ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/1659/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комві плюс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 (Гаврилюк О. М., Ткаченко Б. О., Сулім В. В. ) у справі № 911/1659/19 Господарського суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комві плюс" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто1-Україна", 2) Приватного підприємства "Ай. Бі. Ес.", треті особи: 1) Державного реєстратора Зазимської сільської ради Броварського району Підопригори Тетяни Василівни, 2) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юр-Капіноса Андрія Євгеновича про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності, скасування рішень про державну реєстрацію

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Комві плюс" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто1-Україна" (далі - Відповідач-1), Приватного підприємства "Ай. Бі. Ес." (далі - Відповідач-2), треті особи: Державний реєстратор Зазимської сільської ради Броварського району Підопригора Тетяна Василівна (далі - Третя особа-1), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос Андрій Євгенович (далі - Третя особа-2) про усунення Позивачу перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, а саме: визнання недійсним договору іпотеки нежитлових приміщень та застосування наслідків його недійсності, скасування рішень про державну реєстрацію.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач є власником нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 13.03.2012, укладеного з Відповідачем-1.

Проте, Відповідачем-1 це нерухоме майно передано в іпотеку Відповідачу-2 за договором іпотеки. Такими діями Відповідач-1 порушив право Позивача на володіння майном, а тому відповідно до статей 203, 215, 391, 396 ЦК України, Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", "Про іпотеку" договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, а рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за Відповідачем-1 та державну реєстрацію прав та обтяжень за договором іпотеки підлягають скасуванню.

Короткий зміст рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 19.11.2019 позов задоволено повністю. Усунено Позивачу перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, а саме скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за Відповідачем-1 на спірне нежиле приміщення; визнано недійсним договір іпотеки нежитлових приміщень від
10.06.2019; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у зв'язку із посвідченням договору іпотеки нежитлового приміщення від 10.06.2019.

4. Рішення суду мотивовано тим, що, оскільки договір іпотеки не відповідає нормам чинного законодавства та порушує права і законні інтереси Позивача, тому позовна вимога про визнання договору іпотеки недійсним є обґрунтованою. Оскільки вимоги про скасування державної реєстрації іпотеки та скасування державної реєстрації обтяження перешкоджають реалізувати Позивачу своє право на державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу цього майна та ці вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, тому і такі вимоги підлягають задоволенню. Також, суд зазначив, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право приватної власності Відповідача-1 на спірне нежитлове приміщення вчинено на підставі неправдивих відомостей та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2019 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

6. Постанова суду мотивована тим, що, не здійснивши державну реєстрацію права власності на приміщення, не надавши доказів оплати за договором купівлі-продажу, враховуючи відсутність акту прийому-передачі приміщення за договором від
13.03.2012, Позивач не набув жодних речових прав на майно, оскільки речове право також підлягає державній реєстрації, а тому, за вказаних обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Також, суд послався на те, що, не здійснивши державну реєстрацію переходу права власності на спірне приміщення, Позивач прийняв на себе всі пов'язані з цим наслідки, в тому числі ризик отримання договором від 13.03.2012 статусу неукладеного.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

7. Позивач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин неправильно застосовано частину 2 статті 328 ЦК України щодо правомірності набуття права власності, статтю 204 ЦК України щодо правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, статтю 629 ЦК України щодо обов'язковості договору, статті 395, 396 ЦК України щодо речового права, набутого на підставі правочину, та права на захист такого права.

9. Судом не застосовано частину 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якою визначено, що відомості, що містяться в Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії і у разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

10. Відповідачі та Треті особи відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

11. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Альфа Трейд" (перейменовано у ТОВ "Авто1-Україна" - Відповідач-1) (Продавець) та Позивачем (Покупець) 13.03.2012 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області по вулиці Першотравнева, буд. 14, загальною площею 368,7 м2 за ціною за домовленістю сторін в сумі 513 937,70 грн.

12. За зверненням Відповідача-1 09.04.2019 Третьою особою-1 прийнято рішення індексний номер 46410021 від 11.04.2019 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис 31122210 від 09.04.2019 про право приватної власності Відповідача-1 на спірне нежитлове приміщення. Підставою звернення до Третьої особи - 1, як встановили суди, є посилання Відповідача-1 на втрату свідоцтва про право власності на спірне приміщення від 08.12.2011, виданого Вишневою міською радою.

13. Між Відповідачем-2 (Іпотекодержатель) та Відповідачем-1 (Іпотекодавець)
10.06.2019 укладено договір іпотеки нежитлових приміщень, за умовами якого для забезпечення виконання Іпотекодавцем своїх зобов'язань перед Іпотекодержателем за договором позики, який укладений сторонами 10.06.2019, Іпотекодавець передає в іпотеку належне йому на праві приватної власності нерухоме майно - нежитлові приміщення №3, які розташовані за адресою м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області по вулиці Першотравнева, буд. 14, загальною площею 368,7 м2.

14. В подальшому, Третьою особою-2 здійснено державну реєстрацію обтяження (вид обтяження - заборона на нерухоме майно), підстава: договір іпотеки №1434 від
10.06.2019.

15. Звертаючись до суду з позовом, Позивач зазначив, що він є власником нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 13.03.2011, укладеного з Відповідачем-1. Проте, Відповідачем-1 це нерухоме майно передано в іпотеку Відповідачу-2 за договором іпотеки. Такими діями Відповідач-1 порушив право Позивача на володіння майном, а тому відповідно до статей 203, 215, 391, 396 ЦК України, Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", "Про іпотеку" договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, а рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за Відповідачем-1 та державну реєстрацію прав та обтяжень договору іпотеки підлягають скасуванню.

16. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договір іпотеки не відповідає нормам чинного законодавства та порушує права і законні інтереси Позивача, тому позовна вимога про визнання договору іпотеки недійсним є обґрунтованою. Оскільки вимоги про скасування державної реєстрації іпотеки та скасування державної реєстрації обтяження перешкоджають реалізувати Позивачу своє право на державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу цього майна та ці вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, тому і такі вимоги підлягають задоволенню. Також, суд зазначив, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право приватної власності Відповідача-1 на спірне нежитлове приміщення вчинено на підставі неправдивих відомостей та підлягає скасуванню в судовому порядку.

17. Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками місцевого господарського суду та дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що, не здійснивши державну реєстрацію права власності на приміщення, не надавши доказів оплати за договором купівлі-продажу, враховуючи відсутність акту прийому-передачі приміщення за договором від 13.03.2012, Позивач не набув жодних речових прав, оскільки речове право також підлягає державній реєстрації, а тому, за вказаних обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Також, суд послався на те, що, не здійснивши державну реєстрацію переходу права власності на спірне приміщення, Позивач прийняв на себе всі пов'язані з цим наслідки, в тому числі ризик отримання договором від 13.03.2012 статусу неукладеного.

18. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою (в новій редакції), Позивач оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, за якими відкрито касаційне провадження.

19. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

21. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

22. Оскаржуючи судове рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Позивач послався на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах частини 2 статті 328 ЦК України щодо правомірності набуття права власності, статті 204 ЦК України щодо правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору, статей 395, 396 ЦК України щодо речового права, набутого на підставі правочину та права на захист такого права, частини 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якою визначено, що відомості, що містяться в Державної реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії і у разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії (пункти 8,9 постанови).

23. Після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції не встановлено наявності висновків Верховного Суду щодо питання застосування наведених Позивачем норм права у подібних правовідносинах з урахуванням конкретних обставин справи. Відповідачами також не надано суду відомостей про наявність таких висновків Верховного Суду.

24. Перевіряючи доводи касаційної скарги Позивача (в новій редакції), суд дійшов таких висновків.

25. Звертаючись до суду з позовом, Позивач послався на те, що дії Відповідача-1 по передачі за договором іпотеки Відповідачу-2 нерухомого майна, власником якого є Позивач відповідно до договору купівлі-продажу, а також здійснення реєстраційних дій по посвідченню договору іпотеки та реєстрації права власності за Відповідачем-1 на це нерухоме майно, порушують право Позивача на володіння та користування майном, а тому підлягають захисту на підставі статей 391 та 396 ЦК України. Отже, Позивачем пред'явлено негаторний позов про усунення перешкод у користуванні майном.

26. Водночас, зважаючи на наведене, та з огляду на матеріали справи вбачається, що між сторонами існує спір про право власності на нежитлове приміщення, яке є одночасно предметом договору купівлі-продажу від 13.03.2012 між Відповідачем-1 і Позивачем та предметом договору іпотеки від 10.06.2019 між Відповідачами.

27. Частиною 1 статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

28. Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (стаття 391 ЦК України).

Власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

29. Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Частиною 4 статті 334 ЦК України визначено, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

30. Імперативними нормами ЦК України визначено, що право власності включає в себе три складові - право володіння, користування і розпорядження майном, тому слід дійти висновку, що закон пов'язує володіння з користуванням та розпорядженням цим майном, як невід'ємних складових права власності, а тому користування і володіння, як складові права власності, теж виникають лише з моменту державної реєстрації речового права.

31. Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено поняття державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 13.03.2012) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме, право власності на нерухоме майно.

пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час вирішення спору, визначено речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

32. Зважаючи на вимоги наведеного вище законодавства, колегія суддів звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій під час розгляду даного спору не встановлено, що з дати укладання договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 13.03.2012, який є підставою для державної реєстрації за Позивачем права власності на спірне нежитлове приміщення, і до моменту розгляду судом даної справи Позивач звертався в БТІ в порядку, визначеному Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що затверджено Наказом Мінюсту №7/5 від 07.02.2002 або до державних реєстраторів відповідно до Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1141 від
26.10.2011 для державної реєстрації права власності на спірне приміщення.

Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження зазначених обставин.

33. Відповідно до статей 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

34. Отже, оскільки право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом, а права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону, тому право власності (користування, володіння, розпорядження) виникає лише з моменту здійснення державної реєстрації цього права і це право не може виникнути раніше, оскільки норма закону щодо державної реєстрації права власності є імперативною. Позивачем до матеріалів справи не надано допустимих доказів наявності у нього права власності на спірне нерухоме майно, як речового права, а саме доказів державної реєстрації права власності на підставі договору купівлі-продажу від 13.03.2012.

35. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки даний позов про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном є негаторним позовом (стаття 391 ЦК України), який може заявлятися власником майна.

35.1. Проте, у даній справі, єдиною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позову є відсутність в матеріалах справи доказів наявності у Позивача речового права, а саме виникнення у нього права власності, допустимим доказом чого є факт державної реєстрації за Позивачем такого речового права.

35.2. При цьому, негаторний позов може бути пред'явлено і особою, яка володіє майном на іншому речовому праві, але таке речове право має бути доведено належними і допустимими доказами.

35.3. З огляду на наведене вище в цій постанові, доводи касаційної скарги, вказані в пунктах 8 та 9 постанови, колегією суддів відхиляються, оскільки зазначені скаржником норми права не підлягають до застосування у спірних правовідносинах.

36. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо "отримання договором від 13.03.2012...статусу неукладеного", посилаючись на відсутність доказів державної реєстрації переходу права власності на приміщення до Позивача, оскільки відсутність державної реєстрації переходу права власності на приміщення не спричиняє для відповідного договору купівлі-продажу таких наслідків, як його неукладеність. Суд апеляційної інстанції, в порушення вимог процесуального закону, свій висновок не обґрунтував нормами законодавства та встановленими у справі обставинами.

36.1. В цій частині доводи касаційної скарги є обґрунтованими, проте, є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваної постанови, але не можуть бути підставою для її скасування.

37. З урахуванням того, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 204, 328, 395, 396, 629 ЦК України та не застосування частини 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не знайшли свого підтвердження з мотивів, наведених у даній постанові (пункти 27-35.3 постанови), тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про недоведеність в іншій частині доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

38. Пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

39. Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частинами 1, 3, 4 статті 311 ГПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав засновуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

40. Як зазначалося вище, судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог процесуального закону в частині обґрунтованості висновку щодо неукладеності договору, однак, при цьому, ухвалено правильне по суті судове рішення, а тому, колегія суддів дійшла висновку про застосування повноважень, передбачених статтями 308, 311 ГПК України, змінивши мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції із викладенням її в редакції даної постанови. В решті постанова суду апеляційної інстанції, в тому числі її резолютивна частина, відповідає закону, а тому підлягає залишенню без змін.

Щодо розподілу судових витрат

41. З огляду на те, що судом касаційної інстанції змінено лише мотивувальну частину оскаржуваної постанови, а по суті спору висновки суду апеляційної інстанції про відмову у позові є правильними, тому відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, а судові витрати за подання касаційної скарги згідно статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України (в редакції до
08.02.2020), суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комві плюс" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 у справі № 911/1659/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині зазначену постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В. Г.

Судді Берднік І. С.

Міщенко І. С.