Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.11.2018 року у справі №921/110/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 921/110/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.

за участю представника ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - адвоката Шаркова О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2018

та рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2018

у справі № 921/110/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз"

про стягнення коштів в загальній сумі 1 595 199,30 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з ПрАТ "Тернопільміськгаз" 343' 276,62 грн. пені, 221' 670,24 грн. 3% річних та 1' 030' 252,44 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2018 у справі №921/110/18 (суддя Гирила І.М) позов задоволено частково, стягнуто з ПрАТ "Тернопільміськгаз" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 171 638,31 грн. пені, 221 670,24 грн. 3% річних, 990 166,34 грн. інфляційних втрат. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення 40 086,10 грн. інфляційних втрат є безпідставними у зв'язку з помилкою в розрахунку позивача. В решті позовні вимоги суд визнав обґрунтованими, однак при ухваленні рішення врахував клопотання ПрАТ "Тернопільміськгаз" та на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України та ч.1 ст. 233 ГК України зменшив розмір пені за несвоєчасне виконання відповідачем основного зобов'язання на 50%.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 (колегія суддів у складі: Орищин Г.В. - головуючий, Галушко Н.А., Данко Л.С.) рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2018 у справі № 921/110/18 залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2018, рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2018 у справі № 921/110/18 в частині відмови у стягненні пені у сумі 171 638,31 грн. та направити в цій частині справу на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу посиланням на обставини справи, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" наголошує на тому, що важкий фінансовий стан боржника, невиконання своїх зобов'язань контрагентами боржника не є винятковими обставинами в розумінні ст. 233 ГК України.

При цьому, за твердженням позивача, судами попередніх інстанцій було зроблено висновки про скрутне фінансове становище відповідача на підставі неналежних та недопустимих доказів, оскільки відповідне фінансово-економічне становище ПрАТ "Тернопільміськгаз" саме станом на момент винесення оскаржуваного рішення, законно та обґрунтовано могли підтвердити в сукупності виключно баланс (звіт про фінансовий стан), звіт про фінансові результати (звіт про сукупних дохід), звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал і примітки до фінансової звітності станом на 30.03.2018 - І квартал 2018 року, а не звіт про фінансовий стан за 2017 рік.

Крім того, заявник касаційної скарги посилається на те, що при вирішення питання про зменшення розміру пені, суди не врахували того, що матеріалами справи не доведено важкого фінансового стану відповідача, не дослідили наявність правової можливості ПрАТ "Тернопільміськгаз" відновити баланс інтересів шляхом застосування до своїх боржників відповідальності за порушення ними грошового зобов'язання, а також і можливості відновлення майнових прав відповідача шляхом стягнення з його боржників збитків у вигляді пені, присудженої до стягнення на користь позивача за порушення грошового зобов'язання.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 05.11.2018 для розгляду вказаної касаційної скарги визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі : Ткаченко Н.Г. - головуючий (доповідач), Жуков С.В., Білоус. В.В. та ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.11.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "НАК "Натфотогаз України" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 та рішення господарського суду Тернопільської області від 25.06.2018 у справі № 921/110/18 , розгляд справи призначено на 12.12.2018 на 10:45.

Протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 11.12.2018 для розгляду справи № 921/110/18 за касаційною скаргою ПАТ "НАК "Натфотогаз України" у зв'язку з перебуванням судді Білоуса В.В. на лікарняному, визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі: Ткаченко Н.Г.- головуючий (доповідач), Погребняк В.Я., Жуков С.В.

Відзив на касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" від ПрАТ "Тернопільміськгаз" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходив.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника ПАТ "НАК "Нафтогаз України", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За результатами дослідження матеріалів справи, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27.06.2013 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавцем) та ПрАТ "Тернопільміськгаз" (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13-438-ПР (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язується передати у власність покупця у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Матеріалами справ підтверджується, що з метою узгодження вартості природного газу, обсягів переданого газу, порядку проведення розрахунків між сторонами, строку дії Договору між сторонами у справі було укладено додаткові угоди, а саме: №1 від 10.07.2013, №2 від 31.12.2013, №3 від 28.04.2014, №4 від 15.05.2014, №5 від 05.09.2014, №6 від 10.11.2014, №7 від 08.12.2014, №8 від 22.12.2014, №9 від 05.02.2015, №10 від 10.03.2015, №11 від 23.03.2015, №12 від 03.04.2015, №13 від 12.05.2015, №14 від 03.06.2015 та №15 від 19.06.2015.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що на виконання умов Договору позивач за період з червня 2013 року по червень 2015 року (включно) передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 33 377,233 тис. куб. м на загальну суму 184 750 163,91 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями підписаних повноважними представниками сторін актів приймання-передачі природного газу.

Місцевим та апеляційним судами також встановлено, що відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого природного газу виконував неналежним чином та з порушенням передбаченого умовами договору терміну розрахунків. Станом на день звернення позивача до суду з даним позовом заборгованість ПрАТ "Тернопільміськгаз" за отриманий у зазначений період згідно договору №13-438-ПР від 27.06.2013 природний газ становила 3 196 823,43 грн., що вбачається із довідки по операціях ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПрАТ "Тернопільміськгаз" та довідки про сальдо.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором на купівлю-продаж природного газу №13-438-ПР від 17.06.2013 був предметом судового розгляду, за результатами якого рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17.02.2016 у справі №921/1148/15-г/3 стягнуто з ПрАТ "Тернопільміськгаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 3 837 170,31 грн. основного боргу, а також нараховану пеню за період з 20.07.2013 по 02.11.2015 в сумі 398 076,79 грн., 3% річних в сумі 74 475,55 грн., а також збитки внаслідок інфляції за період з серпня місяця 2015 року по вересень місяць 2015 року в сумі 56 866,18 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Місцевим та апеляційним судами досліджено та встановлено, що факт прострочення оплати та розмір заборгованості за договором № 13-438-ПР від 17.06.2013 ПрАТ "Тернопільміськгаз" не заперечується.

Предметом судового розгляду у даній справі є стягнення з відповідача пені в загальній сумі 343 276,62 грн., нарахованої за період з 03.11.2015 по 19.01.2016; 3% річних в загальній сумі 221 670,24 грн., нарахованих за період з 03.11.2015 по 12.02.2018 та інфляційних втрат в загальній сумі 1 030 252,44 грн., нарахованих за період жовтень 2015 року - січень 2018 року (включно), за неналежне виконання зобов'язань по оплаті вартості отриманого у червні 2016 року природного газу.

Разом з тим, предметом касаційного оскарження та, відповідно, касаційного розгляду є ухвалені у даній справі 921/110/18 постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені у сумі 171 638,31 грн.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ПрАТ "Тернопільміськгаз" не заперечувало проти позову ПАТ "НАК "Нафтогаз України", проте на підставі ст.551 ЦК України та ст.223 ГК України, під час розгляду справи у Господарському суді Тернопільської області просило суд зменшити розмір пені до 10% від заявленої.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У п. 7.1 Договору, сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством України, а також цим договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши правильність наданого до позову ПАТ "НАК "Нафтогаз України" розрахунку, зокрема, суми пені, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив, що позивачем вірно нараховано 343 276,62 грн. пені, водночас, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені за несвоєчасне виконання відповідачем основного зобов'язання на 50% згідно ч.3 ст. 551 ЦК України та ч.1 ст. 233 ГК України.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності, в даному випадку, підстав для зменшення розміру пені законним та обґрунтованим з огляду на наступне.

Статтею 233 ГК України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Крім того, в силу ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст. 3 ЦК України).

Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

В контексті зазначеного, суди першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись приписів ст. 86 ГПК України, надали оцінку наявним у справі доказам, дослідили фактичні обставини, якими відповідач обґрунтував необхідність зменшення розміру пені та встановили наявність наступних підстав для зменшення розміру пені:

- відповідно до умов Договору №13-438-ПР від 27.06.2013 відповідач отримував природний газ від позивача виключно для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання, а не для власних потреб;

- протягом 2015-2018 років на рахунки відповідача згідно постанов державних виконавців в межах відкритих виконавчих проваджень накладались арешти, що позбавляло підприємство можливості самостійно розпоряджатись коштами, які надходили на його рахунки та, відповідно, стало однією із підстав несвоєчасних розрахунків з позивачем;

- з 01.07.2015 товариство не здійснює діяльність з постачання природного газу;

- предметом судового розгляду є стягнення штрафних санкцій та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" і не може впливати на його господарську діяльність;

- вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань за неналежне виконання зобов'язань за Договором №13-438-ПР від 27.06.2013 вже були предметом судового розгляду у справі №921/1148/15-г/3 (період не охоплений даними позовними вимогами);

- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства;

- згідно долучених ПАТ "Тернопільміськгаз" до матеріалів справи звітів про фінансовий стан за 2017 рік останнє є збитковим підприємством.

Водночас, місцевим та апеляційним судами, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, було враховано, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є стратегічним підприємством державного сектора економіки, 100% акцій якого належить державі, у зв'язку з чим відповідне клопотання відповідача було задоволено лише частково та зменшено штрафні санкції на 50%, а не на 90%, як просив відповідач.

Відтак, на підставі наведених вище норм, встановивши зазначені вище обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов вірного висновку про винятковість даного випадку та можливість зменшення розміру пені на 50%.

При прийнятті рішення про зменшення розміру пені попередніми судовими інстанціями дотримані вимоги ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України , а їх висновки з цього питання є законними і обґрунтованими.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України).

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судами обставин справи, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову та, зокрема, стягнення з ПрАТ "Тернопільміськгаз" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 171 638,31 грн. пені, що складає 50% від заявленої позивачем суми.

Враховуючи викладене, аргументи касаційної скарги щодо незаконності висновків судів першої та апеляційної інстанцій про можливість зменшення розміру пені не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій та відхиляються колегією суддів.

Зокрема, доводи касаційної скарги про те, що звіт про фінансовий стан за 2017 рік не є належним і допустимим доказом скрутного фінансового становища відповідача як підстави для зменшення розміру пені відхиляються колегією суддів, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зазначений доказ був врахований судом при обґрунтуванні свого висновку про можливість зменшення розміру пені в сукупності з іншими обставинами.

При цьому, слід зазначити, що аргументи касаційної скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про недоведеність матеріалами справи важкого фінансового стану відповідача та про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі, не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до посилань на обставини справи, намагання здійснити їх переоцінку та прохання надати нову оцінку доказам у справі, які, на думку заявника касаційної скарги, неправильно були оцінені місцевим та апеляційним судами під час розгляду справи, що в силу вимог ст.300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору у даній справі.

Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2018 у справі № 921/110/18 в частині відмови у стягненні пені у сумі 171 638,31 грн. прийняті судами у відповідності до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2018 у справі № 921/110/18 в частині відмови у стягненні пені у сумі 171 638,31 грн. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий - Ткаченко Н.Г.

Судді- Жуков С.В.

Погребняк В.Я.