ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/149/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного підприємства "Сельхозмашпроект"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Воронько В.Д.)

від 20.03.2017

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

(головуючий - Дармін М.О., судді - Березкіна О.В., Чимбар Л.О.)

від 22.06.2017

за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю"

до - приватного підприємства "Сельхозмашпроект"

про стягнення 153 368,50 грн

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення із ПП "Сельхозмашпроект" пені у сумі 84 343,18 грн, штрафу у сумі 40 851,72 грн та неустойки у сумі 28 173,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов договору поставки № ЦУПП-04/0044/15 від 29.10.2015. При стягненні 28 173,60 грн неустойки позивач посилався на договір про неустойку №ЦУПП-04/0044/15-НУ від 29.10.2015, яким була визначена додаткова відповідальність відповідача за порушення умов договору поставки № ЦУПП-04/0044/15.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Сельхозмашпроект" на користь ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" неустойку в сумі 22 943, 35 грн, штраф в сумі 11 269,44 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 513,19 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд прийшов до висновків про доведеність факту несвоєчасної поставки товару за договором №ЦУПП-04/0044/15 від 29.10.2015. При винесенні рішення суд на підставі заяви відповідача, застосував спеціальний строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій до частини позовних вимог.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 залишено без змін.

ПП "Сельхозмашпроект" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з нього 34 212,79 грн, скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції, зокрема ст. 221 ГК України, ст. 34 ГПК України (в редакції до 15.12.2017). На думку відповідача, суд не прийняв до уваги, що без письмової заявки позивача відповідач не мав права самостійно обирати строк поставки, обсяг товару та конкретне місце поставки. Стверджує, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора, через відсутність заявок позивача. Посилається на ст. 613 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду обґрунтованими, прийнятими із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Вказує, що скаржник необґрунтовано посилається на обов'язковість письмових заявок, оскільки договором поставки №ЦУПП-04/0044/15 від 29.10.2015 передбачений графік поставки товару.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

29.10.2015 між ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" як покупцем та ПП "Сельхозмашпроект" як постачальником було укладено договір поставки №ЦУПП-04/0044/15 за умовами якого постачальник зобов'язується у 2015 році поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації до договору, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Як правильно встановлено господарськими судами, на базі Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України" утворено відокремлений підрозділ ПАТ "Укрзалізниця", який не має статусу юридичної особи - філія "Центр управління промисловістю". ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України".

Сторонами узгоджено найменування продукції, її кількість та загальну вартість товару, що підлягає поставці, а саме - брус дерев'яний мостовий не просочений (325*20*24), ГОСТ 28450-90 - 156,00 куб.м. Загальна вартість товару становить 563 472,00 грн (пункти 1.2 та 3.1 договору поставки №ЦУПП-04/0044/15).

За умовами пункту 5.1 договору поставки №ЦУПП-04/0044/15 сторони узгодили можливість поставки товару рівномірними партіями протягом місяця як після письмової заявки покупця, так і згідно графіку поставки.

У графіку поставки (додаток №2 до договору поставки №ЦУПП-04/0044/15) визначено періоди поставки та кількість товару, а саме: жовтень 2015 року - 46,80 куб.м; листопад 2015 року - 78,00 куб.м; грудень 2015 року - 31,00 куб.м.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Господарськими судами встановлено порушення приватним підприємством "Сельхозмашпроект" умов договору №ЦУПП-04/0044/15 від 29.10.2015. Зокрема, відповідачем на виконання умов договору було поставлено позивачу лише 46,02 куб.м брусу на загальну суму 166 224,20 грн, у тому числі: 30.10.2015 - 28,236 куб.м на суму 101 988,43 грн (накладна №РН-0000001 від 30.10.2015); 10.11.2015 - 9,984 куб.м на суму 36 062,21 грн (накладна №РН-0000017 від 10.11.2015); 12.11.2015 - 4,68 куб.м на суму 16 904,16 грн (накладна №РН-0000019 від 12.11.2015); 29.12.2015 - 3,12 куб.м на суму 11 269,44 грн (накладна №РН0000028 від 29.12.2015).

Відповідачем недопоставлено 109,98 куб.м брусу на суму 397 247,76 грн.

У пункті 7.2 договору сторони узгодили, що у разі непоставки (недопоставки) товару у передбачений термін постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,5% вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 10% від вказаної вартості.

Враховуючи вимоги матеріального права, встановлені судом обставини правовідносин сторін, умови договору №ЦУПП-04/0044/15 від 29.10.2015, Верховний Суд погоджується із висновками господарських судів про наявність у позивача правових підстав для нарахування відповідачу штрафних санкцій за недопоставку товару у 2015 році за вказаним договором.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору поставки №ЦУПП-04/0044/15 позивач, на підставі пункту 7.2 договору, нарахував та заявив до стягнення з відповідача за період прострочення із 01.11.2015 по 29.06.2016 пеню в сумі 84 343,18 грн, штраф у розмірі 10% вартості непоставленого товару у сумі 40 851,72 грн.

Під час судового розгляду відповідачем у відзиві на позов заявлено про застосування позовної давності, яка обґрунтована спливом спеціальної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

За приписами ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі статтею 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи встановлені договором строки поставки, місцевий суд правильно вказав, що перебіг позовної давності для стягнення штрафних санкцій за недопоставку товару щодо поставки у жовтні 2015 року закінчується 31.10.2016; щодо поставки у листопаді 2015 року закінчується 30.11.2016; щодо поставки у грудні 2015 року закінчується 31.12.2016.

Позивач звернувся до суду 29.12.2016. На момент подання позову строк, в межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист своїх порушених прав шляхом стягнення передбачених п. 7.2 договору пені та штрафу за недопоставлений у жовтні та листопаді 2015 товар, вже закінчився, що є підставою для відмови у частині цих вимог, про що правильно зробили висновки господарські суди.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з правомірністю застосування судами норм матеріального права щодо задоволення частково позовних вимог про стягнення із ПП "Сельхозмашпроект" пені в сумі 22 943,35 грн та штрафу в сумі 11 269,44 грн, нарахованих на підставі п. 7.2 договору №ЦУПП-04/0044/15 від 29.10.2015.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки у сумі 28 173,60 грн (5% від вартості партії товару), на підставі договору про неустойку №ЦУПП-04/0044/15-НУ від 29.10.2015, необхідно зазначити таке.

Сторонами було укладено договір про неустойку №ЦУПП-04/0044/15-НУ від 29.10.2015 з метою забезпечення належного виконання постачальником взятих на себе зобов'язань за договором поставки №ЦУПП-04/0044/15 від 29.10.2015. Умовами договору про неустойку передбачено, що у разі порушення своїх зобов'язань за договором поставки постачальник зобов'язується сплатити покупцю грошову суму в розмірі 28 173,00 грн, що складає 5% від ціни договору поставки.

У статті 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Позивач заявив до стягнення за прострочку поставки товару 10% штрафу від вартості непоставленого своєчасно товару (п. 7.2 договору №ЦУПП-04/0044/15) та також просив стягнути ще один штраф у розмірі 5% від вартості партії товару за порушення відповідачем своїх зобов'язань (п. 1 договору про неустойку).

Конституцією України у статті 61 встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вищевикладене виключає можливість подвійного застосування до відповідача санкції одного виду (штрафу) за одне й те саме правопорушення і, відповідно, господарським судом обґрунтовано відмовлено в стягненні 28 173,60 грн на підставі договору про неустойку №ЦУПП-04/0044/15-НУ від 29.10.2015.

Аргумент касаційної скарги про відсутність заявок позивача на поставку товару, як на підставу звільнення його від відповідальності, відхиляється Верховним Судом, оскільки сторони передбачили у п. 5.1 договору №ЦУПП-04/0044/15 від 29.10.2015 поставку товару згідно графіку та узгодили графік поставки у додатку № 2 до вказаного договору.

Доводи касаційної скарги висновків господарських судів не спростовують і зводяться до неправильної оцінки зібраних у справі доказів, проте відповідно до вимог ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі давати переоцінку наявним у справі доказам, а тому підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу приватного підприємства "Сельхозмашпроект" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 у справі за № 904/149/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач