Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.03.2018 року у справі №7/188
Постанова ВГСУ від 11.08.2016 року у справі №7/188
Постанова ВГСУ від 11.01.2016 року у справі №7/188

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 7/188

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Чайки М.А.,

учасники справи:

позивач - Структурний підрозділ Краматорські електричні мережі Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго",

представник позивача - не з'явився,

відповідач - Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу",

представник відповідача - не з'явився,

орган примусового виконання рішень - Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

представник органу примусового виконання рішень - не з'явився,

розглянувши касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

на ухвалу господарського суду Донецької області

від 11.04.2017

у складі судді: Кротінова О.В.,

та постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 03.07.2017

у складі колегії суддів: Склярук О.І., (головуючий), Мартюхіна Н.О., Татенко В.М.,

за скаргою Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу"

на дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі № 7/188

за позовом Структурного підрозділу Краматорські електричні мережі Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго"

до Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу"

про стягнення заборгованості за активну електроенергію - 13 022 149, 13 грн., пені - 258 347, 18 грн., 3% річних - 32 205, 16 грн., 7% штрафу - 525 074, 21 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 23.12.2008, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2009 у справі №7/188, стягнуто з Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" (далі - КП "Компанія "Вода Донбасу", відповідач) на користь Структурного підрозділу Краматорські електричні мережі Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго" (далі - Структурний підрозділ Краматорські електричні мережі ВАТ "Донецькобленерго", позивач) 13 022 149,13 грн. - заборгованість, 32205,16 грн. - 3% річних, 193 760,39грн. - пеня. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

17.02.2017 КП "Компанія "Вода Донбасу" звернулось до господарського суду Донецької області зі скаргою на дії органу Державної виконавчої служби з виконання рішення господарського суду Донецької області № 7/188 від 23.12.2008, в якій просило визнати неправомірними дії департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 04.10.2016 в рамках зведеного виконавчого провадження ЗВП № 41211546 на суму 136 540 440,38 грн. (в частині накладення арешту по виконавчому провадженню ВП № 12616454 (справа № 7/188)) та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 04.10.2016 ЗВП № 41211546 на суму 136 540 440,38 грн. в межах накладення арешту по виконавчому провадженню ВП № 12616454 (справа № 7/188).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.04.2017 у справі № 7/188 (залишена без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2017) скаргу КП "Компанія "Вода Донбасу" задоволено частково; визнано неправомірними дії департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 04.10.2016 в рамках зведеного виконавчого провадження № 41211546 на суму 136 540 440,38 грн. в частині накладення арешту по виконавчому провадженню № 12616454 (справа № 7/188) на рахунок № 26000054009298 в Маріупольській філії Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк", код фінансової установи 335429, та на суму заборгованості по виконавчому збору у розмірі 20 875,75 грн.; визнано недійсною постанову про арешт коштів боржника від 04.10.2016 ЗВП № 41211546 на суму 136 540 440,38 грн. в межах накладення арешту по виконавчому провадженню ВП № 12616454 (справа № 7/188) в частині накладення арешту на рахунок №26000054009298 в Маріупольській філії Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк", код фінансової установи 335429, та на суму заборгованості по виконавчому збору у сумі 20 875,75 грн.; у задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.

Ухвала місцевого господарського суду, зокрема, з посиланням на приписи ст.ст. 97, 115 Кодексу законів про працю України та ст. 15 Закону України "Про оплату праці" мотивована тим, що постанова державного виконавця від 11.06.2015 ВП №46966244 в частині накладення арешту на рахунок боржника № 26000054009298 в Маріупольській філії ПАТ КБ "Приватбанк" прийнята без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів працівників підприємства-боржника і цілями, на досягнення яких спрямована оскаржувана постанова державного виконавця, оскільки вказаний рахунок відкрито для здійснення виплати заробітної плати та перерахування обов'язкових платежів, нарахованих на заробітну плату та відрахованих з неї відповідно до діючого законодавства. При цьому, судом встановлено, що до складу суми, на яку було накладено арешт, неправомірно (враховуючи постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 11.08.2016 у цій справі) включено суму виконавчого збору у розмірі 20 875, 75грн.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду Донецької області від 11.04.2017 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2017 у справі №7/188, Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій просить скасувати оскаржені судові акти в частині задоволених вимог Скарги відповідача на дії виконавчого органу.

В обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, зокрема, положень Закону України "Про виконавче провадження", якими не передбачено обмежень щодо накладення арештів на кошти боржника що знаходяться на рахунках, на яких обліковується заробітна плата.

Також, заявником касаційної скарги заявлено клопотання про зупинення виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2017 у справі № 7/188 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04.01.2018, на підставі частини 5 статті 31 та підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, касаційна скарга Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 7/188 господарського суду Донецької області передана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 7/188 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Погребняк В.Я. - головуючий, Пєсков В.Г., Катеринчук Л.Й. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2018 у матеріалах справи).

Ухвалою Верховного Суду у визначеному складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2018 прийнято справу № 7/188 господарського суду Донецької області до провадження; задоволено клопотання Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновлено його строк; відкрито касаційне провадження у справі № 7/188 за касаційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; повідомлено учасників справи про час та дату судового засідання; відмовлено у задоволенні клопотання Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зупинення виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2017 у справі № 7/188, тощо.

Учасники даного судового процесу відзивів на касаційну скаргу не надали, явку повноважних представників у судове засідання 10.04.2018 не забезпечили, про час та дату розгляду касаційної скарги сторони були повідомлені належним чином. Враховуючи, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Донецької області від 23.12.2008, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2009 у справі № 7/188, стягнуто з відповідача на користь позивача 13 022 149,13 грн. - заборгованість, 32 205,16 грн. - 3% річних, 193 760,39грн. - пеня; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

05.01.2009 на виконання зазначеного рішення господарським судом Донецької області видано відповідний наказ.

05.05.2009 Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження ВП № 12616454 з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 05.01.2009 № 7/188.

12.12.2013 державним виконавцем прийнято постанову про приєднання виконавчого провадження № 12616454 з примусового виконання наказу № 7/188 до зведеного виконавчого провадження № 41211546, яке здійснює відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

08.09.2014 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, на підставі ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", в межах виконавчого провадження ВП № 12616454, прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 327 276,06 грн., у зв'язку з невиконанням в добровільному порядку боржником наказу № 7/188 від 05.01.2009.

04.10.2016 виконавчим органом прийнято постанову про арешт коштів боржника у межах зведеного виконавчого провадження ЗВП № 41211546 на суму 136 540 440,38 грн., до складу якої включено суму за наказом господарського суду у справі №7/188.

Статтею 115 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991) визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Виконання рішення господарського суду, згідно з приписами ч. 1 ст. 116 ГПК України (у визначеній редакції), провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, що діяла на момент прийняття постанови про арешт коштів боржника від 04.10.2016).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державну виконавчу службу", державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Обов'язки та права державних виконавців встановлені ст.11 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої, зокрема, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, в т.ч., шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Господарські суди попередніх інстанцій, з ухвали господарського суду Донецької області від 15.10.2015 у справі № 38/147, встановили, що КП "Компанія "Вода Донбасу" в Маріупольській філії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" відкрито рахунок № 26000054009298, з якого останній здійснює виплату заробітної плати та перерахування обов'язкових платежів, нарахованих на заробітну плату та відрахованих з неї відповідно до діючого законодавства України (ЄСВ, податок з фізичних осіб, військовий збір).

Поряд з цим, встановлено, що КП "Компанія "Вода Донбасу" 16.06.2016 листом (вих. № 03/01/758) повідомило орган примусового виконання про наявність рахунку № 260054009298 в Маріупольській філії ПАТ КБ "Приватбанк" та просило не накладати арешт на кошти, які знаходяться на зазначеному рахунку при здійсненні виконавчих дій відносно боржника, посилаючись на те, що такий рахунок відкрито для здійснення виплати заробітної плати працівникам боржника та обов'язкових платежів.

Відповідно до ст. 97 Кодексу законів про працю України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Аналогічні положення містяться і у ст. 15 Закону України "Про оплату праці".

Статтею 24 Закону України "Про оплату праці" визначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Приписами ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати № 95 від 01.07.1949, ратифікованої Україною 04.08.1961, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї. Заробітна плата в розумінні поняття "власності" є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства (юридичної особи), а тому накладення арешту на рахунок боржника, який призначений для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати працівникам боржника, що призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача.

Згідно з п.п. 70 та 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 "Справа "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного та обґрунтованого висновку про визнання неправомірними дій департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 04.10.2016 в рамках зведеного виконавчого провадження № 41211546 в частині накладення арешту по виконавчому провадженню № 12616454 на рахунок божника, з якого він здійснює виплати по заробітній платі та обов'язкових платежам, нарахованих по заробітній платі працівникам підприємства та визнання недійсною постанови державного виконавця про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на вищезазначений рахунок КП "Компанія "Вода Донбасу" в Маріупольській філії ПАТ КБ "Приватбанк".

Поряд з цим, колегія погоджується з висновками судів про безпідставне та неправомірне (враховуючи постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 11.08.2016 у цій справі) включення до суми на яку накладався арешт, суми виконавчого збору у розмірі 20 875, 75грн.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та необхідність залишення ухвали господарського суду Донецької області 11.04.2017 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2017 у справі № 7/188 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Донецької області 11.04.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2017 у справі № 7/188 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков