів на підтвердження понесених судових витрат, зокрема звіту до договору про надання правової допомоги та рахунка-фактури; складання заяви про розподіл судових витрат, оскільки такі послуги не стосуються підготовки до розгляду та самого процесу розгляду справи в суді.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 виснувала про те, що заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

З огляду на зазначене, визначений заявником розмір оплати за представництво інтересів позивача в даній господарській справі його адвокатом в суді касаційної інстанції не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру; такі витрати не є співмірні із виконаною роботою в суді касаційної інстанції.

Суд звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17.

Водночас, при визначенні суми відшкодування Суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, про що йдеться у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зважаючи на це, вирішуючи питання про стягнення судових витрат за надання правової (правничої) допомоги, з урахуванням критеріїв їх співмірності зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), реальності, розумності розміру таких витрат, пропорційності, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 40 000,00 до 2 000,00 грн.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого до стягнення розміру витрат за послуги з надання правової (правничої) допомоги АО «Архонт», надані позивачу в суді касаційної інстанції, а саме на суму 2 000,00 грн.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 123 126 129 244 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 у справі № 910/9224/21 - без змін.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестгрантранс» (61010, Харківська обл., м. Харків, Ващенківський В`їзд, буд. 16, інше ЛІТ Б-2, кімната 9; ЄДРПОУ 43213493) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 (дві тисячі) грн, понесені у зв`язку з касаційним розглядом справи.

3. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Суддя А. А. Ємець

Суддя І. Б. Колос