Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.09.2020 року у справі №904/3173/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 904/3173/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І. Б. (головуючий), Бенедисюка І. М., Булгакової І. В.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О. В.,

представників учасників справи:

акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Мицько Р. М., адвокат (довіреність від 20.12.2019 № 14-497),

акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" - Павліченко Л. М., адвокат (довіреність від 26.05.2020 № 007.1Др-42-0520),

товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" - Кислощук Я. С., адвокат (довіреність від 10.03.2020 № 007.1ДР-6-0320),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" та товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2019 (суддя Ліпинський О. В. )

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2020 (головуючий суддя: Верхогляд Т. А., судді: Вечірко І. О., Парусніков Ю. Б. )

у справі № 904/3173/19

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України")

до акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" (далі - АТ "ОГС "Дніпрогаз"),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - ТОВ "Дніпропетровськгаз збут"),

про визнання недійсним правочину,

та за зустрічним позовом АТ "ОГС "Дніпрогаз"

до АТ "НАК "Нафтогаз України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "Дніпропетровськгаз збут",

про визнання протиправними дій.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 09.11.2020 № 29.3-02/2918 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 904/3173/19 у зв'язку з перебуванням судді Малашенкової Т. М. у відпустці.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" (яким змінено найменування на АТ "ОГС "Дніпрогаз") про визнання недійсним правочину, оформленого відповідачем заявою від 21.05.2019 № 491007-Сл-3995-0519 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заява АТ "ОГС "Дніпрогаз" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, вчинена з порушенням положень статей 203, 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання її недійсною в судовому порядку за правилами статті 215 ЦК України. При цьому АТ "НАК "Нафтогаз України" також зазначало, що останнє не визнає наявності зобов'язання зі сплати заборгованості, що є предметом правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого заявою від 21.05.2019, тобто, між сторонами існує неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов'язання, а, отже, відсутня безспірність заявлених однорідних вимог, як одна з обов'язкових умов для здійснення зарахування.

Ухвалою від 22.08.2019 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено ТОВ "Дніпропетровськгаз збут".

АТ "ОГС "Дніпрогаз" звернулося із зустрічним позовом у справі про визнання протиправними дій АТ "НАК "Нафтогаз України" з повернення коригуючих актів за договорами від 30.06.2015 № 15-709-Н, від 30.12.2015 № 16-106-Н, від 28.10.2016 № 16-405-Н, від 12.04.2017 № 17-204-Н, від 29.09.2017 № 17-404-Н, від 05.11.2018 № 18-504-Н, направлених на адресу АТ "НАК "Нафтогаз України" листами від
28.02.2019 № 49703-Сл-3292-0219, від 11.04.2019 № 49703-Сл-5589-0419.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2019 визнано поважними причини пропуску строку на подання зустрічного позову та поновлено АТ
"ОГС "Дніпрогаз" строк на пред'явлення зустрічного позову; прийнято зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 904/3173/19.

09.12.2019 АТ "ОГС "Дніпрогаз" подало заяву про відмову від зустрічного позову та просило закрити провадження у справі в частині зустрічного позову.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2019 у справі № 904/3173/19, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2020, первісний позов задоволено: визнано недійсним правочин, оформлений публічним акціонерним товариством "Дніпрогаз" заявою від 21.05.2019 № 491007-Сл-3995-0519 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Стягнуто з АТ "ОГС "Дніпрогаз" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 1 921,00 грн. витрат зі сплати судового збору. Прийнято відмову АТ "ОГС "Дніпрогаз" від зустрічного позову про визнання протиправними дій. Закрито провадження у справі в частині зустрічного позову АТ
"ОГС "Дніпрогаз" про визнання протиправними дій.

Судові рішення попередніх інстанцій (в частині задоволення первісного позову) мотивовані з посиланням на те, що АТ "НАК "Нафтогаз України" заперечувало наявність грошового зобов'язання перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", частина якого відступлена ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" на користь публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз", та в подальшому стала предметом заліку.

Тобто між сторонами існувала неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов'язання, що вказує на відсутність безспірності заявлених однорідних вимог та свідчить про відсутність всіх необхідних умов, передбачених статтею 601 ЦК України для здійснення такого зарахування. Разом з тим суд першої інстанції зауважив, що вимоги АТ "ОГС "Дніпрогаз" на суму 106 250 404,02 грн. не є предметом розгляду у цій справі, у тому числі, внаслідок відмови АТ "ОГС "Дніпрогаз" від зустрічного позову у справі. Питання правомірності таких вимог підлягає вирішенню у судовому порядку шляхом звернення з окремим позовом з дотриманням вимог підвідомчості та підсудності.

Стосовно зустрічного позову, місцевий господарський суд, перевіривши повноваження представника на вчинення відмови від зустрічного позову у справі, роз'яснивши сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, прийняв відмову від зустрічного позову, закривши в цій частині провадження у справі.

У суді апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі за зустрічним позовом сторонами не оскаржувалося та не було предметом апеляційного розгляду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі АТ "ОГС "Дніпрогаз" просило скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині вирішення спору за первісним позовом, ухвалити у скасованій частині нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову.

ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" також звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині вирішення спору за первісним позовом, ухвалити у скасованій частині нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження судових рішень АТ "ОГС "Дніпрогаз" визначає пункт 1 та пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме: неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема приписів статей 203, 204, 215, 518, 519, 601, 602 ЦК України, статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та порушення норм процесуального права, зокрема приписів статей 13, 14, 86, 236 ГПК України, що призвело до ухвалення судами незаконних рішень.

Так, за доводами АТ "ОГС "Дніпрогаз", у розгляді справи судами не враховано висновки, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 02.04.2019 у справі № 918/539/18, від 25.04.2019 у справі № 918/541/18, від 28.01.2020 у справі № 924/1208/18, від 22.10.2019 у справі № 910/14575/18, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15.

Водночас АТ "ОГС "Дніпрогаз" вказує й на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

АТ "ОГС "Дніпрогаз" зазначає, що вимога стосовно безспірності зустрічних вимог взагалі не передбачена приписами статей 601, 602 ЦК України та статтею 203 ГК України, тому суди попередніх судових інстанцій безпідставно вказали на те, що важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог є безспірність вимог, яка, у даному випадку, не була доведена, у зв'язку з чим правочин про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Скаржник зазначає, що сама лише незгода з проведенням заліку не є підставою для визнання правочину недійсним.

У касаційній скарзі ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" зазначає, що судові рішення попередніх інстанцій у справі ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: приписів постанов Кабінету Міністрів України від
30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу", порушенням норм процесуального права в частині зупинення провадження у справі; вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзивах на касаційні скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" просило у задоволенні касаційних скарг відмовити, посилаючись, зокрема, на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відповідно до постанови Центрального апеляційного господарського суду від
13.02.2019 у справі № 904/1224/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 14.05.2019, присуджено до стягнення з публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 100 931 333,53 грн. заборгованості, 3 437 195,64 грн. пені, 340 124,85 грн. 3% річних, 616 700 грн. судового збору за подання позову та 925 050 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

21.05.2019 публічне акціонерне товариство "Дніпрогаз" (яким змінено найменування на АТ "ОГС "Дніпрогаз ") направило АТ "НАК "Нафтогаз України" заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог (вих. № 491007-Сл-3995-0519).

За змістом зазначеної заяви, публічне акціонерне товариство "Дніпрогаз" повідомило, що має перед АТ "НАК "Нафтогаз України" непогашене грошове зобов'язання у сумі 106 250 404,02 грн., яке складається із сум, стягнутих судом в межах судової справи № 904/1224/18. Разом з тим публічне акціонерне товариство "Дніпрогаз" вказало, що АТ "НАК "Нафтогаз України" має перед публічним акціонерним товариством "Дніпрогаз" непогашене грошове зобов'язання у сумі 106 250 404,02 грн., яке виникло у зв'язку з невиконанням АТ "НАК "Нафтогаз України" вимоги ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" від 10.05.2019 № 497007-Сл-6770-0519 (строк виконання якої настав 21.05.2019), право вимоги за яким передано на користь публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" за договором від 21.05.2019.

Посилаючись на приписи статті 601 ЦК України, публічне акціонерне товариство "Дніпрогаз" заявило про припинення зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення - постанови Центрального апеляційного господарського суду від
13.02.2019 та постанови Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 904/1224/18 у сумі 106 250 404,02 грн. шляхом його зарахування.

Судами також встановлено, що зверненню публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" із заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, передувало звернення третьої особи - ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" до АТ "НАК "Нафтогаз України" з вимогою про виконання грошового зобов'язання (вимога від 10.05.2019 вих. № 497007-Сл-6770-0519), у якій ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" наполягало на перерахуванні грошових коштів в сумі 1 373 799 040,57 грн. на розрахунковий рахунок останнього, з посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами".

Зазначена вимога третьої особи відхилена АТ "НАК "Нафтогаз України" згідно з листом від 20.05.2019 вих. № 26-3858/1.17-19, у якому зазначено про відсутність жодних грошових зобов'язання перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" на підставі названої постанови Кабінету Міністрів України.

Також судами встановлено, що 21.05.2019 ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" та публічним акціонерним товариством "Дніпрогаз" укладений договір про відступлення права вимоги № 56А491-5015-19, згідно з яким первісний кредитор (ТОВ "Дніпропетровськгаз збут") відступив новому кредитору - публічному акціонерному товариству "Дніпрогаз" право вимоги боргу в сумі 106 250 404,02 грн., який виник у АТ "НАК "Нафтогаз України" в частині вартості отриманого природного газу та розподіленого населенню публічним акціонерним товариством "Дніпрогаз" згідно з договорами, за якими заборгованість АТ "НАК "Нафтогаз України" перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" складає: за договором від 30.12.2015 № 16-106-Н - 106 250 404,02 грн.

Звертаючись з позовом до суду про визнання недійсним правочину, АТ "НАК "Нафтогаз України" посилалося на те, що заява АТ "ОГС "Дніпрогаз" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог є такою, що вчинена з порушенням приписів статей 203, 601 ЦК України, і просило визнати її недійсною.

При цьому в обґрунтування своїх доводів АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначало, що розрахунки з третьою особою за договорами купівлі-продажу природного газу, укладеними в 2015,2016,2017,2018 роках, у тому числі, за договором від
30.12.2015 № 16-106-Н закриті згідно з актами приймання - передачі природного газу, які в повному обсязі оплачені ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", що визнає третя особа. У свою чергу, наявність переплати за цими договорами АТ "НАК "Нафтогаз України" не визнає, вказуючи, що передбачені постановами Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу" положення, на які посилаються третя особа та відповідач, не містять обов'язку АТ "НАК "Нафтогаз України" з коригування вартості газу чи зміни прав за договорами постачання газу за періоди до набрання ними (постановами) чинності, у зв'язку з чим доводи відповідача та третьої особи про зобов'язання позивача вчинити дії щодо зміни вартості газу, у тому числі, шляхом підписання коригуючих актів, не відповідають змісту даних постанов.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним правочину, оформленого публічним акціонерним товариством "Дніпрогаз" (яким змінено найменування на АТ "ОГС "Дніпрогаз") заявою від 21.05.2019 № 491007-Сл-3995-0519 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Причиною касаційного перегляду стало питання щодо правомірності задоволення вимоги про визнання недійсним правочину, оформленого публічним акціонерним товариством "Дніпрогаз" (яким змінено найменування на АТ "ОГС "Дніпрогаз") заявою від 21.05.2019 № 491007-Сл-3995-0519 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Судові рішення попередніх інстанцій в частині закриття провадження у справі за зустрічним позовом жодною із сторін спору не оскаржуються.

Задовольняючи первісний позов, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що АТ "НАК "Нафтогаз України" заперечувало наявність грошового зобов'язання перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", частина якого відступлена останнім на користь АТ "ОГС "Дніпрогаз", та в подальшому стала предметом заліку.

Тобто, між сторонами існувала неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов'язання, що вказує на відсутність безспірності заявлених однорідних вимог, та як наслідок, свідчить про відсутність всіх необхідних умов, передбачених статтею 601 ЦК України для здійснення такого зарахування.

Статтями 202, 203 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ЦК України. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до положень статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до положень статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16 зазначено, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

З огляду на положення чинного законодавства зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, що становлять предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.

Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи невідповідність будь-якій із наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку.

Таким чином, для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.

Подібну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 910/10471/19, від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16, від 05.04.2018 у справі № 910/13205/17 та від 13.11.2018 у справі № 914/163/14.

Стосовно доводів АТ "ОГС "Дніпрогаз" про те, що вимога щодо безспірності зустрічних однорідних вимог не передбачена приписами статей 601, 602 ЦК України та статті 203 ГК України, Суд зазначає таке.

Жоден суд не може ухвалити рішення, не витлумачивши норму закону, яку він застосовує.

Водночас відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування норм права (приписів статей 601, 602 ЦК України та статті 203 ГК України) у подібних правовідносинах, є обов'язковими для врахування і застосування.

У відповідності до приписів частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частини 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Статтею 215 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Статтею 215 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За доводами касаційної скарги АТ "ОГС "Дніпрогаз", у розгляді справи судами не враховані висновки, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 02.04.2019 у справі № 918/539/18, від 25.04.2019 у справі № 918/541/18, від 28.01.2020 у справі № 924/1208/18, від
22.10.2019 у справі № 910/14575/18, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від
25.07.2018 у справі № 916/4933/15. Водночас АТ "ОГС "Дніпрогаз" вказує й про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Що до наведеного, Суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 904/3173/19 (в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від
16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 904/3173/19 ухвалені судами попередніх інстанцій без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 28.01.2020 у справі № 924/1208/18, від 22.10.2019 у справі № 910/14575/18, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 02.04.2019 у справі № 918/539/18 та від 25.04.2019 у справі № 918/541/18, оскільки: підстави позовів у зазначених справах і у справі № 904/3173/19, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спір у справі, яка розглядається (за первісним позовом), виник з огляду на те, що АТ "НАК "Нафтогаз України" не визнавало обов'язку зі сплати заборгованості, що є предметом правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого заявою від 21.05.2019, у зв'язку з чим відсутня безспірність заявлених однорідних вимог, як одна з обов'язкових умов для здійснення зарахування.

Тобто, АТ "НАК "Нафтогаз України" не визнавало зобов'язань, які, за твердженням АТ "ОГС "Дніпрогаз", виникли у нього на підставі договору відступлення права вимоги, укладеного АТ "ОГС "Дніпрогаз" з ТОВ "Дніпропетровськгаз збут".

Отже, у даній справі судами встановлено неузгодженість стосовно зустрічного зобов'язання та відсутність безспірності заявлених однорідних вимог, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про те, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, а це, у свою чергу, є підставою для визнання її недійсною, як такої, що вчинена з порушенням вимог частини 1 статті 203 ЦК України.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 918/539/18, на яку посилається скаржник, предметом спору в якій було стягнення заборгованості, зокрема, зазначено, що важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог також визначено безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань. Водночас судами у справі № 918/539/18 встановлені обставини безспірності вимог, які є предметом зарахування, а тому суди дійшли висновку про доведеність припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги.

Згідно з постановою Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 918/541/18 про стягнення заборгованості, судами встановлені, зокрема, обставини відсутності оспорення заяви про припинення зобов'язання зарахуванням. Так, суди виходили з того, що, якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами 4, 5 статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Водночас у справі, яка розглядається, предметом спору є правочин, оформлений заявою від 21.05.2019 № 491007-Сл-3995-0519 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог та його дійсність.

У межах справи № 916/4933/15 про визнання банкрутом ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів" (на яку посилається скаржник), розглядалася заява про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, у задоволенні якої судами відмовлено з огляду на недоведеність позивачем вимог про визнання недійсним одностороннього правочину.

Таким чином, предмети позовів у справах № 918/541/18, № 918/539/18, а у справі № 916/4933/15 - підстави позовів є різними зі справою, що розглядається, як і не є подібними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги АТ "ОГС "Дніпрогаз" щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 203, 204, 215, 601 та 602 ЦК України, а також неврахування ними правових позицій Верховного Суду, наведених у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 918/541/18, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15 та від 02.04.2019 у справі № 918/539/18, тому Суд визнає такі доводи необґрунтованими.

Крім того, у касаційній скарзі АТ "ОГС "Дніпрогаз" також посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.01.2020 у справі № 924/1208/18, від 22.10.2019 у справі № 910/14575/18, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18.

Верховний Суд відхиляє такі посилання АТ "ОГС "Дніпрогаз", оскільки предметом спору у зазначених справах ( № 924/1208/18, № 910/14575/18 та № 924/1014/18) була вимога про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, що виключає подібність зі справою, яка розглядається, оскільки справи різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.

Водночас згідно з імперативним приписом частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, у цій частині наявні підстави для закриття касаційного провадження у справі № 904/3173/19 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020).

Водночас АТ "ОГС "Дніпрогаз" у касаційній скарзі вказувало й на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проте, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 904/3173/19 (в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України) на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України, з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Верховний Суд зазначає, що існує висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування приписів статті 601 ЦК України, 203 ГК України, який вже викладений у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 904/2215/19 (справа про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог - переплати, що виникла через невиконання АТ "НАК "Нафтогаз України" постанов Кабінету Міністрів України № 63 та № 143), і такий самий висновок покладений в основу судових рішень у справі, яка розглядається. Про це слушно зазначає й АТ "НАК "Нафтогаз України" у відзиві на касаційну скаргу.

За висновком Верховного Суду, який викладений у наведеній справі: однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи невідповідність будь-якій із наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку. Таким чином, для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.

У справі, яка розглядається, суди попередніх судових інстанцій встановили, що заборгованість, яка була відступлена на користь АТ "ОГС "Дніпрогаз" на підставі договору відступлення права вимоги, та яку останнє вважало зарахованою на підставі заяви про зарахування, АТ "НАК "Нафтогаз України" не визнавало, що свідчить про відсутність прозорості та безспірності зустрічних однорідних вимог, а також відсутність підстав вважати зобов'язання припиненим. Крім того, суди попередніх інстанцій вказували на те, що АТ "ОГС "Дніпрогаз" в порушення вимог статті 74 ГПК України не надало суду жодних доказів на підтвердження наявності у третьої особи права вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України" (документів, що засвідчували б права, які передаються або інформацію, що є важливою для їх здійснення), які в силу приписів статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен був передати новому кредиторові.

Отже, у цій частині наявні підстави для закриття касаційного провадження у справі № 904/3173/19 на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020).

Що стосується доводів касаційної скарги ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", Верховний Суд зазначає таке.

У касаційній скарзі ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" зазначає про те, що судові рішення попередніх інстанцій у справі № 904/3173/19 ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, приписів постанов Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу", з порушенням норм процесуального права в частині зупинення провадження у справі; вказує, що відсутній висновок Верховного Суду із зазначених питань застосування норм права у подібних правовідносинах.

Що до наведеного, Верховний Суд зазначає таке.

ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" вважає, що зобов'язання АТ "НАК "Нафтогаз України" перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" виникло у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанов від 30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу".

З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 143, визнано такими, що втратили чинність пункти 1-3 постанови № 63, проте яка (постанова № 143) повністю відтворює зміст пунктів 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України № 63, а саме:

- не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв'язку з втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (Офіційний вісник України, 2015, № 36, ст. 1075) та від 23 березня 2016 року № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (Офіційний вісник України, 2016, № 24, ст. 958);

- не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 року № 619 (ЗП України, 1996, № 13, ст. 360), в редакції, що діяла до 1 жовтня 2014 року, а також штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.

Скаржник зазначає, що у зв'язку з тим, що протягом 2015-2019 років ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" закуповувало природний газ для потреб населення, у тому числі, для споживачів без газових лічильників виключно у АТ "НАК "Нафтогаз України", тому із прийняттям зазначених постанов Кабінету Міністрів України виникла різниця у вартості природного газу, спожитого населенням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 та вартістю природного газу, спожитого населенням за нормами, за якими не допускається заборгованість згідно з постановами від 08.02.2019 № 63 та від
27.02.2019 № 143. Таким чином у ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" виникла переплата перед АТ "НАК "Нафтогаз України" за договорами поставки природного газу, за якими закуповувався газ для потреб населення без лічильників газу.

Наведене стало підставою для направлення на адресу АТ "НАК "Нафтогаз України" вимоги від 10.05.2019 вих. № 497007-Сл-6770-0519, у якій ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" наполягало на перерахуванні грошових коштів у сумі 1 373 799 040,57 грн. на розрахунковий рахунок останнього із посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами".

Зазначена вимога третьої особи відхилена АТ "НАК "Нафтогаз України" згідно з листом від 20.05.2019 вих. № 26-3858/1.17-19, у якому повідомлялося про відсутність жодних грошових зобов'язання перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" на підставі відповідної постанови Кабінету Міністрів України.

Так, доводи касаційної скарги ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" зводяться до невірного, на думку скаржника, застосування судами положень постанов Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу". При цьому, за твердженням скаржника, із зазначених питань (в контексті застосування приписів названих постанов Кабінету Міністрів України) відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Причиною виникнення спору у цій частині є різне тлумачення сторонами змісту постанов Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу".

Так, відповідач та третя особа вважають, що внаслідок проведення коригування (на підставі зазначених постанов Кабінету Міністрів України) ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" набуло право вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України" на загальну суму 1 756 256 489,15 грн. з підстав, передбачених частиною 3 статті 11 ЦК України та частиною 4 статті 4 ЦК України (цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, у тому числі постанов Кабінету Міністрів України).

АТ "НАК "Нафтогаз України", у свою чергу, зазначало про те, що розрахунки з третьою особою за договорами купівлі-продажу природного газу, укладеними в 2015,2016,2017,2018 роках, у тому числі, за договором від 30.12.2015 № 16-106-Н закриті згідно з актами приймання - передачі природного газу, які в повному обсязі оплачені ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", що визнає третя особа. У свою чергу, наявність переплати за цими договорами АТ "НАК "Нафтогаз України" не визнає, вказуючи, що передбачені постановами Кабінету Міністрів України від
30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу" положення, на які посилаються третя особа та відповідач, не містять обов'язку АТ

"НАК "Нафтогаз України" з коригування вартості газу чи зміни прав за договорами постачання газу за періоди до набрання ними (постановами) чинності, у зв'язку з чим доводи відповідача та третьої особи про зобов'язання позивача вчинити дії щодо зміни вартості газу, у тому числі, шляхом підписання коригуючих актів, не відповідають змісту даних постанов.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, відповідно до якого постанови від 30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу" не покладають на АТ "НАК "Нафтогаз України" зобов'язання повернути ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" чи іншим суб'єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов'язаннями.

Крім того, вказані постанови не наділяють суб'єктів господарювання правом вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України".

Посилання ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" на те, що в нього виникло безпосередньо з актів цивільного законодавства право вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України" з приводу повернення грошових коштів внаслідок проведеного коригування чи право на коригування завершених господарських зобов'язань, - є такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" змісту наведених постанов Кабінету Міністрів України, що не відповідає їх дійсному змісту.

Водночас АТ "НАК "Нафтогаз України" у відзиві на касаційну скаргу зазначало про існування висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, пов'язаних із застосуванням приписів постанов Кабінету Міністрів України № 63 та № 143, який (висновок), на його думку, викладений в постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 904/2215/19.

Касаційний господарський Суд, ознайомившись зі змістом постанови Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 904/2215/19 зазначає, що вказана постанова не містить висновку Верховного Суду щодо застосування приписів постанов Кабінету Міністрів України № 63 та № 143 у подібних правовідносинах у розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України, у зв'язку з чим довід АТ "НАК "Нафтогаз України" у цій частині Суд до уваги не приймає, як безпідставний.

Стосовно поданого ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення розгляду даної справи до набрання законної сили рішенням у справі № 910/9617/20 та результатів розгляду такого клопотання судом апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає таке.

ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" у суді апеляційної інстанції заявило клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/9617/20, у якій розглядаються позовні вимоги про зобов'язання АТ
"НАК "Нафтогаз України" виконувати вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 143, зобов'язання оформити первинні документи за договорами та стягнення сум переплати (право вимоги частини з яких отримало АТ "ОГС "Дніпрогаз", та за рахунок яких в подальшому останнє вчинило односторонній правочин про зарахування зустрічних вимог).

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що станом на час звернення заявника з клопотанням про зупинення провадження у справі № 904/3173/19 до розгляду пов'язаної з нею іншої справи про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, - відсутні докази відкриття провадження у такій справи, з дотриманням норм процесуального права відмовив у задоволенні вказаного клопотання ТОВ "Дніпропетровськгаз збут".

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до роздруківки із сайту "Судова влада України", яка була додана заявником до клопотання, до господарського суду м. Києва подана позовна заява ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" до АТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів, яка надійшла до суду 03.07.2020, проте дані про прийняття судом позову до розгляду, - відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що наведена АТ "ОГС "Дніпрогаз" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.

Оскільки наведена АТ "ОГС "Дніпрогаз" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України також не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.

Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційних скаргах відповідача та третьої особи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

Понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржників, оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 904/3173/19 за касаційною скаргою акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Закрити касаційне провадження у справі № 904/3173/19 за касаційною скаргою акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2020 зі справи № 904/3173/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова