Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.01.2021 року у справі №914/2295/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 914/2295/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Случ О. В., Уркевич В. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.,

та представників

позивача: Могінської Т. А., Шейхет М. Г., Шумелди Р. Р.,

третьої особи 1: Іванець І. В.,

відповідача, третіх осіб 2,3: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Об'єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020

та ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2020 про закриття провадження у справі № 914/2295/19

за позовом Об'єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу

до Львівської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів:

1) Кабінету Міністрів України;

2) Міністерства культури України;

3) Львівської обласної державної адміністрації

про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради від 25.04.2019 № 5034 "Про відмову Об'єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки",

ВСТАНОВИВ:

Об'єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу та Представництво Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу звернулись до господарського суду з позовом до Львівської міської ради про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради № 5034 від 25.04.2019 "Про відмову Об'єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, обмеженої вул. Я. Раппапорта, вул. Базарною, вул.

Броварною, вул. Клепарівською".

Під час розгляду заявлених вимог суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 у справі №462/3403/16-а Львівську міську раду зобов'язано дати дозвіл замовнику Об'єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на розробку проекту землеустрою.

Однак ухвалою Львівської міської ради №5034 від 25.04.2019 відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки плану зонування території Шевченківського району м. Львова, відсутністю затвердженого у встановленому порядку історико-архітектурного опорного плану м. Львова.

У зв'язку з відмовою Львівської міської ради виконувати судове рішення позивачі звернулись до Залізничного районного суду міста Львова із заявою в порядку судового контролю про визнання протиправною вказаної ухвали Львівської міської ради № 5034 від 25.04.2019, прийнятої на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 у справі №462/3403/16-а.

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 24.06.2019 у справі №462/3403/16-а заяву задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 у справі №462/3403/16-а; надіслано окрему ухвалу на адресу Львівської міської ради. У цій ухвалі суд зазначив, що дії Львівської міської ради, які полягали у винесенні ухвали №5034 від 25.04.2019, свідчать про фактичну відмову виконувати судове рішення, однак питання про протиправність ухвали Львівської міської ради підлягає розгляду в позовному провадженні.

Звертаючись з позовом до господарського суду, позивачі окрім посилань на невиконання Львівською міською радою постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 року у справі №462/3403/16-а, стверджують, що оскарження ухвали Львівської міської ради спрямовано на захист охоронюваних законом інтересів, що мають безпосередній зв'язок із такими їх правами, як права на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність; права безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність; права на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національної меншини України; збереження життєвого середовища в місцях їх історичного і сучасного розселення з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб. Вказані права обумовлені: наявністю на території, обмеженій вул. Я. Раппапорта, вул.

Базарною, вул. Броварною, вул. Клепарівською, Старого Єврейського кладовища (XIV століття 1855 рік); внесенням пам'ятки "Старе Єврейське кладовище XIV століття 1855 рік між вулицями Рапапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська" до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення за охоронним № 2951-Лв, на підставі наказу Міністерства культури і туризму України від 21.12.2010 № 12/66/0/16-10; внесенням Комісією Сполучених Штатів Америки з питань збереження американської спадщини за кордоном "Старого Єврейського кладовища XIV століття 1855 рік між вулицями Раппапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська" до переліку пам'яток за №UA13010101; набранням законної сили постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від
05.12.2017 у справі № 462/3403/16-а, якою зобов'язано Львівську міську раду дати дозвіл замовнику Об'єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на розробку проекту землеустрою. За доводами позивачів, даний позов подано на захист прав на використання спірної земельної ділянки в релігійних та культурних цілях, а також прав на збереження об'єктів культурної спадщини як громадської організації, в тому числі, й у спосіб встановлення категорії земель за ознакою наявності на них пам'ятки, а також забезпечення використання пам'ятки за функціональним призначенням, та території, на якій така розташована за цільовим призначенням; водночас охоронюваний законом інтерес, за захистом якого звернулись позивачі, має прямий зв'язок з речовим правом користування об'єктом культурної спадщини та об'єктом релігійного поклоніння, його збереженням та охороною.

Суди попередніх інстанцій з доводами позивача про підсудність даної справи господарським судам не погодились, оскільки встановили, що в результаті прийняття оскаржуваної ухвали не відбулось набуття або позбавлення речового права позивачів (інших осіб) на земельну ділянку, тому дійшли висновків про відсутність у даних правовідносин ознак цивільно-правового спору.

За таких обставин, ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.09.2020 (судді Галамай О. З., Петрашко М. М., Яворський Б. І.) провадження у справі закрито у зв'язку з тим, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Постановою Західного апеляційного господарського суду від
16.11.2020 (судді Зварич О. В., Дубник О. П., Якімець Г. Г. ) ухвалу місцевого суду залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими актами обох інстанцій, позивачі звернулись до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаються на те, що судами неправильно застосовано норми процесуального права та зроблено помилкові висновки стосовно підсудності даної справи, у зв'язку з чим просять оскаржені ухвалу та постанову скасувати, справу передати до господарського суду першої інстанції для розгляду позову по суті.

За доводами скаржників, позов у даній справі направлено на захист охоронюваних законом інтересів, що мають безпосередній зв'язок з речовими правами, які існували станом на час прийняття оскаржуваної ухвали та на момент звернення до суду з позовом, тому такий спір належить розглядати за правилами господарського судочинства.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 22.12.2020 вказану касаційну скарги передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Случ О. В., Уркевич В. Ю.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

В статті 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з офіційним тлумаченням частини 2 статті 55 Конституції України, викладеним у рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 від 14.12.2011, реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Відповідно до частини 1 статті 20 ГПК України (в редакції, чинній на момент заявлення даного позову) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

При цьому, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, відповідно до усталеної судової практики визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта.

В пункті 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент заявлення даного позову) зазначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент заявлення позову у даній справі) встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суб'єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.06.2019 у справі № 749/942/18: якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду позовних вимог, заявлених у даній справі, вказані висновки було враховано, та зазначено, що відповідно до статті 19 Закону України "Про землеустрій" до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а)організація і здійснення землеустрою; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону; згідно зі статтею 50 Закону України "Про землеустрій" рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою (у випадках, передбачених законом) є одним з етапів процесу отримання речового права на земельну ділянку.

Як правильно зазначено судами обох інстанцій, оскаржуваний позивачами акт стосується стадії надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, при цьому причиною відмови в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачем зазначено невідповідність місця розташування земельної ділянки плану зонування території Шевченківського району м. Львова, а також відсутність затвердженого у встановленому порядку історико-архітектурного опорного плану м. Львова, тобто приймаючи вказане рішення, Львівська міська рада здійснювала владні управлінські функції у сфері землеустрою, правомірність реалізації яких має встановлюватись або спростовуватись судами за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Таким чином оскільки вказані позивачами права, в тому числі, на використання спірної земельної ділянки в релігійних та культурних цілях, на збереження об'єктів культурної спадщини як громадської організації не пов'язані з прийняттям спірного акта, доводи скаржників про порушення вказаних прав не свідчать про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що захист відповідних прав має відбуватись за правилами адміністративного судочинства, адже як правильно зазначили суди, вирішальним у даному випадку є результат прийняття спірного акта.

Оскільки результатом прийняття спірного акта не є набуття або позбавлення речових прав позивачів або інших осіб на земельну ділянку, підстави вважати спір щодо оскарження вказаного акта цивільно-правовим відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів обох інстанцій про те, що спір у даній справі підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а провадження у даній справі - закриттю в порядку пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

Оскільки за наслідком касаційного провадження доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм процесуального права не підтвердились, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних у даній справі рішень відсутні, тому судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржників.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об'єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2020 у справі № 914/2295/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С. К. Судді:Случ О. В. Уркевич В. Ю.