Історія справи

Ухвала КГС ВП від 23.03.2020 року у справі №910/14341/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/14341/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Громака В. О.

за участю представників:

позивача: Шатуйри О. М. - керівник (брав участь в судовому засіданні лише при оголошені вступної та резолютивної частин постанови)

відповідача: Цицюри В. І., Панька В. М.

розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021

та рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2019

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУГАНСЬКА ФІРМА ПО АГРОХІМІЧНОМУ ОБСЛУГОВУВАННЮ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "АГРОХІМ"

до Міністерства оборони України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України

про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 24 133 681,71 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідача

1. У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУГАНСЬКА ФІРМА ПО АГРОХІМІЧНОМУ ОБСЛУГОВУВАННЮ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "АГРОХІМ" (далі - ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міністерство оборони України, відповідач, скаржник) про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 24 133 681,71 грн, з яких: 10 183 500,00 грн упущеної вигоди, 5 000,00 грн витрат на проведення економічної експертизи та складання експертного висновку,11 385
958,00 грн інфляційних втрат та 2 559 223,71 грн - 3 % річних за період з
30.10.2015 по 18.09.2018.

2. Позовні вимоги ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" мотивовані заподіянням його майну шкоди в результаті вибуху 29.10.2015 боєприпасів на складах ЗСУ, факт чого підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16, яке було виконано відповідачем лише 19.09.2018, з урахуванням чого позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних.

3. Окрім того, як зазначає позивач, у результаті пожежі та детонації боєприпасів була знищена його матеріальна та технічна база, в тому числі склади зберігання продукції, товарні запаси, під'їзний залізничний тупик, що унеможливило ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" прийом та зберігання продукції та згодом спричинило розірвання за його ініціативою укладених з контрагентами договорів постачання продукції внаслідок чого йому було завдано матеріальну шкоду у вигляді неодержання прибутку на загальну суму 10 183 500,00 грн, розмір якої підтверджується висновком експерта (незалежного аудитора) - Товариства з обмеженою відповідальністю "Даниленко і Партнери" (далі - ТзОВ "Даниленко і Партнери") від 04.10.2018 за результатом економічної експертизи розрахунку упущеної вигоди позивача внаслідок невиконання договірних умов придбання у постачальника та продажу покупцям аміачної селітри за складеними між контрагентами правочинами у 2015 році.

4. Відповідач щодо позову заперечує зазначаючи, зокрема, про безпідставність заявлення позивачем до стягнення упущеної вигоди, а також 3 % річних та інфляційних втрат за рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16, оскільки: між сторонами спору відсутні будь-які договірні відносини й грошові зобов'язання; позивачем не доведено існування жодного незаконного рішення, дії або бездіяльності відповідача; збитки підпадають під поняття комерційного ризику; розрахунок упущеної вигоди не відповідає законодавству, а висновок експерта (незалежного аудитора) ТзОВ "Даниленко і Партнери" щодо її розрахунку не є належним доказом реальності неодержаних доходів. До того ж саме з моменту набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16 законної сили у Міністерства оборони України з'явився обов'язок по відшкодуванню матеріальної шкоди, а не з
29.10.2015, коли сталася надзвичайна подія.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

5.14.06.2017 Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі № 910/23120/16 за позовом ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" до Міністерства оборони України та Антитерористичного центру при Службі безпеки України про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 29 541 956,20 грн, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 та постановою Верховного Суду від 22.03.2018, яким повністю задоволено позов ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" до Міністерства оборони України про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 29 541 956,20 грн та стягнуто з відповідача на користь позивача:

- 5 608,00 грн витрат на проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж і складання звіту;

- 13 426 911,00 грн матеріальної шкоди, що завдано відповідачу в результаті пошкодження (знищення) внаслідок надзвичайної події 29.10.2015 комплексу будівель та споруд;

- 49 896,00 грн витрат на проведення будівельно-технічного дослідження та складання експертного висновку;

- 1 894 872,23 грн матеріальної шкоди спричиненої позивачу, як власнику транспортних засобів, внаслідок надзвичайної події 29.10.2015;

- 11 753,28 грн витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та складання експертного висновку;

- 811 590,42 грн нестачі основних засобів позивача, що були знищені внаслідок надзвичайної події 29.10.2015;

- 13 296 418,87 грн розмір матеріальної шкоди, що спричинена позивачу, як власнику товарних запасів (продукції), що знаходились на складі за адресою: м.

Сватове, вул. Ново-Старобільська, буд. 28 А та були знищені внаслідок вибуху складу боєприпасів ЗСУ в м. Сватове в ніч з 29 на 30 жовтня 2015;

- 44 906,40 грн витрат на проведення товарознавчого дослідження та складання експертного висновку;

- 206 700,00 грн судового збору. В частині стягнення з Антитерористичного центру при Службі безпеки України матеріальної шкоди - в позові відмовлено повністю.

6. Рішенням суду Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16 встановлено такі обставини:

- факт настання події 29.10.2015 у місті Сватове Луганської області, а саме: виникнення та поширення пожежі на об'єднаних польових складах ракетно-артилерійського озброєння Збройних Сил України Міністерства оборони України, що призвело у подальшому до детонації боєприпасів, які зберігалися на території складу; повного знищення складу, ураження озброєння і військової техніки, загибелі та поранення людей, знищення майна та нанесення значних матеріальних збитків прилеглій інфраструктурі;

- подія відбулася внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків посадовими особами Міністерства оборони України, які приймали рішення про місцерозташування складів боєприпасів, в період створення та функціонування складу, відповідали за стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки;

- внаслідок зазначеної пожежі та детонації боєприпасів, що зберігалися на об'єднаних польових складах, ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ", яке здійснювало господарську діяльність на прилеглій території і потрапило у зону ураження, було заподіяно матеріальну шкоду у зв'язку зі знищенням та пошкодженням його нерухомого майна, транспортних засобів, товарно-матеріальних цінностей, а також через понесені ним витрати на проведення необхідних досліджень.

7. Зазначене рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16 виконано відповідачем 19.09.2018.

8. Посилаючись на виконання наведеного рішення суду першої інстанції відповідачем лише 19.09.2018 та неодержання ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" прибутку внаслідок знищення його майна за результатом пожежі та детонації боєприпасів, позивач заявив до стягнення з відповідача упущену вигоду, а також інфляційні втрати та 3 % річних за період з 30.10.2015 по 18.09.2018.

Короткий зміст рішень суду, ухвалених під час первинного розгляду справи

9. Рішенням від 21.08.2019 Господарський суд міста Києва задовольнив частково позов ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" про відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнув з Міністерства оборони України на користь ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" упущену вигоду в сумі 10 183 500,00 грн, 3 % річних в сумі 2 547
088,07 грн, інфляційні втрати в сумі 11 330 470,12 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 360 915,87 грн.

10. Місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність належними й допустимими доказами заявлених позивачем вимог щодо стягнення упущеної вигоди, а також наявність підстав для часткового задоволення позову, через помилки в розрахунках, в частині стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та відмову у задоволені позову в частині стягнення 5 000,00 грн витрат на проведення економічної експертизи, оскільки останні не є збитками в розумінні статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

11. Північний апеляційний господарський суд постановою від 10.02.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю. Стягнув з ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" на користь Міністерства оборони України 543 007,85 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

12. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована відсутністю факту протиправного винного діяння, яке спричинило заподіяння збитків позивачу, що виключає покладення на відповідача відповідальності з відшкодування збитків та помилковим застосуванням місцевим господарським судом до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК України, оскільки інфляційні втрати та 3 % річних не нараховуються на суму боргу, який виник з деліктних правовідносин. До того ж Міністерство оборони України не є належним відповідачем за відповідними вимогами позивача.

13. Постановою від 02.12.2020 Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 та справу № 910/14341/18 передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний господарський суд при вирішенні справи неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК України та не врахував висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц. Крім того не перевірив наданий позивачем суду розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, правильність періоду нарахованого та заявленого позивачем до стягнення розміру процентів річних та інфляційних втрат, а також суми упущеної вигоди відповідно до норм права, які регулюють спірні правовідносини.

14. Окрім того, суд касаційної інстанції зауважив, що апеляційний господарський суд, обмежившись посиланням на те, що Міністерство оборони України не є належним відповідачем у справі, не надав оцінку доводам позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заявлені до Міністерства оборони України, не врахувавши висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 22.03.2019 у справі № 910/23120/16, в якій суд касаційної інстанції, зокрема, дійшов висновку, що на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління покладається обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції за результатами нового розгляду справи

15.10.02.2021 Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 у справі № 910/14341/18 залишив без змін. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишив за Міністерством оборони України. Стягнув з Міністерства оборони України на користь ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" 724 010,45 грн судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від
10.02.2020 у справі № 910/14341/18.

16. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення заявлених позивачем до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з огляду на допущені помилки в розрахунках останніх.

17. Також суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 10 183 500,00 грн у зв'язку з неодержанням прибутку, взявши до уваги висновок експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М. С.

Бокаріуса від 15.04.2019 № 5151/5545/5549 складений за результатом проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 06.02.2019 у справі № 910/14341/18, згідно якого розмір заявленого позивачем до стягнення неодержаного доходу підтверджується на суму 10 183 500,00 грн. При цьому апеляційний господарський суд зауважив, що розмір неодержаного доходу позивача також підтверджується тим, що він здійснював звичайну господарську діяльність, яку після знищення майна був позбавлений можливості продовжувати та отримувати звичайний дохід, тоді як відповідач не спростував висновку судової експертизи та не довів суду обставин, які б підтверджували невідповідність цього висновку обставинам справи.

18. Щодо заявлених позивачем до стягнення 5 000,00 грн витрат на проведення економічної експертизи апеляційний господарський суд, як і суд першої інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки зазначена сума не є збитками в розумінні статті 225 ГК України.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

19.07.04.2021 Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від
10.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 у справі № 910/14341/18, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рух касаційної скарги

20. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 09.04.2021.

21. Ухвалою від 16.04.2021 Верховний Суд поновив скаржнику строк на касаційне оскарження та залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без руху, надавши скаржнику строк на усунення недоліків касаційної скарги.

22.14.05.2021 Верховний Суд постановив ухвалу, якою відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Міністерства оборони України; призначив розгляд касаційної скарги Міністерства оборони України у закритому судовому засіданні на 10.06.2021; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 28.05.2021; задовольнив клопотання Міністерства оборони України про зупинення виконання оскаржуваних рішень; зупинив виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 у справі № 910/14341/18 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

23.04.06.2021 на адресу Верховного Суду від позивача надійшов відзив від
28.05.2021 № 30/47/28 на касаційну скаргу відповідача.

24. У судове засідання 16.06.2021 з'явилися представники відповідача, які надали пояснення у справі. Представник позивача брав участь в судовому засіданні лише при оголошені вступної та резолютивної частин постанови.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

(Міністерство оборони України)

25. Міністерство оборони України в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зазначає, зокрема таке:

- суди залишили поза увагою, що позивач не пред'являв в досудовому порядку вимоги до відповідача про виконання зобов'язання з відшкодування завданих йому збитків внаслідок подій 29.10.2015;

- суди проігнорували, що зобов'язання відповідача з відшкодування шкоди виникли не внаслідок заявленої позивачем вимоги про її відшкодування, а внаслідок набрання чинності 12.10.2017 рішенням Господарського суду міста Києва від
14.06.2017 у справі № 910/23120/16, допущені помилки в якому унеможливлювали його виконання до їх усунення 01.08.2018;

- суди залишили поза увагою, що зобов'язання з відшкодування шкоди покладено не на відповідача, а на Державну казначейську службу України. Міністерство оборони України не є належним відповідачем у справі;

- суд першої інстанції в порушення статі 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання рішень" самостійно здійснив перерахунок заявленої до стягнення шкоди;

- суди належним чином не перевірили наявність умов та підстав для стягнення упущеної вигоди.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Доводи ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ"

26. У відзиві на касаційну скаргу ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" просить залишити касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначаючи, зокрема таке:

- суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки передбачене право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способом захисту майнового права та інтересу;

- відповідно до висновку експертів від 15.04.2019 № 5151/5545/5546 було повністю підтверджено розмір заявленого позивачем до стягнення неодержаного доходу (упущеної вигоди);

- матеріальна відповідальність за даними похідними деліктними зобов'язаннями лежить на відповідачу як особі, яка заподіяла такі збитки. У позивача був відсутній обов'язок досудового (претензійного) захисту прав та інтересів, а твердження відповідача щодо невірного обраного позивачем способу захисту не відповідає нормам матеріального права;

- помилковим є посилання скаржника на приписи статті 1187 ЦК України, оскільки в матеріалах справи відсутні висновки Торгово-промислової палати України про надання події, яка сталася статусу форс-мажорної обставини.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

27. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

30. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

31. Предметом судового розгляду в цій справі є вимоги ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 24 133 681,71 грн.

32. Аналіз змісту доводів касаційної скарги Міністерства оборони України свідчить, що останні зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення упущеної вигоди, 3 % річних та інфляційних втрат.

33. З огляду на зміст предмету судового розгляду, доводів скаржника та висновків судів попередніх інстанцій в ході касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень за встановлених судами обставин справи, необхідним є вирішення питання щодо наявності підстав для задоволення вимог заяви ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" в частині стягнення упущеної вигоди, 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням чого суд, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, зважає на таке.

Щодо стягнення упущеної вигоди

34. Позовні вимоги позивача в цій частині з-поміж іншого обґрунтовані тим, що в результаті пожежі та детонації боєприпасів було знищено його майно (матеріальна та технічна база підприємства), що унеможливило ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" прийом та зберігання продукції та згодом спричинило розірвання за його ініціативою укладених з контрагентами договорів постачання продукції внаслідок чого йому було завдано матеріальну шкоду у вигляді неодержання прибутку.

35. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

36. У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

37. Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

38. Частиною 2 статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

39. Визначення поняття збитків наводяться також у частині 2 статті 224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

40. Отже, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

41. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

42. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої статі 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання рішень" обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

43. Відповідно до частини 1 статті 142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

44. Отже, покладення на особу обов'язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди. У такому разі пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

45. Суд звертає увагу, що вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.

46. Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (аналогічний висновок сформовано у постанові Верховним Судом України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18)).

47. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

48. Разом з тим, положення частини 1 статті 225 ГК України регулюють склад збитків, що підлягають відшкодуванню особами, які допустили господарське правопорушення, порушили господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності. В силу статті 42 ГК України підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання самостійно на власний ризик і майнові втрати від такої діяльності, обумовлені договірними зобов'язаннями сторін, не можуть покладатися на державу за самим лише фактом їх понесення в будь-якому разі (аналогічний висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

49. Частиною 2 статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

50. Враховуючи припис частини 2 статті 623 ЦК України, на кредитора покладений обов'язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. Крім того у частині четвертій цієї статті законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів.

Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню (подібний висновок сформований у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18).

51. Тож саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості.

52. Натомість невиконання позивачем визначеного приписами статей 13, 74 ГПК України процесуального обов'язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди має результатом процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні таких позовних вимог з підстав їх недоведеності.

53. Верховний Суд акцентує на тому, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

54. У справі, що переглядається, позивач в обґрунтування права на відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди посилався на неодержання ним доходу, який, як ним зазначається, він повинен був отримати за результатом виконання договірних зобов'язань з контрагентами за договорами постачання продукції розірваними за його ініціативою з огляду на пошкодження належного йому майна внаслідок вибуху боєприпасів на складах відповідача, що унеможливило здійснення та ведення ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" подальшої господарської діяльності.

55. На підтвердження понесених збитків пов'язаних з упущеною вигодою у розмірі 10 183 500,00 грн позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів на постачання продукції, листів про дострокове припинення зазначених договорів, додаткових угод до цих договорів про їх дострокове розірвання, накладних, бухгалтерських довідок та висновок експерта (незалежного аудитора) ТзОВ "Даниленко і Партнери" щодо розрахунку упущеної вигоди.

56. Перевіряючи застосування судами попередніх інстанцій норм права під час розгляду вимог позивача в частині стягнення упущеної вигоди суд вкотре зауважує, що підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він реально і обґрунтовано розраховував, і який би точно отримав у разі відсутності таких дій.

57. Кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання доходу, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії.

58. Разом з тим у даному разі вимога позивача про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди обґрунтована припущеннями позивача про можливість отримання ним доходу за наслідком виконання своїх зобов'язань згідно договорів постачання продукції, які були розірвані за його ініціативою з підстав неможливості їх виконання з урахуванням знищенням його майна.

59. Тобто вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку в разі виконання ним договірних зобов'язань з контрагентами.

60. Утім такі розрахунки позивача є теоретичними, мають вірогідний характер, оскільки охоплюють можливі обставини майбутнього, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу за звичайних обставин та не підтверджені відповідними документами, що свідчили про конкретний розмір прибутку, який міг і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснив протиправні дії.

61. Позивачем не надано доказів того, що він реально міг отримати такий дохід за наслідком виконання договірних зобов'язань з його контрагентами, зокрема: чи виконувалися б відповідні договори зі сторони контрагентів, чи вплинуло відповідне знищення (пошкодження) майна на повне припинення ним здійснення господарської діяльності, чи унеможливило таке пошкодження взагалі невиконання ним договірних зобов'язань, чи вирішувалися та чи вживалися ним (до звернення з листами про дострокове припинення договорів) заходи направлені на виконання взятих на себе договірних зобов'язань, а також заходи на отримання доходів у заявленому розмірі тощо.

62. Зокрема, ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" не надано доказів вчинення ним дій на виконання договорів строк поставки продукції за якими визначався до дати надзвичайної події, в тому рахунку дій щодо його звернення до постачальника продукції із замовленням про поставку йому відповідного товару задля подальшого його перепродажу контрагентами за договорами постачання продукції, виставлення рахунків на поставку продукції, оплати такої продукції тощо. Так само ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" не надано доказів щодо вчинення ним будь-яких дій направлених на виконання договорів строк поставки продукції за якими специфікацією було узгоджено після дати надзвичайної події, в тому рахунку щодо зміни маршруту (шляхів) поставки, адреси отримання продукції тощо.

63. За цих умов долучений до матеріалів позову виконаний на замовлення позивача висновок експерта, як і висновок експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М. С. Бокаріуса від
15.04.2019 № 5151/5545/5549, складений за результатом проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 06.02.2019 у цій справі, свідчать лише про можливі показники доходу позивача за звичайних обставин, що за відсутності надання позивачем зазначених вище доказів не може бути доказом безумовної реальної можливості отримання ним доходу у заявленому розмірі.

64. Суд першої інстанції, як апеляційний господарський суд за результатом нового апеляційного розгляду справи, наведеного не врахував, та взявши до уваги висновок проведеної в межах справи судової експертизи щодо визначення суми упущеної вигоди, а також зваживши на те, що після знищення майна позивач був позбавлений можливості продовжувати господарську діяльність і отримувати дохід, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог в цій частині, тим самим вдавшись фактично до припущення про можливість отримання позивачем доходу у заявленому ним розмірі, тоді як зазначені норми права вимагають доведеності реальної можливості отримання таких коштів, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії.

65. Оскільки заявлені позивачем до стягнення збитки у вигляді упущеної вигоди ґрунтуються на можливих очікуваннях отримання певного доходу за звичайних обставин та не підтверджені відповідними доказами, які б свідчили, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною понесення позивачем таких збитків та підтверджували б реальність понесення ним збитків пов'язаних з упущеною вигодою у розмірі 10 183 500,00 грн, наведене вказує на наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу.

66. Ураховуючи викладене та виходячи із встановлених судами обставин справи, позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення, як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 10 183 500,00 грн, оскільки ним не надано належних доказів на підтвердження можливості реального отримання доходів у такій сумі за звичайних обставин, а також вжиття ним як кредитором заходів для їх одержання, що є необхідним при заявлені до стягнення упущеної вигоди.

67. За наведеного, суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості заявленої до стягнення позивачем суми збитків у вигляді упущеної вигоди.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат

68. Вимоги позивача в цій частині мотивовані несвоєчасним виконанням відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16 щодо стягнення з відповідача шкоди заподіяної в результаті вибуху боєприпасів на складах ЗСУ.

69. Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

70. Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

71. За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.

72. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (аналогічний висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 646/14523/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

73. Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.

74. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення суду від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16 про стягнення з відповідача матеріальної шкоди було виконано останнім лише 19.09.2018.

75. У рішенні Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16 визнано грошові зобов'язання відповідача, визначено їх розмір; ці зобов'язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини 2 статті 625 ЦК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

76. З огляду на вказане, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності у позивача права на стягнення з відповідача в судовому порядку інфляційних втрат та 3 % річних з огляду на виконання останнім рішення суду від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16 щодо стягнення матеріальної шкоди лише 19.09.2018.

77. Проте не в повній мірі відповідає обставинам справи висновок судів попередніх інстанцій щодо визначення початку періоду розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат починаючи з 30.10.2015 - дати надзвичайної події за результатом якої заподіяно шкоду позивачу.

78. Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

79. Порушенням зобов'язання, згідно з статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

80. По своїй суті зобов'язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.

81. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди.

82. Тільки після конкретизації змісту зобов'язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов'язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 03.04.2019 у справі № 757/3725/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 463/389/14-ц, від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).

83. У справі, що переглядається договір по відшкодування шкоди між сторонами не укладався.

84. Разом з тим, із встановлених обставин справи вбачається, що 14.06.2017 Господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі № 910/23120/16, яким повністю задоволено позов ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" до Міністерства оборони України про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 29 541 956,20 грн.

85. Отже підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди між сторонами є факт її завдання відповідачу, а рішенням суду від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16 конкретизовано її розмір та визначено спосіб відшкодування (грошові кошти).

86. Частинами 3 , 4 статті 232 ГПК України визначено, що розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду, а перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

87. Відповідно до частин 1 , 2 статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

88. Оскільки сторонами у цій справі не оспорюється рішення суду першої інстанції у частині вимог в задоволенні яких відмовлено, перегляд оскаржуваних судових рішень в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат здійснюється виходячи із суми збитків на яку здійснено відповідні нарахування в розмірі 29 429 792,52
грн.

89. Постановою від 12.10.2017 Київський апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16 залишив без змін.

90. Отже рішення суду від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16 є таким, що набрало законної сили - 12.10.2017, і з того часу зобов'язання відповідача сплати відповідачу шкоду стало конкретизоване і визначене, тому з указаного часу воно має бути виконане (аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).

91. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо здійснення розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат від простроченої суми, починаючи з 30.10.2015, тоді як правильним початком періоду такого розрахунку з урахуванням викладеного є 13.10.2017, а періодом нарахування, зважаючи на виконання рішення суду відповідачем 19.09.2018, - період з 13.10.2017 (дата наступна за днем після набрання рішенням про стягнення шкоди законної сили) по
18.09.2018 (дата, що передує дню виконання відповідачем рішення суду про стягнення шкоди), в якому 3 % річних складають 833 777,41 грн та інфляційні втрати - 2 651 920,02 грн.

92. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, однак помилково визначили період нарахування останніх та здійснили їх обрахунок виходячи із цього періоду.

93. Крім того, беручи до уваги задоволення вимог позивача в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 згідно якої кошти державного бюджету належать на праві власності державі з урахуванням чого боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).

94. Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

95. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, у даному випадку Міністерство оборони України.

96. Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ 03.08.2011 № 845 (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом першої інстанції від 21.08.2019, далі - Порядок) казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

97. Пунктом 36 Порядку (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом першої інстанції від 21.08.2019) передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

98. Отже територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).

99. Відповідно до частини 5 статті 238 ГПК України, чинної на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій, відсутні вимоги про зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, номера (види) рахунків, з яких має бути здійснено стягнення (списання) коштів, зокрема, за вимогами до держави Україна.

100. Аналогічної позиції щодо стягнення шкоди завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами з Державного бюджету України дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у постанові № 920/715/17.

101. Тому резолютивна частина рішень у зазначених спорах не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 02.03.2021 у справі № 911/2371/19).

102. Однак суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, не врахував, що у спірних правовідносинах відповідальною є держава та не вірно визначив порядок стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.

103. Доводи скаржника щодо відсутності підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат судом оцінюються критично, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами справи, якими підтверджується виконання відповідачем рішення суду від 14.06.2017 у справі № 910/23120/16, яке набрало законної сили 12.10.2017, несвоєчасно, лише 19.09.2018, а правила частини 2 статті 625 ЦК України щодо відповідальності за невиконання грошового зобов'язання поширюються на будь-яке грошове зобов'язання, в тому числі і зобов'язання, що виникли з делікту та рішення суду.

104. Крім того судом відхиляються аргументи скаржника про те, що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що боєприпаси, детонування яких призвело до знищення належного позивачу майна, були передані Міністерством оборони України, яке є центральним органом влади і військового управління та в підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, іншій особі (близький за змістом висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від
16.09.2020 у справі № 426/20347/18).

105. До того ж Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 у справі № 910/23120/16 відхилив аргументи Міністерства оборони України про те, що воно не може бути володільцем джерела підвищеної небезпеки, зазначивши про відсутність в матеріалах справи доказів приналежності складу боєприпасів іншим особам.

106. Також не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що позивач не пред'являв в досудовому порядку вимоги до відповідача про виконання зобов'язання з відшкодування завданих йому збитків, позаяк із урахуванням змісту спірних правовідносин досудове врегулювання спору в цьому випадку ГПК України та будь-яким іншим законом не визнано обов'язковим. За відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечать як міжнародним зобов'язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам.

107. Решта аргументів скаржника наведених в якості підстав скасування оскаржуваних рішень судом відхиляються як такі, що не впливають на наявність підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. До того ж такі доводи зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

108. Разом тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду акцентує увагу на імперативні приписи статті 300 ГПК України згідно з якими суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

109. Суд також звертається до висновку Великої Палати Верховного Суду сформованого у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) відповідно до якого встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Такий висновок також підтриманий Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.

110. Тож аналогічно як і попередні, доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження в ході перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.

Щодо суті касаційної скарги

111. Ураховуючи викладене суд касаційної інстанцій дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги Міністерства оборони України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

112. Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

113. Відповідно до частини 1 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 311 ГПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

114. З огляду на вищевикладене, постанова Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 у справі № 910/14341/18 в частині стягнення 10 183 500,00 грн упущеної вигоди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

115. Крім того, суд дійшов висновку про зміну мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень в частині розгляду позовних вимог про стягнення 2 547 088,07 грн - 3 % річних та 11 330 470,12 грн інфляційних втрат шляхом їх викладення в редакції цієї постанови.

116. Оскільки за наслідками касаційного перегляду судових актів попередніх інстанцій рішення у справі в частині стягнення з відповідача суми упущеної вигоди скасовано, а в решті - стягнуто на користь позивача 833 777,41 грн - 3 % річних та 2 651 920,02 грн інфляційних втрат, таке рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з покладенням витрат позивача зі сплати 52 296,71
грн судового збору за подання позову до суду, з Державного бюджету України (подібний підхід щодо змісту резолютивної частини рішення та розподілу судових витрат викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16).

117. Ураховуючи наведене, резолютивна частина рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2019, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 у справі № 910/14341/18 в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягає зміні з викладенням її в такій редакції: "Стягнути Державного бюджету України на користь ТзОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" 833 777,41 грн - 3 % річних, 2 651 920,02 грн інфляційних втрат та 52 296,71 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду. У решті заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відмовити".

Щодо судових витрат

118. Відповідно до статті 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

119. Оскільки за результатом розгляду касаційної скарги Верховним Судом прийнято нове судове рішення в частині стягнення упущеної вигоди та змінено резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2019, залишену без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 у справі № 910/14341/18 в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат витрати скаржника зі сплати 466 606,65 грн судового збору за подання апеляційної та 622 142,18 грн касаційної скарги підлягають покладенню на позивача.

Висновки щодо застосування норм права

120. Покладення на особу згідно зі статтею 22 ЦК України, статтею 224 ГК України обов'язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди. У такому разі пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

121. Вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення. Кредитор повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

122. Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.

123. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов'язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов'язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 у справі № 910/14341/18 в частині стягнення 10 183 500,00 грн упущеної вигоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3. Змінити мотивувальні частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 у справі № 910/14341/18 в частині розгляду позовних вимог про стягнення 2 547
088,07 грн - 3 % річних та 11 330 470,12 грн інфляційних втрат шляхом їх викладення в редакції цієї постанови.

4. Змінити резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від
21.08.2019, залишену без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 у справі № 910/14341/18 в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, виклавши її в такій редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУГАНСЬКА ФІРМА ПО АГРОХІМІЧНОМУ ОБСЛУГОВУВАННЮ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "АГРОХІМ" (вул. Печенізька, буд. 8, м. Київ, 04107, ідентифікаційний код - 21833721) 833 777,41 грн - 3 % річних, 2 651 920,02 грн інфляційних втрат, 52 296,71 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду. У решті заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відмовити".

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУГАНСЬКА ФІРМА ПО АГРОХІМІЧНОМУ ОБСЛУГОВУВАННЮ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "АГРОХІМ" (вул. Печенізька, буд. 8, м. Київ, 04107, ідентифікаційний код - 21833721) на користь Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код - 00034022) 466 606,65 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 622 142,18 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк