Історія справи

Постанова ВГСУ від 14.12.2016 року у справі №916/5060/15
Ухвала КГС ВП від 25.03.2018 року у справі №916/5060/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/5060/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Фізична особа-підприємець Шкурапет Ольга Анатоліївна,

представник позивача - не з'явився,

відповідач - Військова частина № А2756 Тилу Збройних Сил України,

представник відповідача - не з'явився,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство оборони України,

представник третьої особи - не з'явився,

розглянувши касаційну скаргу Військової частини № А2756 Тилу Збройних Сил України

на постанову Одеського апеляційного господарського суду

від 03.10.2017

у складі колегії суддів: Лисенка В.А. (головуючий), Ярош А.І., Діброви Г.І.

у справі за позовом

Фізичної особи-підприємця Шкурапет Ольги Анатоліївни,

до Військової частини № А2756 Тилу Збройних Сил України,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Шкурапет Ольга Анатоліївна звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини № А2756 про стягнення 195 047, 68 грн. заборгованості, з яких: 99 574, 20 грн. - основний борг, 88 421, 89 грн. - інфляційні втрати та 7 051, 59 грн. - відсотки за користування коштами, що виникла у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати поставленого товару за договором поставки від 01.11.2012 № 78 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Одеської області 15.06.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 916/5060/15, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Військової частини А2756 на користь Фізичної особи-підприємця Шкурапет Ольги Анатоліївни основний борг в сумі 99574,20грн., інфляційні втрати в сумі 110425,08грн., 3% річних в сумі 9943,77грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Приймаючи судові рішення, господарські суди виходили з того, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань з оплати отриманого товару.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 916/5060/15, Військова частина № А2756 Тилу Збройних Сил України звернулась з касаційною скаргою про скасування оскаржуваного судового акта, з вимогою прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також скаржником заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження.

При цьому, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, скаржник вказує на те, що за умовами договору поставки, платіжні зобов'язання замовника виникають при наявності бюджетного призначення і тільки при фактичному надходженні коштів на казначейський рахунок замовника.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 916/5060/15 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 12.03.2018.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. від 22.03.2018 задоволено клопотання Військової частини № А2756 Тилу Збройних Сил України про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновлено цей строк. Відкрито касаційне провадження у справі № 916/5060/15 господарського суду Одеської області за касаційною скаргою Військової частини № А2756 Тилу Збройних Сил України на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 916/5060/15. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 03.05.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.04.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

В судове засідання 03.05.2018 позивач, відповідач та третя особа уповноважених представників не направили, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Відповідач в клопотанні від 05.04.2018 № 816 просив розглянути касаційну скаргу без їх участі.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.11.2012 між Фізичною особою-підприємцем Шкурапет Ольгою Анатоліївною (постачальник) та Військовою частиною А 2760 (замовник) укладений договір поставки № 78, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність замовника вироблене в Україні речове майно (товар), а замовник - прийняти та оплатити товар в кількості, строк і за цінами згідно зі специфікацією.

Розрахунок за товар здійснюється з відтермінуванням платежу на 10 календарних днів з дня фактичного отримання замовником товару та належним чином оформлених документів постачальника: видаткова накладна, рахунок-фактура (п. 4.4 договору).

На виконання умов договору постачальник поставив замовнику обумовлений договором товар (що підтверджується актом приймання № 1240/430 та видатковою накладною № 19 від 11.12.2012), проте, замовник свої зобов'язання з оплати товару у встановлені договором строки не здійснив.

Листом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Тилу Збройних Сил України від 17.08.2015 за № 341/11/6758 повідомлено позивача, що через відсутність в органах Державної казначейської служби України лімітів на здійснення безготівкових розрахунків у кінці 2012 року ВЧ А-2760 не здійснила оплату за отримане майно. Для погашення кредиторської заборгованості у 2013, 2014 роках виділялися бюджетні асигнування, платіжні документи були надані до органів Державної казначейської служби України, однак оплата не була здійснена. Спільною директивою Генерального штабу Збройних Сил України та Міністерства оборони України від 13.10.2014 № 322/1/36дск правонаступником ВЧ А 2760 визначено ВЧ А 2756. Для здійснення розрахунків військовим частинам або правонаступникам, які мають заборгованість, необхідно оформити платіжні документи відповідно до вимог чинного законодавства України та надати їх до органів Казначейської служби України. У разі відсутності первинних документів, погашення заборгованості можливе тільки за рішенням суду.

Статтею 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про Збройні Сили України").

Статтею 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" визначено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Європейським судом з прав людини в рішенні у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати за отриманий товар, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.

В статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Обов'язковою умовою покладання на боржника передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальності є прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин та враховуючи наведену норму, здійснивши арифметично вірний перерахунок заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 3% річних у сумі 9 943,77 грн. та інфляційних втрат у сумі 110 425,08 грн.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Військової частини № А2756 Тилу Збройних Сил України та залишення постанови Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 916/5060/15 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Військової частини № А2756 Тилу Збройних Сил України залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 916/5060/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков