Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.08.2018 року у справі №906/40/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/40/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Студенець В.І., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Дятла В.І.,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1- не з'явився,

-- 2- не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2,

на рішення Господарського суду Житомирської області

(суддя - Давидюк В.К.)

від 04.05.2018,

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду

(головуючий - Олексюк Г.Є., судді - Петухов М.Г., Маціщук А.В.)

від 19.07.2018,

за позовом ОСОБА_2,

до приватного підприємства "Полісся Авто - Тест",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1) ОСОБА_4,

2) ОСОБА_5,

про визнання недійсними рішення загальних зборів, оформлених протоколом № 3 від 24.05.2013,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення (а.с. 32, т. 1) про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників приватного підприємства "Полісся Авто-Тест" від 24.05.2013, яке оформлене протоколом загальних зборів № 3 від 24.05.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.05.2013 загальними зборами було прийнято рішення про виключення його зі складу учасників та засновників ПП "Полісся Авто-Тест". Таке виключення позивача відбулося з порушенням вимог Закону України "Про господарські товариства" та статуту підприємства, а тому просить рішення загальних зборів учасників ПП "Полісся Авто-Тест", які були прийнятті 24.05.2013, визнати недійсними.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.05.2018, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2018, у задоволенні позову відмовлено.

03.08.2018 позивач ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.05.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2018, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставами для скасування прийнятих у справі судових рішень зазначає те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права - ч. 1 ст. 261 ЦК України, ст. ст. 257, 258, 259 ЦК України, порушено норми процесуального права. Вказує на те, що судами не встановлено коли саме ОСОБА_2 дізнався про прийняття оспорюваного рішення та жодним чином не спростовано доводи про те, що йому стало відомо про оспорюване рішення загальних зборів лише 11.10.2017 та що він в установлений законом строк звернувся до суду з цим позовом - 22.01.2018. Посилається на те, що судами не було взято до уваги те, що ОСОБА_2 неодноразово звертався до учасника підприємства ОСОБА_4 і головного бухгалтера ОСОБА_6, але вказані особи не повідомляли про виключення його зі складу засновників підприємства та наявності оспорюваного рішення, а, навпаки, стверджували про той факт, що підприємство працює в штатному режимі і очікує на прибуток від своєї діяльності. Сумнівів щодо своєї участі у підприємстві у ОСОБА_2 не було, оскільки на підприємстві з 2005 року по 2018 року жодного разу не сплачували відсотки або дивіденди учасникам підприємства, що стало певною системою. Отже, на думку позивача, невиплата йому кожного року відсотків або дивідендів не могли стати підставою для його обізнаності про виключення зі складу засновників. Посилається на те, що судом апеляційної інстанції було взято до уваги докази, що не надавалися відповідачем місцевому суду - декларації звітності ОСОБА_2 за 2016 рік, 2017 рік.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування прийнятих у справі рішень з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 з 02.04.2005 був засновником ПП "Полісся Авто-Тест", якому станом на 24.05.2013 належало 225,00 грн, що відповідає 22,5% статутного капіталу цього товариства. Також засновником цього товариства був ОСОБА_4, частка якого становить 77,5 % - 775,00 грн.

24.05.2013 відбулися загальні збори учасників товариства, рішення яких оформлене протоколом № 3 (а.с.10-11,т. 1).

Зборами учасників товариства прийнято рішення виключити ОСОБА_2 (позивача) зі складу учасників товариства та сплатити йому вартість внесеної ним частки статутного капіталу, пропорційно його частці; збільшити статутний капітал товариства в частці ОСОБА_4 на 77 500,00 грн; внести відповідні зміни до статуту та здійснити їх реєстрацію.

Рішення на загальних зборах 24.05.2013 прийнято більшістю голосів, за відсутності ОСОБА_2

Відповідно до цього рішення, підставою для виключення ОСОБА_2 стало невиконання останнім рішення загальних зборів власників ПП "Полісся Авто-Тест" від 30.03.2012 про збільшення статутного капіталу підприємства в частині невнесення своєї частини внеску у розмірі 22 550,00 грн.

12.06.2013 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради внесено запис №13051050016001692 про внесення змін щодо складу або інформації про засновників, а саме про виключення ОСОБА_2 із засновників ПП "Полісся Авто-Тест ".

Згідно з ст.ст. 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Статтею 113 ГК України визначено, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, Статут підприємства - це установчий документ, на основі якого діє таке підприємство, який визначає порядок створення, діяльності та припинення діяльності останнього.

Пунктом 6.1. Статуту ПП "Полісся Авто-Тест" (в редакції від 30.06.2009 (а.с 89-95,т. 1)) визначено, що вищим органом управління підприємством є загальні збори власників. Вони скликаються не менше, як один раз на рік і складаються з власників чи їх повноважних представників, які можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Власники підприємства управляють підприємством безпосередньо або через уповноважений ними орган, який здійснює керівництво поточною оперативною діяльністю підприємства. Загальні збори власників вважаються повноважними, якщо на них присутні власники (представники власників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. Власники підприємства мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді (капіталі).

Судами встановлено, що порядок скликання загальних зборів цього підприємства статутом невизначено, а тому господарські суди дійшли правомірного висновку, що на ці правовідноси (зокрема, щодо порядку скликання їх) поширюється дія Закону України "Про господарські товариства".

Положеннями ч. 5 ст. 61 вказаного закону визначено, що про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

З аналізу ст. 61 Закону України "Про господарські товариства" можна дійти висновку, що одним із гарантованих прав учасника товариства є його участь в управлінні товариством через діяльність у вищому органі товариства - загальних зборах.

Неповідомлення учасника товариства про проведення загальних зборів в установленому законом порядку є порушенням його прав, що може бути підставою для визнання рішень загальних зборів господарського товариства недійсними.

Неповідомлення учасника товариства про скликання й проведення загальних зборів, на яких його виключили з учасників товариства, є безумовним порушенням прав, передбачених ст. 10 Закону України "Про господарські товариства".

Дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України (в редакції з 15.12.2017), встановивши те, що позивач не був належним чином повідомленим про час та місце проведення загальних зборів 24.05.2013, у зв'язку з цим він не зміг взяти участь у цих загальних зборах, що є порушенням його права, а також те, що зміни до установчих документів були внесені лише 12.06.2013, суди дійшли до правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ПП "Полісся Авто-Тест" від 24.05.2013, яке оформлене протоколом загальних зборів № 3 від 24.05.2013.

Як вбачається із матеріалів справи, 02.04.2018, 05.04.2018 відповідач ПП "Полісся Авто-Тест" звернулося до суду з заявою про застосування позовної давності (а.с. 127, 144 -145, т. 1).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

"Позовна давність" - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення Європейський суд з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Господарські суди, встановивши, що позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено що в нього були реальні перешкоди в отриманні необхідної інформації (щодо прийняття оспорюваного рішення 24.05.2013 і виключення його з ПП "Полісся Авто-Тест") як у відповідача, так і з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у період 2013 - 2016 років та, що позивачу ще у 2016 році було відомо про те, що йому не належить частка у ПП "Полісся Авто-Тест", суди дійшли до правильного висновку, що позивач звернувся до суду з цим позовом з пропуском позовної давності.

Оскільки позивач ОСОБА_2 у встановлені законом строки для захисту свого права не звернувся із зазначеним позовом, то господарські суди правомірно відмовили у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Щодо доводів позивача у касаційній скарзі про те, що судом апеляційної інстанції було взято до уваги докази, що не надавалися відповідачем місцевому суду - декларації звітності ОСОБА_2 за 2016 рік, 2017 рік, то необхідно зазначити, що судом апеляційної інстанції зазначено, що вказаними деклараціями звітності не встановлюються нові обставини, а лише підтверджується те, що ОСОБА_2 було відомо ще у 2016 році, що йому не належить частка в ПП "Полісся Авто-Тест", що спростовує його доводи про те, що він дізнався про порушення його прав відповідачем 11.10.2017.

Крім того, надання оцінки вказаним декларації звітності ОСОБА_2 за 2016 рік, 2017 рік, які не є новими доказами, не призвело до ухвалення незаконної постанови апеляційного суду і доводи касаційної скарги цього не спростовують.

Недоречними є доводи позивача і про неправильне застосованння судами ч. 1 ст. 261 ЦК України, ст. ст. 257, 258, 259 ЦК України та порушення норми процесуального права, оскільки, судами обох інстанцій було прийнято рішення відповідно до норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, при дотриманні норм процесуального права. Незгода позивача із рішеннями господарських судів не свідчить про неправильне застосування цими судами вказаних норм матеріального права.

За ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника у касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги ст. 300 ГПК України.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 04.05.2018 та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень немає, то судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 04 травня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 липня 2018 року у справі за № 906/40/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді В. Студенець

І. Ткач