Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 909/995/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - Іванчук Л.Ю.,

відповідача - Синоверської В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 (судді: Зварич О.В. Дубник О.П., Скрипчук О.С.) і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.12.2017 (суддя Деделюк Б.В.) у справі № 909/995/17

за позовом Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія"

про викладення пунктів 4.1.15, 5.4 та додатку № 3 до договору про транспортування теплової енергії в редакції, запропонованій позивачем,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (далі - ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" (далі - ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія") про врегулювання переддоговірного спору шляхом викладення пунктів 4.1.15, 5.4 і додатку № 3 договору про транспортування теплової енергії у редакції, запропонованій позивачем, на підставі статей 179, 181, 184 Господарського кодексу України, статті 649 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано наявністю неурегульованих між сторонами у справі окремих умов договору про транспортування теплової енергії та наявністю правових підстав для викладення спірних пунктів договору саме у редакції, запропонованій позивачем.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та зазначив, що спірні пункти договору про транспортування теплової енергії має бути викладено саме у редакції, наведеній відповідачем у протоколі розбіжностей.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 04.12.2017 позов задоволено. Викладено пункти 4.1.15, 5.4 і додаток № 3 договору про транспортування теплової енергії у запропонованій позивачем редакції та наведено у рішенні їх редакцію.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що сторони при укладенні договору про транспортування теплової енергії не досягли згоди щодо окремих його умов, при цьому, як установив суд, спірні пункти у запропонованій позивачем редакції не суперечать положенням законодавства.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.12.2017 залишено без змін із тих же підстав.

Не погоджуючись із висновками господарських судів, ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.12.2017 та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі скаржник зазначає порушення норм матеріального і недотримання норм процесуального права, зокрема, статті 638 Цивільного кодексу України, статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує, що у протоколі розбіжностей до договору він пропонував деталізувати спірні умови договору та зауважував про необхідність проведення енергоаудиту теплових мереж позивача і встановлення ним приладів обліку теплової енергії на точках надходження та відпуску теплової енергії з теплової мережі. ТОВ Станіславська теплоенергетична компанія" посилалося на необхідність викладення спірних пунктів договору про транспортування теплової енергії саме у тій редакції, яку запропоновано ним у протоколі розбіжностей, та акцентувало, що викладення спірних пунктів договору у редакції, викладеній позивачем, ставить відповідача у нерівне економічне становище.

Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість наведених у ній доводів і правомірність висновків судів попередніх інстанцій, зазначених в оскаржених судових рішеннях. Зокрема, наголошує на необхідності викладання спірних пунктів договору у запропонованій ним редакції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних у справі судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами.

Посилання скаржника на відсутність підстав для викладення спірних пунктів договору у редакції позивача та необхідність наведення їх саме у редакції, запропонованій відповідачем, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки, дослідивши та надавши оцінку запропонованим до укладення пунктам договору у редакції як позивача, так і відповідача, суди установили, що запропонована позивачем редакція спірних пунктів договору відповідає вимогам законодавства, що регулює правовідносини у сфері постачання теплової енергії, натомість запропоновані відповідачем умови спірних пунктів таким вимогам не відповідають.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених судами обставинах справи та відповідають нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому вони підлягають залишенню без змін із таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відповідність запропонованих позивачем до укладання спірних пунктів договору вимогам законодавства та визнав обґрунтованими позовні вимоги.

Господарські суди установили та підтверджено матеріалами справи, що позивач 11.09.2017 направляв відповідачеві для погодження та підписання проект договору про транспортування теплової енергії. Відповідач підписав цей проект договору та повернув його разом із протоколом розбіжностей (лист від 02.10.2017 № 13/2290). У протоколі розбіжностей до договору про транспортування теплової енергії відповідач зазначив, що не погоджується із редакцією пунктів 4.1.15, 4.1.17, 5.4 договору, преамбули договору, реквізитами сторін, запропонував викласти додаток № 3 до договору в редакції ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія".

Також суди установили, що позивач погодився зі змістом пункту 4.1.17, преамбули договору, реквізитами сторін у редакції відповідача, що оформив відповідним протоколом узгодження розбіжностей до договору про транспортування теплової енергії від 20.10.2017, який надіслав відповідачеві разом із супровідним листом від 20.10.2017 № 17/1911. При цьому згоди щодо інших пунктів договору, а саме пунктів 4.1.15, 5.4 та додатку № 3, сторонами досягнуто не було, ці положення залишилися неврегульованими.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено господарськими судами, спір між сторонами у даній справі стосується врегулювання розбіжностей, що виникли при укладенні договору про транспортування теплової енергії, а саме його пунктів 4.1.15, 5.4 та додатку № 3.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 Господарського кодексу України).

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок укладання господарських договорів. За змістом цієї норми господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Згідно з частинами 1-3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відносини у сфері енергопостачання регулюються Господарським кодексом, Законами України "Про електроенергетику", "Про теплопостачання" та іншими нормативними актами.

Статтею 275 Господарського кодексу України і статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено виключно договірне формування відносин суб'єктів у сфері теплопостачання.

Транспортування теплової енергії - це господарська діяльність, пов'язана з передачею теплової енергії (теплоносія) за допомогою мереж на підставі договору (стаття 1 Закону України "Про теплопостачання").

Суди з'ясували, що позивач є монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), а тому укладення договору про транспортування теплової енергії, який включає і спірні положення, є обов'язковим.

Технологічні, організаційні, кваліфікаційні та спеціальні (особливі) вимоги провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами врегульовано Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 № 308, які розроблено відповідно до законів України "Про теплопостачання", "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", "Про ліцензування видів господарської діяльності", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

Ліцензіат зобов'язаний виконувати вимоги цих Ліцензійних умов, а здобувач ліцензії - їм відповідати (пункт 1.2 Ліцензійних умов).

Урегульовуючи розбіжності між сторонами щодо редакції пункту 4.1.15 договору, господарські суди виходили із того, що відповідно до пункту 6.3.64 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 № 71, випробування з визначення теплових і гідравлічних втрат у теплових мережах здійснюються з періодичністю один раз на 5 років за програмою, затвердженою технічним керівником організації, що експлуатує теплову мережу, і погодженою технічним керівником джерела технопостачання. Випробування на розрахункову температуру теплоносія, а також з визначення теплових і гідравлічних втрат здійснюються спеціалізованою організацією.

Зазначення у спірному договорі запропонованої відповідачем точної дати проведення енергоаудиту, як установили суди, є недоцільним і необґрунтованим, оскільки випробування з визначення теплових і гідравлічних втрат у теплових мережах здійснюються спеціалізованою організацією, яка згідно із замовленням на проведення таких робіт, їх обсягу може визначити приблизні терміни виконання цих робіт. Водночас суди з'ясували, що сторони договору зобов'язуються провести спільні випробування із визначення теплових і гідравлічних втрат у теплових мережах, а тому витрати за виконання таких робіт спеціалізованою організацією (енергоаудит) слід покладати на обидві сторони, а не виключно на позивача.

З урахуванням наведеного, суди дійшли висновку, що запропонована позивачем редакція пункту 4.1.15 договору про транспортування теплової енергії відповідає вимогам наведених нормативних актів.

Водночас, надавши оцінку та дослідивши умови спірного пункту 5.4 договору та додатку 3 до договору як у редакції позивача, так і у редакції відповідача, господарські суди визнали правомірною та обґрунтованою у даному випадку позицію позивача.

Як було установлено, відповідач не заперечував щодо змісту додатку 3 до договору у редакції, запропонованій позивачем. Він підписав його, скріпив відбитком печатки, вважає цей додаток важливим при розрахунку планового виробітку теплової енергії для визначення кількості природного газу, необхідної для планового виробітку теплової енергії, для розрахунку тарифу на виробництво теплової. Втім, у протоколі розбіжностей він пропонував вважати його додатком 4 до договору.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у формулі понаднормативних втрат теплової енергії, запропонованій відповідачем, немає складових, які впливають на кінцевий розрахунок. Зокрема, за формулою, наведеною відповідачем, понаднормативні втрати розподіляються між двома організаціями (сторонами у цій справі), на балансі яких наявна тільки частина магістральних і розподільчих мереж, але немає показників необлікованих втрат у мережах, які є на балансі інших організацій. Крім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, питання про встановлення порядку визначення та відшкодування понаднормативних втрат теплової енергії у теплових мережах на ділянках від котельної до мереж споживачів повинно регулюватися шляхом укладення відповідних договорів за участю власників (балансоутримувачів) цих мереж на основі Типового договору, затвердженого у встановленому порядку. Доводи, викладені у касаційній скарзі, наведеного та встановленого судами не спростовують.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення у справі ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстав для скасування судових рішень та задоволення касаційної скарги скаржника не вбачається, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.12.2017 у справі № 909/995/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак