Історія справи

Постанова КГС ВП від 18.05.2023 року у справі №923/823/21
Постанова КГС ВП від 18.05.2023 року у справі №923/823/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 923/823/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

скаржник - не з`явився,

боржник - не з`явився,

арбітражний керуючий - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 (колегія суддів у складі: Богатир К.В. - головуючий, Таран С.В., Філінюк І.Г.)

та ухвалу Господарського суду Херсонської області від 23.11.2021 (суддя Нікітенко С.В.)

у справі №923/823/21

за заявою Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі

до Комунального підприємства "Міський водоканал"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад вимог заяви кредитора

1. 29.07.2021 від Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - Кредитор) до Господарського суду Херсонської області надійшла заява про визнання грошових вимог у загальному розмірі 16457249,57 грн.

2. В обґрунтування поданої заяви Кредитор вказує, що у платника податків Комунального підприємства "Міський водоканал" (далі - КП "Міський водоканал") обліковується податковий борг на загальну суму 16457249,57 грн, який складається з основного податкового боргу по несплаченому податку на додану вартість за період з липня 2019 року по травень 2021 року у сумі 12357047,10 грн; заборгованості (залишку заборгованості) з єдиного внеску, нарахованого роботодавцям на суми заробітної плати, винагороди за договорами ЦПХ, допомоги по тимчасовій непрацездатності за І квартал 2021 року у сумі 773166,28 грн; штрафних санкцій у сумі 1956775,62 грн; пені у сумі 1370260,57 грн.

3. На підтвердження своїх доводів Кредитором додано до заяви про визнання кредиторських вимог копії таких документів: витяги з податкової декларації з податку на додану вартість за період з липня 2019 року по грудень 2020 року, податкові повідомлення-рішення, акти перевірки, витяг податкового розрахунку сум доходу, витяги інтегрованих карток платника податків по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), витяг інтегрованих карток платника податків по з єдиному внеску, нарахованого роботодавцям на суми заробітної плати, винагороди за договорами ЦПХ, допомоги по тимчасовій непрацездатності.

4. Розпорядником майна Карабань К.Б. та КП "Міський водоканал" грошові вимоги Кредитора визнано частково, в загальному розмірі 13130213,38 грн, які складаються з вимоги щодо основного податкового боргу по несплаченому податку на додану вартість за період з липня 2019 року по травень 2021 року у розмірі 12357047,10 грн та вимоги щодо сплати заборгованості (залишку заборгованості) з єдиного внеску, нарахованого роботодавцям на суми заробітної плати, винагороди за договорами ЦПХ, допомоги по тимчасовій непрацездатності за І квартал 2021 року у розмірі 773166,28 грн. Також, визнані грошові вимоги у розмірі 4540,00 грн судових витрат, сплачених кредитором за звернення до суду з заявою про визнання грошових вимог.

5. Грошові вимоги Кредитора в розмірі 3327036,19 грн, які складаються з заборгованості по сплаті штрафних санкцій у сумі 1956775,62 грн та пені у сумі 1370260,57 грн, розпорядником майна та КП "Міський водоканал" не визнані. За твердженням божника, зазначені вимоги є спірними, а також частково розглядаються у порядку адміністративного судочинства у справах №540/1575/20, №540/1317/21 та №540/2304/21.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

6. З метою забезпечення доступності мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлюються тарифи на деякі види житлово-комунальних послуг, зокрема, на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. Разом з тим, встановлені тарифи, як правило, не покривають фактичних витрат надавачів житлово-комунальних послуг.

7. У зв`язку з цим та з метою забезпечення відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами надавачів послуг, безперебійного надання житлово-комунальних послуг належної якості Держава запровадила механізм субвенцій, які перераховуються з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг, проте на сьогоднішній день за цим механізмом не відшкодовані кошти КП "Міський водоканал" в сумі 8231112,57 грн тільки по двом рішенням, а загалом більше 12 мільйонів гривень. Розмір незареєстрованих податкових накладних з ПДВ станом на 26.05.2020 складає понад 15 мільйонів гривень.

8. Відповідно до рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 у справі №540/1537/19 слідує, що субвенцію за договорами №17 від 24.11.2017 та №28 від 19.12.2017 в сумарному розмірі 4262744,77 грн КП "Міський водоканал" не отримало.

9. Ці кошти повинні були бути спрямовані на зарахування боргу підприємства з податку на додану вартість, тобто Міністерство фінансів України не виконало свої зобов`язання, чим порушило норми законодавства, якими це врегульовано.

10. Наведені обставини (щодо невиконаних зобов`язань Міністерства фінансів України) встановлені під час розгляду адміністративної справи №540/1537/19. На день постановлення ухвали суду першої інстанції рішення суду не виконано, кошти не зараховано.

11. Також з рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09.01.2019 у справі №540/2444/18 слідує, що КП "Міський водоканал" зверталось до Державної фіскальної служби України та до Державної казначейської служби України із проханням виконати вимоги чинного законодавства та здійснити зарахування відповідних коштів на поповнення електронного рахунку позивача в рахунок погашення заборгованості з податку на додану вартість.

12. Проте, Державна фіскальна служба України не зарахувала на відповідний електронний рахунок в рахунок погашення податку на додану вартість КП "Міський водоканал" суму в розмірі 3968367,80 грн, які було сплачено за договором №2 від 14.07.2015, згідно з платіжним дорученням №31 від 31.07.2015 суму у розмірі 1429356,01 грн (залишок суми у розмірі 415183,50 грн), за договором №7 від 14.08.2015, згідно з платіжним дорученням №33 від 31.08.2015 суму у розмірі 332640,77 грн; за договором №26 від 04.12.2015, згідно з платіжним дорученням №42 від 14.12.2015 суму у розмірі 1031811,96 грн; за договором №36 від 23.12.2015, згідно з платіжним дорученням №53 від 25.12.2015 суму у розмірі 26120,04 грн; за договором №2 від 20.07.2017, згідно з платіжним дорученням №74 від 05.09.2017 суму у розмірі 2162611,72 грн, внаслідок чого КП "Міський водоканал" звернулось до суду з позовом до ДФС України з цього питання.

13. Ці обставини встановлені під час розгляду адміністративної справи №540/2444/18.

14. Суди встановили, що рішення судів, якими встановлена і доведена вина державних органів, залишаються невиконаними, зокрема рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09.01.2019 у справі №540/2444/18 (набрало законної сили 13.06.2019) про зарахування коштів Державною податковою (фіскальною) службою України щодо поповнення електронного рахунку в ЄРПН у сумі 3968367,80 грн, а також рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 у справі №540/1537/19 (набрало законної сили 17.03.2020), ухвалене на користь КП "Міський водоканал" про прийняття рішення та зарахування коштів в подальшому Міністерством фінансів України в розмірі 426244,77 грн.

15. Тобто, за наведеним механізмом щодо перерахування субвенцій державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг не відшкодовані кошти КП "Міський водоканал" в сумі 8231112,57 грн по двом рішенням у адміністративних справах №540/1537/19 та №540/2444/18.

16. Отже, саме внаслідок бездіяльності Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Міністерства фінансів України, КП "Міський водоканал" в межах спірних правовідносин недоотримало гарантовані державою кошти з різниці в тарифах, які КП "Міський водоканал" не були спрямовані на погашення заборгованості з податку на додану вартість.

17. Станом на 01.01.2016 заборгованість державного бюджету з відшкодування різниці в тарифах перед КП "Міський водоканал" складає 12203076,94 грн.

18. Відповідно до п. 3.2.4.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудитслужби служби на 1 півріччя 2020 року, Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності КП "Міський водоканал" з метою перевірки дотримання законодавства за результатами якої було складено акт від 04.09.2020 №15-21-05-24/03.

19. Під час проведення ревізії були вивчені питання щодо стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності, стану розрахунково-платіжної дисципліни та інші питання, за якими Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області виклало свої висновки.

