Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.01.2018 року у справі №910/131/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/131/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Ярчака І.С., Семенчука М.А.,

відповідача 1 - не з'явився

відповідача 2 - Демидаса Д.А., Вєдєрнікової О.С.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Азот",

на постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Агрикова О.В., судді - Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.)

від 03.10.2017,

за позовом Національного антикорупційного бюро України,

до 1) приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа",

2) публічного акціонерного товариства "Азот",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго",

про визнання договорів недійсними,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору про переведення боргу від 21.12.2015 № 1344-202, укладеного між публічним акціонерним товариством "Азот" (далі - ПАТ "Азот") та приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" (далі - ПАТ "ХК "Енергомережа") і визнання недійсною угоди № 102-202 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 09.02.2016 року, укладеної між ПАТ "Азот" та ПАТ "ХК "Енергомережа".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір №1344-202 про переведення боргу є фіктивним в силу статті 234 Цивільного кодексу України у зв'язку з відсутністю у сторін договору наміру реального виконання його умов; договір №1344-202 про переведення боргу та угода №102-202 про зарахування зустрічних однорідних вимог були укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, та одночасно суперечать положенням частини 2 статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" і пункту 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996 (далі - ПКЕЕ), оскільки договорами порушено встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію. Також позивач зазначає, що сторони спірних договору та угоди шляхом їх укладення змінили, в порушення норм Закону України "Про електроенергетику", спеціальний порядок проведення розрахунків за електроенергію.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2017, в задоволенні позову НАБУ відмовлено з таких підстав:

- позивач не довів умислу у сторін в особі їх посадових осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

- договір №1344-202 про переведення боргу та угода №102-202 про зарахування зустрічних однорідних вимог не суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки укладені з метою настання реальних наслідків;

- наявність кримінального провадження стосовно посадових осіб відповідачів та третьої особи, за відсутності доказів виконання ними функцій держави або місцевого самоврядування, без повідомлення про підозру жодному з них, не може вважатися належним доказом умислу відповідачів при укладені спірних договору та угоди;

- в оспорюваному договорі відсутні ознаки фіктивності, адже сторони діяли, намагаючись досягнути правового результату у вигляді заміни боржника у зобов'язанні з оплати за поставлену електричну енергію;

- при укладенні оспорюваного договору не було порушено порядку розрахунків за електроенергію, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про електроенергетику" та пункту 6.3 ПКЕЕ, оскільки з укладенням оспорюваного договору про переведення боргу у зобов'язанні за поставлену електроенергію відбулась заміна боржника з ПАТ "Азот" на ПрАТ "ХК "Енергомережа" і останнє набуло статусу споживача в розумінні Закону України "Про електроенергетику".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 скасовано, позовні вимоги НАБУ задоволено.

26.10.2017 відповідач-2 ПАТ "Азот" подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 залишити в силі.

Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає те, що судом апеляційної інстанції не досліджено норми чинного законодавства щодо наявності у позивача права на оскарження спірного договору та угоди, не доведено фіктивності договору про переведення боргу, оскільки суд не встановив, що при його укладенні посадові особи усвідомлювали протиправність своїх дій, передбачали їх протиправні наслідки та бажали їх настання. Відповідач-2 стверджує, що суд апеляційної інстанції зробив хибні висновки щодо укладення спірних договорів з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з приводу того, що за спожиту електроенергію споживач зобов'язаний сплачувати кошти виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Крім того, зазначає, що Київський апеляційний господарський суд не врахував факти, встановлені рішенням Господарського суду Черкаської області по справі № 925/965/16 щодо правомірності укладення договору про переведення боргу № 1344-202 від 21.12.2015.

У відзиві на касаційну скаргу НАБУ зазначає про правильність встановлення обставин справи судом апеляційної інстанції і за результатами розгляду касаційної скарги просить Касаційний господарський суд відмовити в задоволенні касаційної скарги ПАТ "Азот", залишивши без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.05.2005 між ВАТ "Черкасиобленерго" (постачальник електричної енергії) та ВАТ "Азот" (споживач) було укладено договір №524-213/24 про постачання електричної енергії (далі - договір №524-213/24), відповідно до п.1 якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

В подальшому ВАТ "Черкасиобленерго" та ВАТ "Азот" були перейменовані на, відповідно, ПАТ "Черкасиобленерго" та ПАТ "Азот".

Відповідно до п. 2.2.3 договору №524-213/24, споживач зобов'язався оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів обліку електричної енергії".

Згідно з п. 2 додатку №3 до договору №524-213/24 оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Заборгованість ПАТ «Азот» перед ПАТ "Черкасиобленерго" за поставлену електричну енергію за період з 18.10.2015 по 31.10.2015 згідно договору №524-213/24 становить 37 706 209,99 грн, що підтверджується листом №8100/09 від 18.12.2015 ПАТ "Черкасиобленерго" та не заперечується ПАТ "Азот".

З урахуванням порядку розрахунків, ПАТ "Азот" повинно було остаточно розрахуватись з ПАТ "Черкасиобленерго" за поставлену у жовтні 2015 року електроенергію до 03.11.2015.

24.04.2015 між ПАТ "ХК "Енергомережа" (постачальник) та ПАТ "Азот" (споживач) було укладено договір №298-202 купівлі-продажу електричної енергії (далі - договір), відповідно до п.1 якого постачальник продає споживачу електроенергію шляхом постачання з оптового ринку електроенергії України (в подальшому ОРЕ) через електромережі ПАТ "Черкасиобленерго" в обсязі повного споживання, а споживач зобов'язується купувати електричну енергію та здійснювати її оплату в порядку, встановленому цим договором.

21.12.2015 між ПАТ "Азот" (первісний боржник) та ПАТ "ХК "Енергомережа" (новий боржник) було укладено договір №1344-202 про переведення боргу (надалі - договір №1344-202), яким відповідно до п.1.1 регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони - первісного боржника на нового боржника у зобов'язаннях, що виникли за договором №524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005, укладеним між первісним боржником та кредитором, в частині оплати за поставлену в період з 20.10.2015 (включно) по 31.10.2015 (включно) кредитором електричну енергію на суму 37 706 209,99 грн.

За умовами п.1.2 договору №1344-202, первісний боржник переводить на нового боржника, а новий боржник приймає на себе зобов'язання первісного боржника і стає боржником за зобов'язаннями за основним договором в частині оплати вартості електричної енергії, поставленої у період з 20.10.2015 (включно) по 31.10.2015 (включно) суму 37 706 209,99 грн.

Пунктом 3.2 договору №1344-202 визначено, що первісний боржник зобов'язується сплатити на користь нового боржника оплату за переведення боргу на підставі цього договору в сумі 32 406 209,99 грн., що є повним виконанням грошових зобов'язань первісним боржником перед новим боржником за цим договором.

Згідно з умовами п. 3.4 договору №1344-202, дисконт у сумі 5 300 000,00 грн не підлягає сплаті первісним боржником на користь нового боржника.

Листом від 18.12.2015 № 8100/09 ПАТ "Черкасиобленерго" було надано згоду на укладання вказаного договору про переведення боргу за умови сплати новим боржником переведеного боргу відповідно до ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" на розрахунковий рахунок із спеціальним режимом використання.

Однак, доказів сплати на користь ПАТ "Черкасиобленерго" грошових коштів на виконання договору суду не надано.

В подальшому, 09.02.2016 між ПАТ "Азот" (сторона 1) та ПАТ "ХК "Енергомережа" (сторона 2) укладено угоду № 102-202 про зарахування зустрічних однорідних вимог про таке: сторона 1 і сторона 2, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, дійшли згоди про зарахування таких зустрічних вимог в сумі 32 406 209,99 грн без ПДВ за договором переведення боргу № 1344-202 від 21.12.2015, згідно якого сторона 1 є боржником, а сторона 2 є кредитором. Також, сторони вказали, що зустрічні вимоги у сторони 1 перед стороною 2 в сумі 32 406 209,99 грн без ПДВ виникли на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії № 298-202 від 24.04.2015, згідно якого сторона 2 є боржником, а сторона 1 є кредитором.

Згідно з п. 3 угоди № 102-202 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 09.02.2016, після зарахування зустрічних однорідних вимог у сторін 1 та 2 відсутні будь - які зобов'язання щодо оплати коштів на підставі договорів про переведення боргу № 1344-202 від 21.12.2015 та купівлі-продажу електричної енергії № 298-202 від 24.04.2015.

Предметом спору у справі є вимога НАБУ про визнання недійсним договору про переведення боргу № 1344-202 від 21.12.2015 та про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 102-202 від 09.02.2016 з підстав суперечності її вимогам Закону України "Про електроенергетику", Правилам користування електричною енергією, а також частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною1 статті 207 Господарського кодексу України.

Викладені у касаційній скарзі доводи відповідача -2 про те, що судом апеляційної інстанції не досліджено норми чинного законодавства щодо наявності у позивача права на оскарження спірного договору, є безпідставними, адже суд апеляційної інстанції, керуючись приписами статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, статей 15, 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 ПКЕЕ, статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", з'ясувавши обставини, пов'язані з суперечністю оспорюваної угоди згаданим нормам Закону України "Про електроенергетику" і ПКЕЕ та з наявністю у НАБУ права на звернення з позовом про визнання цієї угоди недійсною, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Так, згідно з пунктом 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" НАБУ та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" до обов'язків НАБУ віднесено, зокрема, здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, та проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у визначених законом випадках.

При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено та не заперечується сторонами, наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000236 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних (до яких належать і НАБУ) та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами У країни.

Таким чином, аналіз вказаних норм у сукупності із встановленими обставинами справи свідчить про правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності у НАБУ права на звернення з позовом у цій справі.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що НАБУ не може подати позов про визнання будь-якої угоди недійсною, а лише тієї, яка має відношення до обмеженого законом кола осіб, визначеного частиною 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України (розмір частки державної або комунальної власності у статутних капіталах підприємств повинен перевищувати 50 %), то вони також є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що ПАТ "Черкасиобленерго" є юридичною особою, частка державної власності у статутному капіталі якої складає 71% (46% - Фонд державного майна України та 25% - Приватне акціонерне товариство "Українська енергозберігаюча сервісна компанія", єдиним акціонером якої є Фонд державного майна України). Якщо у скаржника були підстави вважати, що досудове розслідування в цьому випадку не мало здійснюватися працівниками НАБУ, він міг оскаржити їх дії у порядку, встановленому законом. А оскільки на час розгляду цієї справи попередніми судовими інстанціями згадане кримінальне провадження тривало (протилежного скаржником не доведено), то Київський апеляційний господарський суд правомірно врахував цей факт при прийнятті постанови у справі.

Твердження ПАТ "Азот" про те, що підозра або обвинувачення у скоєнні корупційного правопорушення не є тією обставиною, яка надає право позивачу на звернення до суду, судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки, як правильно зазначено у відзиві на касаційну скаргу, при вирішенні спору суду необхідно було встановити наявність чи відсутність наміру сторони, спрямованого на порушення інтересів держави і суспільства.

Посилання скаржника на те, що у законодавстві відсутня заборона щодо заміни боржника у зобов'язанні за договором постачання електричної енергії, судом не приймаються, оскільки обов'язок зі здійснення розрахунків за спожиту електроенергію покладається виключно на споживача. Адже, споживач - це суб'єкт господарської діяльності, який використовує енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю. Тобто, Закон України "Про електроенергетику" та ПКЕЕ визначають чітко встановлений порядок оплати поставленої електроенергії, який виключає застосування такого механізму, до якого вдалися відповідачі у справі.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків викладених у рішенні Господарського суду Черкаської області від 07.12.2016 у справі № 925/965/16, то вони є необґрунтованими виходячи з такого.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017 ) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому наведені скаржником витяги (цитати) із зазначеного рішення Господарського суду Черкаської області стосуються, за своїм правовим змістом, не встановлення обставин (фактів) як таких, а здійснення названим судом загальної правової оцінки обставин вказаної справи. Преюдиціальне ж значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Задовольняючи позов, Київський апеляційний господарський суд правильно виходив з того, що оспорювані правочини суперечать інтересам держави і суспільства, виходячи з такого.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Здійснене між відповідачами зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам статей 15, 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" і пункту 6.3 ПКЕЕ.

Внаслідок такого зарахування відповідачі по справі не виконали вимоги Закону України "Про електроенергетику" і ПКЕЕ щодо оплати поставленої електроенергії виключно шляхом перерахування коштів споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника і фактично провели розрахунки за поставлену електроенергію в іншому форматі, без використання поточного рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника, й тим самим уникнули перерахування коштів з такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом.

Зі змісту вказаного вище Закону випливає, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену електроенергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електроенергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства. Отже, порушення відповідачами зі справи встановленого цим Законом і ПКЕЕ порядку розрахунків за поставлену електроенергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електроенергії і енергетичної безпеки України.

Завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог і його наслідків полягала в тому, щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" і ПКЕЕ порядок оплати поставленої електроенергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів з такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електроенергії.

При цьому відповідачі усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність зарахування зустрічних однорідних вимог у спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули настання таких наслідків.

Суд погоджується з аргументами, викладеними у відзиві на касаційну скаргу позивача, які ґрунтуються на встановлених у справі обставинах та відповідних нормах матеріального права.

Суд вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому її необхідно залишити без змін.

Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвалення нового не має, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на відповідача -2.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Азот" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2017 року у справі за № 910/131/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач