ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/2668/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця"

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія "Західпроектінжбудсервіс"

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії "Західпроектінжбудсервіс"

на постанову Західного апеляційного господарського суду у складі Галушко Н.А. - головуючого, Желік М.Б., Орищин Г.В. від 11 грудня 2018 року та рішення Господарського суду Львівської області у складі Синчук М.М. від 25 квітня 2018 року

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. СУТЬ СПОРУ

1.1. 30.06.2017 за результатами проведення відкритих торгів на електронній системі публічних закупівель Prozorro між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця»), як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю - Компанія «Західпроектінжбудсервіс» (далі - ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс»), як постачальником, укладено договір №Л/НХ-17757/НЮ (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався у 2017 поставити покупцеві товар - вату мінеральну, кількість якої вказана у Специфікації №1 до договору.

1.2. Умовами договору сторони передбачили, що обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (п. 1.5), поставка товару проводиться протягом 15 днів після письмової заявки покупця (п. 5.2), датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару (п. 5.4), постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором, а саме 15 днів (після письмової заявки покупця (Структурний підрозділ «Служба матеріально-технічного забезпечення регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця») (п. 6.3.1), постачальник має право на дострокову поставку товарів за письмовим погодженням покупця (п. 6.4), у випадку постачання постачальником товару без письмової заявки покупця, товар приймається на відповідальне зберігання; у цьому випадку постачальник зобов'язаний укласти договір зберігання з покупцем та сплатити покупцеві вартість зберігання товару по пред'явленому рахунку.

1.3. ТОВ Компанія Західпроектінжбудсервіс в період з липня по вересень 2017 року частково поставлено товар (вату мінеральну, Технофас 145 кг/м куб товщина 50-100мм) на загальну суму 553 010,23грн. згідно умов договору №Л/НХ-17757/НЮ від 30.06.2017, однак без наявності заявки.

1.4. В подальшому, 13.09.2017 структурний підрозділ «Служба матеріально-технічного забезпечення» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» подано заявку №НХ-1/5995 від 13.09.2017 (отриману відповідачем 16.10.2017) на поставку товару за договором на суму 1 259 520,00 грн., проте відповідачем товар поставлено не було.

1.5. Відповідно до п. 7.2 договору за прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 20 % від вартості непоставленого товару, а пунктом 7.9 договору передбачено, що сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов'язань.

1.6. Посилаючись на порушення умов договору та приписів ст. 193 Цивільного кодексу України, ст. 216 Господарського кодексу України, ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернулось з позовом про стягнення з ТОВ Компанії «Західпроектінжбудсервіс» штрафу у сумі 148 544,19 грн. та зобов'язання здійснити поставку товару вату мінеральну Технофас 145 кг/м куб, товщина 50-100 мм у кількості 330,8 м. куб. відповідно до умов договору за поданою заявкою.

1.7. ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс» подано зустрічну позовну заяву, в якій останній з посиланням на приписи ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України просило визнати недійсним Договір поставки Л/НХ-17757/НЮ від 30.06.2017, укладений між ПАТ «Українська залізниця» в особі РФ «Львівська залізниця» та ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс».

2. РОЗГЛЯД СПОРУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.04.2018 первісний позов задоволено повністю. У задоволенні зустрічного позову ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс» - відмовлено повністю.

2.2. Рішення місцевого суду в частині задоволення первісного позову мотивовано тим, що ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс» поставлено товар, визначений договором, на загальну суму 553 010,23 грн., згідно видаткових накладних. В порушення умов договору щодо строків поставок, товар - мінеральну вату покупцем у повному обсязі - не отримано, що згідно з п. 7.2 договору є підставою для стягнення штрафу у розмірі 20% від вартості непоставленого товару в сумі 148 544,19 грн. (742 720,97 грн - вартість непоставленого товару х 20%). Також, суд першої інстанції зазначив з посиланням на п. 7.9 договору про те, що сплата штрафу не звільняє сторону договору від виконання взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим зобов'язав ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс» здійснити поставку товару вата мінеральна Технофас 145 кг/м куб, товщина 5-100 мм у кількості 330,8 м. куб. відповідно до умов договору за поданою заявкою.

3. РОЗГЛЯД СПОРУ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

3.1. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2018 залишено без змін.

3.2. Апеляційний суд в частині висновків по первісному позову погодився з висновками суду першої інстанції, що (1) ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс» поставлено товар визначений договором частково на загальну суму 553 010,23 грн., що підтверджується видатковими накладними; (2) в порушення умов договору щодо строків поставок, товар покупцем у повному обсязі не отримано; (3) з урахуванням визначеної договором вартості товару, розмір штрафу за прострочення поставки товару нараховано за ставкою 20% від суми недопоставленого товару в розмірі 742 720,97 грн., що складає 148 544,19 грн.

3.3. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що (1) позивач діяв у межах умов договору поставки, укладеного сторонами, надіславши скаржнику заявку на отримання товару на суму 1 259 520,00грн., яка передбачена зазначеним договором; (2) поставка скаржником товару на суму 553 010,23 грн. до надсилання заявки позивачем і прийняття цього товару позивачем не змінює умов договору, укладеного сторонами; (3) сторони умовами договору передбачили, що у випадку постачання постачальником товару без письмової заявки покупця, постачальник зобов'язаний укласти договір зберігання з покупцем та сплатити покупцеві вартість зберігання товару по пред'явленому рахунку; (4) в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами такого договору.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Не погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії "Львівська залізниця" та судовим рішенням суду апеляційної інстанції, яким залишено без змін рішення суду першої інстанції в частині первісного позову, ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2018 в частині задоволення первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії "Львівська залізниця".

5.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

5.1.1. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що поставка скаржником товару на суму 553 010,23 грн. до надсилання заявки позивачем і прийняття цього товару позивачем не змінює умов договору, укладеного сторонами - є безпідставним та зроблений всупереч приписів ст. 74, ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

5.1.2. Судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки доводам скаржника про те, що (1) на момент подання заявки ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії "Львівська залізниця" не оплатив отриманий товар, тобто заборгованість позивача становила 519 820,27 грн. (станом на 13.09.2017) за отриманий товар; (2) ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії "Львівська залізниця" почала здійснювати оплату за товар у вересні 2017 року, закінчивши оплату лише 01.02.2018, що підтверджується платіжними дорученнями, внаслідок чого скаржник на підставі ст. 594 Цивільного кодексу України здійснив притримання товару; (3) скаржник не порушував взятих на себе договірних зобов'язань, а тому відсутні підстави для застосування штрафу.

5.1.3. Судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме: ст. 193, ст. 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530, 538, 546, 594, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, а також не враховано закріплені в ст. 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності.

5.1.4. Суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, неповно з'ясували обставини справи, що мають значення для справи, зокрема щодо обумовленого у підпункті 6.4.3. п. 6.4 договору права ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс» на дострокове розірвання договору, докази розірвання якого наявні в матеріалах справи та не були оцінені судами в порушення ст.ст. 2, 74, 9 Господарського процесуального кодексу України.

5.2. Позиція Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця", викладена у відзиві на касаційну скаргу.

5.2.1. Позивач за первісним позовом вважає доводи касаційної скарги ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс» - безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними і обґрунтованими, а тому просить касаційну скаргу скаржника залишити без задоволення, а оскаржувані рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ І ВИСНОВКІВ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Предметом позову у даній справі є вимога ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії "Львівська залізниця" про стягнення з ТОВ Компанії «Західпроектінжбудсервіс» штрафу у сумі 148 544,19 грн. та зобов'язання здійснити поставку товару - вату мінеральну Технофас 145 кг/м куб, товщина 50-100 мм у кількості 330,8 м. куб., відповідно до умов договору, за поданою заявкою.

6.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч п.п. 5.2-5.4 та п.п. 6.3.1 п. 6.3 договору, не було здійснено поставку товару у повному обсязі на підставі письмової заявки структурного підрозділу «Служба матеріально-технічного забезпечення» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» №НХ-1/5995 від 13.09.2017, що згідно з п. 7.2 договору є підставою для нарахування штрафної санкції у вигляді штрафу в розмірі 20% від вартості непоставленого товару.

6.3. Згідно із ст.11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

6.4. В силу ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

6.5. Згідно ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

6.6. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

6.7. Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

6.8. В силу приписів ст. 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

6.9. Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

6.10. За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

6.11. Згідно з статтею 638 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

6.12. Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

6.13. Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

6.14. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

6.15. Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

6.16. Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

6.17. Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

6.18. Таким чином, суди попередніх інстанцій оцінивши наявні у справі докази в сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про порушення ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс» умов договору щодо строку поставки товару згідно письмової заявки структурного підрозділу «Служба матеріально-технічного забезпечення» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» №НХ-1/5995 від 13.09.2017, оскільки постачальником допущено прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, у визначеному заявкою обсязі та у строк, встановлений пунктом 5.2 договору.

6.19. Так, ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс» частково поставлено товар визначений договором №Л/НХ-17757/НЮ (вату мінеральну, Технофас 145 кг/м куб товщина 50-100мм) на загальну суму 553 010,23 грн., відповідно, сума недопоставленого товару складає 742 720,97 грн.

6.20. Таким чином, враховуючи порушення ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс», взятих на себе зобов'язань з поставки товару, судами попередніх інстанцій обґрунтовано визначено, що розмір штрафу за прострочення поставки товару підлягає нарахуванню за ставкою 20% від суми недопоставленого товару в розмірі 742 720,97 грн., що складає 148 544,19 грн., які присуджено до стягнення в судовому порядку з встановленням відповідачу за первісним позовом обов'язку з поставки товару: вата мінеральна Технофас 145 кг/м куб, товщина 5-100 мм у кількості 330,8 м. куб. відповідно до умов договору за поданою заявкою.

6.21. Також, доводи скаржника про зміну умов укладеного договору внаслідок того, що поставка скаржником товару на суму 553 010,23 грн. відбулась до надсилання заявки структурного підрозділу «Служба матеріально-технічного забезпечення» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» №НХ-1/5995 від 13.09.2017,і відповідний товар прийнято позивачем - Верховним Судом відхиляються з огляду на те, що така обставина не впливає на виконання умов договору, тим більше, не змінює його умови. Крім того, умовами договору передбачено, що у випадку постачання постачальником товару без письмової заявки покупця постачальник зобов'язаний укласти договір зберігання з покупцем та сплатити покупцеві вартість зберігання товару по пред'явленому рахунку.

6.22. Доводи скаржника в касаційній скарзі про те, що ним на підставі ст. 594 Цивільного кодексу України здійснено притримання товару внаслідок того, що покупець товару допустив несвоєчасну його оплату - Верховним Судом відхиляється, з огляду на порушену процедуру реалізації відповідачем такого права, вставлену ст. 595 Цивільного кодексу України щодо необхідності негайного повідомлення про це боржника. Судами попередніх інстанцій факту повідомлення ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" щодо притримання ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс» товару, у зв'язку з порушенням позивачем умов договору в частині оплати товару, не встановлено.

6.23. При цьому, Верховний Суд зазначає, що основним з принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, передбачений п. 5 ч. 3 ст. 2 та ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

6.24. З огляду на викладене, ТОВ Компанія «Західпроектінжбудсервіс» реалізувала своє право щодо заперечення предмета спору на власний розсуд в суді першої інстанції та апеляційної інстанції.

6.25. Стосовно доводів скаржника про те, що судами при вирішенні спору не враховано закріплені в ст. 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності, Верховний Суд зазначає наступне.

6.26. Зміст принципів справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту,вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

6.26. Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових норм, а добросовісність, розумність та справедливість - є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

6.27. Верховний Суд зазначає, що цивільне законодавство не дає визначення вищезазначених принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання. Тобто, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм -добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.

6.28. З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що цивільне законодавство саме обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні угоди, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору враховано узгоджені обома сторонами у визначеному законом порядку умови договору, який в силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України є підставою виникнення між сторонами спору певних прав та обов'язків, виконання і дотримання яких відповідає приписам ст. 526 Цивільного кодексу України, і узгоджені умови договору виключали необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.

6.29. Крім того, Верховний Суд зазначає, що принцип змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) та принцип рівності сторін (ст. 7 Господарського процесуального кодексу України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

6.30. Таким чином, Верховний Суд вважає, що доводи скаржника у касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та положеннями чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій, фактично зводяться до незгоди із судовими рішеннями.

6.31. Також, доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до намагань здійснити переоцінку доказів та встановити інші обставини справи, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

6.32. Посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права - є необґрунтованими в силу приписів частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не доведено порушення судом норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

6.33. Верховний Суд зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

7.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.4. За наведених обставин Верховний Суд, з урахуванням меж перегляду справи судом касаційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувані в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії "Львівська залізниця" за первісним позовом постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають залишенню без змін, як законні та обґрунтовані. У зв'язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

8. Щодо розподілу судових витрат

8.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за її подання покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії "Західпроектінжбудсервіс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 25 квітня 2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року у справі №914/2668/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати складення повного судового рішення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.