20. Зокрема, серед іншого, встановлено, що несвоєчасна сплата податку на додану вартість КП "Міський водоканал" виникла не з вини КП "Міський водоканал", а через непроведення в повному обсязі відшкодування втрат доходів підприємства від різниці між затвердженим розміром тарифів та економічно обґрунтованими втратами за надання послуг з водопостачання та водовідведення, які повинні відшкодовуватись КП "Міський водоканал" з відповідного місцевого бюджету. Встановлено, що за період з 15.04.2017 по 01.06.2020 обсяг заборгованості складав понад 18 мільйонів гривень, а на 01.06.2020 - понад 16 мільйонів гривень. Встановлено також і те, що підприємству не відшкодовані кошти і державної субвенції з різниці в тарифах в розмірі понад 12 мільйонів гривень. Ці кошти повинні були бути спрямовані на погашення заборгованості підприємства з податку на додану вартість.

21. 29.08.2021 набрав чинності Закон України від 14.07.2021 №1639-ІX "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", яким внесено зміни до Закону України від 03.11.2016 №1730-VІІІ "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості там постачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення", затверджено Типове положення про територіальні комісії та Методику визначення заборгованості з різниці в тарифах.

22. 29.09.2021 відбулось засідання Херсонської обласної територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах підприємств по області.

23. Протоколом засідання обласної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах №2 гід 29.69.2021 затверджено реєстр №2 від 29.09.2021 по водопровідно-каналізаційним підприємствам області, згідно з яким КП "Міський водоканал" підтверджено та узгоджено заборгованість з різниці в тарифах за 2015-2021 роки у розмірі 29770649,90 грн.

Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

24. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 23.11.2021, крім іншого, визнано кредиторські вимоги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі до КП "Міський водоканал" в розмірі 13130213,38 грн; кредиторські вимоги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі до Комунального підприємства "Міський водоканал" у розмірі 3327036,19 грн - відхилено.

25. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 ухвалу Господарського суду Херсонської області від 23.11.2021 залишено без змін.

26. Судові рішення в частині відхилення кредиторських вимог обґрунтовані тим, що внаслідок бездіяльності Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Міністерства фінансів України, КП "Міський водоканал" в межах спірних правовідносин недоотримало гарантовані державою кошти з різниці в тарифах, які через це, а не з вини КП "Міський водоканал", не були спрямовані на погашення заборгованості з податку на додану вартість, що і призвело до нарахування штрафних санкцій та пені.

27. Господарські суди також зазначили, що нарахування штрафних санкцій та пені на КП "Міський водоканал" з боку держави, яка в особі держаних органів сама і порушила власні зобов`язання, в тому числі і невиконанням судових рішень, які у сукупності (зобов`язання держави) і стали підставою для нарахування боржнику заявлених штрафних санкцій та пені, є надзвичайним обтяженням для платника податків, порушує справедливий баланс інтересів, який повинен був підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

28. Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 та п. 2 ухвали Господарського суду Херсонської області від 23.11.2021 (яким кредиторські вимоги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі до КП "Міський водоканал" у розмірі 3327036,19 грн відхилено), ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Кредитора про приєднання до кредиторських вимог у справі №923/823/21 про банкрутство КП "Міський водоканал" та визнати кредиторські вимоги в сумі 16457249,57 грн та включити їх і судові витрати в сумі 4540,00 грн до реєстру вимог кредиторів.

29. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 1, п. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

30. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновок Верховного Суду щодо застосування положення п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України (далі - ПК України), викладений у постановах від 24.11.2020 у справі №520/13377/19, від 24.12.2020 у справі №813/3019/17, від 13.04.2021 у справі №825/770/18.

31. Також скаржник просить відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові 01.07.2020 у справі №804/4602/16 щодо застосування п. 129.6 ст. 129 ПК України, зокрема про те, що у разі несвоєчасного перерахування або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання.

32. Крім того, скаржник зауважує, що з огляду на судові рішення у справах судів адміністративної юрисдикції №540/1575/20, №540/1317/21 та №540/2304/21 податковий борг КП "Міський водоканал" зі сплати штрафних санкцій та пені є узгодженим та обґрунтованим.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

33. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

34. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відхилення розгляду грошових вимог Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі у сумі 3327036,19 грн, оскільки саме в цій частині грошові вимоги переглядалися в суді апеляційної інстанції, тоді як в суді касаційної інстанції учасники справи мають право подати касаційну скаргу на рішення (ухвалу) суду першої інстанції лише після апеляційного перегляду справи (п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України, ст. 9 КУзПБ).

35. З урахуванням встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги.

36. Згідно з пунктами 36.1 та 36.5 ст. 36 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

37. Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

38. Пунктом 14.1.175 ст. 14 ПК України передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

39. За загальним правилом відповідальність за неналежне виконання податкового обов`язку несе платник.

40. Це визначено ст. 109 ПК України, відповідно до якої податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

41. Відповідно до підпункту в) п. 87.1 ст. 87 ПК України сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків реалізовується також за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України.

42. Відповідно до змісту судових рішень, які оскаржуються, господарські суди попередніх інстанції, серед іншого, встановили, що несвоєчасна сплата податку на додану вартість КП "Міський водоканал" виникла не з вини КП "Міський водоканал", а через не проведення в повному обсязі відшкодування втрат доходів підприємства від різниці між затвердженим розміром тарифів та економічно обґрунтованими втратами за надання послуг з водопостачання та водовідведення, які повинні відшкодовуватись КП "Міський водоканал" з відповідного місцевого бюджету. Так, за період з 15.04.2017 по 01.06 2020 обсяг заборгованості складав понад 18 мільйонів гривень, а на 01.06.2020 - понад 16 мільйонів гривень. Встановлено також і те, що підприємству не відшкодовані кошти і державної субвенції з різниці в тарифах в розмірі понад 12 мільйонів гривень. Ці кошти повинні були бути спрямовані на погашення заборгованості підприємства з податку на додану вартість. Ці обставини, зокрема підтверджуються судовим рішенням у справі №540/2444/18 про зарахування коштів Державною податковою (фіскальною) службою України щодо поповнення електронного рахунку в ЄРПН у сумі 3968367,80 грн, а також рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 у справі №540/1537/19, яке ухвалене на користь КП "Міський водоканал" про прийняття рішення та зарахування коштів в подальшому Міністерством фінансів України в розмірі 426244,77 грн.

43. У цьому зв`язку господарські суди попередніх інстанцій з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 01.07.2020 у справі №804/4602/16, зазначили, що у разі несвоєчасного перерахування або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання.

44. Враховувавши наведений висновок, господарські суди дійшли висновку, що внаслідок бездіяльності державних органів, КП "Міський водоканал" в межах спірних правовідносин недоотримало гарантовані державою кошти з різниці в тарифах, які через це, а не з вини КП "Міський водоканал", не були спрямовані на погашення заборгованості з податку на додану вартість, що і призвело до нарахування штрафних санкцій та пені.

45. Отже, господарські суди відхилили грошові вимоги Кредитора щодо штрафу та пені, оскільки несвоєчасне перерахування або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини Міністерства фінансів України є підставою для звільнення такого платника від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені.

46. Щодо необхідності для відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.07.2020 у справі №804/4602/16 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Верховний Суд виходить з такого.

47. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

48. За змістом вказаної норми, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення (постанова Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №904/3807/19).

49. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13).

50. Основним завданням Верховного Суду відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Тому для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

51. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

52. Водночас скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.07.2020 у справі №804/4602/16, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту), оскільки в касаційній скарзі скаржник лише зазначив про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах без змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

53. Також скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновок Верховного Суду щодо застосування положення п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, викладений у постановах від 24.11.2020 у справі №520/13377/19, від 24.12.2020 у справі №813/3019/17, від 13.04.2021 у справі №825/770/18.

54. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

55. Щодо наведених скаржником постанов Верховний Суд зазначає таке.

56. У постанові від 24.11.2020 у справі №520/13377/19 предметом розгляду було питання наявності/відсутності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення, яким до товариства застосовано штраф за затримку сплати узгоджених сум податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємства, з мотивів безпідставності його прийняття. Верховний Суд зробив висновок, що п. 87.9 ст. 87 ПК України зобов`язує контролюючі органи зараховувати кошти, що сплачує платник податків в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення. При цьому, момент виникнення податкового боргу визначається наступним днем, після спливу строків для сплати платником податків узгодженого грошового/податкового зобов`язання, що випливає з визначення податкового боргу, наданого підпунктом 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України. Також Верховний Суд зауважив на тому, що погашення податкового боргу відповідно до рішення суду про розстрочення/відстрочення виконання постанови про стягнення боргу має здійснюватися з дотриманням податкового законодавства, зокрема, й з дотриманням порядку погашення боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

57. У постанові від 24.12.2020 у справі №813/3019/17 предметом розгляду було питання наявності/відсутності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення, яким до платника за порушення граничного строку сплати сум грошового зобов`язання з податку на додану вартість застосовано штрафні (фінансові) санкції. Верховний Суд зробив висновок, що передбачена п. 126.1 ст. 126 ПК України штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов`язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни. ПК України не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов`язання в залежності від того, як платник податку її сплатив - добровільно чи на підставі рішення суду, в тому числі і у випадку розстрочення (відстрочення) його виконання. Процесуальне рішення суду, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу шляхом розстрочення (відстрочення) його сплати, не змінює обсягу податкового обов`язку платника податків - боржника, оскільки такий обов`язок, а також відповідальність за його невиконання визначається виключно нормами податкового законодавства. Дотримання при цьому строків сплати податкового боргу, встановлених у судовому рішенні, не спростовує того, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді несплати узгоджених грошових зобов`язань у строки, встановлені ПК України, за яке передбачена відповідальність.

58. У постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №825/770/18 предметом розгляду позовних вимог також було питання наявності/відсутності підстав для визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, яким до платника за порушення граничного строку сплати сум грошового зобов`язання з податку на додану вартість застосовано штрафні (фінансові) санкції. Залишаючи без змін судів про відмову у задоволені позову, Верховний Суд зауважив, що передбачена п. 126.1 ст. 126 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами, при самостійному визначенні напрямку платежу чи при зарахуванні сплачених платником коштів згідно з черговістю виникнення податкового боргу).

59. Отже, на відміну від справи, яка переглядається, у справах, на які посилається скаржник, не досліджувалося питання щодо звільнення від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені платника податку у зв`язку з несвоєчасним перерахуванням або перерахуванням не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини Міністерства фінансів України, тобто з боку держави, яка в особі держаних органів сама і порушила власні зобов`язання, в тому числі і не виконала судові рішення, які у сукупності (зобов`язання держави) і стали підставою для нарахування боржнику заявлених штрафних санкцій та пені.

60. Проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду від 24.11.2020 у справі №520/13377/19, від 24.12.2020 у справі №813/3019/17, від 13.04.2021 у справі №825/770/18 за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, з огляду на відмінність предмету, підстав позовів та фактично-доказової бази справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

61. Посилання скаржника на судові рішення у справах судів адміністративної юрисдикції №540/1575/20, №540/1317/21 та №540/2304/21 визнаються безпідставними з огляду на те, що під час вирішення цієї справи господарські суди виходили з обставин справи, встановлених у справі №540/2444/18 та у справі №540/1537/19, тоді як в силу вимог ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

62. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відхилення грошових вимог Кредитора у сумі 3327036,19 грн, оскільки, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

63. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про відхилення грошових вимог на суму 3327036,19 грн штрафних санкцій та пені у справі обґрунтованим. Суди правильно застосували норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

64. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

65. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та ухвали господарської суду першої інстанції в оскаржуваній частині (в частині відмови у визнанні грошових вимог Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на суму 3327036,19 грн), - без змін.

Судові витрати

66. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 та ухвалу Господарського суду Херсонської області від 23.11.2021 в частині відмови у визнанні грошових вимог Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на суму 3327036,19 грн у справі №923/823/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді О. Банасько

В. Пєсков