ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/675/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в особі Добропільського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2017 (головуючий суддя - Марченко О.А., судді: Стойка О.В., Радіонова О.О.)

та на рішення Господарського суду Донецької області від 25.05.2017 (суддя Левшина Я.О.)

за позовом Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в особі Добропільського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства

до Комунального підприємства "Добро" Добропільської міської ради

про зобов'язання прийняти розділи договору,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" в особі Добропільського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило зобов'язати Комунальне підприємство "Добро" Добропільської міської ради (далі - відповідач) прийняти розділ 3 п. 3.4, розділ 11 п.11.7 договору №162 від 01.01.2017 в редакції позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю розбіжностей у сторін даного спору щодо умов договору, котрий в силу законодавства має бути укладений в обов'язковому порядку.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 25.05.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2017, позовні вимоги задоволено частково, а саме шляхом викладення спірних пунктів договору наступним чином: Пункт 3.4 "Погоджений розрахунковий обсяг стічних вод" викласти в редакції відповідача: виключити всі пункти в таблиці п. 3.4. - "додатковий обсяг поверхневих стічних вод". Пункт 11.7 відсутній у тексті договору №162 від 01.01.2017.

Суди визнали, що спосіб визначення стічних вод, запропонований позивачем, не відповідає вимогам законодавства про питну воду і питне водопостачання, тому пункт 3.4. не може бути викладений у запропонованій позивачем редакції.

Щодо пункту 11.7 суди вказали, що визначення норм податкового законодавства, їх застосування та їх порушення, жодним чином не залежить від узгодження даної умови у підписаному між сторонами договорі, від волевиявлення сторін.

У касаційній скарзі позивач просить рішення та постанову у справі скасувати в частині відмови у позові, та прийняти нове рішення про викладення спірного пункту у редакції позивача. Позивач вказує, що виключивши з договору його істотну умову суди порушили статтю 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", статтю 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а тому договір може вважатись неукладеним. Наголошує, що позовні вимоги ґрунтуються на пунктах 4.10-4.13 Правил №190, пункті 1.4 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України (далі -Правила приймання), статті 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить законні рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу, як необґрунтовану - без задоволення.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем направлено на адресу відповідача підписаний проект договору на послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення №162 від 01.01.2017 (далі - договір №162).

Відповідач, отримавши та розглянувши проект договору №162, склав протокол розбіжностей до вказаного договору, в якому запропонував наступне: виключити всі підпункти в таблиці п. 3.4. - "додатковий обсяг поверхневих стічних вод" та доповнити розділ 11 пунктом 11.7 наступного змісту: "На дату виникнення податкових зобов'язань (або підстав для їх коригування відповідно до Податкового кодексу України) покупець складає податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної ) в електронній формі. Реєстрація податкових накладних та розрахунків коригування до них у випадах, передбачених законодавством, здійснюється продавцем протягом 3-х календарних днів з дати виникнення податкових зобов'язань (підстав для їх коригування відповідно до Податкового кодексу України). У разі відмови продавця надати покупцю податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) або в разі її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі продавець сплачує покупцю штраф в розмірі суми податкового кредиту з ПДВ, який покупець повинен отримати, за такою додатковою накладною (розрахунку коригування до податкової накладної), протягом 10 календарних днів з дати отримання відповідної претензії покупця. Покупець має право застосувати оперативно-господарські санкції в разі не реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування до податкової накладної) в Єдиному реєстрі податкових накладних або в разі порушення підрядником порядку її заповнення. Під оперативно-господарською санкцією сторони розуміють право покупця затримати оплату на суму податкового кредиту по ПДВ, який покупець повинен отримати, за податковою накладною (розрахунку коригування до податкової накладної), яка не зареєстрована продавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних або незалежно заповненої податкової накладної до моменту надання замовнику належним чином оформленої і зареєстрованої податкової накладної (розрахунку коригування до податкової накладної. Покупець повідомляє продавця про застосування оперативно-господарських санкцій за 10 календарних днів до моменту настання терміну оплати за роботи. Сторони погодили, що у разі застосування покупцем оперативно-господарських санкцій, штрафні санкції (неустойки, пені, штрафи, відсотки річних за користування чужими грошовими коштами, індекс інфляції, збитки і т.д.) за несвоєчасну оплату робіт до покупця не застосовуються. Відповідальні представники продавця за передачу (реєстрацію в Єдиному реєстрі) податкових накладних (розрахунків коригувань до податкових накладних є (особи) у разі зміни представника продавця, відповідального за передачу (реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних (розрахунків коригувань до податкових накладних) і/або зміни їх контактних даних, продавець зобов'язаний протягом 2-х днів повідомити покупця про зміну відповідальних осіб і (або) їх оновлені контактні дані".

В свою чергу, позивач отримавши вказаний протокол розбіжностей, розглянув його та склав протокол погодження розбіжностей від 20.03.2017 до договору №162, який направлено листом на адресу відповідача №395 від 20.03.2017.

Отже предметом даного судового розгляду є переддоговірний спір щодо умов пунктів 3.4., 11.7 договору №162. Підставою цих вимог стало недосягнення контрагентами згоди щодо змісту цих пунктів.

Приймаючи оскаржувані судові рішення про відмову у позові суд першої інстанції визнав, що спосіб визначення стічних вод, запропонований позивачем, не відповідає вимогам законодавства про питну воду і питне водопостачання, тому пункт 3.4. не може бути викладений у запропонованій позивачем редакції.

Щодо пункту 11.7 суд вказав, що встановлення сторонами у договорі обов'язку однієї сторони здійснювати певним чином реєстрацію податкових накладних, визначення сторонами наслідків порушення порядку та строків реєстрації податкових накладних, порядку заповнення та/або реєстрації податкової накладної або розрахунку коригування до податкової накладної тощо, є неправомірним, враховуючи, що визначення норм податкового законодавства, їх застосування та їх порушення, жодним чином не залежить від узгодження даної умови у підписаному між сторонами договорі, від волевиявлення сторін.

Апеляційна інстанція вказані висновки суду першої інстанції підтримала, а щодо пункту 3.4. також зазначила про те, що пункт 5.29 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008р. №190 (далі - Правила №190), містить вичерпний перелік способів визначення кількості стічних вод, який розширеному тлумаченню не підлягає, а відтак визначення кількості стічних вод у спосіб, запропонований позивачем в редакції п.3.4. договору, не відповідає вимогам законодавства про питну воду і питне водопостачання.

Таким чином, запропонований позивачем у спірному пункті 3.4. договору порядок розрахунку об'ємів поверхневих стічних вод (згідно пунктів 4.10.- 4.13. Правил користування) не може застосовуватися у спірних відносинах, так як пункти 4.10.- 4.13. Правил застосовуються при приєднанні споживачів до систем централізованого водопостачання та водовідведення, для визначення потужностей споруд та пропускної спроможності мереж каналізації, що необхідно при проектуванні та будівництві відповідних об'єктів.

Крім того, за формулами, встановленими в пунктах 4.10.- 4.13. Правил №190 підлягає визначенню середньорічний об'єм стічних вод, який встановлюється в тому числі за метеорологічними даними, які беруться за весь рік (hД - кількість опадів за теплий період року, мм, визначається за метеорологічними даними; hС - кількість опадів за холодний період року (загальна річна кількість снігових вод або запас води в сніжному покриві на початок сніготанення), мм, визначається за метеорологічними даними).

В свою чергу, як вбачається з запропонованої позивачем редакції п.3.4. договору об'єм стічних вод визначається щомісячно, проте позивачем нормативно не доведено обґрунтованість вказаних ним у спірному пункті розрахунків.

Підстави для скасування постанови у справі відсутні з огляду на таке.

Статтею 6 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (далі - Закон) визначено, що державна політика у сфері питної води та питного водопостачання будується на принципах державного управління і регулювання відносин у сфері питної води та питного водопостачання, додержання єдиних правил, норм і стандартів усіма суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання.

Згідно зі статтею 19 цього Закону укладення між підприємством водопостачання та споживачем договору на надання послуг з водопостачання є обов'язковим. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Наказом Міністерства житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року N 190 затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (Правила N 190), які визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України.

Відповідно до пункту 5.1 Правил N 190 користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктах України облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Згідно з пунктом 3.14 Правил N 190 у разі відсутності у споживача засобів обліку на каналізаційних випусках кількість стічних вод визначається за кількістю води, що надходить з мереж центрального водопостачання та з інших джерел.

Пунктом 5.29 Правил N 190 встановлено, що у разі відсутності засобів обліку стічних вод їх облік здійснюється такими методами: 1) за допомогою засобів обліку на водозаборах; 2) за паспортною продуктивністю насосів на водозаборах; 3) за паспортним дебітом усіх свердловин та проектною потужністю поверхневого водозабору; 4) на підставі витрат води на технологічні потреби; 5) на підставі замірів кількості стічних вод, що надходять до мереж водовідведення.

Метод визначення кількості стічних вод встановлюється виробниками.

Якщо кількість стічних вод визначається одним із методів, зазначених у цьому пункті Правил, що зафіксовано договором або двостороннім актом між виробником і споживачем на обумовлений термін, то споживач протягом цього терміну може не надавати виробнику таких даних.

Наведена норма Правил N 190 містить вичерпний перелік способів визначення кількості стічних вод, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Оскільки посилання позивача в тому числі у касаційній скарзі на те, що його розрахунок відповідає положенням пунктів 4.10-4.13 Правил №190 вірно відхилені апеляційним суд через те, що ці пункти застосовуються при приєднанні споживачів до систем централізованого водопостачання та водовідведення, для визначення потужностей споруд та пропускної спроможності мереж каналізації, що необхідно при проектуванні та будівництві відповідних об'єктів, тобто не може застосовуватися у відносинах, які виникають між сторонами даного позову за договором №162, суд підставно вказав, що визначення у договорі об'єму стічних вод у спосіб, запропонований позивачем, не відповідає вимогам законодавства про питну воду і питне водопостачання.

Аналогічна правова позиція відносно здійснення обліку стічних вод за відсутності засобів обліку на каналізаційних випусках викладена у постановах Верховного Суду України від 29.11.2010 у справі №9/2пд, від 29.04.2014 у справі №905/1078/13-г, від 13.07.2016 у справі №917/164/15 і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не вбачає підстав відступати від вказаної правової позиції.

Отже посилання на порушення судами статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пунктів 4.10-4.13 Правил №190, пункті 1.4 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України (далі -Правила приймання), статті 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не знайшли свого підтвердження, оскільки договір №162 містить всі істотні умови, а тому посилання позивача на те, що даний договір вважається неукладеним, визнаються неспроможними.

При цьому, посилання на пункт 1.4 Правил приймання, і як наслідок Інструкції Про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у систему каналізації населених пунктів" відхиляються судом також через те, що наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37, яким було затверджено Правила приєднання, скасовано згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 №166-р.

Разом з тим суди правомірно відмовили відповідачеві доповнити розділ 11 пунктом 11.7, оскільки цей пункт у викладеній редакції, не підлягає включенню до договору у зв'язку з тим що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим Кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, визначає платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Встановлення сторонами у договорі обов'язку однієї сторони здійснювати певним чином реєстрацію податкових накладних, визначення сторонами наслідків порушення вимог до форми, порядку заповнення та/або реєстрації податкової накладної або розрахунку коригування до податкової накладної, є неправомірним, враховуючи, що визначення норм податкового законодавства, їх застосування та їх порушення, жодним чином не залежить від узгодження даної умови у підписаному між сторонами договорі, від волевиявлення сторін.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, тому аргументи відзиву знайшли своє підтвердження.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в особі Добропільського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2017 у справі Господарського суду Донецької області № 905/675/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов