Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.10.2020 року у справі №910/14900/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/14900/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Ковтуна С. А.

від 17.02.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Майданевича А. Г., Ткаченка Б. О., Суліма В. В.

від 02.09.2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто"

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 410 215,30 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна"

про стягнення 1 756 674,65 грн

за участю представників:

позивача (відповідача за зустрічним позовом): Литвин В. О., Лихвар В. В.

відповідача (позивача за зустрічним позовом): Захарчук І. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимог.

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" про:

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" підписати шляхом проставляння уповноваженими особами власноручних підписів з проставлянням мокрих відтисків печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" на видаткових накладних: № РН-0000600 від 03.05.2018, № РН-0001428 від 27.08.2018, № РН-0001453 від 30.08.2018, № РН-0001479 від 31.08.2018, № РН-0001519 від
07.09.2018, № РН-0001520 від 07.09.2018, № РН-0001537 від 13.09.2018, № РН-0001538 від 3.09.2018, № РН-0001574 від 17.09.2018, № РН-0001612 від
20.09.2018, № РН-0001613 від 20.09.2018, № РН-0001614 від 20.09.2018, № РН-0001639 від 24.09.2018, № РН-0001865 від 19.10.2018, № РН-0001870 від
19.10.2018, № РН-0001871 від 19.10.2018, № РН-0001872 від 19.10.2018, № РН-0001928 від 24.10.2018, № РН-0001929 від 24.10.2018, № РН-0001930 від
24.10.2018, № РН-0001948 від 26.10.2018, № РН-0001964 від 29.10.2018, № РН-0001971 від 30.10.2018, № РН-0001976 від 30.10.2018, № РН-0001986 від
30.10.2018, № РН-0001987 від 30.10.2018, № РН-0002018 від 31.10.2018, № РН-0002025 від 31.10.2018, № РН-0002026 від 31.10.2018, № РН-0002096 від
08.11.2018, № РН-0002102 від 12.11.2018, № РН-0002104 від 12.11.2018, № РН-0002183 від 21.11.2018, № РН-0002251 від 29.11.2018, № РН-0002326 від
13.12.2018, № РН-0002327 від 13.12.2018, № РН-0000031 від 17.01.2019, № РН-0000041 від 22.01.2019, № РН-0000062 від 24.01.2019, № РН-0000098 від
31.01.2019, № РН-0000264 від 06.03.2019, № РН-0000267 від 06.03.2019, № РН-0000268 від 06.03.2019, № РН-0000269 від 06.03.2019, № РН-0000276 від
07.03.2019, № РН-0000306 від 14.03.2019, № РН-0000349 від 21.03.2019, № РН-0000371 від 22.03.2019, № РН-0000467 від 10.04.2019, № РН-0000517 від
18.04.2019, № РН-0000599 від 07.05.2019, № РН-0000610 від 08.05.2019, № РН-0000652 від 16.05.2019 (всього 53 видаткові накладні);

- стягнення заборгованості за договором поставки № 313/17 від 28.07.2017 у розмірі 410 215,30 грн, з яких: 364 595,00 грн - заборгованість за поставлений товар, 3 529,70 грн - інфляційні нарахування, 27 631,52 грн - пеня, 14 459,08
грн - штраф у розмірі 7%.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 313/17 від 28.07.2017, а саме: відмовляється підписувати 53 видаткові накладні, за якими позивач поставив, а відповідач прийняв товар, а також повністю або частково не оплачує поставлений позивачем та прийнятий ним товар за 10 (десятьма) непідписаними та 3 (трьома) підписаними видатковими накладними, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованості з оплати поставленого товару у розмірі 364 595,00 грн, від сплати якої позивач ухиляється.

12.11.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" про стягнення 1 756 674,65 грн боргу за договором поставки № 304/17 від 12.06.2017.

Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" на виконання умов укладеного з відповідачем за зустрічним позовом договору поставки № 304/17 від 12.06.2017 перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" грошові кошти у розмірі 1 756 674,65 грн за товар, зазначений у 53-х непідписаних видаткових накладних, на які посилається позивач за первісним позовом, який фактично не був поставлений.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

28.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" (покупець) був укладений договір поставки № 313/17 від 28.07.2017 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупцю профільні погонажні вироби з полівінілхлориду для виробництва віконних і дверних конструкцій, а також комплектуючі частини та матеріали (далі по тексту - товар), а Покупець зобов'язався прийняти товар у власність та оплатити його в порядку і на умовах, визначених договором.

Згідно з пунктом 1.2. договору артикул, найменування, кількість товару, асортимент, ціна одиниці товару та загальна вартість партії товару, визначаються сторонами у специфікаціях, які після їх підписання є невід'ємною частиною договору.

У подальшому 31.07.2017 та 18.10.2017 між сторонами були укладені додаткові угоди № 1 та № 2 до цього договору, які є його невід'ємними частинами.

Умови поставки товару визначені у розділі 4 договору, відповідно до якого:

- поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих Постачальником до виконання замовлень Покупця (пункт 4.1. договору);

- замовлення на поставку конкретної партії товару надсилається Покупцем на адресу Постачальника засобами факсимільного зв'язку або електронною поштою не пізніше, ніж за 10 (десять) календарних днів для товару виробництва постачальника та 21 (двадцять один) календарний день для імпортованого товару до бажаної дати поставки чергової партії товару (пункт 4.3. договору);

- перед днем поставки Постачальник оформлює специфікацію та виставляє рахунок-фактуру. Специфікація відображає кінцеві дані для поставки товару, які були погоджені сторонами на підставі замовлення Покупця. Постачальник направляє Покупцю електронною поштою або факсимільним зв'язком підписану специфікацію для остаточного узгодження умов поставки (зокрема, асортименту та кількість товару, ціну одиниці товару та загальну вартість партії товару) з Покупцем. Після отримання специфікації Покупець зобов'язаний направити (повернути) електронною поштою або факсимільним зв'язком підписану уповноваженою особою та скріплену печаткою Покупця зазначену специфікацію, що підтверджує погодження сторонами умов поставки відповідної партії товару та його наявність і готовність для передачі Покупцю. Оригінал специфікації передається Покупцю разом із відповідною партією товару. Покупець зобов'язаний підписати специфікацію та направити один екземпляр Постачальнику в день підписання поштою або кур'єром (пункт 4.6. договору);

- поставка товару відбувається на умовах FCA (пункт поставки - склад Постачальника) згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів "Incoterms" в редакції 2010 року (пункт 4.7. договору);

- датою поставки (перехід права власності та ризику знищення товару) є дата видаткової накладної на товар (товарно-транспортної накладної), оформленої належним чином та підписаної сторонами (пункт 4.8. договору);

- зобов'язання Постачальника з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної (товарно-транспортної накладної) (пункт 4.9. договору);

- разом з товаром Постачальник зобов'язаний передати Покупцю наступні документи: рахунок-фактуру на оплату вартості (ціни) поставленого товару, видаткову накладну (товарно-транспортну накладну) на загальну кількість поставленого товару, виписаною датою поставки товару. Постачальник зобов'язаний надати (надіслати) Покупцю податкову накладну, зареєстровану в установленому податковим законодавством порядку в Єдиному реєстрі податкових накладних (пункт 4.10. договору).

Порядок здійснення розрахунків визначений сторонами у розділі 3 договору, відповідно до якого:

- оплата товару/партії товару Покупцем здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника, вказаний в цьому договорі, або в іншій формі, не забороненій законодавством України. Розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України - гривні (пункт 3.1. договору);

- оплата товару здійснюється Покупцем на підставі рахунку-фактури, наданого Постачальником. У випадку надання сканкопії або факсокопії рахунку-фактури, Постачальник зобов'язаний надати оригінал рахунку-фактури разом з товаром (пункт
3.2. договору);

- оплата товару/партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару/партії товару, зазначеної у підписаній сторонами відповідній видатковій накладній, у межах кредитного ліміту, що за домовленістю не перевищує 400 000 грн (пункт 3.3. в редакції додаткової угоди № 2 від 18.10.2017 до договору);

- зобов'язання Покупця з оплати товару/партії товару вважаються виконаними в момент зарахування грошових коштів на рахунок Постачальника (пункт 3.4. договору).

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" підписати шляхом проставляння уповноваженими особами власноручних підписів з проставлянням мокрих відтисків печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" на 53-х видаткових накладних, що стосуються поставки товару у 2018,2019 роках за переліком, наведеним у касаційній скарзі, та про стягнення заборгованості за договором поставки № 313/17 від 28.07.2017 у розмірі 410 215,30 грн, з яких: 364 595,00
грн - заборгованість за поставлений товар, 3 529,70 грн - інфляційні нарахування, 27 631,52 грн - пеня, 14 459,08 грн - штраф у розмірі 7%.

Звертаючись з первісним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" послалося на те, що ним у 2018,2019 роках на виконання умов договору поставки № 313/17 від 28.07.2017 за зазначеними у касаційній скарзі видатковими накладними була здійснена поставка товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Тінторетто", який прийняв цей товар, однак в порушення умов договору поставки не підписав ці 53 видаткові накладні, з яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто":

- 43 видаткові накладні оплатило повністю, проте не підписало ці накладні;

- 1 (одну) накладну: № РН-0000098 від 31.01.2019 на суму 153 057,52 грн оплатило частково на суму 7 289,50 грн;

- 9 (дев'ять) накладних: 1) № РН-0000264 від 06.03.2019 на суму 7 257,60 грн, 2) № РН-0000267 від 06.03.2019 на суму 44 517,60 грн, 3) № РН-0000268 від
06.03.2019 на суму 22 742,46 грн, 4) № РН-0000269 від 06.03.2019 на суму 33
808,48 грн, 5) № РН-0000276 від 07.03.2019 на суму 10 280,52 грн, 6) № РН-0000306 від 14.03.2019 на суму 66 413,58 грн, 7) № РН-0000467 від 10.04.2019 на суму 16 509,48 грн, 8) № РН-0000517 від 18.04.2019 на суму 1 678,56 грн, 9) № РН-0000610 від 08.05.2019 на суму 847,86 грн що у загальній сумі складає 204
056,14 грн, не оплатило повністю.

Також зазначає про те, що у 2019 році на виконання умов договору поставки № 313/17 від 28.07.2017 за трьома видатковими накладними № РН-0000162 від
15.02.2019 на суму 110 211,36 грн, № РН-0000163 від 15.02.2019 на суму 30 127,68
грн, № РН-0000167 від 15.02.2019 на суму 12 910,32 грн була здійснена поставка товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Тінторетто", який прийняв цей товар, підписав ці видаткові накладні, однак не оплатив ці накладні повністю.

За твердженням позивача заборгованість відповідача за підписаними та непідписаними видатковими накладними у загальній сумі становить 364 595,00 грн, на яку позивач нарахував інфляційні втрати, пеню та штраф.

12.11.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" про стягнення 1 756 674,65 грн боргу за укладеним між ним та відповідачем за зустрічним позовом договором поставки № 304/17 від 12.06.2017, посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" на виконання умов зазначеного договору поставки № 304/17 від 12.06.2017 в порядку передоплати перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" грошові кошти у розмірі 1 756
674,65 грн за товар, зазначений у 53-х непідписаних видаткових накладних, на які послався позивач за первісним позовом, однак товар за цими накладними фактично не був поставлений, з огляду на що відповідач за зустрічним позовом відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України має повернути позивачу за зустрічним позовом суму попередньої оплати.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 17.02.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020, первісний позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" 368 124,70 грн боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 27
631,52 грн пені, 14 459,08 грн штрафу та 6 153,23 грн судового збору. В іншій частині позову відмовив. У задоволенні зустрічного позову відмовив.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірна поставка товару здійснювалася саме на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки № 313/17 від 28.07.2017, докази існування іншого правочину відсутні, факт постачання товару за цим договором за спірними непідписаними видатковими накладними підтверджується документами податкового обліку сторін, а також актом звірки взаємних розрахунків за 2018 рік, який є непрямим доказом у справі; факт існування у відповідача перед позивачем за первісним позовом простроченої заборгованості за товар, отриманий у 2019 році, є доведеним, визначений позивачем за первісним позовом розмір заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, пені та штрафу є арифметично правильним.

Відмовляючи у задоволення первісного позову в частині зобов'язання відповідача за первісним позовом підписати спірні видаткові накладні, суди виходили з того, що ця вимога не стосується захисту прав позивача за первісним позовом як продавця за договором поставки, суперечить встановленим чинним законодавством способам захисту цивільних прав, а її задоволення судом призведе до втручання у господарську діяльність суб'єкта господарювання.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили з того, що доведеність факту постачання/отримання товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" спростовує його доводи про неотримання товару та про те, що платежі носили характер попередньої оплати. Крім того такий спосіб платежу як передоплата не був встановлений договором, умови якого передбачають оплату товару/партії товару на умовах відстрочення платежу, доказів зміни сторонами такого порядку розрахунку сторони не надали, позивач за зустрічним позовом здійснив оплату видаткових накладних згідно із зазначеним ним призначенням платежу саме як оплату за отриманий товар.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 та ухвалити нове рішення, яким первісні позовні вимоги залишити без задоволення, а зустрічний позов задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник послався на пункт 3 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті:

- з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статей 664, 692, 693 Цивільного кодексу України, статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 46, 50, 187, 198, 201 Податкового кодексу України, пунктів 2.1., 2.2., 2.4., 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995,

та

- з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник також зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права:

- статей 664, 692 Цивільного кодексу України, статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 46, 50, 187, 198, 201 Податкового кодексу України, пунктів 2,1., 2.2., 2.4., 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, щодо підтвердження руху активів та факту постачання товару за спірними поставками виключно на підставі даних податкового обліку та частково на підставі акта звірки, за умови відсутності первинних документів;

- статті 693 Цивільного кодексу України стосовно повернення покупцю сплачених коштів за товар, який не було поставлено постачальником за умови оплати товару на підставі укрупнених платежів без прив'язки до кожної конкретної поставки товару.

За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що обставини вчинення господарської операції може підтверджуватися іншими ніж первинні документи доказами, зокрема документами податкового обліку платника податку учасника спірної господарської операції, оскільки:

- неправильно застосували положення пункту 14.1.181. статті 14, статті 46, пункту 187.1. статті 187, статті 198, пунктів 201.1. , 201.10. статті 201 Податкового кодексу України, положення Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 21 від 28.01.2016, не врахували, що податкові накладні за спірними поставками та відомості податкових декларацій не є свідченням руху активів за спірними накладними, не підтверджують фізичного переміщення товару, а тому не можуть свідчити про рух товару та виконання обов'язку постачальника з передачі товару покупцю, визначеного у статті 664 Цивільного кодексу України;

- не врахували те, що податкові накладні та декларації сторін за спірними поставками не можуть бути єдиними доказами по справі, що підтверджують факт поставки товару без наявності інших належних та допустимих доказів;

- неправильно застосували положення статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 46, 50, 187, 198, 201 Податкового кодексу України, пунктів 2,1., 2.2., 2.4., 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, не врахували те, що відповідно до цих норм підтвердженням реального руху активів можуть бути обставини виробництва товару та здійснення його перевезення, зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, залишили поза увагою те, що такі докази відсутні в матеріали цієї справи, а за відсутності первинних документів, в яких відображаються вчинені господарські операції, подані до податкового органу податкові накладні та декларації, що складаються на підставі таких первинних документів, не можуть бути доказом поставки товару;

- не застосували статтю 50 Податкового кодексу України, не врахували те, що податкові накладні складає та реєструє постачальник, а покупець лише отримує податковий кредит за господарською операцією, який повинен відобразити у податковій звітності, однак будь-які відомості у податковій звітності, у тому числі помилкові щодо податкового кредиту, відповідно до положень статті 50 Податкового кодексу України можуть бути відкориговані покупцем у майбутніх періодах, на що у відповідача за первісним позовом є три роки, як не сплили;

- дійшли помилкового висновку про те, що першою подією була поставка товару, порушили статті 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, не врахували та не дослідили належним чином встановлений договором поставки порядок оплати товару, не врахували те, що цей порядок не був сталим та не передбачав виключно оплату після отримання товару, не врахували те, що відповідач за первісним позовом здійснював оплату товару укрупненими сумами, внаслідок чого позивач за первісним позовом мав можливість зараховувати оплату товару, виходячи з наявного в нього залишку наперед авансованих коштів, залишили поза увагою те, що видаткові та податкові накладні датовані пізніше заказів-нарядів;

- в порушення статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України не дослідили кожну спірну поставку товару та кожну окрему видаткову накладну, а зробили лише узагальнюючі висновки про доведення факту постачання товару за договором, не врахували те, що при підписані видаткові накладні не є належними доказами поставки товару по договору, оскільки їх відомості не дають змогу дослідити та підтвердити факт постачання товару, встановити та ідентифікувати осіб, які приймали участь у господарській операції, не дослідили оригінали цих видаткових накладних;

- дійшли помилкового висновку про те, що акт звірки рахунку є непрямим доказом поставки/отримання товару за договором, оскільки неправильно застосували норм матеріального права, зокрема положення статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 46, 50, 187, 198, 201 Податкового кодексу України, пунктів 2,1., 2.2., 2.4., 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, відповідно до яких акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським обліковим документом та не є належним доказом факту здійснення господарських операцій, а також порушили норми процесуального права, які не містять такого поняття як "непрямий доказ", залишили поза увагою те, що підписаний між сторонами у справі акт звірки стосується виключно поставки товару у 2018 році та не має відношення до спірної поставки товару у 2019 році, у відповідача за первісним позовом оригінал цього акту відсутній.

Також скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення статті 693 Цивільного кодексу України, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для повернення коштів за товар, який був оплачений та не поставлений.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийняті при повному з'ясуванні усіх обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права, з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У спростування доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статей 664, 692, 693 Цивільного кодексу України, статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 46, 50, 187, 198, 201 Податкового кодексу України, пунктів 2.1., 2.2., 2.4., 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, позивач за первісним позовом посилається наявність відповідних висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.07.2018 у справі № 905/1141/16, від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18.

Також позивач за первісним позовом зазначає про безпідставність доводів скаржника щодо не дослідження судами попередніх інстанцій оригіналів трьох підписаних видаткових накладних, оскільки ці доводи не відповідають дійсності та спростовуються аудіозаписами судових засідань судів попередніх інстанцій, що є доказом дослідження судами оригіналів цих доказів.

В заперечення доводів скаржника про те, що встановлений договором поставки порядок оплати товару не був сталив та відповідач за первісним позовом здійснював оплату товару укрупненими платежами позивач за первісним позовом зазначає про те, що суди попередніх інстанцій досліджували ці обставини та встановили, що договір поставки не містить умов щодо попередньої оплати товару, а відповідач за первісним позовом не здійснював авансових платежів. Також зазначає про те, що жодна з наявних у матеріалах справи податкових накладних не виписана та не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму попередньої оплати, а лише на суму поставки товару, що і було першою подією, скаржник не надав жодного первинного документу, який би підтверджував попередню оплату товару.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У частині 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечене законом, зокрема статтею 15 Цивільного кодексу України. Перелік способів захисту порушеного права та/або інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України та не є вичерпним.

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання первинних документів, оскільки такі документи підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Як вбачається позивач за первісним позовом заявив вимогу про зобов'язання відповідача вчинити дії, а саме: підписати видаткові накладні.

Згідно зі статтею 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Отже заявлена позивачем за первісним позовом вимога про зобов'язання відповідача вчинити дії: підписати видаткові накладні є за своєю суттю вимогою про зобов'язання підписати первинні документи, прийняти товар шляхом підписання видаткових накладних.

Згідно зі статтею 1, частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію. У свою чергу, господарська операція - це дія або подія, що викликає зміну в структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Метою складання первинних документів є відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку.

Закон не містить приписів щодо часу складання первинного документа, але при цьому зобов'язує відобразити в обліку господарську операцію тільки у тому звітному періоді, у якому така господарська операція була здійснена (частина 5 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Врахувавши наведені норми закону суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вимога позивача за первісним позовом про зобов'язання відповідача підписати первинні документи (видаткові накладні) не стосується захисту його прав як продавця за договором купівлі-продажу, суперечить встановленим чинним законодавством способам захисту цивільних прав. Ця вимога у разі її задоволення не призведе до поновлення порушеного права позивача, а призведе до втручання у господарську діяльність суб'єкта господарювання.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні цієї позовної вимоги за первісним позовом (про зобов'язання підписати спірні видаткові накладні).

Крім того Верховний Суд зазначає про те, що відповідач за первісним позовом не наводить у касаційній скарзі доводів у спростування зазначених висновків судів, хоча і оскаржує ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення у цій справі повністю.

Як встановили суди попередніх інстанцій між сторонами у справі 28.07.2017 був укладений договір поставки № 313/17, на якому ґрунтуються позовні вимоги за первісним позовом, на виконання якого, за твердженням позивача за первісним позовом, він поставив відповідачу за первісним позовом як покупцю товар на підставі 53-х видаткових накладних, які не підписані покупцем.

У зустрічних позовних вимогах позивач за зустрічним позовом послався на інший укладений між сторонами договір: № 304/17 від 12.06.2017 та зазначив про те, що ним за цим договором була здійснена попередня оплата товару, який не був поставлений за тими ж самими 53-ма видатковими накладними, на які послався позивач за первісним позовом.

Разом з цим у спірних видаткових накладних, як підписаних, так і непідписаних, на які послалися сторони у первісній та в зустрічній позовних заявах, міститься посилання на договір № 285/16 від 10.10.2016.

У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій встановили, що доказів існування договору поставки № 304/17 від 12.06.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" як покупцем, на який послався позивач за зустрічним позовом у зустрічній позовній заяві та який би регулював правовідносини між сторонами, позивач за зустрічним позовом не надав, у матеріалах справи цей договір відсутній.

Також суди встановили, що доказів існування інших укладених між сторонами у справі договорів поставки матеріали справи не містять.

Крім того договір № 285/16 від 10.10.2016, вказаний у спірних видаткових накладних, був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВК Київ місто буд", тобто був укладений позивачем за первісним позовом з іншою ніж відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) особою, а отже Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" не є особою, на користь якої укладений цей договір. Врахувавши викладене, суди встановили, що зазначення цього договору у видаткових накладних, які стосуються покупця: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто", є помилковим.

Врахувавши викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що договір поставки № 313/17 від 28.07.2017, укладення між сторонами у справі та існування якого є доведеним, є єдиним договором, що регулює правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" щодо постачання і оплати товару за цим договором (профільних погонажних виробів з полівінілхлориду для виробництва віконних і дверних конструкцій, а також комплектуючих частин і матеріалів) у спірний період: 2018-2019 роки, з огляду на що правильно керувалися умовами саме цього договору поставки № 313/17 від 28.07.2017 при вирішенні спору у цій справі.

Отже, як правильно встановили суди попередніх інстанцій спірні правовідносини між сторонами у справі щодо стягнення заборгованості з оплати поставленого товару (за первісним позовом) та з повернення попередньої оплати непоставленого товару (за зустрічним позовом) виникли з договору № 313/17 від 28.07.2017, є правовідносинами з поставки товарів, а зазначений договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень частиною 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

З огляду на визначені позивачами підстави позовів (за первісними та зустрічними вимогами) спірними обставинами у цій справі, які є предметом дослідження, підлягають встановленню та мають значення для правильного вирішення спору цій справі, є обставини щодо поставки товару за спірними 53-ма непідписаними видатковими накладними та 3 (трьома) підписаними видатковими накладними. Як вбачається позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) посилається на реальність здійснених ним господарських операцій з поставки товару відповідачу за первісним позовом за цими накладними. Натомість відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) заперечує факт здійснення таких господарських операцій та зазначає про неотримання товару за цими видатковими накладними.

Досліджуючи ці обставини, суди попередніх інстанцій встановили, що 53 (п'ятдесят три) видаткові накладні, на підставі яких ґрунтуються позовні та зустрічні вимоги, не містять підпису відповідальної особи покупця (Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто"), яка брала участь в господарських операціях, тобто не відповідають вимогам первинних документів, визначених у статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні". Разом з цим суди визнали доведеним факт постачання позивачем за первісним позовом відповідачу за первісним позовом та отримання останнім товару за спірними видатковими накладними (підписаними та непідписаними), який, за висновком судів, підтверджується документами податкового обліку обох сторін та актом звірки взаємних розрахунків за 2018 рік.

Однак Верховний Суд вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені з неправильним застосуванням та з порушенням норм матеріального і процесуального права, без належного з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому суди хоча і врахували висновки Верховного Суду, однак лише вибірково.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату здійснення спірної поставки товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов'язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Дослідивши надані позивачем 53 (п'ятдесят три) непідписані видаткові накладні, суди попередніх інстанції встановили, що ці видаткові накладні не відповідають наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містять підпису покупця, з огляду на що Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що ці видаткові накладні не можуть бути беззаперечними доказами факту поставки товару.

Разом з цим Верховний Суд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв'язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

З огляду на викладене твердження скаржника про те, що лише первинні документи є доказами вчинення господарських операцій є безпідставними та до уваги судом касаційної інстанції не беруться.

Як вбачається суди попередніх інстанцій врахували зазначені висновки Верховного Суду, однак при дослідженні обставин реальної поставки товару за спірними видатковими накладними надали оцінку лише документам податкового обліку обох сторін (продавця та покупця), залишивши при цьому поза увагою те, що самі лише податкові накладні та декларації сторін (за відсутності інших доказів реального руху товарів) не є самостійними доказами підтвердження вчинених господарських операцій, оскільки ці докази не пов'язані з фізичним переміщенням товару, не можуть свідчити про рух товару та виконання обов'язку постачальника з передачі товару покупцю, визначеного у статті 664 Цивільного кодексу України, підтверджують лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції, який сам по собі не свідчить про вчинення такої господарської операції, про її реальність.

Відповідно до пункту 201.1. , 201.7. , 201.10. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений пункту 201.1. , 201.7. , 201.10. статті 201 Податкового кодексу України термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 14.1.181. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Датою виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів відносяться до податкового кредиту. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

Сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що віднесення відповідачем за первісним позовом (Покупцем) сум податків за отриманими від Постачальника податковими накладними до податкового кредиту підтверджує обставини реальної поставки товару за спірними видатковими накладними.

Отже, як уже зазначалася, самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

З огляду на викладене висновки судів про доведеність факту поставки товару за спірними видатковими накладними, зроблені лише на підставі податкових накладних та декларацій сторін, за відсутності дослідження та встановлення обставин та доказів реального руху товарів за спірними поставками, є передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору цій справі.

У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не дослідили належним чином умови укладеного між сторонами договору № 313/17 від 28.07.2017, зокрема щодо умов поставки товару, визначені у розділі 4 договору.

За змістом пунктів 4.1., 4.3., 4.6., 4.9., 4.11. договору поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих Постачальником до виконання замовлень Покупця.

Замовлення на поставку конкретної партії товару надсилається Покупцем на адресу Постачальника засобами факсимільного зв'язку або електронною поштою.

Перед днем поставки Постачальник оформлює специфікацію, підписану специфікацію направляє Покупцю електронною поштою або факсимільним зв'язком для остаточного узгодження умов поставки з Покупцем. Після отримання специфікації Покупець зобов'язаний направити (повернути) електронною поштою або факсимільним зв'язком підписану уповноваженою особою та скріплену печаткою Покупця зазначену специфікацію. Оригінал специфікації передається Покупцю разом із відповідною партією товару. Покупець зобов'язаний підписати специфікацію та направити один екземпляр Постачальнику в день підписання поштою або кур'єром.

Зобов'язання Постачальника з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної (товарно-транспортної накладної).

Повноваження представників Покупця на здійснення та оформлення здачі-прийняття товару в пункті поставки підтверджуються паспортом та відповідною довіреністю, яка оформлюється Покупцем.

Однак суди попередніх інстанцій при з'ясуванні обставин поставки товару за спірними накладними не дослідили обставини виконання та дотримання сторонами зазначених умов договору. Не дослідили, чи надсилав Покупець Постачальнику замовлення на поставку товару за спірними накладними, чи оформлювалася Постачальником та направлялась Покупцю специфікація у порядку, передбаченому пунктом 4.6. договору, зокрема засобами електронного або факсимільного зв'язку шляхом накладення уповноваженою особою електронного цифрового підпису та чи поверталася Покупцем Постачальнику специфікація, підписана також шляхом накладення уповноваженою особою Покупця електронного цифрового підпису засобами електронного або факсимільного зв'язку, чи надавався Постачальником оригінал специфікації разом з поставкою товару та чи повертався підписаний екземпляр Покупцем Постачальнику засобами поштового зв'язку або кур'єром.

Поза увагою судів залишилися також обставини щодо того чи відбувалася реальна здача-прийняття товару за спірними видатковими накладними у пункті поставки та яким чином, якщо відбувалася, то у якому порядку, хто саме здійснював перевезення вантажу від Постачальника до Покупця та якими засобами, чи оформлювалися товарно-транспортні накладні на перевезення товару, які особи від імені Покупця отримували товар та на підставі яких документів, не з'ясували, чи оформлювалася Покупцем довіреність на ім'я такої особи на отримання товару за спірними поставками відповідно до умов договору.

Без з'ясування зазначених обставин за відсутності належно оформлених первинних документів, що могли б підтвердити спірну поставку товару, неможливо дійти однозначного висновку про доведеність поставки товару за спірними видатковими накладними.

З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій про доведеність факту поставки товару за спірними видатковими накладними, що ґрунтуються лише на підставі податкових накладних і декларацій сторін, за відсутності дослідження та встановлення обставин та доказів реального руху товарів за спірними поставками, є передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.

Крім того Верховний Суд зазначає, що акт звірки розрахунків, на який послався позивач за первісним позовом як на доказ поставки товару у 2018 році, є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі, не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Отже суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги (навіть в якості непрямого доказу) наданий позивачем за первісним позовом акт звірки розрахунків за 2018 рік за відсутності в матеріалах справи інших доказів реальної поставки товару, залишили поза увагою те, що підписаний між сторонами у справі акт звірки стосується виключно поставки товару у 2018 році та не має відношення до спірної поставки товару у 2019 році, за якою позивач за первісним позовом заявляє до стягнення заборгованість, про що обґрунтовано зазначив скаржник.

Крім того суди попередніх інстанцій в порушення статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України не дослідили кожну окрему спірну поставку товару за кожною окремою видатковою накладною, на які послалися сторони, зробили лише узагальнюючі висновки про доведення факту постачання товару за договором у 2018,2019 роках. Поза увагою судів залишилися три підписаних видаткові накладні на предмет їх відповідності вимогам закону щодо первинних документів.

У порушення принципу повноти зазначені вище обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови.

Господарські суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягають застосуванню, порушили норми процесуального права, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків у справі, а оскаржувані рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення обставин справи, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в порядку касації.

Разом з цим Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що встановлений договором поставки порядок оплати товару не був сталим та відповідач за первісним позовом здійснював оплату товару укрупненими платежами, внаслідок чого мала місце переплата за товар, оскільки суди попередніх інстанцій досліджували ці обставини та встановили, що такий спосіб платежу як передоплата не був встановлений договором, умови договору передбачають оплату товару/партії товару на умовах відстрочення платежу, доказів зміни сторонами такого порядку розрахунку сторони не надали, відповідач за первісним позовом не здійснював авансових платежів, оплата видаткових накладних була ним здійснена згідно із зазначеним ним призначенням платежу саме як оплата за отриманий товар.

Крім того зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу).

З огляду на те, що заявлена позивачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, є обґрунтованою, суди попередніх інстанцій неправильно застосували та порушили норми матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у цій справі № 910/14900/19 в частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення 368 124,70 грн боргу з урахуванням індексу інфляції, 27 631,52 грн пені, 14 459,08 грн штрафу та в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. У частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про зобов'язання вчинити дії рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у цій справі № 910/14900/19 слід залишити без змін як такі, що були ухвалені з правильним застосуванням та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню частково, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі № 910/14900/19 в частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення 368
124,70 грн боргу з урахуванням індексу інфляції, 27 631,52 грн пені, 14 459,08
грн штрафу та в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог скасувати.

3. Справу № 910/14900/19 в частині позовних вимог про стягнення 368 124,70 грн боргу з урахуванням індексу інфляції, 27 631,52 грн пені, 14 459,08 грн штрафу та в частині зустрічних позовних вимог передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі № 910/14900/19 залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець