Історія справи

Постанова КГС ВП від 09.03.2023 року у справі №910/16047/21
Постанова КГС ВП від 09.03.2023 року у справі №910/16047/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/16047/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківміськгаз" (далі - Оператор, позивач, скаржник) - Богдана С.В. (адвокат),

відповідача - акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - Товариство, відповідач) - Дудченко В.В. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Оператора

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 (головуючий - суддя Плотницька Н.Б.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 (головуючий - суддя Буравльов С.І., судді Шапран В.В., Андрієнко В.В.)

у справі №910/16047/21

за позовом Оператора

до Товариства

про визнання недійсним правочину.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Оператор звернувся до суду з позовною заявою визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що односторонній правочин Товариства, оформлений заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам безспірності та відсутності спору між сторонами щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, з огляду на що підлягає визнанню недійсним.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі №910/16047/21, у задоволенні позову відмолено повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Оператор, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі №910/16047/21, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції, скаржник у касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що підставами для касаційного оскарження прийнятих судових актів є те, що вони прийняті з порушенням норм матеріального права [статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)] та процесуального права (статті 75 ГПК України), оскільки суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №908/3039/16, від 05.04.2018 у справі №910/13205/17, від 25.04.2018 у справі №910/6781/17, від 25.07.2018 у справі №916/4933/15, від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17 (у даній постанові застосовано термін «прозорість вимог»), від 13.11.2018 у справі №914/163/14, від 02.04.2019 у справі №918/539/18, від 11.09.2019 у справі №910/21648/17.

4.2. До того ж Оператор зазначає, що відмовляючи в позові місцевий господарський суд виходив з того, що у сторін, у межах виконання договірних зобов`язань, утворилася взаємна заборгованість, яка визнавалась сторонами, тому її погашення відповідачем шляхом зарахування між сторонами зустрічних однорідних, у відповідності до статті 601 ЦК України та статті 203 ГК України, у формі заяв про припинення зобов`язань зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідає як положенням договору, так і вимогам чинного законодавства України щодо однорідності, зустрічності та настання строку для оплати, тоді як, на думку скаржника, умовами, за наявності яких можливе припинення зобов`язання зарахуванням, є прозорість та безспірність вимог, які зараховуються, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов`язань, його змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, а наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої умови передбаченої статтею 601 ЦК України, а також наявність обставин, що передбачені статтею 602 ЦК України виключає проведення зарахування у добровільному порядку.

4.3. Також надано низку письмових пояснень, які Судом протокольною ухвалою долучено до матеріалів справи, водночас оцінюються у межах статті 300 ГПК України та статті 42 ГПК України.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечило проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Товариством (замовник) та Оператором (оператор) 17.12.2015 укладено договір транспортування природного газу №1512000745 (далі - Договір), за умовами якого:

- оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у Договорі, а замовник сплачує оператору встановлену в Договорі вартість таких послуг (пункт 2.1 Договору);

- послуги надаються на умовах, визначених у кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених Договором (пункт 2.2 Договору);

- приймання-передача газу, документальне оформлення та подання звітності оператору здійснюються відповідно до вимог Кодексу ГТС (пункт 2.5 Договору);

- замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі ГТС, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених Договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у Договорі (пункт 2.6 Договору);

- замовник, зокрема, зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг; дотримуватися обмежень, встановлених Договором і кодексом; не перевищувати замовлені потужності, визначені в Договорі; здійснити додаткову оплату позивачу у разі перевищення потужності, в порядку, визначеному кодексом та Договором (пункт 4.1 Договору);

6.2. Товариство 12.08.2021 направило на адресу Оператора заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог №1001ВИХ-21-6036 (далі - Заява).

6.2.1. У пункті Заяви Товариство вказало, що має перед Оператором непогашене грошове зобов`язання, що виникло на підставі Договору у сумі 35 495 934,59 грн, строк виконання якого настав 15.02.2019, а саме за такими актами:

- від 31.01.2019 №04-18/662/ТРВОЛ на суму 62 620,93 грн;

- від 31.01.2019 №04-18/664/ТРВОЛ на суму 73 213,40 грн;

- від 31.01.2019 №04-18/666/ТРВОЛ на суму 5 832,34 грн;

- від 31.01.2019 №04-18/668/ТРВОЛ на суму 208 014,04 грн;

- від 31.01.2019 №04-18/670/ТРВОЛ на суму 101 130,65 грн;

- від 31.01.2019 №05-18/662/ТРВОЛ на суму 110 584,37 грн;

- від 31.01.2019 №05-18/668/ТРВОЛ на суму 52 764,02 грн;

- від 31.01.2019 №05-18/670/ТРВОЛ на суму 742 045,86 грн;

- від 31.01.2019 №05-18/662/ТРВУГ на суму 7 053,76 грн;

- від 31.01.2019 №05-18/668/ТРВУГ на суму 2 469,76 грн;

- від 31.01.2019 №05-18/670/ТРВУГ на суму 141 566,04 грн;

- від 31.01.2019 №06-18/662/ТРВОЛ на ну суму 110 183,99 грн;

- від 31.01.2019 №06-18/670/ТРВОЛ на суму 351 159,49 грн;

- від 31.01.2019 №06-18/662/ТРВУГ на суму 12 406,82 грн;

- від 31.01.2019 №06-18/670/ТРВУГ на суму 97 962 грн.

6.2.2. У пункті 2 Заяви зазначено, що Оператор має перед Товариством також непогашене грошове зобов`язання в сумі 45 455 872,71 грн, що виникло на підставі того ж Договору, а саме за такими актами врегулювання щодобових небалансів:

- за газовий місяць липень від 31.07.2019 №07-2019-1512000745 на суму 5 632 186,69 грн, строк виконання якого настав 21.08.2019;

- за газовий місяць серпень від 31.08.2019 №08-2019-1512000745 на суму 6 449 688,81 грн, строк виконання якого настав 20.09.2019;

- за газовий місяць вересень від 30.09.2019 №09-2019-1512000745 на загальну суму 4 894 648,45 грн, строк виконання якого настав 18.10.2019;

- за газовий місяць за жовтень від 31.10.2019 №10-2019-1512000745 на загальну суму 9 040 274,43 грн, строк виконання якого настав 21.11.2019;

- за актом врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць за листопад від 30.11.2019 №11-2019-1512000745 на суму 19 439 074,33 грн, строк виконання якого настав 20.12.2019.

6.3. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що відповідач вчинив односторонній правочин із зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме заявив про припинення зобов`язання щодо заборгованості Товариства перед Оператором на загальну суму 35 495 934,59 грн за Договором за період з січня 2019 року по січень 2020 року шляхом часткового зарахування зустрічних зобов`язань Оператора перед Товариством у частині суми основної заборгованості за Договором за актами за лютий - грудень 2019 року на суму 35 495 934,59 грн.

6.4. Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач за результатами співставлення остаточних алокацій подач/відборів позивачем природного газу до/з газотранспортної системи, у тому числі, за період з липня по листопад 2019 року, виявив наявність у позивача небалансів як різниці між вказаними алокаціями подач/відборів природного газу, на підставі чого здійснив розрахунок остаточних обсягів добового небалансу позивача за кожну газову добу звітного місяця та визначив його остаточну плату за такі добові небаланси за кожну газову добу і сумарно за звітний місяць.

6.5. Так, за липень 2019 року, як зазначено судами попередніх інстанцій, виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 905,67053 тис.куб.м. на загальну вартість 5 632 186,69 грн; за серпень 2019 року виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 877,41413 тис.куб.м. на загальну вартість 6 449 688,81 грн; за вересень 2019 року виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 889,52528 тис.куб.м. на загальну вартість 4 894 648,45 грн; за жовтень 2019 року виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 1700,32163 тис.куб.м. на загальну вартість 9 040 274,43 грн; за листопад 2019 року виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 2911,38440 тис.куб.м. на загальну вартість 19 439 074,33 грн.

6.6. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що обсяги добових небалансів за період з липня по листопад 2019 року підтверджуються актами врегулювання щодобових небалансів та рахунками відповідача від 31.07.2019 №07-2019-1512000745, від 31.08.2019 №08-2019-1512000745, від 30.09.2019 №09-2019-1512000745, від 31.10.2019 №10-2019-1512000745, від 30.11.2019 №11-2019-1512000745, актами приймання-передачі природного газу, оформленими між позивачем і відповідачем за період з серпня по грудень 2019 року, реєстрами файлів завантаження до Інформаційної платформи та алокаціями Оператора.

6.7. Суди попередніх інстанцій вказали, що односторонній акт врегулювання щодобових небалансів, у свою чергу, з урахуванням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 "Про затвердження типового договору транспортування природного газу", засвідчує факт здійснення господарської операції з врегулювання щодобових небалансів, що також підтверджується податковою консультацією Державної фіскальної служби України від 10.06.2019 №2637-6/99-99-15-03-02-15/ІПК.

6.8. Суди попередніх інстанцій виснували, що:

- сам факт наявності небалансу є правовою підставою для застосування до оператора газорозподільної системи, яким є позивач, плати за добовий небаланс;

- вказані добові небаланси позивача виникли внаслідок безпідставного відбору позивачем з газотранспортної системи у відповідні періоди природного газу для покриття його власних виробничо-технологічних витрат без подання таких обсягів природного газу до газотранспортної системи;

- на підставі викладеного, у позивача виникли зобов`язання, передбачені пунктом 19 глави 6 розділу XIV Кодексу ГТС, а саме позивач зобов`язаний оплатити рахунки відповідача за добові небаланси, зокрема, на суму 45 455 872,71 грн.

6.9. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що оскільки Заява Товариства не суперечить вимогам чинного законодавства, то вимога позивача про визнання недійсним зазначеного одностороннього правочину є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 30.01.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/16047/21 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.9. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.10. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.11. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.12. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.14. Предметом розгляду у даній справі є визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що односторонній правочин Товариства, оформлений заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам безспірності та відсутності спору між сторонами щодо змісту, прозорості, умов виконання та розміру зобов`язань, з огляду на що підлягає визнанню недійсним.

8.15. Предметом розгляду у справі №908/3039/16 було визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог. Позивні вимоги обґрунтовано тим, що спірна заява щодо зарахування зустрічних однорідних вимог не містить всіх обов`язкових умов, визначених статтею 601 ЦК України, а саме, щодо однорідності цих вимог та відсутності спорів між сторонами щодо розміру, характеру, змісту та умов зобов`язань.

8.16. Предметом розгляду у справі №910/13205/17 було визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог. Позовні вимоги обґрунтовані недотриманням відповідачем вимог закону під час вчинення одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.

8.17. Предметом розгляду у справі №910/6781/17 було стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат. Відповідач, заперечуючи проти позову вказував на припинення зобов`язань за договором шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

8.18. Предметом розгляду у справі №916/4933/15 було визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в межах справи про визнання банкрутом.

8.19. Предметом розгляду у справі №910/21652/17 було стягнення основного боргу, інфляційної складовою боргу, пені та 3% річних. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, вказував на те, що спірне грошове зобов`язання припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

8.20. Предметом розгляду у справі №910/21648/17 було стягнення заборгованості, інфляційних втрат, пені та 3% річних. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, вказував на те, що спірне грошове зобов`язання було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

8.21. Предметом розгляду у справі №910/23246/17 було стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат. Відповідач, заперечуючи проти позову вказував на те, що між сторонами відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому предмет спору відсутній.

8.22. Предметом розгляду у справі №914/163/14 було визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заява про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, який суперечить приписам статей 3 203 215 601 ЦК України, статті 203 ГК України.

8.23. Предметом розгляду у справі №918/539/18 було стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат. Відповідач, заперечуючи проти позову вказував на те, що між сторонами відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому предмет спору відсутній.

8.24. Таким чином, справи №908/3039/16, №910/13205/17, №916/4933/15, №914/163/14 та дана справа є подібними за підставою, предметом позову (визнання недійсним правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог) і нормативно-правовим регулюванням відносин, які виникли між сторонами (зокрема, статті 601 ЦК України), а тому необхідно з`ясувати питання про те, чи застосував суд апеляційної інстанції норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у вказаних вище постановах Верховного Суду.

8.25. Що ж до правовідносин у справі №910/6871/17, №910/21652/17, №910/21648/17, №910/23246/17, №918/539/18 та даної справи, то такі правовідносини є неподібними, за підставою, предметом позову (стягнення заборгованості та визнання недійсним правочину) і нормативно-правовим регулюванням відносин, які виникли між сторонами, тобто за змістовним критерієм.

8.26. Скаржник вказує, що, приймаючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, не враховували висновки Верховного Суду такого змісту: умовами, за наявності яких можливе припинення зобов`язання зарахуванням, є прозорість за безспірність вимог, які зараховуються, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої із наведених в статті 601 ЦК України умов, а також наявність обставин, що передбачені статтею 602 ЦК України, виключає проведення зарахування у добровільному порядку.

8.27. Разом з тим, актуальна позиція щодо спорів про визнання недійсним правочинів, оформлених у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, викладена у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, в якій об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду зазначила, зокрема, таке:

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 47);

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (пункт 48);

- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт49);

- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника (пункт 50);

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51).

8.28. Отже, об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду означила, що суд, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог, перевіряє заяву сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, яка (заява), у свою чергу, має бути аргументована та підтверджена доказами.

8.29. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій перевіряючи доводи позивача щодо спірності вимог відповідача дійшли висновку, зокрема, про те, що:

- сам факт наявності небалансу є правовою підставою для застосування до оператора газорозподільної системи, яким є позивач, плати за добовий небаланс;

- вказані добові небаланси позивача виникли внаслідок безпідставного відбору позивачем з газотранспортної системи у відповідні періоди природного газу для покриття його власних виробничо-технологічних витрат без подання таких обсягів природного газу до газотранспортної системи;

- на підставі викладеного, у позивача виникли зобов`язання, передбачені пунктом 19 глави 6 розділу XIV Кодексу ГТС, а саме позивач зобов`язаний оплатити рахунки відповідача за добові небаланси, зокрема, на суму 45 455 872,71 грн.

8.30. Разом з тим, оскаржувані судові рішення не містять врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 02.11.2022 у справі №910/11273/20 (опублікована у Єдиному державному реєстрі судових рішень 30.11.2022), стосовно небалансів, а саме такого змісту:

- Велика Палата Верховного Суду зауважує, що системний аналіз статті 35 Закону України «Про ринок природного газу», пунктів 3, 6, 8, 10, 11, 17 глави 6 розділу ХІV Кодексу ГТС, дає підстави для таких висновків;

- оператор газотранспортної системи доводить до відома замовника інформацію про його попередній добовий небаланс та вартість природного газу в обсязі добового небалансу (пункт 3 глави 6 розділу ХІV Кодексу ГТС);

- добовий небаланс замовника може бути позитивним (замовник надав оператору більше газу, ніж отримав) або негативним (навпаки). У випадку позитивного небалансу вважається, що замовник продав оператору газотранспортної системи природний газ в обсязі добового небалансу і має право на отримання грошових коштів від оператора. У випадку негативного небалансу вважається, що замовник придбав природний газ в оператора газотранспортної системи в обсязі добового небалансу та повинен сплатити оператору газотранспортної системи плату за добовий небаланс (пункти 6, 11 глави 6 розділу ХІV Кодексу ГТС);

- вартість добового небалансу, попередньо доведена оператором газотранспортної системи замовнику, підлягає уточненню. Остаточно плата за добовий небаланс розраховується на підставі маржинальної ціни природного газу, яка визначається на підставі вартості природного газу, придбаного / проданого оператором газотранспортної системи для балансуючих дій, з урахуванням величини коригування (пункти 3, 9, 13 глави 6 розділу ХІV Кодексу ГТС);

- отже, заявлена оператором газотранспортної системи попередня вартість газу в обсязі добового небалансу корегується для визначення остаточної плати за добовий небаланс, яку сплачує оператор замовнику або навпаки, оскільки така плата остаточно встановлюється за наслідками визначення витрат оператора газотранспортної системи на купівлю природного газу для надання послуг балансування.

8.31. Отже, вирішуючи питання щодо здійснення оплати за добовий небаланс, у тому числі, здійснюючи перевірку остаточної плати, необхідним є врахування вказаної вище позиції Великої Палати Верховного Суду.

8.32. У даній справі суди попередніх інстанцій, зазначаючи, що сам факт наявності небалансу є правовою підставою для застосування до оператора газорозподільної системи, яким є позивач, плати за добовий небаланс, залишили поза увагою те, що:

- остаточно плата за добовий небаланс розраховується на підставі маржинальної ціни природного газу, яка визначається на підставі вартості природного газу, придбаного / проданого оператором газотранспортної системи для балансуючих дій, з урахуванням величини коригування (пункти 3, 9, 13 глави 6 розділу ХІV Кодексу ГТС);

- заявлена оператором газотранспортної системи попередня вартість газу в обсязі добового небалансу корегується для визначення остаточної плати за добовий небаланс, яку сплачує оператор замовнику або навпаки, оскільки така плата остаточно встановлюється за наслідками визначення витрат оператора газотранспортної системи на купівлю природного газу для надання послуг балансування.

8.33. Водночас висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову є передчасними, адже поза увагою залишилися правові позиції стосовно застосування норм права (статті 601 602 ЦК України), які наведені в пунктах 8.27 - 8.28 цієї постанови, ураховуючи міркування, викладені у пунктах 8.30 - 8.32 цієї постанови.

8.34. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.35. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.36. Враховуючи викладене, у цій постанові вище, судові рішення попередніх інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону (статті 236 237 ГПК України) не відповідають.

8.37. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.38. З огляду на те, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа у скасованій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.39. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про порушення норм права, зокрема вищевказаних у цьому розділі, частково знайшли підтвердження, та наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

8.40. Верховний Суд бере до уваги та вважає неприйнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.41. Слід зазначити, що матеріали справи №910/16047/21 не містять вступну та резолютивну частини рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022, підписану судом.

8.41.1. Так, з протоколу судового засідання від 21.02.2022 вбачається, що участь у ньому взяли як представник позивача, так і представник відповідача, а судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення про відмову у задоволенні позову.

8.41.2. Водночас у рішенні від 21.02.2022 вказано, що повний текст рішення складено 18.04.2022, що також свідчить про проголошення у судовому засіданні 21.02.2022 вступної та резолютивної частин рішення.

8.41.3. Відповідно до частини першої статті 240 ГПК України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

8.41.4. Рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи (частина сьома статті 240 ГПК України).

8.41.5. В силу приписів пункту 3 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні.

8.42. Таким чином, судом першої інстанції порушено норму процесуального права (частина сьома статті 240 ГПК України), а саме відсутнє підписане скорочене рішення суду (вступна та резолютивна частини, які були проголошені у судовому засіданні) у матеріалах справи.

8.43. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.44. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.45. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Судом встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

9.2. Судом під час розгляду справи виявлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, передбачене статтею 310 ГПК України, яке не було усунуто судом апеляційної інстанції.

9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.4. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу позивача задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, спаленого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300 308 310 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківміськгаз" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі №910/16047/21 скасувати.

3. Справу №910/16047/21 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко