Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.07.2019 року у справі №904/4567/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2019 року

м. Київ

cправа № 904/4567/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Міщенко І. С.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.

та представників

позивача: Лєвєнцова Д. С. (довіреність № 83/12 від 24.04.2019),

відповідача-1: Левченка В. А. (довіреність б/н від 19.03.2019),

відповідача-2: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.05.2019 (колегія суддів у складі: Кузнецової І. Л. - головуючого, Кощеєва І. М., Орєшкіної Е. В. )

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2019 (суддя Рудь І. А.)

у справі № 904/4567/18

за позовом Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжиніринг"

про визнання недійсним договору поруки від 10.08.2018 № 10/08,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПрАТ "ПГЗК") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (далі. - ТОВ "Техно-Бізнес") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжиніринг" (далі - ТОВ "Спецкомплект-Інжиніринг") про визнання недійсним договору поруки від 10.08.2018 № 10/08, укладеного між ТОВ "Спецкомплект-Інжинірінг" (поручитель) та ТОВ "Техно-Бізнес" (кредитор), відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобовязань ПрАТ "ПГЗК", що виникли з договору підряду на капітальний ремонт від 08.05.2014 № 511.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір: не містить істотних умов, необхідних для його укладання; не направлений на настання реальних правових наслідків, обумовлених таким договором, що є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ч. 5 ст. 203, ст.ст. 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
30.05.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що між ТОВ "Техно-Бізнес" (підрядником) та ПрАТ "ПГЗК" (замовником) 05.08.2014 укладено договір підряду № 511, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик виконати в порядку і на умовах цього договору роботи з капітального ремонту тепловоза 2ТЕ10М згідно зі специфікацією (додаток № 1 до цього договору) і дефектною відомістю (додаток № 2 до цього договору).

За умовами п. 15.6. договору він діє до 31.12.2014. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов'язань (в тому числі гарантійних) за цим договором.

Відповідно до положень п. 15.7. договору за всіма видами зобов'язань і відповідальності сторін встановлюється загальний строк позовної давності тривалістю три роки (за винятком термінів позовної давності, що перевищують трирічний період відповідно до чинного законодавства України).

В свою чергу, між ТОВ "Спецкомплект-Інжинірінг" (поручителем) та ТОВ "Техно-Бізнес" (кредитором) 10.08.2018 укладено договір поруки № 10/08, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань боржником (ПрАТ "ПГЗК"), що виникли з договору підряду № 511 від 08.05.2014 (далі - основний договір), який був укладений між кредитором та боржником.

Відповідно до п. 2.1. договору порукою забезпечуються грошові зобов'язання боржника в сумі 10 120 000,00 грн. з оплати виконаних робіт за основним договором.

За умовами п. 3.1. договору поруки поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання в повному обсязі.

Згідно з п. 4.1.1. договору поруки поручитель зобов'язується, при порушенні боржником зобов'язання перед кредитором за основним договором, виконати за боржника зобов'язання у триденний строк з дня отримання поручителем від кредитора відповідної вимоги про таке виконання.

Положеннями п. 4.2.1. договору поруки передбачено, що кредитор зобов'язується після виконання поручителем зобов'язання забезпеченого порукою передати йому документи, які підтверджують зобов'язання боржника та підписати з поручителем договір про відступлення права вимоги до боржника на користь поручителя.

Відповідно до п. 4.4.1. договору поруки кредитор має право у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, у триденний строк звернутися до поручителя з вимогою про виконання таких зобов'язань.

Пунктом 6.1. договору поруки передбачено, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що: договір поруки № 10/08 містить суперечливі положення в частині визначення його істотних умов, що вказує на відсутність згоди щодо істотної умови договору поруки; передбачена договором поруки відкладальна обставина на момент укладення оспорюваного договору поруки вже настала та не могла настати повторно, тобто на момент укладення оспорюваного договору поруки реальні правові наслідки за вказаним договором настати не могли, що свідчить про відсутність спрямованості спірного договору на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; укладення договору поруки не переслідує будь-якої цілі, окрім штучної зміни підсудності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: фактичне вчинення відповідачами дій на виконання своїх обов'язків за договором поруки, спростовує аргументи позивача про відсутність у відповідача-2 наміру взяти на себе обов'язки позивача за основним зобов'язанням; закон не встановлює обов'язкову участь або надання згоди при укладенні договору поруки з боку основного боржника, якщо це не передбачено договором щодо основного зобов'язання або прямо не заборонено спеціальними нормами (нормами законодавства в окремих правовідносинах); безпосередньо на права та обов'язки боржника порука, як вид забезпечення виконання зобов'язання, не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (не доповнюються та не збільшуються); Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 у справі № 912/2185/16, із посиланням на судову практику Вищого господарського суду України, зазначив, що порука за вимогу, строк виконання якого настав, свідчить про її реальність.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що третейський суд має повноваження вирішення спорів лише між тими сторонами, між якими було укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких крім цих осіб сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди. Посилання позивача на відсутність у відповідача-2 реальної фінансової можливості відповідати перед відповідачем-1 за виконання позивачем зобов'язань за договором підряду апеляційним судом визнані необґрунтованими, оскільки на момент укладання спірного договору жодних ознак неплатоспроможності ТОВ "Спецкомплект-Інжиніринг" не існувало, належні та допустимі докази зворотного в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в позові.

Так скаржник зазначає, що:

- укладення спірного договору поруки переслідувало протизаконні цілі, які полягали у штучній зміні підсудності між кредитором і боржником за основним зобов'язанням, оскільки відповідно до умов третейського застереження розгляд спорів між позивачем та відповідачем-1 повинен відбуватися у Постійно діючому регіональному третейському суді України при асоціації "Регіональна правова група";

- спірний договір містить суперечливі положення в частині визначення його істотних умов, а саме стосовно зобов'язання, яке забезпечується порукою щодо його змісту та розміру, з огляду на що неможливо дійти висновку яке саме зобов'язання та в якому обсязі забезпечується порукою;

- договір поруки укладений після спливу більше ніж трьох років з дня закінчення строку виконання зобов'язання за договором підряду, тобто відкладальна обставина на момент укладення договору поруки вже настала і не могла настати повторно;

- у відповідача-2 відсутня реальна фінансова можливість відповідати перед відповідачем-1 за виконання позивачем зобов'язань за договором підряду, при цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази передачі ТОВ "Спецкомплект-Інжинірінг" коштів за договором поруки № 10/08 кредитору, яким є ТОВ "Техно-Бізнес", у зв'язку з чим, на думку скаржника, цей договір має ознаки фіктивності, яка полягає у відсутності намірів створення правових наслідків за таким договором.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.08.2019 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 09.08.2019.

У судовому засіданні 20.08.2019 оголошувалась перерва до 03.09.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідачів надійшли відзиви, у яких вони просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, посилаючись на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів попередніх інстанції.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

За положеннями ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на меті настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.

У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ необхідно враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Як встановлено судами обох інстанцій, після укладання оспорюваного договору поруки поручитель 28.08.2018 направив позивачу повідомлення № 08/3 від
27.08.2018 про укладення з ТОВ "Техно-Бізнес" договору поруки № 10/08 від
10.08.2018 та про отримання від останнього вимог про сплату 10 120 000 грн.

Відповідно до інформації, що міститься на сайті Укрпошти, поштове відправлення з трек-номером 5000020825144 отримане адресатом 29.08.2018, проте відповіді позивача на повідомлення відповідача-2 матеріали справи не містять.

Крім того, в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/4105/18 за позовом ТОВ "Техно-Бізнес" до ТОВ "Спецкомплект-Інжиніринг" та ПрАТ "ПГЗК" про солідарне стягнення 22 331 173,14

грн., у зв'язку з неналежним виконанням договору підряду № 511 від 08.05.2014 та договору поруки від 10.08.2018 № 10/08.

Таким чином, фактичне вчинення відповідачами дій на виконання своїх обов'язків за договором поруки спростовує аргументи позивача про відсутність у відповідача-2 наміру взяти на себе обов'язки позивача за основним зобов'язанням та про його укладання сторонами без спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім цього, загальні правила щодо заміни сторони в зобов'язанні встановлені ст.ст. 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518, 519, 520 ЦК України. Цими правилами визначений перелік випадків, внаслідок яких кредитор у зобов'язанні може бути замінений, у тому числі, в інших випадках, встановлених законом. При цьому, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Щодо заміни боржника у зобов'язанні, діє правило про те, що таке можливо лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Отже, закон не встановлює обов'язкову участь або надання згоди при укладенні договору поруки з боку основного боржника, якщо це не передбачено договором щодо основного зобов'язання або прямо не заборонено спеціальними нормами (нормами законодавства в окремих правовідносинах).

Таким чином, як правильно зазначив місцевий господарський суд, посилання позивача на приписи ч. 1 ст. 528 ЦК України в контексті правовідносин поруки є помилковим.

Що ж до доводів скаржника, що договір поруки створює обов'язки для боржника, то такий договір безпосередньо на права та обов'язки боржника не впливає, його зобов'язання в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (не доповнюються та не збільшуються).

Згідно з приписами ст.ст. 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки.

Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

Щодо тверджень позивача про суперечливість таких істотних умов спірного договору, як обсяг зобов'язань поручителя (пункти 1.1,2.1 договору поруки), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обсяг зобов'язань поручителя повинен бути визначений не лише змістом договору поруки, але й узгоджуватися з умовами основного договору. При цьому, якщо у договорі поруки не визначено умови забезпечення зобов'язання (розмір і строк виконання зобов'язання, розмір процентів тощо), проте з умов договору можливо встановити, яке саме зобов'язання було або буде забезпечене порукою, чи в договорі поруки є посилання на договір, що регулює забезпечене зобов'язання з відповідними умовами, то у такому випадку відсутні підстави для визнання цього договору поруки недійсним.

Посилання скаржника на те, що укладання договору поруки щодо зобов'язання, строк виконання якого минув, свідчить про відсутність спрямованості спірного договору поруки на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, відхиляються колегією суддів як помилкові, оскільки ЦК України не містить заборону укладення договору поруки після настання строку виконання зобов'язань за договором підряду. Більш того, за загальним правилом, як і інші способи забезпечення виконання зобов'язань, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання (ст. 548 ЦК України), тобто, на момент укладення договору поруки вже має існувати основне зобов'язання, або вони укладаються одночасно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 912/2185/16, у якій суд зазначив, що порука за вимогу, строк виконання якої настав, свідчить про її реальність.

Що ж до доводів скаржника про те, що спір у даному випадку повинен розглядатися у третейському суді, то вони обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки аналіз положень ст. 12 Закону України "Про третейські суди" дає підстави для висновку, що третейський суд має повноваження вирішення спорів лише між тими сторонами, між якими було укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких крім цих осіб сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди. Проте, предметом даного судового розгляду є вимоги позивача, у тому числі, до ТОВ "Спецкомплект-Інжиніринг" як поручителя за договором поруки №10/08 від 08.05.2019, при цьому угод про передачу спорів на розгляд третейського суду між ПрАТ "ПГЗК" та вказаним товариством не укладалося, спірний договір поруки також не містить третейського застереження, що унеможливлює розгляд спору третейським судом.

При цьому, апеляційним судом відхилено посилання позивача на відсутність у відповідача-2 реальної фінансової можливості відповідати перед відповідачем-1 за виконання позивачем зобов'язань, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів ознак неплатоспроможності ТОВ "Спецкомплект-Інжиніринг" на момент укладання спірного договору.

Враховуючи викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновками судів обох інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, та в більшій мірі дублюють доводи апеляційної скарги, яким надана повна, обґрунтована та правильна оцінка судом апеляційної інстанції.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.05.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2019 у справі № 904/4567/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Міщенко І. С.