ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/6046/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області

представник позивача - Кіорчев Д. Є.

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тітал"

представник відповідача - Омельчук О. В., Карпович А. Р., Яценко О. В.

прокурор - Савицька О. В.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тітал" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 (Суддя Мудрий С. М.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 (Головуючий суддя - Буравльов С. І., судді Андрієнко В. В., Власов Ю. Л.) у справі за позовом 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тітал" за участю Прокуратури Київської області про стягнення 17097161,40 грн.,

Короткий зміст позовних вимог

2. 01.04.2016 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (далі - Позивач) звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тітал" (далі - Відповідач) з позовом про стягнення 17097161,40 грн.

Позовна заява мотивована тим, що на виконання умов Договору № 54 від 02.12.2015 (далі - Договір), за яким Відповідач був зобов'язаний передати у власність Позивача автомобіль спеціального призначення, Позивач сплатив 10.12.2015 вартість автомобіля. Однак, враховуючи, що його поставка у встановлений Договором строку а саме до 31.12.2015, не відбулась, 12.01.2016 Позивач звернувся до Відповідача з претензією про сплату штрафних санкцій. Станом на 21.03.2016 відповіді на вказану претензію Позивач не отримав, у зв'язку з чим надіслав Відповідачу вимогу про повернення коштів попередньої оплати, відповіді на яку також не одержав.

2. 25.03.2017 Позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з Відповідача 5794492,50 грн., з яких 409023,00 грн. - 0,1% пеня за порушення строків виконання зобов'язання у період з 01.01.2016 по 30.01.2016; 954387,00 грн. - 7 % штрафу за порушення строків виконання зобов'язання у період з 31.01.2016 по 20.11.2016; 4431082,50 грн. - 0,1 % пеня за користування коштами у період з 01.01.2016 по 20.11.2016.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. 14.11.2017 Господарський суд міста Києва вирішив позов задовольнити частково, стягнути з Відповідача на користь Позивача пеню в розмірі 409023,00 грн., штраф в розмірі 954387,00 грн., пеню за користування коштами в розмірі 2495040,30 грн., в іншій частині позову відмовити. Вказане рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018.

Прийняті у справі судові рішення мотивовані тим, що, з урахуванням тієї обставини, що Відповідачем не було поставлено товар в установлені Договором строки, позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача пені у розмірі 409023,00 грн. та штрафу у розмірі 954387,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Перерахувавши заявлену до стягнення суму пені, нараховану на підставі пункту 9.4 Договору, суди дійшли висновку про те, що ця сума нарахована за період, що перевищує, встановлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), тому частково задовольнили позовні вимоги в цій частині на суму 2495040,30 грн. Також суди дійшли висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, тому у задоволення клопотанні Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 95 % відмовили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 14.03.18 Відповідач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 в частині стягнення пені та штрафу в частині стягнення пені за користування коштами у розмірі 2495040,30 грн., постановити нове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовити.

5. 14.04.2018 Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення залишити без змін.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Вимогу в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Позивач Відповідачу не направляв, а сам факт подання позовної заяви про повернення попередньої оплати не є вимогою про повернення коштів, що підтверджується і роз'ясненнями, викладеними у пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013. Враховуючи положення статті 546 ЦК України, застосування пені як виду забезпечення зобов'язання, яке не виникло, є безпідставним, оскільки сам факт користування грошовими коштами за умови відсутності вимоги Позивача про їх повернення та відсутності можливості самостійного повернення, не створює правопорушення, оскільки Відповідач був позбавлений можливості припинення порушення шляхом повернення грошових коштів.

7. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи вимогу про стягнення пені з підстав, передбачених пунктом 9.4 Договору, неправильно застосували норму статті 546 ЦК України, чим порушили статтю 61 Конституції України.

8. До спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення частини 3 статті 693 ЦК України, оскільки безпідставним є ототожнення процентів та пені, які мають різну правову природу.

9. Судове рішення не містить мотивів відхилення доказів та доводів Відповідача щодо наявності істотних обставин, які можуть бути враховані судом при прийнятті рішення про зменшення розміру неустойки, виходячи з положень частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. Внаслідок порушення частини 3 статті 3 ГПК України судом апеляційної інстанції не було оцінено наявні у справі докази з точки зору їх достатності для підтвердження підстав, які передбачені нормами матеріального права для зменшення розміру неустойки. Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою всі доводи Відповідача щодо наявності обставин, передбачених частиною 3 статті 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, які не містять вимоги про доведення винятковості випадку, а норма пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на час перегляду рішення суду в апеляційному порядку втратила чинність, тому посилання суду апеляційної інстанції на те, що Відповідачем не доведено винятковість випадку щодо підставності зменшення розміру штрафних санкцій, необґрунтовані.

10. Судами першої та апеляційної інстанцій з порушенням вимог частини 5 статті 236, підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України в оскаржуваних рішеннях не було надано оцінки всім аргументам Відповідача та не наведено мотивів відхилення кожного аргументу Відповідача.

Доводи Позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу

11. Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, за якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

12. Можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається з Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України).

Позиція Верховного Суду

13. Посилання Скаржника на те, що Позивач в порядку частини 2 статті 530 ЦК України (пункт 6) не направляв вимогу про повернення попередньої оплати, а сам факт подання позовної заяви про повернення попередньої оплати не є вимогою про повернення коштів, що не свідчить про правопорушення, оскільки Відповідач був позбавлений можливості припинення порушення шляхом повернення грошових коштів, безпідставні з огляду на те, що відсутність вимоги Позивача про повернення суми попередньої оплати не свідчить про правомірність користування коштами попередньої оплати за відсутності виконаного належним чином зобов'язання з поставки товару у строки, встановлені Договором.

Щодо стягнення штрафних санкцій

14. Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Наведена норма лише встановлює види забезпечення виконання зобов'язання, а також можливість встановити інші види забезпечення виконання зобов'язання договором або законом, що узгоджується з положенням статті 627 ЦК України, за якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому відповідно до частин 1, 4 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судами згідно з умовами пункту 9.2 Договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує на користь замовника пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару. Поряд з цим за умовами пункту 9.4 Договору за користування коштами у разі несвоєчасної поставки товару, постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1 % від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли товар мав бути переданий замовнику, до дня фактичної передачі товару або повернення суми попередньої оплати. Отже сторони погодили у Договорі сплату постачальником на користь замовника пені у розмірі 0,1 % вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання із сплатою штрафу у розмірі 7 % від вартості поставленого товару за допущене прострочення понад 30 днів, а також сплату пені у розмірі 0,1 % за користування коштами попередньої оплати, за кожний день, коли товар мав бути поставлений. З огляду на наведене Суд не погоджується з доводами Скаржника (пункт 7) про неправильне застосування судами статті 546 ЦК України, у зв'язку із стягненням пені, передбаченої пунктом 9.4 Договору, що, на думку Скаржника, є порушенням статті 61 Конституції України, оскільки передбачені пунктами 9.2 та 9.4 Договору штрафні санкції встановлені за порушення, які не є тотожними.

Суд також звертається до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011, згідно з якою одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Враховуючи наведене погодження сторонами в Договорі відповідальності у вигляді сплати пені за користування коштами попередньої оплати та пені за прострочення виконання зобов'язання з поставки товарів, а також штрафу за допущення прострочення понад 30 днів, відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, а також приписам статей 546 ЦК України, статті 231 ГК України, тому одночасне стягнення вказаних штрафних санкцій не суперечить статті 61 Конституції України.

15. Доводи Скаржника (пункт 9) щодо залишення поза увагою доводів Відповідача про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, не надання оцінки усім доказам останнього на підтвердження існування цих обставин, а також щодо ненаведення судами мотивів відхилення доводів Відповідача в частині клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій Суд відхиляє, з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За приписами пункту 3 статті 83 ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Суд звертається до своєї правової позиції "Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій" (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) та наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Встановлено, що Відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі наведених норм, а суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Відповідача про зменшення розміру цих штрафних санкцій. При цьому суд апеляційної інстанції повно перевірив та надав оцінку усім доводам Відповідача щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідком чого дійшов обґрунтованого висновку про те, що останнім не надано сертифікату Торгово-промислової палати України, що засвідчує настання у цьому випадку стверджуваних Відповідачем форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а інші доводи висновків про відсутність підстав для задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій не спростовують та відхилені як необґрунтовані.

16. Суд не приймає до уваги посилання Скаржника (пункт 8) на те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення частини 3 статті 693 ЦК України, у зв'язку з безпідставним ототожненням процентів та пені, які мають різну правову природу, оскільки оскаржувані судові рішення не містять посилання на вказану норму.

17. За наведених обставин доводи Скаржника (пункт 10) про порушення судами положень частини 5 статті 236, підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України з огляду на ненадання в оскаржуваних рішеннях оцінки всім аргументам Відповідача та не наведено мотивів відхилення кожного аргументу Відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в касаційному порядку.

Суд також звертає увагу на те, що у пункті 54 рішення у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

18. Враховуючи викладене прийняті у справі судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна правова оцінка у сукупності, а висновки судів попередніх інстанцій, покладені в основу оскаржуваних судових рішень, відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

19. За таких обставин рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій законні та обґрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тітал" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 у справі № 910/6046/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак