Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/29775/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Здравиця"

на рішення Господарського суду міста Києва (суддя - О.В. Чинчин) від 14.01.2016

та постанову Київського апеляційного господарського суду (головуючий - С. І. Буравльов, судді: В. В. Андрієнко, Ю. Л. Власов) від 17.10.2017

за позовом Комунального підприємство "Київжитлоспецексплуатація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Здравиця"

про стягнення 49 322 грн. 66 коп.

Короткий зміст позовних вимог

1. 24.11.2015 Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - Позивач) подало позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Здравиця" (далі - Відповідач) на користь Позивача 32 590 грн. 48 коп. - заборгованості з орендної плати, 3 % річних у сумі 1 629 грн. 65 коп., інфляційні втрати у сумі 15 102 грн. 53 коп.

2. Позовна заява мотивована неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за укладеним ним з Управлінням комунального майна району виконавчого органу Оболонської районної у м. Києва ради договором оренди від 01.20.2009 № 14137 нежитлового приміщення щодо вчасної сплати у відповідному розмірі орендних платежів за період з 01.02.2013 по 30.09.2015 , про що Відповідачу була направлена вимога про сплату заборгованості. Також Позивач додав, що рішенням комісії з припинення виконавчого органу Оболонської районної у м. Києва ради від 22.12.2010 № 1 "Про припинення самостійних структурних підрозділів виконавчого органу Оболонської районної у м. Києва ради (Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації)" ліквідовано Управління комунального майна району виконавчого органу Оболонської районної у м. Києва ради - сторону зазначеного договору оренди, у зв'язку із чим укладено Додаткову угоду до договору № 14137 від 01.09.2009 про зміну орендодавця на комунальне підприємство "Житлосервіс "Куренівка". Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10.12.2010 № 1112 орендоване Відповідачем майно закріплено на праві господарського відання за Позивачем та передано на його баланс.

3. 23.12.2015 Позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути суму заборгованості з урахуванням уточненої суми вимог, а саме: 32 590 грн. 48 коп. - заборгованості з орендної плати, 3 % річних у сумі 1 518 грн. 73 коп., інфляційні втрати у сумі 15 149 грн. 20 коп. Заява мотивована допущеними в позовній заяві помилками при розрахунку суми вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. 14.01.2016 Господарський суд міста Києва вирішив позовні вимоги задовольнити повністю: стягнути з Відповідача на користь Позивача заборгованість у розмірі 32 590 грн. 48 коп., 3 % річних у розмірі 1 518 грн. 73 коп. та інфляційні втрати у розмірі 15 149 грн. 20 коп. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявлена сума заборгованості Відповідача з орендної плати за укладеним договором оренди нежитлового приміщення від 01.20.2009 № 14137 (далі - Договір оренди) підтверджується належними доказами. А доказів сплати цієї заборгованості не надано. При цьому суд встановив обставини пролонгації цього договору оренди на той самий строк, виходячи з умов договору та норм законодавства, а також за відсутності заперечень щодо пролонгації договору з боку сторін цього договору оренди. Також суд визнав правомірними та обґрунтованими вимоги щодо стягнення нарахованих відповідно до вимог законодавства 3 % річних та інфляційних втрат.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 17.10.2017 Київський апеляційний господарський суд вирішив рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Рішення апеляційного суду мотивоване тими ж аргументами, що наведені в рішенні суду першої інстанції, до яких додано, що після закінчення строку оренди за договором оренди заяв про припинення цього договору від сторін не надійшло, а тому договір за вимогами законодавства вважається продовженим на той самий строк, що також підтверджується відсутністю підписаного сторонами акта приймання-передачі орендованого майна від Відповідача Позивачу, а здійснення сплати орендної плати відбувається по день фактичної передачі приміщення від орендаря орендодавцю за актом приймання-передачі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. 03.11.2017 Відповідач подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 і прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. Договір оренди від 01.10.2009 припинив свою дію відповідно до термінів, визначених в договорі - 29.09.2010.

8. Враховуючи об'єкт оренди за договором оренди - сходова клітина та частина коридорів, що з'єднують два поверхи, що є допоміжними приміщеннями будівлі в цілому, а також те, що власниками цієї нежитлової будівлі є інші особи, користування Відповідачем вказаним орендованим приміщенням на підставі договору оренди, які є місцями загального користування, є неможливим та неприпустимим в контексті норм законодавства. Відповідач та інші власники частини приміщень у будівлі, де розташоване орендоване майно, є також співвласниками допоміжних приміщень на підставі права спільної сумісної власності, у зв'язку із чим Відповідач як співвласник приміщень, переданих йому одночасно в оренду, не може сплачувати орендну плату на користь Позивача (який також є співвласником). Через вказані обставини скаржник вважає, що договір оренди від 01.10.2009 не відповідає вимогам законодавства, а тому має бути визнаний недійсним. Ці вимоги, з посиланням на права, передбачені нормами статті 83 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, були заявлені в суді апеляційної інстанції, однак не були розглянуті цим судом.

9. Відповідач звертався до Голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про припинення з 29.09.2009 договору оренди від 01.10.2009, тобто відмовився від продовження договору оренди на новий строк та від користування орендованими приміщеннями; фактично не користувався орендованим приміщенням після закінчення строку оренди, не чинив перешкод Позивачу у користуванні цим приміщенням, хоча акт приймання-передачі Позивачу орендованих приміщень не був підписаний.

10. Згідно із складеним за результатами проведення перевірки актом обстеження користування орендованим приміщенням був встановлений факт користування Відповідачем таким приміщенням, однак представник Відповідача від підписання цього акту відмовився через неправильно зазначену адресу розташування орендованого майна та через припинення орендних відносин.

11. Позивач вважає, що договір оренди діяв шість років, а за вимогами законодавства у випадку укладення договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди більше ніж на 3 роки, такий договір підлягає державній реєстрації, що не мало місце у даній справі.

12. В рішеннях у господарській справі № 910/3235/13, які на думку Відповідача мають преюдиціальне значення для даного спору, та які ухвалені між тими ж сторонами стосовно стягнення заборгованості за цим же договором оренди, але за інший період - серпень 2011 - січень 2013, суди встановили, що поданими у справі доказами не підтверджується факт користування Відповідачем орендованим приміщенням.

Позиція Позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

13. Позивач погодився із правовою позицією та висновками, викладеними в оскаржуваних судових рішеннях з підстав, викладених у цих рішеннях, до яких додав, що об'єктом оренди за укладеним між сторонами Договором оренди є частина місць загального користування, визначена пропорційно від корисної площі, приватизованої Відповідачем.

Позиція Верховного Суду

Щодо зобов'язання сплачувати орендну плату до фактичного повернення орендованого майна

14. Заперечення оскаржуваних судових рішень Відповідачем зводяться до аргументів щодо припинення правовідносин між сторонами за укладеним між ними Договором оренди та відсутність через те матеріальних та правових підстав для стягнення спірної суми заборгованості з орендної плати та нарахованих на цю заборгованість сум. Однак Суд відхиляє вказані аргументи (пункти 7, 8, 9, 10), оскільки такі аргументи викладені без врахування норм діючого законодавства - частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України, а також без врахування встановлених судами обставин відсутності належних доказів повернення Відповідачем орендованого приміщення. Натомість висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо нарахування орендної плати та обов'язку орендаря сплачувати орендну плату за договором оренди до моменту фактичного повернення орендованого майна, відповідає вимогам частини 2 статті 795 ЦК України. При цьому Суд звертається до свого висновку "Щодо зобов'язання сплачувати орендну плату до фактичного повернення орендованого майна" (пункт 12 постанови Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 925/1596/16). Аналогічні висновки наведені і в постановах Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 927/1215/13 та від 20.11.2012 у справі № 12/75-2167-33/75-4/180.

15. Також Суд відхиляє аргументи Відповідача з посиланням на обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій в рішеннях у господарській справі № 910/3235/13, щодо непідтвердження факту користування Відповідачем орендованим приміщенням (пункт 12). Скаржником не враховано, що у справі № 910/3235/13 були визначені інші матеріально-правові підстави вимог про стягнення заборгованості з орендної плати, а саме визначені обставини фактичного користування Відповідачем орендованим майном, які, за висновком судів, не підтвердилися. У даній справі згідно із встановленими судами обставинами такою підставою став Договір оренди, факт укладення якого сторонами не заперечується, дія якого не припинена та на підтвердження дійсних правовідносин за яким суди у даній справі послалися на акт приймання-передачі приміщень орендарем (Відповідачем) від 01.10.2009, підписаний сторонами договору, а також на додаткову угоду від 04.01.2011 до вказаного договору оренди, які в сукупності, за висновком судів, підтвердили обставини прийняття в користування та користування Відповідачем об'єктом оренди, а відповідно наявність у останнього в силу умов договору оренди та норм статті 762 ЦК України обов'язку сплачувати орендну плату.

При цьому Суд звертається до свого висновку "Щодо підтвердження прийняття майна в оренду" (пункт 11 постанови Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 925/1596/16) і наголошує, що при вирішенні питання щодо визначення початку користування орендованим майном (момент виникнення орендних правовідносин та відповідних прав та обов'язків), щодо обрахування початку перебігу строку оренди та щодо підтвердження продовження користування орендованим майном має значення наявність будь-якого належного доказу, що підтверджує відповідні обставини, а не виключно назва документу - акт приймання-передачі, прямо передбачена законодавством (частина 1 статті 795 ЦК України), що підтверджує прийняття майна в оренду.

16. Суд відхиляє доводи скаржника про наявність підстав для визнання недійсним Договору оренди (пункти 8, 11) з огляду на те, що такі вимоги заявлені Відповідачем лише на стадії апеляційного провадження у даній справі, а також з огляду на норми частини 3 статті 101 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваної постанови апеляційного суду, до 15.12.2017), якими передбачено, що в апеляційній інстанцій не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Аналогічна норма міститься в частині 3 статті 300 ГПК України.

17. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про задоволення позовних вимог зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статей 16, 525, 526, 762, 795 Цивільного кодексу України, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.

18. На підставі викладеного (з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України) Суд доходить висновку, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга Відповідача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Здравиця" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 910/29775/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак