Історія справи

Постанова КГС ВП від 22.02.2022 року у справі №44/459-б
Ухвала КГС ВП від 26.03.2019 року у справі №44/459-б

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 44/459-б

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

учасники справи:

боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група",

представник боржника - не з'явився,

ініціюючий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Управитель "Будівельно-інвестиційна група",

представник кредитора - не з'явився,

кредитор - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк",

представник кредитора - Жиленкова В.В., адвокат (Довіреність №75 від 08.02.2019),

позивач -ліквідатор ТОВ "Фінансова Лізингова Група" арбітражний керуючий Бандола Олександр Олексійович,

представник позивача - не з'явився,

учасник провадження (відповідач) - ОСОБА_7, особисто,

представник учасника провадження (відповідача) - Фумельов І.О., адвокат (Ордер КВ № 733323 від 28.01.2019),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"

на ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.08.2018

у складі судді: Чеберяк П.П.

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019

у складі колегії суддів: Пантелієнко В.О. (головуючий), Верховець А.А., Доманська М.Л.,

за заявою

Ліквідатора ТОВ "Фінансова Лізингова Група" арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича

до ОСОБА_7

про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації,

у справі за заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю "Управитель "Будівельно-інвестиційна група"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

1. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.07.2010 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Управитель "Будівельно-інвестиційна група" (далі - ТОВ "Управитель "Будівельно-інвестиційна група", кредитор) порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" (далі - ТОВ "Фінансова Лізингова Група", боржник) за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

2. Ухвалою підготовчого засідання Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 визнано розмір вимог кредитора - ТОВ "Управитель "Будівельно-інвестиційна група" в сумі 320 645,55 грн., зобов'язано заявника опублікувати в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство, розпоряднику майна - арбітражному керуючому Сільвановичу С.В. скласти та подати господарському суду на затвердження реєстр вимог кредиторів.

3. Постановою Господарського суду м. Києва від 09.04.2012 визнано ТОВ "Фінансова Лізингова Група" банкрутом; припинено процедуру розпорядження майном; відкрито ліквідаційну процедуру; задоволено клопотання комітету кредиторів та призначено ліквідатором ТОВ "Фінансова Лізингова Група" арбітражного керуючого Гартенко Віталія Федоровича; підприємницьку діяльність банкрута завершено, інше.

4. ТОВ "Фінансова Лізингова Група" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Бандоли О.О. звернулось до Господарського суду м. Києва із заявою до ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації в межах справи № 44/497-б.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

5. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.08.2018 у справі № 44/459-б відмовлено у прийнятті заяви ТОВ "Фінансова Лізингова Група" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Бандоли О.О. до ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації до розгляду в межах справи №44/459-б про банкрутство ТОВ "Фінансова Лізингова Група".

6. Ухвала мотивована тим, що нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 в редакції від 30.06.1999 не передбачено право суду щодо розгляду в межах справи про банкрутство майнових спорів боржника, у тому числі, спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації, відповідачами за якими є фізичні особи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 апеляційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.08.2018 у справі №44/459-б - без змін; справу №44/459-б повернуто до Господарського суду м. Києва.

8. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що нормами Закону про банкрутство від 14.05.1992, в редакції від 30.06.1999, не передбачено права суду щодо розгляду в межах справи про банкрутство майнових спорів боржника, у тому числі, спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації, відповідачами за якими є фізичні особи. При цьому, зауважив, що названа редакція Закону, а саме ст.ст. 17, 25, надає можливість арбітражному керуючому подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними, а заявлені арбітражним керуючим вимоги не ґрунтуються на угодах укладених боржником з відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 22.08.2018 та постановою апеляційного суду від 18.02.2019, ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою направити справу № 44/459-б для продовження розгляду до суду першої інстанції.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 44/459-б було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 14.03.2019.

11. Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2019 прийнято справу № 44/459-б Господарського суду м. Києва до провадження; відкрито касаційне провадження у справі № 44/459-б за касаційною скаргою ПАТ АБ "Укргазбанк" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019; судове засідання призначено на 16.04.2019 о 16 год. 00 хв.

12. 11.04.2019 до Верховного Суду від ОСОБА_7 надійшов Відзив на касаційну скаргу з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.

13. Представник ПАТ АБ "Укргазбанк" в засіданні суду повністю підтримав вимоги касаційної скарги з підстав наведених у ній, просив скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019, з вимогою направити справу № 44/459-б для продовження розгляду до суду першої інстанції.

14. ОСОБА_7 та його представник в засіданні суду проти вимог та доводів касаційної скарги заперечили, з підстав наведених у Відзиві, просили ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 залишити без змін.

15. Інші учасники даної справи в судове засідання 16.04.2019 повноважених представників не направили. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги сторони були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників цієї справи, які не з'явились.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (ПАТ АБ "Укргазбанк")

16. В обґрунтування заявлених вимог, скаржник вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", порушення ч. 9 ст. 30, п.8) ч. 1 ст. 20 ГПК України, не врахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду.

17. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, скаржник вказує на те, що концентрація спорів про витребування банкрута у добросовісного набувача або з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство забезпечить реалізацію контролю суду в провадженні якого перебуває права про банкрутство за діяльністю боржника є ефективним засобом юридичного захисту прав як банкрута так і кредиторів та узгоджується з приписами ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", п. 8 ч. 1 ст. 20, ч. 9 ст. 30 ГПК України.

Доводи відповідача (ОСОБА_7)

18. Відповідач доводить, що норми Закону про банкрутство від 14.05.1992, в редакції від 30.06.1999, не передбачено права суду щодо розгляду в межах справи про банкрутство майнових спорів боржника, у тому числі, спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації.

19. За твердженням відповідача, посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду є загальною, а у даному випадку, відмова у прийнятті заяви полягала у зверненні з позовом до відповідача, який не суб'єктом підприємницької діяльності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

21. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."

Верховний Суд констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Предметом розгляду у цій справі є заява ТОВ "Фінансова Лізингова Група" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Бандоли О.О. до ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації в межах справи № 44/497-б.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Змістом права власності є правомочності щодо права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За положеннями ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В даному випадку, справа № 44/459-б про банкрутство ТОВ "Фінансова Лізингова Група" була порушена на підставі заяви боржника ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.07.2010 за заявою ТОВ "Управитель "Будівельно-інвестиційна група" за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України № 2343-12 від 14.05.1992, до набрання чинності з 19.01.2013 змін, внесених Законом України від 22.12.2011 № 4212-VI).

Постановою Господарського суду м. Києва від 09.04.2012 визнано ТОВ "Фінансова Лізингова Група" банкрутом; припинено процедуру розпорядження майном; відкрито ліквідаційну процедуру; задоволено клопотання комітету кредиторів та призначено ліквідатором ТОВ "Фінансова Лізингова Група" арбітражного керуючого Гартенко Віталія Федоровича; підприємницьку діяльність банкрута завершено, інше.

В силу п. 1-1 прикінцевих положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 22.12.2011 №4212-VІ, який набрав чинності 19.01.2013, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом (окрім положень, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство та ліквідаційну процедуру, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури).

Таким чином, до розгляду справи застосовуються положення Закону про банкрутство в редакції, що діяла до набрання чинності Законом від 22.12.2011 №4212-VІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у вказаній редакції), ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.

Ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов'язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника та задоволення вимог кредиторів.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону про банкрутство (у визначеній редакції), усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

В даному випадку, ліквідатор ТОВ "Фінансова Лізингова Група" арбітражний керуючий Бандола О.О. звернувся до Господарського суду м. Києва у межах справи про банкрутство № 44/459-б з Заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації.

Таке звернення мотивоване тим, що ліквідатором під час проведення ліквідаційної процедури, в межах наданих Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" повноважень, встановлені обставини, які зумовили необхідність вчинення дій з повернення майна у власність боржника, з метою формування ліквідаційної маси.

З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, який розпочинається з призначення розпорядника майна чи ліквідатора банкрута.

Наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо.

Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи.

Означений Принцип та механізм його застосування відстежується у приписах Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 14.05.1992 №2343-ХІІ), проте нормативне своє відтворення він набув в редакції Закону України від 22.12.2011 №4212-VI (ст. 10).

На більш ефективну реалізацію вказаного принципу, направлені й приписи процесуального Закону, зокрема ст.ст. 20, 30 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017).

Так, з 15.12.2017 набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VIII.

Приписами пп. 9 п. 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)", за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Тобто, в даному випадку, визначальними щодо правила юрисдикції мають саме норми процесуального закону, зокрема ст. 20 ГПК України.

За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Такий правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 908/4057/14.

Розгляд спорів щодо витребування майна банкрута у добросовісного набувача або з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство забезпечить реалізацію контролю суду в провадженні якого перебуває справа про банкрутство за діяльністю боржника є ефективним засобом юридичного захисту прав як банкрута так і кредиторів. Така правова позиція наведена Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 у справі № 906/1765/15, від 06.04.2018 у справі № 925/1874/13.

Враховуючи спрямованість Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси в тому числі майна, яке безпідставно вибуло з права власності банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів, а також беручи до уваги те, що до повноважень ліквідатора банкрута відноситься обов'язок вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що заява ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння має розглядатись у межах даної справи про банкрутство.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.04.2018 у справі № 925/1874/13, від 16.04.2018 у справі №920/847/17, від 13.03.2018 у справі №922/928/17, від 03.05.2018 у справі №904/7981/17.

Як вбачається з тексту оскаржених судових актів, рішення суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження за Заявою ліквідатора ТОВ "Фінансова Лізингова Група" арбітражного керуючого Бандоли О.О. ґрунтується на приписах п. 1) ч. 1 ст. 175 ГПК України.

Так, згідно п. 1) ч. 1 ст. 175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

При цьому, за вимогами ч. 6 наведеної статті, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої п. 1) ч. 1 цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Проте, в порушення наведеної норми процесуального закону, суд першої інстанції не визначив юрисдикцію суду, а суд апеляційної інстанції, в межах своєї компетенції та призначення, означене порушення не виправив.

22. Щодо доводів касаційної скарги

Доводи скаржника, ПАТ АК "Укргазбанк" (п.п. 16-17 цієї Постанови) знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження, що стало підставою для задоволення касаційної скарги.

23. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п.2 ч.1 ст.308 ГПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно ч. 6 ст. 310 ГПК України, підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 у справі № 44/459-б як такої, що прийнята з порушенням норм процесуального права (ст.ст. 20, 175 ГПК України), з направленням справи до Господарського суду м. Києва для продовження розгляду Заяви ТОВ "Фінансова Лізингова Група" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Бандоли О.О.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 311, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.08.2018 та Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 у справі № 44/459-б скасувати.

3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Бандоли О.О. передати для продовження розгляду до Господарського суду м. Києва в межах справи № 44/459-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група".

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков