ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/1198/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Балацької О.А.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК",

представник позивача - Моргун А.О. адвокат (довіреність від 15.01.2018 № 112, свідоцтво від 06.10.2017 № 3469),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Онко Дженерікс",

представник відповідача - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.10.2017 (головуючий Стойка О.В, судді: Зубченко І.В. і Радіонова О.О.)

у справі № 905/1198/17

за позовом публічного акціонерного товариства "ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК" (далі - Позивач),

до товариства з обмеженою відповідальністю "Онко Дженерікс" (далі - Відповідач),

про стягнення 2 133 302,34 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 2 133 302,34 грн., з яких 1 125 891,70 грн. основний борг, 89 577,79 грн. 3% річних, 917 832,74 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання Відповідачем умов договору поставки від 02.07.2012 № 27-06 (далі - Договір поставки) в частині розрахунків за поставлений товар, що підтверджується накладною від 02.12.2013 № 115, довіреністю від 02.12.2013 № 310, листом від 02.12.2013 №182/1, претензією від 14.08.2015 № 3805/05 та актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2014 по 30.09.2014.

Рішенням господарського суду Донецької області від 08.08.2017 позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача основний борг у розмірі 1 125 891,70 грн., 3% річних у розмірі 89 577,79 грн., інфляційні втрати у розмірі 917 832,74 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що:

- на порушення умов Договору поставки та вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України) Відповідач поставлену продукцію не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась перед Позивачем заборгованість у розмірі 1 125 891,70 грн.;

- існування основного боргу свідчить про правомірність нарахування 3% річних у розмірі 89 577,79 грн., інфляційних втрат у розмірі 917 832,74 грн. відповідно до приписів статті 625 ЦК України;

- підписавши акт звірки взаєморозрахунків, Відповідач фактично визнав наявність у нього перед Позивачем боргу з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим перебіг позовної давності по заборгованості Відповідача перед Позивачем почався заново, а, отже, звернення позивача 26.05.2017 до суду з позовом про стягнення суми основного боргу за Договором поставки відбулося в межах позовної даності.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.10.2017 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- всі документи, стороною в яких є Відповідач, вважаються дійсними та укладеними належним чином і набувають юридичної сили, за умови підписання їх з боку Відповідача директором, тоді як акт звірки підписаний головним бухгалтером;

- апеляційним судом не встановлено наявності повноважень, визначених установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, у головного бухгалтера підприємства Відповідача на одноособове підписання від імені юридичної особи акта звірки взаєморозрахунків між юридичними особами - Позивачем та Відповідачем;

- у Позивача за умовами пункту 5.1 Договору поставки право вимоги з оплати спірного товару виникло з 17.12.2013, отже, до моменту його звернення до суду з відповідним позовом у травні 2017 року вже сплинула позовна давність за стягненням заборгованості за поставлений у 2012 році товар на суму 1 125 891,70 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.10.2017, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції на порушення приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дійшов висновків про те, що акт звірки взаєморозрахунків: підписаний не - уповноваженою особою; не містить посилання на договір або інші документи, на підставі яких виникла заборгованість; досліджує період виникнення заборгованості липень-вересень 2014 року, тоді як спірні правовідносини виникли у грудні 2013 року.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 02.07.2012 Позивачем та Відповідачем був укладений Договір поставки, за умовами якого Позивач зобов'язався поставити товар в асортименті, кількості, за цінами та у строки, які зазначені у рахунках-фактурах та видаткових накладних Позивача на кожну партію товару.

Відповідно до пункту 2.3 Договору поставки ціна товару, що поставляється за договором, визначається у рахунках-фактурах та видаткових накладних Позивача на кожну партію товару. Загальною сумою договору є сукупність вартості Товару, поставленого протягом дії договору, яка орієнтовно складає 900 000 (дев'ятсот тисяч) грн.

Пунктом 5.1 Договору поставки передбачено, що оплата товару за договором здійснюється у стовідсотковому розмірі протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару Відповідачу.

Згідно з пунктом 5.3 Договору поставки в разі необхідності проведення взаємної перевірки розрахунків за поставлений товар сторони зобов'язуються надати одна іншій акт перевірки розрахунків у 10-денний термін з моменту отримання листа про проведення перевірки розрахунків.

Пунктом 11.1 Договору поставки передбачено, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 або до його припинення у встановленому порядку.

На виконання умов Договору поставки Позивачем було поставлено товар на загальну суму 1 125 891,70 грн. за накладною від 02.12.2013 № 115.

Вказана накладна підписана представником Позивача та уповноваженим представником Відповідача за довіреністю від 02.12.2013 № 310, копія якої наявна в матеріалах справи, без жодних зауважень, містить всі необхідні відомості про продукцію, а також містить відомості про фактичне отримання товару. Тобто за своїми ознаками така накладна є підтвердженням передачі Позивачем та приймання Відповідачем товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт порушення Відповідачем господарського зобов'язання у вигляді неоплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи, а також, що право Позивача на отримання оплати за поставлений Відповідачу товар є порушеним починаючи з 17.12.2013.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач, заперечуючи проти цих вимог, просив застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною п'ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому до дій, що свідчать про визнання особою свого боргу, належить, зокрема, підписання в межах позовної давності уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.09.2014, тобто в межах позовної давності, сторонами складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2014 по 30.09.2014, згідно з яким сторони підтвердили наявність у Відповідача перед Позивачем заборгованості на загальну суму 1 125 891,70 грн. Бухгалтер, який підписав акт звірки, за посадою є уповноваженою на це особою, оскільки відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" веде весь бухгалтерський облік на підприємстві та організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Також відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, мав такі повноваження в межах здійснення бухгалтерського обліку та посадових обов'язків. Крім того, підпис бухгалтера був скріплений печаткою Відповідача.

Таким чином, підписавши акт звірки взаєморозрахунків, Відповідач фактично визнав наявність у нього перед Позивачем боргу з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим перебіг позовної давності за заборгованістю Відповідача перед Позивачем почався заново, а, отже, звернення Позивача 26.05.2017 до суду з позовом про стягнення суми основного боргу за Договором поставки відбулось у межах позовної даності. Крім того, акт звірки за період з 01.07.2014 по 30.09.2014 є належним доказом підтвердження заборгованості суб'єкта господарювання.

У зв'язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, які заявлені в межах позовної давності, а тому задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 1 125 891,70 грн.

Враховуючи існування основного боргу, суд першої інстанції також дійшов висновку про правомірність нарахування Позивачем 3% річних у розмірі 89 577,79 грн., інфляційних втрат у розмірі 917 832,74 грн. відповідно до приписів статті 625 ЦК України.

З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що акт звірки взаєморозрахунків підписаний неуповноваженою особою - головним бухгалтером без зазначення ПІБ, докази повноважень якого в матеріалах справи відсутні.

Також акт звірки не містить посилання ані на найменування договору, за яким проводилось звіряння, ані на конкретні документи (рахунки, видаткові накладні), на підставі яких у Відповідача виникла заборгованість.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представники сторін не змогли назвати прізвище особи, яка підписала акт з боку Відповідача, обумовлюючи це відсутністю у сторін інших доказів; представник Відповідача, зокрема, стверджував про залишення бухгалтерських документів за цей період на непідконтрольній території в м. Донецьку, проте наполягав на відсутності в будь-якому разі у бухгалтера повноважень на визнання або невизнання боргу Відповідача у взаємовідносинах з іншими особами.

Крім того, акт звірки досліджує період виникнення заборгованості за липень-вересень 2014 року, тоді як спірні правовідносини виникли в грудні 2013 року.

У матеріалах справи відсутні докази щодо способу та дати направлення цього акта Відповідачу та отримання його останнім, а є лише приписка в самому акті іншим шрифтом про прохання підтвердити заборгованість.

В обґрунтування своїх заперечень Відповідачем наданий Статут, за змістом пункту 13 статті 12 якого право підпису від імені Відповідача має директор або особи, належним чином уповноважені на це. Всі документи, стороною яких є Відповідач, вважаються дійсними та укладеними належним чином і набувають юридичної сили, якщо з боку Відповідача їх підписав директор.

За таких підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Позивачем не доведено наявності повноважень, визначених установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, у головного бухгалтера підприємства Відповідача на одноособове підписання від імені юридичної особи акта звірки взаєморозрахунків між Позивачем та Відповідачем, а тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про переривання позовної давності, керуючись лише наданим Позивачем актом звірки взаєморозрахунків з контрагентом за період з 01.07.2014 по 30.09.2014, оскільки помилково співвідніс можливість підписання актів звіряння головним бухгалтером як бухгалтерського документа, з правочином щодо визнання заборгованості з боку уповноважених осіб Відповідача, вчинення якого мало б наслідок у вигляді переривання позовної давності. Таким чином, позовна давність щодо стягнення заборгованості за поставлений у 2012 році товар на суму 1 125 891,70 грн. вже сплинула.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що доказів вчинення конкретних дій Відповідача, що свідчать про визнання ним боргу до моменту спливу позовної давності, Позивачем не надано, причини поважності пропуску Позивачем позовної давності протягом розгляду справи апеляційним судом не встановлено.

Оскільки позовна давність за вимогами про стягнення суми основного боргу сплинула, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги про стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають з тих же підстав.

Однак Касаційний господарський суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не може погодитись, оскільки відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер веде весь бухгалтерський облік на підприємстві та організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства, головний бухгалтер має такі повноваження в межах здійснення бухгалтерського обліку та посадових обов'язків. Крім того, підпис бухгалтера був скріплений печаткою Відповідача. Наведене апеляційним судом у повторному розгляді справи не спростовано.

У той же час з матеріалів справи не вбачається, що печатка підприємства Відповідача була втрачена, викрадена чи загублена, оскільки відсутні докази звернення Відповідача до правоохоронних органів з відповідними заявами.

Що ж до висновків суду апеляційної інстанції про те, що акт звірки досліджує період виникнення заборгованості за липень-вересень 2014 року, тоді як спірні правовідносини виникли в грудні 2013 року, то апеляційним судом залишено поза увагою, що в акті звірки зазначено сальдо на 01.07.2014 та сальдо на 30.09.2014, тобто визначена заборгованість станом на вказані дати, а не те, що вказана заборгованість утворилась у період липня-вересня 2014 року.

При цьому акт звірки взаєморозрахунків є фіксуючим документом, який не є первинним і не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій - поставки, надання послуг тощо. Він є лише відображенням стану заборгованості та в окремих випадках - руху коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер.

У зв'язку з цим Касаційний господарський суд не може погодитись і з висновком суду апеляційної інстанції про те, що акт звірки не містить посилання ані на найменування договору, за яким проводилось звіряння, ані на конкретні документи (рахунки, видаткові накладні), на підставі яких у Відповідача виникла заборгованість.

Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції на порушення приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дійшов висновків про те, що акт звірки взаєморозрахунків: підписаний не уповноваженою особою; не містить посилання на договір, або інші документи на підставі яких виникла заборгованість; досліджує період виникнення заборгованості липень-вересень 2014 року, тоді як спірні правовідносини виникли у грудні 2013 року, - приймаються Касаційним господарським судом з огляду на наведені у даній постанові обставини, які були встановлені судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Часиною першою статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв'язку з тим, що суд задовольняє касаційну скаргу та скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, суд покладає на Відповідача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 310, 312, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК" задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.10.2017 у справі № 905/1198/17 скасувати.

3. Рішення господарського суду Донецької області від 08.08.2017 у справі № 905/1198/17 залишити в силі.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Онко Дженерікс" на користь публічного акціонерного товариства "ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК" 38 399,44 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Донецької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко