ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/1169/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представників учасників справи:

позивача - Абосімов С.С.,

відповідача - Ратич Х.О., Мотрич А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017

(головуючий - Чорна Л.В., судді - Разіна Т.І., Яковлєв М.Л.)

у справі № 910/1169/17 Господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"

до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

про стягнення 1 301 945,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Зміна складу колегії суддів Верховного Суду

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2018 для розгляду справи №910/1169/17 визначено колегію суддів у складі: Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.

Ухвалою Верховного Суду від 15.02.2018 (колегія суддів у складі: Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.) відкрито касаційне провадження у справі №910/1169/17 за касаційною скаргою Відділу урядового Фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в місті Запоріжжя на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.10.2017.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду за №619 від 19.03.2018 у зв'язку з відпусткою судді Мамалуя О.О., відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 908/3209/15.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/1169/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Ткач І.В. - головуючий, судді Баранець О.М., Стратієнко Л.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2018.

У справі оголошувалась перерва до 18.04.2018.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення з Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 1 301 945,73 грн збитків.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не забезпечив доставку цінних відправлень банку, а саме золотовалютних цінностей, переданих для доставки в іншу філію позивача у м. Запоріжжя на виконання укладеної між позивачем та відповідачем Генеральної угоди №38-13/К від 09.12.2013, що призвело до завдання відповідачем збитків в розмірі 2 608 266,71 грн. Відповідач виплатив позивачу суму завданих збитків частково в розмірі 1 306 320,98 грн, в зв'язку з чим сума збитків в розмірі 1 301 945,73 грн залишилася несплаченою відповідачем, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у цій справі.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 відмовлено Публічному акціонерному товариству "Діамантбанк" у задоволенні позову.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" 1 301 945,73 грн збитків, 19 529,19 грн судового збору та 21 842,11 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

2.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, зокрема, таке.

09 грудня 2013 року між Головним управлінням Державної фельд'єгерської служби України (виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк" (замовник) укладено Генеральну угоду №38-13/К, за умовами якої виконавець за замовленнями замовника зобов'язується організовувати і забезпечувати доставку цінних відправлень замовника (далі - відправлення) на умовах, вказаних нижче. Конфіденційність і збереження доставки відправлень гарантується виконавцем.

Згідно з п. 5.1 Генеральної угоди виконавець зобов'язався прийняти відправлення замовника відповідно до п. 2.2 та статті 3 цієї угоди та доставити відправлення замовника до пункту призначення в строк, передбачений п.2.3 угоди. Під час доставки відправлень замовника виконавець зобов'язаний забезпечити їх збереження та конфіденційність.

Замовник, в свою чергу, зобов'язаний оформити відправлення відповідно до п.3.1-3.5 Генеральної угоди (п. 5.2.1 Генеральної угоди).

Згідно з п. 3.3 Генеральної угоди на відправлення, які передаються виконавцю, замовник виписує три примірники реєстру встановленої форми. Перший та другий примірники реєстру подаються разом з відправленням виконавцю, а третій, з підписом і печаткою виконавця, залишається у замовника. При оформленні реєстру замовник повинен обов'язково вказувати в реєстрі номер цього Договору.

У пункті 2.4 Генеральної угоди сторони узгодили, що термін доставки відправлень по території України від замовника до одержувача встановлюється в 2 доби, не враховуючи день приймання відправлення виконавцем, а також вихідні та святкові дні.

Судами досліджено, що відповідно до реєстру №1 на кореспонденцію від 15.11.2016 позивачем через ГУ УФЗ Держспезв'язку України було направлено цінності до Дирекції ПАТ "Діамантбанк" в місто Запоріжжя оголошеною вартістю 2 608 266,71 грн.

16 листопада 2016 року було здійснено озброєний напад невідомих осіб на групу співробітників відповідача, які виконували доставку цінних відправлень за Генеральною угодою. В результаті озброєного нападу невідомі особи викрали цінності позивача, які направлялися з м. Києва до м. Запоріжжя відповідно до Реєстру №1 від 15.11.2016.

Листом №16983/19-01 від 28.12.2016 банк звернувся до відповідача щодо відшкодування завданих збитків у зв'язку з невиконанням умов Генеральної угоди.

29 грудня 2016 року комісією Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України складено акт про те, що ГУ УФЗ Держспецзв'язку було передано, а Банком отримано частину матеріальних цінностей, які направлялися з м.Києва до м.Запоріжжя в рамках реалізації Генеральної угоди, відповідно до реєстру № 1 від 15.11.2016 та частково відшкодовано завдані матеріальні збитки в сумі 1 306 320,98 грн.

Відтак, предметом спору у цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 1 301 945,73 грн, завданих внаслідок втрати відповідачем переданих йому позивачем цінностей.

2.4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов таких висновків.

2.4.1. Фельд'єгерський зв'язок входить до системи поштового зв'язку України і підпадає під правове регулювання норм Закону України "Про поштовий зв'язок", а діяльність у сфері фельд'єгерського зв'язку провадиться відповідно до законодавства України.

2.4.2. Згідно з п. 3.5 Генеральної угоди не підлягають доставці (пересилці) відправлення на адресу іноземних юридичних і фізичних осіб, а також предмети і речовини, заборонені для пересилки відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 30 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у внутрішніх поштових відправленнях пересилаються предмети, не заборонені для пересилання.

Згідно з п. 32 Правил надання послуг поштового зв'язку у внутрішніх поштових відправленнях забороняється пересилати, зокрема, національну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), іноземну валюту.

2.4.3. Статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 визначено, що під терміном "іноземна валюта" розуміється як власне іноземна валюта, так банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах. Банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів, які відносяться до валютних цінностей. Отже, за висновком суду першої інстанції, фельд'єгерським зв'язком як зв'язком спеціального призначення, що входить до системи поштового зв'язку України, забороняється пересилати банківські метали.

2.4.4. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що порядок вивезення (інкасації) валютних цінностей із філій банків передбачено Інструкцією з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні (далі - Інструкція), затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 № 45 (в редакції, що діяла на час передачі позивачем відправлень службовій особі фельд'єгерського зв'язку).

Вказаною Інструкцією передбачений спеціальний порядок вивезення валютних цінностей, який визначає відповідні заходи щодо збереження вмісту мішків із готівкою та іншими цінностями та передбачає складання відповідних документів на різних етапах здійснення переміщення цінностей.

Таким чином, порядок перевезень валютних цінностей, до яких відносяться банківські метали, в тому числі золото, визначається Інструкцією, та має здійснюватися власними силами банку або підрозділами інкасації інших банківських установ.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не дотримано норм Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 №45, та порушено норми Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Відтак, позивачем не доведено наявності причинного зв'язку між завданням йому збитків та протиправності поведінки відповідача, не доведено наявність вини відповідача у завданих збитках, з врахуванням того, що завдання збитків виникло саме з вини позивача, яким порушено норми чинного законодавства щодо встановленого порядку перевезення банківських металів.

2.5. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд зазначив таке.

2.5.1. Фельд'єгерський зв'язок входить до системи поштового зв'язку України.

Відповідно до п. 60 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, внутрішні поштові відправлення з позначкою "Звіт" (листи та бандеролі з оголошеною цінністю, посилки), а також поштові відправлення з вкладенням дорогоцінних металів, ювелірних виробів і нумізматичних монет та їх колекцій подаються для пересилання лише з описом вкладення.

2.5.2. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними" дорогоцінні метали - золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).

Таким чином, за висновком апеляційного господарського суду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо заборони перевезень відповідачем банківських металів. За таких обставин суд зазначив, що вимоги позивача є документально обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

3.1. Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2017, а також стягнути з позивача 24 435,03 грн судового збору, сплачених за подання касаційної скарги.

3.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник зазначає, зокрема, таке.

3.2.1. На переконання Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Генеральна угода №38-13/К від 09.12.2013 є договором про надання послуг поштового зв'язку. Тобто на правовідносини, що виникають за таким договором, розповсюджуються вимоги та заборони, визначені, зокрема, у п.30 Постанови Кабінету Міністрів України №270, якою затверджено Правила надання послуг поштового зв'язку.

Відтак, посилаючись на ст. 45 Закону України "Про Національний банк України" та Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач може пересилати банківські метали через відповідача.

3.2.2. Відповідач наполягає, що під час отримання відправлення не знає та не може знати того, що позивач пересилає, оскільки воно відповідним чином без його участі запаковується. Тобто, на думку скаржника, саме позивач порушив умови договору в першу чергу.

3.2.3. Згідно з доводами відповідача він не є особою, що заподіяла збитки, оскільки відповідно до кримінальних проваджень, які розслідуються органами досудового розслідування, збройний напад на працівників відповідача, в результаті якого було викрадено цінні відправлення позивача, було здійснено невідомими особами. Відтак, посилаючись на ст.62 Конституції України, відповідач вважає, що до постановлення судом вироку у вказаних кримінальних провадженнях він не повинен відповідати за збитки, завдані позивачу.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" просить касаційну скаргу Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 - без змін.

3.3.1. В обґрунтування зазначеного позивач вказує, що відповідач несе відповідальність за збереження відправлень позивача. Отже, не доставивши відправлення до пункту призначення, відповідач порушив пункти 1.1, 2.4, 5.1.2, 5.1.3, 7.2.3 Генеральної угоди.

3.3.2. Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" зазначає, що основними нормативно-правовими актами, які регулюють правовідносини у сфері надання послуг фельд'єгерського зв'язку, є Закон України "Про поштовий зв'язок" та Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270.

Натомість, позивач заперечує можливість застосування до спірних правовідносин ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93, оскільки Правила надання послуг поштового зв'язку не містять заборони на пересилання золотих зливків.

3.3.3. Крім того, позивач посилається на п. 34 Правил надання послуг поштового зв'язку, згідно з яким у разі виявлення у внутрішніх поштових відправленнях предметів і речовин, які заборонені для пересилання, оператор поштового зв'язку повертає їх відправнику або вживає заходів до їх вилучення в установленому порядку.

Таким чином, на переконання позивача, оскільки відповідач не вчинив дій, визначених у зазначеному вище п. 34 Правил, він є таким, що прийняв на себе відповідальність за доставку відправлення до місця призначення відповідно до умов Генеральної угоди, тобто відповідальність за прийняті від замовника відправлення у межах оголошеної цінності.

3.4. У відповіді на відзив відповідач наполягає на помилковості доводів позивача, а також зазначає, що 01.02.2018 співробітники Служби Безпеки України затримали у місті Дніпрі підозрюваного у збройному нападі та замаху на вбивство військовослужбовців Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Держспецзв'язку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

4.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

4.1.1. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.1.2. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність надання оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, та встановлення фактичних обставин, відмінних від тих, що були встановлені судами попередніх інстанцій.

4.2. Щодо суті касаційної скарги

4.2.1. Спір у справі стосується відшкодування збитків, що виникли внаслідок втрати відповідачем цінних відправлень, які передані позивачем відповідачеві згідно з Генеральною угодою №38-13/К від 09.12.2013, укладеною між сторонами.

4.2.2. Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписами ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

4.2.3. Відповідно до ч. 2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст.224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд, перш за все, повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст.623 Цивільного кодексу України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

У справі, що розглядається, спір стосується саме відшкодування збитків, що виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором. Відтак, помилковим є застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ст.1166 Цивільного кодексу України.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов'язання.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини 1,2 ст.614 Цивільного кодексу України).

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування збитків необхідно виходити з того, що збитки підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка їх завдала, та завданими збитками.

Визначаючи розмір заподіяних збитків внаслідок порушення господарських договорів, до уваги беруться вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Відповідач, в свою чергу, повинен довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

4.2.4. Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази повинні бути належними та допустимими.

4.2.5. Як зазначено вище (п.5.2.2 постанови) договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Суди попередніх інстанцій, визначивши правову природу Генеральної угоди №38-13/К від 09.12.2013 як договору про надання послуг поштового зв'язку, не з'ясували, які норми цивільного законодавства регулюють правовідносини сторін за цим договором і на підставі яких документів відповідач уклав таку угоду з позивачем та здійснював доставку цінних відправлень згідно з нею.

Суди правильно зазначили, що поштовий зв'язок спеціального призначення є складовою частиною поштового зв'язку України та призначений для надання послуг поштового зв'язку окремим категоріям користувачів (ст.1 Закону України "Про поштовий зв'язок").

Відповідно до частини 2 ст.2 Закону України "Про поштовий зв'язок" діяльність у сфері надання послуг поштового зв'язку спеціального призначення (фельд'єгерського і спеціального зв'язку) провадиться відповідно до законодавства України.

Поза увагою судів залишились положення Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України", постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації" від 26.10.2011 №1105, Наказ Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України "Про затвердження Порядку визначення вартості та надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України" від 29.09.2016 №600 та власне дослідження приписів інших підзаконних нормативних актів, якими регулюється діяльність Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та його структурних підрозділів, зокрема, правила надання платних послуг юридичним особам з доставки цінних відправлень, та власне з'ясування питання, що таке цінне відправлення, доставку якого здійснює відповідач за договором, та чи належать золоті зливки до таких цінних відправлень. Оскільки з аналізу наведеного у статті 1 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" визначення поняття "урядовий фельд'єгерський зв'язок" слідує, що послуги, які надаються підрозділами фельд'єгерської служби, стосуються саме приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) кореспонденції спеціальним суб'єктам.

Таким чином, встановлення та з'ясування правого регулювання діяльності відповідача, є важливим для з'ясування усіх фактичних обставин цієї справи. Дослідження та правовий аналіз таких документів дозволить судам встановити наявність правових підстав у відповідача надавати відповідні послуги з доставки цінних відправлень, визначення їх вартості, порядку надання таких послуг, а саме, місце отримання відправлень, порядок перевірки та з'ясування його вмісту, особливості доставки (перевезення) тощо.

4.2.6. Не менш важливим є і з'ясування питання правомірності дій банку з "передачі для доставки в інше відділення банку" золотих зливків за допомогою служби спеціального зв'язку.

Судами не досліджувалось положення Постанови Національного Банку України від 20.10.2004 №495 "Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України", у якій врегульовано порядок відображення в бухгалтерському обліку банками України типових операцій з готівкою в національній та іноземній валютах під час здійснення касових операцій з приймання та видачі готівки клієнтам, у тому числі із застосуванням платіжних карток, операцій з інкасації готівки, підкріплення банків готівкою національної валюти, під час передавання готівки між банками, вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет) та надсилання їх на дослідження, здійснення валютно-обмінних операцій банку, операцій з пам'ятними монетами та банківськими металами в касах банків (п.1.2 Інструкції).

Не досліджено судами і положення Постанови Національного Банку України від 01.06.2011 № 174 "Про затвердження Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні", зокрема, розділ ІІ, який визначає загальний порядок забезпечення банків готівкою, та пункт 3 цього розділу, яким встановлено порядок передавання готівки банками своїм філіям (відділенням), а також іншим банкам.

4.2.7. Суд першої інстанції встановив, що у п. 3.5 Договору сторони погодили, що не підлягають доставці (пересилці) предмети і речовини, заборонені для пересилки відповідно до законодавства України (п.2.4.2 цієї постанови).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України).

З'ясування обставин, про які йшла мова вище у п. 5.2.6 та п. 5.2.7 цієї постанови, є необхідним для встановлення факту ступеня вини кожної із сторін спору у порушенні умов договору та, як результат, встановлення прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими позивачу збитками. Проте, розглянувши справу, суди належним чином не дослідили існування факту, який би свідчив, що понесені майнові втрати позивачем зумовлені виключно протиправними діями відповідача і всупереч вжитих ним заходів (що також судами не досліджувалось) були невідворотним результатом порушення саме відповідачем свого зобов'язання за договором.

4.2.8. У випадку належного встановлення факту існування прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими позивачу збитками, з'ясування порядку відображення в бухгалтерському обліку банками України операцій з банківськими металами, про що йшла мова у п.5.2.6 цієї постанови, буде необхідним для оцінки поданих банком документів в підтвердження розміру завданого йому збитку.

4.2.9. Верховний Суд зазначає, що рішення суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом у сукупності та відображено у судовому рішенні.

Проте зі змісту судових рішень, ухвалених у цій справі, вбачається, що суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами) не встановили у судовому процесі всіх обставин справи з урахуванням предмету спору. Судами надано неповну юридичну оцінку обставинам справи та не з'ясовано усіх істотних для справи обставин.

4.2.10. Всупереч зазначеному вище, суд першої інстанції обмежився лише посиланнями на Закон України "Про поштовий зв'язок", Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку" від 05.03.2009 №270, Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 та Інструкцію з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затверджену постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 №45, не обґрунтовуючи, яким чином положення зазначених нормативно-правових актів спростовують покладену на відповідача умовами цивільно-правового договору відповідальність з відшкодування збитків, завданих невиконанням обов'язку з доставки цінного відправлення, оскільки правовідносини, що склались між сторонами, є цивільно-правовими. Тобто висновок суду про відмову у задоволенні позову є передчасним.

4.2.11. Апеляційний господарський суд, задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Діамантбанк" у повному обсязі, не з'ясував повно і об'єктивно всіх обставин спору щодо наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача, тобто підстав цивільно-правової відповідальності останнього. Зокрема, суд не з'ясував та не встановив, чи мали місце протиправна поведінка відповідача та причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, завданими позивачу. З огляду на зазначене, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову також є передчасним.

5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.2. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи у суді касаційної інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

5.3. Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

6. Судові витрати

6.1. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 у справі №910/1169/17 скасувати.

3. Справу № 910/1169/17 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.Ткач

Судді О.Баранець

Л. Стратієнко